7. Поняття самосвідомості

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лиш зовнішніх об’єктів. Фокус свідомості може бути спрямований й на самого суб’єкта, на його власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в психології статус особливого феномена – самосвідомості.

Самосвідомість являє собою складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів в єдине цілісне утворення – уявлення, а потім у поняття свого власного “Я” як суб’єкта, що відрізняється від інших суб’єктів.

На відміну від свідомості самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїй дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість – знанням людини про саму себе. Якщо свідомість орієнтована на весь об’єктивний світ, то об’єктом самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона виступає і як суб’єкт, і як об’єкт пізнання.

Самосвідомість пов’язана зі здатністю до рефлексії, до погляду на себе немовби “збоку”. Як об’єкт самопізнання особистість – це людина, якою вона відчуває, спостерігає, почуває себе, якою вона відома собі і якою вона сприймається, мислиться, з її точки зору, іншими. Завдяки самосвідомості людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, окрему від природи та інших людей. Вона стає наявною не тільки для інших, а й для себе.

Самосвідомість не є чимось аморфним, вона має свою власну структуру. З одного боку, в ній можна виділити систему психічних процесів, що пов’язані з самопізнанням, переживанням власного ставлення до себе й регулюванням власної поведінки. З іншого боку, можна говорити про систему відносно стійких утворень особистості, що виникають як продукти цих процесів. Так, через самопізнання людина приходить до певного знання про саму себе. Ці знання входять у зміст самосвідомості як її серцевина. Спочатку вони виступають у вигляді окремих ситуативних, нерідко випадкових образів себе, які виникають у конкретних умовах спілкування та діяльності. Далі ці образи інтегруються у більш або менш цілісне й адекватне поняття про власне “Я”.

Виконайте завдання до теми:

Завдання № 1

Контрольні запитання

1. Коротко охарактеризуйте поняття свідомості особистості.

2. Дайте визначення свідомості.

3. Розкрийте суть структури особистості (за А.В.Петровським)

4. Які основні важливі властивості свідомості Ви знаєте? Охарактеризуйте їх.

5. Стисло охарактеризуйте класифікацію свідомості (за С.Ю.Головіним)

6. Що належить до несвідомого?

7. Яку функцію виконують несвідомі процеси психіки?

8. Хто досліджував поняття несвідомого? І що було встановлення у роботах дослідника?

9. Розкрийте суть станів свідомості (бадьорість, сон, сновидіння, гіпноз). Стисло прокоментуйте кожен стан свідомості особистості.

10. Які відомі Вам порушення свідомості? Який вони носять характер? Прокоментуйте кожен розлад.

11. Дайте визначення що таке самосвідомість?

12. Як співвідносять між собою свідомість та самосвідомість?

13. З яких компонентів складається структура самосвідомості?

Завдання № 2

Яка діяльність – свідома чи несвідома – виявляється в наведених нижче прикладах?

А. У хворого на білу гарячку навколишня дійсність затуманена яскравими галюцинаціями: йому вбачаються чорти, які лають його, шкірять зуби, погрожують. Він бачить, як на нього нападають звірі, лізуть комахи, кусають його, він чує голоси, що погрожують убити його. Рятуючись від переслідувачів, він часто зазнає каліцтва, тяжких травм. __________________________________

Б. Під час сеансу гіпнозу людині, що перебувала в гіпнотичному стані, було запропоновано украсти гаманець у товариша. Досліджуваний не зміг виконати завдання. А от інші накази – вмитися, взяти книжку тощо – він виконував.

_____________________________________

В. Учень швидко й правильно множить багатозначні числа, проте не пам’ятає правила їх множення. _________________________________

Г. Семикласник, якого дражнили друзі, порвав підручники і зошити, ударив одного з товаришів. ___________________________________

Ґ. Випускник школи вступив до педагогічного інституту і пояснював це тим, що він любить дітей і йому подобається доступно викладати математичні доведення.

_________________________________________

Завдання № 3

У чому виявляється несвідоме: __________________________________________

_____________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання № 4

Дайте правильну відповідь:

1. Фактори виникнення свідомості:

а) Діяльність

б) Гомеостаз;

в) Антропогенез;

г) Мова

2. Самосвідомість як процес включає в себе:

а) самопізнання;

б) самооцінку;

в) самоаналіз;

г) інтроспекцію

3. Структурними компонентами свідомості є такі:

а) сукупність знань про навколишній світ;

б) цілеспрямованість, планування та передбачення результатів діяльності;

в) ставлення особистості до об'єктивної дійсності;

г) всі відповіді правильні.

4. Свідомість людини є продуктом:

а) біологічної еволюції;

б) соціального розвитку;

в) праці і соціально-історичного розвитку людини;

г) біологічного і соціально-історичного розвитку, а праця – умова виникнення і розвитку свідомості

5. Несвідоме (за З.Фрейдом) – це:

а) інстинкти;

б) витіснення переживань;

в) архетипи;

г) неактуалізований минулий досвід

Контроль знань: на практичному заняття № 1, на заліку

САМОСТІЙНА РОБОТА № 4

ТЕМА: Розвиток і виховання особистості. Періодизація психічного розвитку та етапи життєвого шляху особистості

Актуальність

Проблема формування та розвитку особистості належить до найактуальніших соціальних аспектів суспільного життя і завжди потребує глибокого наукового обґрунтування психологічної сутності чинників цього процесу.

Мета:

Знати джерела психічного розвитку особистості, індивідуальні особливості особистості. Вміти характеризувати періодизацію психічного розвитку та етапи життєвого шляху особистості

Література

1. Психологія: Підручник / Під ред. Ю.Л.Трофімов. – К.: Либідь, 2003. – С. 122-133.

2. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2006. – С. 24-26

Завдання:

Ознайомившись з теоретичними відомостями, давати відповіді на поставлені запитання, усно на практичному занятті вміти коротко характеризувати періодизацію психічного розвитку та етапи життєвого шляху особистості.

Теоретичні відомості

У психологічних теоріях можна виокремити два напрями, які по-різному розглядають джерела психічного розвитку:

1) біологічний (біогенетичний) – представники першого, біологічного напряму вважають, що провідним є спадкове

2) соціальний (соціогенетичний) – розвиток дитини визначається соціальними умовами: в якому середовищі народилася та виховується дитина, у такому напрямі й відбувається її розвиток

На початку XX сторіччя виникла методологічна концепція розвитку особистості, яка дотримувалася теорії двох чинників розвитку: біологічного, або спадкового, та соціального, вважаючи, що ці чинники взаємодіють, але не завжди знаходять у теорії належне обґрунтування, залишаючи певною мірою відкритим питання про рушійні сили психічного розвитку.

Розвиток особистості – це складний процес, в якому рівні розвитку постійно змінюються.

Етапи розвитку особистості

Е.Еріксон виділив і описав вісім стадій розвитку особи і вісім життєвих психологічних криз, неминучих для кожної людини.

Етапи формування особистості за Е.Еріксоном:

1. Ранній вік немовляти (від народження до 1 року). Для цього етапу характерна «криза довіри-недовіри».

2. Пізній вік немовляти (від 1 року до 3 років). Формується самостійність і впевненість в собі. Це стадія «кризи автономії на противагу сумнівам і сорому».

3. Раннє дитинство (від 3 років до 5 років). Дитині властиве зацікавлене вивчення навколишнього світу, наслідування дорослим, включення до статево-рольової поведінки. Цій стадії відповідає «криза появи ініціативності на противагу почуттю провини».

4. Середнє дитинство (від 5 років до 11 років). Відбувається розвиток пізнавальних і комунікативних умінь, етапу характерна «криза працелюбності на противагу комплексу неповноцінності».

5. Підлітковий вік і юність (від 11 до 20 років). Відбувається життєве самовизначення, формується тимчасова перспектива – будуються плани на майбутнє, «криза самовизначення особистості на противагу сірості і конформізму».

6. Рання дорослість (від 20 років до 40 років). Характеризується прагненням до контактів з людьми, бажаннями і здатністю присвятити себе людям. Цій стадії відповідає «криза інтимності і товариськості на противагу особистісній психологічній ізольованості».

7. Середня дорослість (від 40 років до 60 років). Відбувається продуктивна і творча робота над собою та з іншими людьми. «Криза турботи про нове покоління на противагу зануренню себе».

8. Пізня дорослість (понад 60 років). Властиві постійні роздуми про минуле, його зважена оцінка. Це стадія «кризи задоволеності життям на противагу відчаю».

Е.Еріксон вважав, що люди народжуються рівними, але різними.

Розвиток особи – це визнання і реалізація унікальних можливостей, які є у кожної людини.

Психічний розвиток особистості проходить низку періодів. Кожний період являє собою певний ступінь розвитку особистості, відтинок її життєвого шляху. У межах кожного періоду виділяються стадії, а в межах кожної стадії – фази. Тому можна сказати, що онтогенез особистості має періодичний, стадіальний, фазовий характер.

Визначення періодів, стадій і фаз психічного розвитку людини необхідне для раціональної побудови системи навчання й виховання, професійного самовизначення молодого покоління, повнішого використання трудового і творчого потенціалу дорослої людини на кожному віковому етапі.

У психології зроблено багато спроб періодизувати психічний розвиток індивіда, проте дотепер немає загальноприйнятої системи періодизації. Це пояснюється різним розумінням детермінації вікових ступенів цього процесу і критеріїв їх визначення. Г.С.Костюк, спираючись на аналіз поглядів Л.С.Виготського, Ж.П'яже, Д.Б.Ельконіна, вважав, що справжніми критеріями визначення основних періодів психічного розвитку мають бути якісні ознаки в їх системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного вікового етапу цілісні утворення. При визначенні періодів розвитку особистості треба брати до уваги всі сторони її діяльності в єдності – мотиваційну, змістову, операційну, емоційну. Досягнення попередньої стадії включаються у наступну і використовуються в нових функціональних системах, у взаємовідношеннях особистості із суспільним оточенням.

Л.С.Виготський вважав, що існують кризові періоди, які чергуються із стабільними періодами. Кризові періоди виконують роль переломних пунктів у розвитку, знаменуючи відмирання старого і народження нового. Кризи можуть виявлятися в негативних симптомах, фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження працездатності. Вони відіграють не тільки негативну, а й позитивну роль у розвиту підростаючої особистості, яка таким чином розлучається з минулим. Проте існує думка, що кризи, конфлікти у дитячому віці не є обов'язковими, вони зумовлюються індивідуальною своєрідністю дитини та виховних ситуацій.

У вітчизняній віковій психології основні періоди психічного розвитку визначаються за психолого-педагогічними критеріями, які включають соціальну ситуацію, зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності, рівень розвитку особистісних новоутворень, зокрема свідомості й самосвідомості особистості, провідну потребу, динаміку переходу від одного віку до іншого, шляхи подолання негативних моментів цих переходів.

Узагальнюючи результати досліджень багатьох психологів – Л.І.Божович, Л.Бернара, Ш.Бюлер, Л.С.Виготського, І.С.Кона, А.Косаківського, Г.С.Костюка, Д.Б.Ельконіна, український психолог В.Ф.Моргун разом із Н.Ю.Ткачовою запропонували цілісну схему періодизації розвитку особистості впродовж усього її життя.