85.Сутність ергономіки та її об’єкти

Ергономіка — наука, яка вивчає діяльність людини або групи людей за умов сучасного виробництва, побуту, дозвілля з метою оптимізації знарядь праці, побутових товарів, умов праці тощо. Ергоно́міка, Ергономія [грец. έργος — праця і νώμος - закон] (рос.эргономика, эргономия; англ. ergonomics, human engineering; нім. Ergonomik f, Ergonomie f) — наука, що вивчає допустимі фізичні, нервові та психічні навантаження на людину в процесі праці, проблеми оптимального пристосування навколишніх умов виробництва для ефективної праці. Наука, що вивчає людину в умовах її діяльності на сучасному виробництві, насиченому машинами. Ергономіка виникла у зв'язку зі значним ускладненням технічних засобів і умов їх функціонування, суттєвими змінами трудової діяльності людини. За цих обставин різко зросла «вартість» помилки людини при управлінні складними системами. Тому при проектуванні нової і модернізації існуючої техніки особливо важливо враховувати можливості і особливості людей, які будуть її використовувати. Вирішуючи задачі такого типу, необхідно узгоджувати між собою окремі рекомендації психології, фізіології, гігієни праці, соціальної психології та пов'язувати їх в єдину систему вимог до того чи іншого виду трудової діяльності людини. Термін «ергономіка» запропонував ще 1857 р. польський природодослідник В. Ястшембовський. Як самостійна наукова дисципліна ергономікасформувалась після 1949 року.Людина, машина і навколишнє середовище розглядаються в ергономічних дослідженнях як складна система. Основний об'єкт досліджень ергономіки — система «людина-техніка».Комплексний підхід, характерний для ергономіки, дозволяє одержати всебічне уявлення про трудовий процес і тим самим відкриває широкі можливості для його удосконалення. Ергономіка вирішує також низку проблем, поставлених у системотехніці: оцінка надійності, точності і стабільності роботи операторів, дослідження впливу психологічної напруженості, втоми, емоційних факторів і особливостей нервово-психічної організації оператора на ефективність його діяльності в системі «людина — техніка», вивчення пристосування та творчих можливостей людини.

86. Дизайн товару і його роль в підвищенні конкурентоспроможності товару.

У сучасному світі естетичний рівень, ергономічні та функціональні властивості товарів стають усе вагомішими чинниками їхньої конкурентоспроможності. Зростання вимог споживачів до гармонічного сполучення властивостей і зовнішнього вигляду виробів актуалізує вивчення проблемних аспектів даної теми, осмислення її понятійно-категоріального апарату, який, проте, ще не визначено остаточно.

Особливу увагу слід приділити дослідженню сутнісної характеристики дизайну, його об’єктів і програм. Під дизайном, або художнім конструюванням, розуміють самостійний вид художньої діяльності, внаслідок якої проектується об’єкт виробництва з визначеними естетичними властивостями. Головна мета дизайну — полегшити взаємодію людини з виробом, зменшити її нервове напруження, створити комфортні умови для фізичної та розумової діяльності, побуту й відпочинку. Одним із найважливіших завдань художнього конструювання є забезпечення зручності користування виробом через надання йому художньо-виразної, гармонійно-цілісної форми та інших властивостей, які максимально сприятимуть ефективному використанню товару за призначенням. Зовнішнім втіленням зусиль з художнього конструювання є так звана естетичність виробу, тобто сукупність властивостей товару, що відображають його художню виразність, раціональність форми, цілісність композиції, досконалість виробничого виконання. Художня виразність визначає саме ті властивості товару, які забезпечують можливість уже на перший погляд відрізнити його від багатьох подібних до нього. Водночас вона має повністю відповідати естетичним уявленням та культурним нормам, що склалися в суспіль­стві. До таких властивостей відносять художньо-інформаційну виразність, раціональність організації форми, цілісність композиції, дос­коналість виробничого виконання та стабільність товарного вигляду