7.3 Інтелектуальна власність та здійснення інтелектуальних інвестицій
В основу інноваційного процесу покладена трансформація інтелектуальної власності в кінцевий продукт інноваційної діяльності, яку можна здійснити лише в інноваційному процесі. Трансформація інноваційної діяльності – це інноваційний процес, який здійснюється з метою дослідження результату інноваційної діяльності, який включає: 1) етапи інноваційного проектування; 2) етапи інвестиційної підтримки; 3) етапи охорони прав інтелектуальної власності. Вона також передбачає структуризацію інноваційного процесу, до якого традиційно належать: Генерування нової ідеї – Експериментальна реалізація нової ідеї – Освоєння у виробництві – Масовий випуск – Споживання.
Інтелектуальна власність – це права на результати розумової діяльності людини, які є об'єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. На рис. 7.3 зображена схема створення нематеріальних активів шляхом трансформації інтелектуальної власності.
Існує декілька класифікацій об'єктів інтелектуальної власності. Об'єкти інтелектуальної власності у вітчизняному законодавстві поділяються на об'єкти авторського права і суміжних прав, об'єкти промислової власності та нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.
Заявки на
географічні зазначення
Рис. 7.3. Загальна схема створення нематеріальних активів
Об’єкти авторського права – це твори науки, літератури і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення, достоїнства і змісту твору, а також від способу і форми його вираження. У національному законодавстві в галузі авторського права визначено списки таких об'єктів, які, на жаль не є вичерпними. Авторське право поширюється на опубліковані твори, а саме: художні, музичні, літературні, фотографічні кінематографічні, аудіовізуальні твори; комп'ютерні програми, бази даних тобто сукупність даних, матеріалів або творів, представлених у машинозчитуваній формі; науково-технічна інформація – це інформація, документована на яких-небудь носіях або публічно оголошені результати науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт іншої науково-технічної і виробничої діяльності, зафіксовані у формі, що забезпечує можливість їх відтворення, використання і поширення. Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, способи, концепції, принципи, відкриття або прості факти Передача права власності на матеріальний об'єкт або права володіння матеріальним об'єктом сама по собі не тягне за собою передачі яких-небудь авторських прав на твір, виражений у цьому об'єкті.
Суміжні права означають права, суміжні з авторським правом. Існує три різновиди суміжних прав: права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення. Об'єкти авторського і суміжних прав регулюються єдиним законом Україні «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р. об'єкти авторського права регламентуються Всесвітньою конвенцією про авторське право 1952 року та Бернською конвенцією про охорону літературних та художніх творів (Паризький Акт від 24 липня 1971).
До об'єктів промислової власності належать винаходи, промислові зразки, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, найменування місць походження товарів, фірмові найменування та нетрадиційні об'єкти промислової власності, які також відносяться до технологій інтелектуального забезпечення управління підприємством.
Промислова власність – це твори людини у будь-якій сфері її діяльності, які оцінюються передусім з позицій промислової значущості, економічної ефективності, отримання прибутку під час їх використання у виробничий діяльності. Об'єктами промислової власності є винаходи, корисні моделі та промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, географічні вказівки походження товарів.
Згідно із законодавством України до об'єктів промислової власності належать: промисловий зразок – результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Від корисної моделі промисловий зразок відрізняється тим, що право на корисну модель охороняє технічну сутність виробу, тоді як право на промисловий зразок охороняє зовнішній вигляд виробу; винахід – технологічне (технічне) рішення, що відповідає умовам патентоспроможності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності); корисна модель – нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою; знак для товарів та послуг - це знак-позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів та послуг інших осіб. Фірмові найменування включають у себе назву, терміни або найменування. Це потрібно для впізнання підприємства, його ділової діяльності. Крім того, використання фірмового найменування допомагає відрізнити підприємство від інших виробників подібних товарів та послуг. Фірмові найменування включають в себе назву підприємства, що вноситься до Державного реєстру юридичних осіб у встановленому законом порядку.
З
позиції формування інтелектуального
капіталу для одержання вартості залучених
ресурсів і отримання додаткової вартості
у грошовій формі треба комерціалізувати
інноваційну продукцію. При цьому
інтелектуальний капітал набуває форму
товарного капіталу, головною функцією
якого є реалізація інноваційної продукції
і одержання прибутку. На рис. 7.4 показано
місце інтелектуального капіталу в
системі інноваційного підприємництва.
