16.4. Способи комерціалізації інтелектуальної власності

Майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності є сукупністю:

• права володіти об'єктом права інтелектуальної власності;

• права користуватися об'єкт права інтелектуальної власності;

• права розпоряджатися об'єкт права інтелектуальної власності.

Це обумовлює наявність різноманітних способів комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності, основними з яких є (рис.16.4):

• використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві;

• внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;

• передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

Комерціалізація через використання об'єктів інтелектуальної власності у власному виробництві вважається найбільш вигідною у зв’язку з тим, що прибуток від продажу інноваційного продукту залишається у правоволодільця об'єктів інтелектуальної власності.

Комерціалізація може здійснюватися шляхом внесення прав на об’єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства[6].

Рис.16.4. Основні способи комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності

За рішенням засновників інтелектуальну власність можна вносити до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей.

Використання інтелектуальної власності в статутному капіталі дозволяє:

• сформувати значний за своїми розмірами статутний капітал без відволікання коштів й забезпечити доступ до банківських кредитів і інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

• амортизувати інтелектуальну власність у статутному капіталі і замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собівартість продукції, тобто капіталізувати інтелектуальну власність;

• авторам і підприємствам – власникам об’єктів інтелектуальної власності стати засновниками (власниками) при організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів [9, 18].

Якщо правоволоділець не передбачає використовування об'єктів інтелектуальної власності у власному виробництві, комерціалізація може відбуватися шляхом повної або часткової передачи прав на об'єкти інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі.

Продаж прав у повному обсязі (продаж охоронного документа - патенту або свідоцтва) проводиться через договір купівлі-продажу, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності власник втрачає всі майнові права на нього. Проданий патент на винахід перереєстровується на ім'я нового правоволодільця і до нього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

Одним із найбільш поширених способів комерціалізації інтелектуальної власності є ліцензування. Торгівля ліцензіями є головним і найбільш ефективним засобом просування нововведень в різні галузі виробництва [8, 9, 10, 12].

Результати інтелектуальної діяльності трансформуються в інноваційний продукт і можуть бути реалізовані на ринку за певну винагороду. Передача такого продукту здійснюється у вигляді продажу ліцензії на його використання. Ліцензія являє собою дозвіл на виробничо-комерційне використання знань, науково-технічних досягнень, виробничого досвіду та інших результатів інтелектуальної діяльності на умовах відповідно до ліцензійної угоди між продавцем (ліцензіаром) та покупцем (ліцензіатом).

В Україні поняття «ліцензія» на внутрішньому ринку довгий час практично не використовувалося. Ліцензії купувалися, в основному, у закордонних фірм, і лише деякі фірми, такі як Київський інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона, продавали власні ліцензії за кордон.

За даними Держкомстату України станом на 01.01.2005 загальна кількість чинних ліцензій, ліцензійних договорів і договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності становила 767 одиниць, з яких 42 договори укладені із зарубіжними партнерами. Термін дії більше половини ліцензійних договорів складає 5 років і менше [16, с. 309].

Згідно з укладеними договорами вітчизняним та іноземним партнерам надані виключні майнові права та видані ліцензії на використання 499 об’єктів права інтелектуальної власності, у т. ч. на 49 винаходів, 18 корисних моделей, 12 промислових зразків, 101 торговельну марку, 10 комерційних таємниць, 57 комп’ютерних програм. За кордон передані права тільки на 11 об’єктів. Обсяг реалізованої підприємствами України продукції, що вироблена на основі використання об’єктів права інтелектуальної власності, становив 11375,3 млн. грн. [16, с. 310].

У світовій та вітчизняній практиці за ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. Основними видами ліцензійних платежі є: паушальний, роялті, комбінований.

Паушальний платіж являє собою певну твердо зафіксовану в угоді суму ліцензійної винагороди, що встановлюється, виходячи з оцінок очікуваної економічної ефективності і прибутків ліцензіата (особи, що придбала ліцензію) на основі використання ліцензії. Платіж може здійснюватись одноразово або частинами, але обов’язково на початковій стадії дії ліцензійної угоди.

Паушальний платіж застосовують у випадках: коли ліцензіатом є фірма, невідома на ринку, і є сумнів, чи зможе вона налагодити успішний випуск і комерційну реалізацію предмета ліцензії; коли важко проконтролювати обсяг випущеної за ліцензією продукції; коли ліцензіару не гарантовано отримання необхідних для розрахунку даних.

