7.1 Інновації і їх класифікація

До економічної теорії та практики термін «інновація» потрапляє з легкої руки Й. Шумпетера. Семантична конструкція терміна «інновація» в англійській мові – мові, якою вона вперше була використана, - новація (від лат. novatio – оновлення) + in- (частка заперечення).

Для пояснення механізму підприємницьких циклів австрійський науковець синонімічно використовує поняття «нововведення» та «інновація», визначаючи останні як «нову функцію виробництва» і пропонуючи їхню диференціацію за об'єктами втілення. Нові блага, нові методи виробництва, опанування нових ринків збуту, отримання нових джерел сировини або напівфабрикатів, проведення відповідної реорганізації.

Значним кроком уперед стає також вихід на конкретні практичні рекомендації суб'єктам господарювання щодо принципів інноваційної поведінки і розкриття Й. Шумпетером системної природи інновацій, їхнього статико-динамічного дуалізму.

Так, з одного боку, інновації як статичне явище – це конкретний результат діяльності мікрорівня, кінцевий етап науково-виробничого циклу. Його виробниче впровадження призводить до зміни одного чи кількох продуктово-технологічних параметрів і, зважаючи на відому субститутиість і комплементарність факторів виробництва, стає каталізатором похідних (індукованих) нововведень. А з іншого – інновації є безперервним циклічним процесом, що періодично запускає механізм «творчого руйнування» наявної економічної дійсності. Послідовне продовження суджень на цю тему логічно виводить на необхідність системного погляду на інновації й прокладає «місток» між інноваційною діяльністю мікро- і макрорівнів.

На останній інноваційну проблематику повертає М. Кондратьєв. Його теорія «довгих хвиль» як базових передумов передбачає нововведення різного ступеня глибини і новизни, що ініціюють відхилення різних порядків від початкового рівноважного стану економічної системи. Доповнення класифікаційного ряду Шумпетера означало відмову від об'єктної монокритеріальності й відкрило перспективи для дослідження інновацій як явища із складною неоднорідною структурою і певною ієрархією часових наслідків. Окрім цього, М. Кондратьєв ув'язує «довгі хвилі» з радикальними змінами в інших сферах суспільного життя: «...і війни, і соціальні потрясіння залучаються до ритмічного процесу розвитку великих циклів і стають не вихідними силами цього розвитку, а формою його прояву» [10]. Тим самим він зміцнює закладений Марксом фундамент дослідження інновацій як явища/процесу, зона впливу якого не обмежується економікою. На жаль, цей теоретичний спадок залишається майже не затребуваним наукою індустріального суспільства.

До кінця XX століття змістовне наповнення терміна «інновація» зазнає подальших змін, проходячи шлях від базової дефініції «нова функція виробництва» Шумпетера до більш узагальнюючої – «перетворення потенційного НТП на реальний із комерційним упровадженням нової продукції, нової технології чи нових засобів виробництва» (1950–1980) і, нарешті, до універсально-міждисциплінарного – «сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі» (1990 роки). Якісний стрибок у розвитку теорії інновацій наприкінці XX століття корелює з опануванням і поширенням п'ятого технологічного укладу, хвилею взаємопов'язаних епохальних і базисних інновацій в усіх сферах суспільного буття в період становлення постіндустріалізму.

Водночас констатуємо, що кожен із дослідників залежно від об'єкта і предмета наукового дослідження, а найголовніше, від його кінцевої мети виробляє свій «кут зору» на сутність і зміст інновацій, на їхнє місце і роль в економічній системі. Такий плюралізм виростає на основі складності та багатогранності цього економічного феномена і відбиває плідну сучасну інноваційну практику. Це призводить до існування понад сотні різних визначень і тлумачень, що здебільшого є теоретичним відбитком інновацій через призму особливого й одиничного (конкретних форм прояву).

Економічна теорія інновацій як несуперечлива система узагальненого наукового знання з відповідною системою категорій, принципів і законів перебуває на етапі становлення. Більш розробленою і наближеною до завершення на цей момент є її складова, що забезпечує «вихід» на економічну практику і репрезентує конкретику й емпірику інновацій. Про це свідчить, з одного боку, сформована методологічна база, в якій превалюють системно-структурний і функціональний аналіз, оптимізаційне економіко-математичне моделювання й експертні методи, а з іншого – наявний спектр досліджень, що є змістовно комплементарними і не конфліктуючими між собою. Хоча й у них залишаються певні «сірі плями", пов'язані, насамперед, із ґрунтовним аналізом природи і характеру взаємозв'язків між такими структурними блоками, як «об'єкти», «технологія й організаційні форми інноваційного процесу», «функції», «результати, наслідки і показники» (рис. 7.1).