Рис. 7.4. Місце інтелектуального капіталу в системі інноваційного підприємництва
Однією зі складових інвестиційного ринку є ринок інтелектуальних товарів і послуг. Об'єктом цього ринку виступає особливий товар – інтелектуальна власність індивідуума чи колективу. Звідси – дві форми інтелектуальної власності: індивідуальна і колективна. Крім того, інтелектуальна власність може бути розподілена на кілька видів:
1) виключна власність – запатентована чи захищена авторським правом;
2) інформаційна власність – у вигляді надбаних знань, ідей, досвіду, навичок, кваліфікації. Вона не має правового захисту та реалізується у вигляді інформаційних послуг на контрактній основі через вивчення, освіту чи публікацію;
3) ліцензійна власність – у вигляді придбаних інвестором прав власності чи користування, які фіксуються ліцензіями.
Можна виокремити ще один вид інтелектуальної власності, який не може бути запатентований, оскільки його авторами можуть виступати кілька індивідуумів чи колективів. Така власність має властивість швидко перетворюватися з виключної на суспільне надбання. Прикладом її слугують окремі ідеї та пропозиції, які реалізуються у законодавчих та нормативних актах, втрачаючи при цьому авторство. З метою захисту прав на таку власність автори користуються послугами спеціальних реєстраційних фірм, що фіксують пріоритет. Інший спосіб захисту такої власності – спосіб першої публікації.
Об'єкти інтелектуальних інвестицій класифікуються за видами Інтелектуальної власності. В першу чергу це винахід, корисна модель, промисловий зразок, знак для товарів та послуг.
Винахід (корисна модель) – це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Право власності на винахід засвідчується патентом терміном дії 20 років, корисна модель патентується на 5 років з можливим подовженням терміну ще на 3 роки.
Промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини у сфері художнього конструювання. Таким результатом може бути форма, малюнок, ін. Патенти на промислові зразки видають терміном на 10 років з можливим подовженням терміну ще до 5 років.
Знак для товарів і послуг – це позначення, за яким товари та послуги одних виробників відрізняються від товарів та послуг інших. Право власності на знаки засвідчується свідоцтвом на термін 10 років з можливим наступним періодичним подовженням щоразу на 10 років.
В Україні об'єкти інтелектуальної власності реєструються у Державному комітеті України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України).
Об'єктами інтелектуальної власності можуть бути також наукові теорії, математичні методи, плани, правила, програми для обчислювальної техніки, художні твори тощо.
Залежно від виду інтелектуальна власність по-різному реалізується на ринку інтелектуальних товарів і послуг. У більшості випадків інтелектуальні товари та послуги стають об'єктом інвестицій, однак вони можуть бути реалізовані й на споживчому ринку. Інвестор придбаває інтелектуальні товари та послуги для використання в інвестиційній (підприємницькій) діяльності з метою подальшого отримання доходу. Тому вкладення в інтелектуальну, власність можуть носити назви інтелектуальних інвестицій.
Інтелектуальні інвестиції здійснюються у вигляді:
1) придбання виключних прав користування – купівля патентів, ліцензій на винахід, промислові зразки, товарні знаки;
2) придбання інформаційних послуг через наймання різного роду спеціалістів – вчених і практиків за контрактом чи у вигляді разового придбання інформаційних послуг (консультування, експертиза, рекомендації та ін.);
3) придбання науково-технічної продукції, тобто інтелектуальних товарів у матеріальній формі (проектно-кошторисної документації, програм, методик, ноу-хау);
4) вкладень у людський капітал, тобто витрат на освіту, підготовку та перепідготовку кадрів, навчання тощо.
Охорона інтелектуальної власності є ключовим моментом інноваційної діяльності, оскільки дозволяє повернути у власність доходи від інвестицій у НДДКР і отримати прибуток від нововведень. На початку XXI століття інтелектуальна власність стала відігравати надважливу роль у створенні корпоративного багатства і розвитку конкурентної боротьби. Так, якщо в 70-80 рр. XX ст. патент виконував перш за все охоронну функцію, то в 90-ті патенти стали засобом стимулювання конкуренції, сприяючи інноваційним процесам у нових сферах. На сьогодні особливостями нової ролі охорони інтелектуальної власності є:
патентна система, що охоплює всі стадії розробки нового продукту, які йдуть за фундаментальними дослідженнями, включаючи маркетинг;
патентна статистика, що слугує основою для координації приватних дослідницьких проектів, бо вміщує інформацію як про реальні досягнення, так і про перспективні напрямки досліджень, а це дозволяє конкуруючим фірмам краще розподіляти ресурси;
патентна охорона, яка стала однією із стратегічних цілей як окремих компаній, так і держави в цілому;
національні патентні системи, які уніфікуються (у зв’язку з широким розповсюдженням інформаційних технологій), а охорона інтелектуальної власності виходить за рамки національної юрисдикції.