Роялті (від англ. royalty — королівські привілеї) — це періодичний платіж за право користування ліцензією на товари, винаходи, патенти, нововведення впродовж усього терміну дії ліцензійної угоди. Роялті являє собою своєрідну форму участі ліцензіара у прибутках ліцензіата

Ставка роялті залежить від багатьох чинників, основними з яких є наявність або ж відсутність патентної охорони предмета ліцензійної угоди. За інших рівних умов більш високу ціну має ліцензія, за якою передаються: патентні права, ноу-хау; технічні характеристики предмета ліцензії; технічна документація; результати аналізу конкурентних пропозицій.

У практиці міжнародної торгівлі ліцензіями ставки роялті зазвичай визначаються емпірично, на основі встановлених для окремих галузей промисловості усереднених ставок роялті за раніше підписаними ліцензійними угодами [12, с. 238]: наприклад, для хімічної промисловості — 3–5%; на електротехнічне обладнання — 4–7; на інженерні розробки — 8–15; ставка ліцензій на торговельну марку з ціни товару — 1–10%.

За базу роялті можуть використовувати прибуток, додатковий прибуток, обсяг продажу, витрати. У табл. 16.2 наведено формули розрахункової ціни ліцензії залежно від бази роялті.

Таблиця16.2

Визначення розрахункової ціни ліцензії

База роялті	Розрахункова формула ціни ліцензії, С
Прибуток (доход) ліцензіата	, де — прибуток (доход) ліцензіата від використання предмету ліцензії в і-му році; — ставка роялті в і-му році як частка прибутку ліцензіара, %; Т — термін дії ліцензійної угоди, років.
Продовження табл. 16.2
Обсяг реалізації ліцензійної продукції у вартісному виразі	, де — обсяг реалізації ліцензійної продукції, що планується в і-му році, в натуральному виразі; — світова ціна одиниці ліцензійної продукції в і-му році; — ставка роялті в і-му році, %.
Фізичний обсяг реалізації	, де — ставка роялті у вартісному виразі з одиниці реалізованої продукції.
Вартість сировини	, де — вартість основної сировини в і-му році; — ставка роялті в і-му році, %.

Оцінку ринкової вартості предмета ліцензії слід виконувати, враховуючи маркетингові підходи. Вона має включати:

1. аналіз ознак споживчого попиту, новизни, унікальності й ефективності предмета ліцензії стосовно конкурентів;

2. визначення й вибір конкуруючого аналога у сфері дії предмета ліцензії;

3. оцінку ринкових критеріїв предмета ліцензії за даними конкуруючого аналога;

4. варіативний розрахунок вартості предмета ліцензії за обґрунтованими критеріями;

5. пошук компромісної оцінки предмета ліцензії, з урахуванням ризику повернення капіталу.

Перерахунок поточних платежів з роялті у паушальні можна здійснювати методом дисконтування:

, (16.2)

де С_ri — сума роялті, яка має бути виплачена в і-му році; r — ставка дисконту; n — рік платежу роялті; Т — розрахунковий термін дії ліцензійної угоди.

Комбіновані платежі є найбільш поширеними та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного платежу до початку виробництва інноваційної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії як роялті після початку її реалізації. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати платежі від доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

Використання різних методичних підходів до визначення ринкової вартості ліцензій на основі маркетингових досліджень сприятиме врахуванню інтересів усіх учасників ліцензійних відносин.

Новим способом передачи прав інтелектуальної власності у вітчизняній практиці є комерційна концесія (франчайзинг) [2, 29]. За договором комерційної концесії правоволоділець (franchiser) за оплату бере на себе зобов’язання надати користувачеві (franchisee) право користування комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та продажу певного виду продукції, включаючи інноваційну продукцію, а також надання послуг.

За допомогою франчайзингу здійснюється оплатне передання пакета виключних прав (франшизи) на об’єкти інтелектуальної власності, комерційну інформацію, знаки для товарів та послуг, фірмове найменування для використання іншим суб’єктом в його підприємницькій діяльності.

Правоволоділець за допомогою франчайзингу отримує додатковий доход у вигляді плати. Ціна договору комерційної концесії становить винагорода, яку користувач виключних прав інтелектуальної власності сплачує правоводільцеві. На практиці така винагорода найчастіше складається з двох частин: плати за приєднання до фірмової мережі правоволодільця та періодичних платежів, що визначаються у відсотках від прибутку користувача.

Договір франшизи відрізняється від ліцензійного договору тим, що права передаються на пільговій основі. Так, користувач отримує готову технологію під відомою торговельною маркою, що значно зменшує ризики її впровадження.

Комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності за договором лізингу є відносно новою формою. За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верстати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами. Тобто разом з технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності. Комерціалізація через лізинг дозволяє підприємцям відкривати і розширяти власну справу при обмеженому статутному капіталі, оперативно використовуючи у виробництві інноваційні технології.

Комерціалізація результатів інноваційної діяльності потребує проведення аудиту (правової експертизи). При комерціалізації шляхом використання об'єктів інтелектуальної власності у власному виробництві і передачи прав на них аудит доцільно здійснювати за схемою «об'єкт – охоронні документи – права – вартість – облік».

При цьому аудит юридично значимих документів проводиться у наступній послідовності:

• перевірка наявності або оформлення документів, які дозволяють ідентифікувати об'єкт інтелектуальної власності у виді зафіксованої на матеріальних носіях інформації про його форму, зміст, конфіденційність;

• перевірка наявності і дійсності офіційних охоронних документів щодо зареєстрованих або запатентованих об'єктах промислової власності;

• перевірка наявності і дійсності документів, що підтверджують факти виникнення або одержання прав за договором комерційній концесії, ліцензії або довірчому управлінню від первісного правоводільця;

• перевірка наявності і правильності оформлення документів про вартість об'єктів інтелектуальної власності;

• перевірка правильності оформлення первинних і зведених облікових бухгалтерських документів.

При комерціалізації шляхом внеску прав на об'єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства аудит юридично значимих документів доцільно проводити за схемою «об'єкт – установчі документи – охоронні документи – права – вартість – облік». Відмінність порівняно з попередньою схемою полягає у необхідності відповідного оформлення установчих документів, в яких відображається розмір і порядок формування статутного капіталу, внесків за рахунок майна і майнових прав, у тому числі шляхом оплати акцій (часток) майном і майновими правами інтелектуальної власності.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Поясніть значення і зміст система управління діяльністю підприємств та організацій на основі накопичування і розвитку знань.

2. Сформулюйте переваги системи управління діяльністю підприємства на основі унікальних знань.

3. Розкрийте сутність інтелектуального капіталу.

4. Дайте визначення поняття комерціалізації результатів інноваційної діяльності.

5. Обґрунтуйте склад основних суб’єктів ринкових відносин при комерціалізації результатів інноваційної діяльності.

6. Сформулюйте взаємовідносини суб’єктів ринку при комерціалізації результатів інноваційної діяльності.

7. Охарактеризуйте взаємозв’язок інноваційної діяльності, видів інвестиційного проектування та комерціалізації результатів інноваційної діяльності.

8. Розмежуйте поняття « інноваційний продукт» та «інноваційна продукція ».

9. За яких умов виникає комерціалізація результатів інноваційної діяльності?

10. Охарактеризуйте місце комерціалізації результатів інноваційної діяльності за видами інвестиційного проектування.

11. Дайте визначення основним складовим «інтелектуальної власності»

12. Назвіть об’єкти права інтелектуальної власності.

13. Охарактеризуйте поняття трансфер технологій.

14. Розкрийте взаємозв’язок між поняттями трансфер технологій і комерціалізація результатів інноваційної діяльності.

15. Охарактеризуйте поняття патентна чистота.

16. Назвіть етапи трансформації інтелектуальної власності в інноваційний продукт.

17. Дайте визначення поняття нематеріальних активів.

18. Поясніть правову основу належності об’єктів інтелектуальної власності конкретному підприємству.

19. За яких умов придбаний чи отриманий об’єкт інтелектуальної власності відображається в балансі юридичної особи?

20. Назвіть етапи оцінки інтелектуальної власності.

21. Назвіть і охарактеризуйте методологічні підходи до оцінки вартості об’єктів інтелектуальної власності.

22. Охарактеризуйте методи оцінки вартості об’єктів інтелектуальної власності при застосуванні доходного підходу.

23. Охарактеризуйте методи оцінки вартості об’єктів інтелектуальної власності використанні витратного підходу.

24. Охарактеризуйте методи оцінки вартості об’єктів інтелектуальної власності при застосуванні ринкового підходу.

25. Поясніть взаємозв’язок життєвого циклу об’єктів інтелектуальної власності з методами оцінки їх вартості.

26. Розкрийте закордонний досвід оцінювання ринків, технологій та прав інтелектуальної власності.

27. Якими майновими правами на об'єкти інтелектуальної власності обумовлюється наявність різноманітних способів їх комерціалізації?

28. Назвіть способи комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності.

29. Розкрийте сутність комерціалізації шляхом використання об'єктів інтелектуальної власності у власному виробництві.

30. Поясніть сутність і переваги комерціалізації шляхом внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства.

31. Розкрийте сутність комерціалізації шляхом передачи (продажу) прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

32. Охарактеризуйте основні види ліцензійних платежів.

33. Наведіть розрахункові формули ціни ліцензії.

34. Охарактеризуйте передачу прав інтелектуальної власності шляхом комерційної концесії (франчайзингу).

35. Розкрийте сутність комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності за договором лізингу.

36. Назвіть послідовність аудиту об'єктів інтелектуальної за різними способами їх комерціалізації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Господарський кодекс України. Прийнято 16 січня 2003 р. № 436-IV.

2. Цивільний кодекс України. Прийнято 16 січня 2003 р. № 435-IV.

3. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій » від 14.09.2006 № 143-V.

4. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 22.05.1997 № 283/97-ВР.

5. Закон України «Про особливості в оподаткуванні інноваційної діяльності » від 26.12.2002 № 380-IV.

6. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 №1576-12.

7. Божок Г. Оцінка об’єктів інтелектуальної власності як фактор регулювання ринку// Інтелектуальна власність. — 2001, №9. — С. 35–38.

8. Бутнік-Сіверський О. Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний продукт // Інтелектуальний капітал. — 2003, №5. — С. 3–12.

9. Бутнік-Сіверський О.Б. Економіка інтелектуальної власності. — К.: Ін-т ін тел.власн. і права, 2004. — 296 с.

10. Жаворонкова Г.В. Управління інтелектуальним капіталом С.44-46 // Матеріали IV Всеукраїнської науково – практичної конференції „Проблеми підготовки фахівців з інтелектуальної власності в Україні” — К.: Ін-т інтелектуальної власності і права, 2004. — 182с.

11. Зинов В.Г. Управление интеллектуальною собственность.— М. : Монолит, 2002. — 552 с.

12. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. — Т.4: Оценка интеллектуальной собственности. / Под ред. А.Б. Бутник-Сиверского. — К., 1999. — 384 с.

13. Интеллектуальный капитал — стратегический капитал организации. Учебн. пособ. / Под ред. А.Л Гапоненко, Т.М. Орловой. — М. : «Социальные отношения», 2002. — 184 с.

14. Кордсен Пітер Сприяння комерційному впровадженню винаходів, доступ до фінансування і маркетингу // Інтелектуальна власність. — 2005, №5. — С. 34–38.

15. Модели коммерциализации результатов исследований. — М. АНХ, 2004. — 320 с.

16. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. — К. : Держкомстат України, 2005. — 360 с.

17. Основы инновационного менеджмента: теория и практика / Под ред. П.Н. Завлина. — М. : НПО «Экономика» 2002. — 475 с.

18. Оценка имущества и оценка имущественных прав в Украине. Монографія / Под ред. Н Лебедь. — К. : Принт-Экспрессс, 2002. — 688 с.

19. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи». Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 18.10 1999 р. №242.

20. Положення про порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав об’єкти інтелектуальної власності. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. №543.

21. Положення про представників з питань інтелектуальної власності (патентних повірених). Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 08 1994 р. №545.

22. Поляков В. Нематеріальні активи підприємства як інструмент податкового планування і безпеки бізнесу // Інтелектуальна власність. — 2005, №7. — С. 25–27.

23. Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. №72.

24. Суіні Юджин Управління і комерціалізація інтелектуальної власності в університетах та дослідницьких центрах// Інтелектуальна власність — 2006, №4. — С. 20–31.

25. Хілінський Ю. Три найпопулярніші способи одержати права на торгову марку// Все про бухгалтерський облік — 2005, №95 (1128). — С. 4–7.

26. Цыбулев П.Н. Маркетинг интеллектуальной собственности: Учеб. пособие. — К..: Инст. интел. собств. и права, 2004. - 184 с.

27. Цибульов П.М., Чеботарьов В.П., Зінов В.Г., Суіні Ю. Управління інтелектуальною власністю: Монографія. — К.: «К.І.С.»,2005. - 450 с.

28. Чеботарев В. ,Бутяева А. Формування ринку інтелектуальної власності в Україні// Інтелектуальна власність — 2003, №9. — С. 8–10.

29. Чурпіта Г. Договір комерційної концесії в Цивільному кодексі України: загальна юридична характеристика// Інтелектуальна власність — 2006, №4. — С. 32–36.

30. Чухно А. Інтелектуальний капітал: сутність, форми і закономірності розвитку// Економіка України. — 2002, №11. — С. 48–55, №12. — С. 61–67.

31. Яновський О Нематеріальні активи в комерційній діяльності підприємств // Інтелектуальна власність. — 2003, №8. — С. 42–44.