4. Фрейдизм і неофрейдизм

Засновником психоаналітичної традиції, яка вплинула не тільки на філософську думку XX століття, але й на медицину і психологію, соціологію і педагогіку, антропологію й етнографію, на сучасне мистецтво і літературу, став австрійський психіатр і психолог Зігмунд Фрейд (1856-1939 рр.) Його основним внеском в науку і філософію стало дослідження ролі підсвідомого у людській психіці, впливу підсвідомого на життя і поведінку людини, на історію та культуру людства. Найбільш відомими його творами стали «Я і Воно», «Тлумачення сновидінь», «Майбутнє однієї ілюзії».

Своє вчення 3.Фрейд розцінив як третій в історії думки людства відчутний удар по наївному людському самолюбству. Психоаналіз Фрейда доводить безпідставність претензій людини вважати себе розумною істотою, що керується в своєму життя власним розумом. Виявилося, що людина не є господарем навіть у своїй домівці – у власній душі.

Фрейду вдалося зробити підсвідоме об'єктом дослідження з принципово нових позицій. Він відводить підсвідомому провідне місце в процесі становлення та існування людини.

Людську психіку, пояснював Фрейд, можна порівняти з айсбергом, лише одна п'ята якого знаходиться над водою (сфера свідомого), а чотири п’ятих – у темних глибинах (сфера підсвідомого). Свідомість, розумне в людині є незначною частиною психічного життя. Переважна частина психічного життя знаходиться поза контролем розуму.

Підсвідоме трактується Фрейдом як сукупність первісних інстинктів, темних ірраціональних, асоціальних і аморальних потягів і бажань. В основі всіх людських пристрастей і вад – марнолюбства, владолюбства, заздрості, жадібності та інших – лежать два основних, базових інстинкти. Перший інстинкт – сексуальний (потяг до життя), який ще позначається Фрейдом терміном «лібідо». Другий інстинкт – агресивний, («потяг до смерті»). Ці два інстинкти, Ерос і Танатос (названі так за іменами давньогрецьких богів кохання і смерті), є тими силами, що керують здебільшого людським життям. Вони виявляються сильнішими за розумні мотиви, потреби та інтереси людини.

Роль підсвідомих імпульсів виявляється досить неоднозначною. З одного боку, вони лежать в основі різноманітних неврозів, душевних конфліктів, проявів зла, агресії, насильства. З другого боку, саме підсвідомі потяги є тими імпульсами психічної енергії, які живлять творчу активність людини у мистецтві, у науковому пізнанні, у всіх формах людської діяльності. Пояснюючи причину такого неоднозначного впливу підсвідомості на людське буття, Фрейд звертається до архаїчних культур, до історичного минулого людства. Саме у далекій давнині, вважає він, можна знайти пояснення конфлікту між свідомістю і підсвідомим, між «Я» і «Воно».

Теорія Фрейда була створена спочатку як метод лікування неврозів через аналіз і пояснення прихованих імпульсів (звідси – термін «психоаналіз»). Саме в усвідомленні; у розумінні пригнічених інстинктів вбачався спосіб подолання неврозу. Особлива увага приділялася Фрейдом дитячій психіці, дитинству, коли відбувається перший досвід конфлікту між соціальними заборонами і бажаннями, коли зазнаються психічні травми, що явній формі можуть виявитися набагато пізніше.

Отже, справжнє керівництво людським життям здійснюється сферою підсвідомого, культура виступає в ролі «цензора» і «охоронця» від руйнівної дії інстинктів. Яку ж роль відіграє свідомість згідно з фрейдизмом? Свідомість і всі людські уявлення виявляються всього лише завуальованою формою справжніх мотивів нашої поведінки, своєрідною маскою, яку прагнуть одягнути на себе інстинктивні потяги. Навіть найблагородніші духовні пориви, високі почуття, піднесені ідеали є відбитком прихованих примітивних потягів і бажань, – таку версію людської духовності пропонує Фрейд.

Звертаючись до проблеми культури у своєму есе «Невдоволеність культурою», Фрейд розкриває її суперечливий характер. Обмежуючи первісні потяги та інстинкти, приборкуючи їх власними засобами, культура, разом з тим, провокує неврози. Чим вищий рівень цивілізованості, культури людини і суспільства, тим більшою є загроза руйнування людської психіки. Чим більш повно і серйозно виконує людина заборони і приписи суспільства, тим більший тягар вона несе. Люди розплачуються найдорожчою ціною за суспільний прогрес. Обмежуючи свою свободу у сфері інстинктів, з перебігом історичного прогресу не тільки окрема людина, але й людство в цілому стає все більш хворим. Війни, повстання, революції, інші масові прояви насильства і агресії Фрейд розцінює як «колективний невроз».

У своєму вченні Фрейд біологізує людину, тобто основні причини її поведінки вбачає у біологічних, природних імпульсах. Фрейд підкреслює ірраціональність, алогічність людини, агресивність стає невід'ємною характеристикою людської природи. Біологізаторський підхід здійснює Фрейд і до суспільства, яке виконує, на його думку, переважно репресивну функцію, обмежуючи свободу інстинктів індивіда. Тому суспільство та індивід завжди будуть створювати конфліктну цілісність, вважав він.

Неофрейдизм і успадковує, і разом з тим суттєво переглядає ідеї Фрейда.

Карл Юнг (1875-1961 рр.) був першим учнем і першим критиком вчення Фрейда. Юнг піддав критиці перебільшення ролі сексуального початку в людській психіці. Основним досягненням творчості Юнга стало відкриття явища «колективного підсвідомого».

Досліджуючи людські сновидіння, міфи, релігійні уявлення, витвори мистецтва, фольклор, Юнг помітив такі підсвідомі духовні явища, які не могли бути зв'язані з індивідуальним життєвим досвідом. Виявилося, що певні образи і символи були успадковані нами і збереглися у вигляді «архетипів». Архетипи, за Юнгом, є підсвідомими образами-символами, які передаються у спадок й оформлюють наше мислення і нашу поведінку. Досвід усіх минулих поколінь фіксується у глибинних структурах людського мозку і зберігається в універсальних, єдиних для всіх людей, всіх народів, всіх часів архетипах. Архетипи є підґрунтям існування людського роду, його духовною спадщиною, яка оживає через глибинні механізми пам'яті кожного окремого індивіда. Саме колективне підсвідоме, яке складається з архетипів, є справжнім фундаментом духовного життя індивідів. Дослідження людського досвіду наблизили Юнга до визнання релігійного світу. Саме в людській душі Юнг знайшов ту сферу, в якій наука і релігія не спростовують одне одного.

Неофрейдисти А.Адлер. К.Хорні, Е.Фромм продовжили і розвинули фрейдистські ідеї в соціологічних та культурологічних дослідженнях. Вони прагнули пояснити і вирішити соціальні проблеми методами і настановами психоаналізу. Вони зосередили свою увагу на понятті соціального несвідомого, на психологічних аспектах соціального відчуження і самовідчуження людини, на процесах міжособистісних зв'язків, на ірраціональних і патологічних проявах суспільного життя. Найбільш відомим представником неофрейдизму став Е.Фромм, який зробив спробу поєднати в своєму «гуманістичному психоаналізі» ідеї марксизму, фрейдизму і екзистенціалізму. У своїх відомих творах «Мати або бути?», «Втеча від свободи» Фромм піднімає проблеми особистості в сучасному світі.