Державне регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності спрямоване на розв’язання таких основних завдань:
примноження науково-технічного потенціалу країни;
захист національних інтересів у сфері економіки;
3) забезпечення технологічної безпеки України.
Важливу роль у впровадженні інновацій відіграє налагоджена система розподілу витрат/прибутків і зусиль щодо отримання та комерціалізації нових знань між державою, великими промисловими компаніями і малими інноваційними фірмами, науковими установами, вищими навчальними закладами неприбутковими організаціями тощо. Саме на стадії реалізації виключних прав інтелектуальної власності виникає необхідність забезпечення розумного балансу інтересів найбільшої групи: авторів, роботодавців, підприємств-замовників (інвесторів), а також інтересів громадських організацій у випадку створення ІВ за рахунок їх коштів. Для України постають актуальними наступні проблеми:
1) систему інвестиційної власності необхідно розглядати як окрему сферу діяльності, що потребує впорядкування організаційних та економічних відносин;
2) для отримання наукових результатів та придбання прав на об'єкти інтелектуальної власності потрібні відносно довгострокові інвестування;
3) слід вирішити проблеми виробництва кон-трафактної продукції;
4) варто налагодити механізми судового та позасудового захисту прав інтелектуальної власності;
5) потрібно формувати ринок інтелектуальної власності та ін
Слід зазначити, що обсяг торгівлі патентами й ліцензіями у світі розвивається дуже динамічно і оцінюється у сотні мільярдів доларів на рік. Постійно збільшується питома вага результатів інтелектуальної діяльності у вартості суспільного продукту. Так, якщо у 70-х роках XX ст. частка інтелектуального продукту у загальній вартості продукту становила лише 3%, зараз вона складає приблизно – 35%, а за прогнозами у 2010-х буде сягати 70%. Частка нових, або вдосконалених технологій, продукції, обладнання, які містять нові знання або рішення, у розвинутих країнах сягає 70–85% приросту ВВП.
Звичайно, можна посилити запозичення технічних досягнень із-за кордону, зайнятися імітацією продукції кращих зразків, закупити масово зарубіжні ліцензії. Але, слід підкреслити, що ТНК зацікавлені в ретельній охороні своїх ноу-хау та виробничих секретів. Термін дії патентів у розвинутих країнах становить, як правило 20 років, що досить надійно захищає найбільш активні в науковому відношенні компанії від передчасного розкрадання їхніх технологій і зумовлює збереження величезного технологічного відставання менш розвинутих країн.
Специфіка промислової власності як різновиду інтелектуальної власності полягає в тому, що на ринок просуваються не власне продукти інтелектуальної діяльності, а права на них. Відповідно, вартість об'єктів постає як вартість прав, а об'єктом купівлі-продажу є охоронні документи, які засвідчують право на використання промислової власності. Тому важливо враховувати наступні види і характер послуг, надавані в процесі створення об'єкта промислової власності та переходу права власності:
створення об'єктів промислової власності (розробка, патентування та/або реєстрація прав);
правове супроводження об'єктів промислової власності на ринку (укладання угод, захист прав власників патентів та інших охоронних документів, у тому числі у судовому порядку);
страхування промислової власності (від ризику втрат від юридичного переслідування, ризику появи на ринку контрафактної продукції тощо).
Важливим є завдання регулювання ринку промислової власності як складової національної інноваційної системи, яке полягає у розробленні та реалізації нормативно-правового механізму, що має враховувати особливості правовідносин національного, міждержавного і міжнародного характеру стосовно окремих видів промислової власності (патентів на винаходи, промислових зразків, корисних моделей тощо, свідоцтв про реєстрацію торгових марок, географічних позначень тощо). Звідси – головна проблема розвитку національних ринків промислової власності, пов'язана з необхідністю врегулювання прав на об'єкти промислової власності, створені з державних джерел фінансування, а також стимулюванням їх упровадження для активізації інноваційних процесів.
Аналіз статистичних та емпіричних даних свідчить, що загальний стан розвитку ринку промислової власності в Україні характеризує нерозвиненість інфраструктури ринку промислової власності; підсистема промислової власності не стала дієвим чинником підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, залучення інвестицій до інноваційних проектів, захисту національного виробника на внутрішньому і зовнішніх ринках, зменшення частки кон-трафактної продукції; втрата функцій координації з боку органів виконавчої влади всіх рівнів стосовно діяльності підпорядкованих підприємств та організацій у сфері правової охорони промислової власності; різке скорочення і/або ліквідація патентних підрозділів на підприємствах, організаціях і установах та ін.