Указаний стан речей відповідає логіці наукового пізнання: на етапі становлення теорії темпи накопичення конкретних даних випереджають темпи їх осмислення і категоріальної інтерпретації. Ця обставина, зокрема, визначає основний вектор руху потоку даних: від репрезентативної емпірико-практичної підсистеми до її змістовного ядра і пояснює, чому формування сутнісно-змістовної складової – фундаменту будь-якої теорії – йде повільніше. Напрямків теоретичних досліджень щонайменше чотири:

Об’єкт і предмет дослідження		Методи дослідження
Об’єкт і предмет дослідження		Методи дослідження

------- Зв'язки і змістовні блоки, що мають постановчий характер

Рис. 7.1. Змістовні блоки сучасної теорії інновацій та їх взаємозв'язки

а) конкретизація самого предмета дослідження і визначення в перспективі інноваційної залежності суспільства майбутнього;

б) ефективна методологія, адекватна сучасній онтології об'єкта дослідження;

в) відсутність визначення інновацій як категорії фундаментальної економічної науки, що відбиває найістотніші зв'язки і відносини в реальній дійсності. Слід визнати, що аналіз уже наявних дефініцій із метою виявлення у них спільного моменту, який міг би бути квінтесенцією інновацій, є гносеологічно неперспективним. Причина – їх відносна поверховість, що не дозволяє відобразити глибинну діяльнісно-творчу сутність інноваційного феномена;

г) закони, що пояснюють внутрішню логіку інноваційних процесів і причинно-наслідкові механізми їх включення в сучасну економічну систему.

Саме вони задаватимуть вектор подальшої фундаменталізації економічної теорії інновацій на засадах сучасної методології.

Спираючись на сучасну методологію теорії інновацій в Україні прийнято ряд законів і правових актів, які визначають правові, економічні та організаційні засади інноваційної діяльності в Україні. До них відносяться:

Конституція України, закони України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про інноваційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про спеціальний режим інвестиційної, і інноваційної діяльності технологічних парків», інші закони України, Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України.

В законі України «Про інноваційну діяльність» термін «інновація» визначається як «новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери».

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Об'єктами інноваційної діяльності є:

• інноваційні програми і проекти;

• нові знання та інтелектуальні продукти;

• виробниче обладнання та процеси;

• інфраструктура виробництва і підприємництва;

• організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

• сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція;

• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні – науково, економічно і соціально обгрунтовані та законодавче визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможний, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Пріоритеті напрями Інноваційної діяльності в Україні складаються із стратегічних та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;

Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності розраховані на тривалу перспективу (не менше десяти років) найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності розраховані на реалізацію протягом найближчих трьох-п'яти років напрями інноваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів та послуг з високого конкурентоспроможністю на внутрішньому та (або) зовнішньому ринках.

Існують різноманітні варіанти класифікації інноваційних процесів, розроблені вітчизняними та зарубіжними авторами. При цьому як найважливіші ознаки найчастіше розглядають ступінь новизни, сферу застосування, характер використання, призначення та ні. Фахівці навіть за однією ознакою виокремлюють різні типи інновації. Так, за сферою застосування вирізняють економічні, організаційні, технологічні, товарні та суспільні інновації. Залежно від глибини змін деякі автори поділяють інновації на радикальні (базові), поліпшуючі, модифікаційні (окремі). З урахуванням сфер діяльності інновації можуть бути технологічними, виробничими, економічними, торговельними, соціальними, організаційними тощо. За причинами виникнення інновації поділяють на реактивні та стратегічні. Реактивні інновації забезпечують виживання фірми в умовах конкуренції, виникаючи як реакція на нововведення з боку конкурентів, а стратегічні – визначальні конкурентні переваги в перспективі. За характером потреб, які задовольняються, інновації можуть орієнтуватись на існуючі потреби або на формування нових. При класифікації промислових інновацій за ступенем новизни можна використати критерії, за якими виділяють дві форми інновацій продукції: запровадження нових видів продукції та вдосконалення характеристик наявної продукції, тобто незначні інновації.

Найважливіші класифікаційні ознаки інновацій враховано у варіанті класифікації, який наведено на рис. 7.2.

Діяльність суб'єктів на рийку нововведень проявляється шляхом:

– проведення власних НДР та ДКР;

– замовлень на проведення НДР та ДКР в інших організаціях;

– проведення спільно з пішими організаціями НДР та ДКР;

– придбання патенту, ліцензії, ноу-хау на право виробництва виробів;

– купівлі і о твого виробу, програмного забезпечення тощо;

– створення спільних підприємств з випуску нової продукції із залученням іноземних технологій, ноу-хау та ін.;

– придбання результатів інтелектуальної діяльності тощо.

Рис. 7.2. Класифікація інновацій

Класифікація інновацій поділяється на чотири групи – за потребами і причинами, за ступенем новизни, сферою застосування, а також за їх масштабом, це дає можливість комплексно розглянути цей процес, пов'язавши його з інвестиційними показниками.