17.2 Інтелектуальна власність та її трансформація в інноваційний продукт

Основою будь-якої інновації, як правило, є інтелектуальна власність. Особливої актуальності набувають питання сутності та об’єктів права інтелектуальної власності в умовах сучасної законодавчої бази, трансформації інтелектуальної власності в інноваційний продукт.

Поняття «інтелектуальна власність» охоплює три основні складові:

• інтелектуальний продукт — продукт творчої діяльності, що має значення для певного, інтелектуально підготовленого кола осіб;

• інтелектуальна власність — сукупність прав особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності;

• нематеріальний актив — цінності, що належать підприємству, у вигляді патентів, технологічних та технічних новітніх досягнень, інших об’єктів інтелектуальної власності [12, с.12].

Об’єктами права інтелектуальної власності можуть бути наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; комп’ютерні програми (авторське право); виконання (суміжні права); раціоналізаторські пропозиції; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні назви; комерційні таємниці [2].

В умовах ринкових відносин інтелектуальна власність стає предметом купівлі-продажу, надання у заставу, об’єктом внеску в статутний капітал підприємства, страхування. Будь-який винахід (корисна модель, промисловий зразок та ін.) – це ідея, поняття щодо нового об’єкту техніки, які становляться товаром тільки тоді, коли вони мають споживчу вартість. Доведення ідеї до рівня інновації з метою одержання прибутку від їх освоєння або продажу є процесом комерціалізації. У процесі комерціалізації виникає необхідність трансферу технологій.

Трансфер технологій – це передача технології, що оформляється шляхом укладення двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та юридичними особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов'язки щодо технології (її складових). Передача технології може здійснюватися за кордон або на внутрішній ринок країни на комерційних засадах[3].

У Законі України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій визначені засади державної політики у сфері комерціалізації результатів науково-дослідної діяльності, правових, організаційних та економічних основ державного регулювання діяльності у сфері експорту та імпорту технологій, залучення інвестицій у їх створення та впровадження.

На рівні законодавчого акту [3] введена низка дефініцій, таких як:

• технологія - результат інтелектуальної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, строк, порядок та послідовність виконання операцій, процесу виробництва та реалізації і зберігання продукції, надання послуг;

• високі технології - технології, які розроблені на основі новітніх наукових знань, за своїм технічним рівнем перевищують кращі вітчизняні та іноземні аналоги і спроможні забезпечити передові позиції на світовому ринку наукомісткої продукції;

• патентна чистота - властивість технологій ( їх складових) бути вільно використаними в певній державі без загрози порушення чинних на її території охоронних документів (патентів) на об'єкти права інтелектуальної власності, які належать третім особам, визначена згідно з чинними охоронними документами на ці об'єкти та нормативно-правовими актами держави, де планується використання зазначених технологій та їх складових, а також відповідно до конкретного періоду часу, обумовленого строком дії охоронних документів на складові технологій на території такої держави.

Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний продукт здійснюється за такими етапами [8, 9]:

1. вибір варіанта створення нового виробу або нової продукції (на основі дієздатної моделі, розробки принципово нового виробу або нової продукції);

2. генерація і відбір найбільш вдалих ідей щодо створення нового виробу або нової продукції;

3. фільтрація (відбір) ідей – вилучення непридатних для подальшого розгляду;

4. кінцевий вибір ідеї;

5. етап НДДКР і створення конструкторського прототипу;

6. створення продукції для дослідження в ринкових умовах;

7. реалізація більш масштабних планів: модифікація виробів та їх дрібносерійне виробництво або модифікація продукції та її обмежене виробництво; освоєння ринку та його сегментів; визнання, що ідея була хибною; припинення виробництва;

8. зустрічне рішення про випуск нового виробу та його серійне або масове виробництво, або виробництво нової продукції у великих розмірах.

Інтелектуальна власність може розглядатися як довготерміновий і перспективний вид вкладення капіталу. Однією з форм виявлення інтелектуальної власності є нематеріальні активи [19, 22, 31], які являються відносно новим об’єктом вітчизняного фінансового обліку.

Правовою основою належності об’єктів промислової власності конкретному підприємству і, відповідно, визнання їх його нематеріальними активами є наявність охоронних документів. Охоронними документами можуть бути патенти, свідоцтва, ліцензійні угоди, свідоцтва про реєстрацію підприємства; акти або протоколи відповідної комісії щодо факту створення ноу-хау, угоди про передачу ноу-хау (безпатентної ліцензії). Правовою основою належності об’єктів авторського права конкретному підприємству є авторські й інші угоди на комп’ютерні програми, бази даних тощо.

Права на об'єкти інтелектуальної власності стають нематеріальними активами після того, як вони будуть відображені у бухгалтерському обліку. Для цього необхідно встановити ціну прав на об'єкти інтелектуальної власності і термін їх служби, величина які буде впливати на розмір амортизаційних відрахувань.

Сучасна вітчизняна система бухгалтерського обліку, згідно з П(С)БО-8 «Нематеріальні активи» [19] передбачає поділ об’єктів інтелектуальної власності на дві групи: перша — це об’єкти, які можуть бути відображені в балансі юридичної особи; друга — об’єкти, які в балансі юридичної особи відображені бути не можуть.

Придбаний чи отриманий об’єкт інтелектуальної власності відображається в балансі юридичної особи, якщо існує вірогідність отримання майбутніх економічних вигод, пов’язаних з його використанням. Це стає можливим, коли підприємство має намір, технічну можливість і ресурси для доведення об’єкта інтелектуальної власності до стану, в якому він придатний для реалізації чи використання; або ж можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації чи використання активу.

Права власності юридичної особи на нематеріальні активи відображаються в активі балансу за статтею «Нематеріальні активи» (залишкова вартість — код 010, первинна — код 011) й у пасиві балансу за статтею «Статутний капітал» (код 300). В усіх інших випадках витрати на створення об’єкта інтелектуальної власності стосуються витрат звітного періоду, самі ж об’єкти інтелектуальної власності стають об’єктами відкладеного попиту й обліковуються на позабалансовому рахунку.

У процесі трансформації інтелектуальної власності в інноваційний продукт обов’язковою є оцінка вартості об’єктів інтелектуальної власності. Проблема оцінки ускладнюється тим, що далеко не завжди об’єкт інтелектуальної власності є самостійним об’єктом продажу. У більшості випадків він складає певну частину такого об’єкта, захищає його основу чи якийсь фрагмент. Отже, частка об’єкта інтелектуальної власності в усьому об’єкті продажу має бути узгодженою всіма зацікавленими сторонами:

• замовниками об’єктів прав інтелектуальної власності;

• розробниками об’єктів прав інтелектуальної власності;

• користувачами об’єктів прав інтелектуальної власності.

У зв’язку з цим особливої актуальності набуває оцінка вартості інтелектуальної власності.