Фінансування інтелектуальних інвестицій може здійснюватися за рахунок трьох джерел: бюджетних асигнувань і коштів державних підприємств; приватнопідприємницького капіталу; спонсорських коштів, субсидій окремих фірм чи приватних осіб. Щодо першого з перелічених джерел, то воно здійснюється державою з метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільства. Споживачами інтелектуальних товарів і послуг, які фінансуються з держбюджету, виступають широкі верстви населення, які навчаються у середніх школах, ПТУ, ліцеях, коледжах, технікумах, вузах, працюють у державних НДІ, купують навчальну літературу за державними пільговими цінами. Інтелектуальні інвестиції до науково-дослідницької діяльності реалізуються у вигляді венчурних проектів, через створення різного роду науково-дослідницьких, інжинірингових та консалтингових фірм. Таку форму інтелектуальних інвестицій відносять до інновацій.
Посередницькі функції на ринку інтелектуальних товарів і послуг здійснюють брокерські фірми та науково-консультаційні центри, що розпоряджаються банками даних про найновіші винаходи, промислові зразки, науково-технічні розробки, які захищені патентами та ліцензіями, інші інтелектуальні товари і послуги. Такі фірми мають також банки даних про дипломованих спеціалістів, які можуть залучатися до здійснення того чи іншого інвестиційного проекту на контрактній основі.
Більшість країн з ринковою економікою мають у своєму розпорядженні в інтелектуальній сфері цілий ряд установ, які функціонують за рахунок субсидій з боку фірм та окремих приватних осіб. Такі недержавні фонди, асоціації, центри, університети та коледжі називають неприбутковими закладами, а фірми та приватних осіб, які виступають у ролі інвесторів, – донорами. Подібний альтернативний бюджетному та підприємницькому сектор який здійснюються інтелектуальні інвестиції, як і інші цілі. Результатом діяльності таких закладів сфері є покращення життєвого рівня окремі отже, виграш суспільства в цілому.
Особливу роль в захисті інтелектуальної власності відіграє оцінка майнових прав інтелектуальної власності. З 2007 року право на інтелектуальну власність захищене від необ’єктивної оцінки Національним стандартом №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», прийнятим Постановою Уряду 3.10.2007 №1185.
Національний стандарт №4 є обов'язковим для застосування суб'єктами оціночної діяльності під час проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності, а також особами, які здійснюють відповідно до законодавства рецензування звітів про оцінку. Стандарт застосовується також для визначення розміру збитків, завданих у зв'язку з неправомірним використанням об'єктів права інтелектуальної власності.
Відповідно до цього стандарту оцінюються майнові права на літературні та художні твори, комп'ютерні програми, бази даних, фонограми, відеограми, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, торгівельні марки та інші об'єкти, що відповідно до законодавства належать до об'єктів інтелектуальної власності.
В Україні роль і значення інтелектуальної власності зростає. Суспільство приходить до висновку, що інтелектуальна власність є найбільш цінним капіталом людства, виступаючи при цьому об'єктом цивільних відносин. Унаслідок стрімкого зростання значення інтелектуальної діяльності, особливо її результатів для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства, попит на неї також зростає.
Зокрема, широкого розвитку набув ринок таких об'єктів інтелектуальної власності як засоби індивідуалізації товарів - комерційні (фірмові) найменування, торгівельні марки, знаки для товарів і послуг.
До основних характеристик об'єктів права інтелектуальної власності як товару належать можливість отримання доходу від їх використання, яке може здійснюватись одночасно кількома користувачами. Відтак, інтелектуальна власність часто є об'єктом неправомірних дій, зловживання та недозволеного використання. Досі у правовому полі України не було нормативно-правового акта з оцінки майнових прав на об'єкти прав інтелектуальної власності.
Затверджений стандарт урегульовує методичні та організаційні засади визначення ринкової та інших видів вартості майнових прав інтелектуальної власності, встановлює особливості оцінки зазначених об'єктів. У стандарті приведені визначення та тлумачення основних понять, які використовуються в оцінці, класифіковано об'єкти оцінки, вибору бази оцінки об'єктів права, зазначено основні методологічні підходи до оцінки таких об'єктів.
Стандарт містить основні положення оціночних процедур та основних методів доходного, витратного та порівняльного підходів до оцінки майнових інтелектуальних прав. У ньому зазначено перелік документів, які засвідчують наявність майнових прав інтелектуальної власності, а також зазначена процедура визначення збитків за неправомірне використання об’єктів інтелектуальної власності
Національний стандарт №4 запровадив обов'язкові для виконання правила та вимоги до оцінки об'єктів інтелектуальної власності, що створить належні умови для недопущення зловживань у сфері суспільних відносин, які виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності.