6.2 Капітальні вкладення як форма реальних інвестицій

Інтенсифікація відтворювальних процесів у народному господарстві загалом і па рівні суб'єктів господарювання зокрема помітно позначається на підвищеній конкурентоспроможності підприємств. Вирішального значення при цьому набувають реальні (капітальні) вкладення, тобто інвестиції в основний капітал: у нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення діючих господарських одиниць, придбання машин, устаткування, проектно-дослідницькі роботи тощо.

Капітальні вкладення мають такі ознаки:

• зазвичай це значні фінансові виграти;

• віддача від цих вкладень може бути отримана через кілька років;

• у прогнозуванні результатів капітальних інвестицій обов'язково присутні елементи ризику і невизначеності;

• капітальні вкладення призначені для оновлення устаткування, розширення виробничих можливостей чи для інших дій, що безпосередньо пов'язані з підвищенням спроможності підприємства досягати своїх стратегічних чи оперативних (тактичних) цілей;

• взаємозв'язок капіталовкладень;

• втілив па всі аспекти діяльності підприємства.

Реальні (капітальні) інвестиції – процес прийняття і втілення рішень щодо довгострокового, ризикового вкладення значних коштів у необоротні активи підприємства, який кардинально впливає па всі аспекти життєдіяльності підприємства, включаючи його співробітників.

Витрати, що формують реальні інвестиції, неоднакові на різних підприємствах. Наприклад, власник гончарної майстерні розглядає можливість купівлі за три тисячі доларів нової печі для випалу кераміки. З цього приводу виникає низка питань: скільки коштуватиме експлуатація нової печі в порівнянні зі старою; як нова піч збільшить виробничі можливості майстерні; чи буде нова піч надійнішою; чи допоможе вона поліпшити якість кераміки, що виробляється, ніщо. Три тисячі доларів – це значна сума для малого бізнесу, а прийняття правильного рішення може виявитись ключовим фактором успішного існування підприємства в майбутньому.

Керівництво транснаціональною нафтовою компанії приймає рішення про доцільність будівництва нафтопереробного заводу вартістю в сотні мільйонів доларів, стикаючись із тими самими питаннями що її власник гончарної майстерні (вартість будівництва і експлуатації; вплив на виробничі можливості компанії; надійність і якість).

Отже, рішення про капітальні інвестиції зумовлюють значні витрати, зміни в добробуті працівників і стану підприємства загалом. Незалежно від того, які активи купуються, чи який інвестиційний проект обговорюється, остаточний результат залежатиме від правильного рішення про капітальні вкладення. З огляду на це капітальні інвестиції класифікуються за такими ознаками:

1. За призначенням створюваних об'єктів:

• виробничі капітальні вкладення – об'єктом інвестування є основні фонди виробничого призначення (будівлі, споруди, машини й устаткування);

• невиробничі капітальні вкладення – спрямовані на відтворення невиробничих основних фондів (бібліотеки, соціально-культурні об’єкти тощо).

2. За напрямами використання:

• нове будівництво – створення виробничих потужностей на нових територіях і за новими проектами (спорудження філій діючих підприємств, окремих виробництв, що по завершенню будівництва переводяться на самостійний баланс);

• реконструкцію – переоснащення діючих цехів, виробництв, яке здійснюється за єдиним комплексним проектом реконструкції підприємства в цілому;

• технічне переоснащення – комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва шляхом механізації, автоматизації виробничого процесу, впровадження прогресивних технологій та ноу-хау, заміни фізично і морально застарілого обладнання;

• розширення виробництва – розширення діючих виробничих підрозділів основного і допоміжного призначення.

3. За джерелами фінансування:

• централізовані інвестиції – здійснюються за рахунок державного бюджету і державного кредиту;

• децентралізовані інвестиції характерні самофінансування, прибуток, прискорена амортизація, кредит, лізинг, емісія цінних паперів (облігацій, акцій), кошти працівників.

4. За складовими елементами:

• будівельні роботи – зведення, розширення будників і споруд, установлення фундаментів, опорних конструкцій під устаткування, підготовка території, призначеної під забудову;

• бурові роботи – експлуатаційне і розвідувальне буріння нафтових і газових свердловин;

• монтажні роботи збирання й установлення технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного й іншого устаткування;

• устаткування, інструменти й інвентар тощо.

Ефективність реальних інвестицій значною мірою залежить від їх структури, яку визначає співвідношення вкладень у різних галузях, регіонах, формах відтворення, напрямах створення основних фондів. Розрізняють галузеву, територіальну, відтворювальну і технологічну структури капітальних вкладень.

Галузева структура реальних інвестицій. Визначається розміщенням капітальних вкладень (централізованих і децентралізованих) в окремі галузі народного господарства країни. Прогресивним і раціональним способом поліпшення цієї структури є збільшення абсолютних і відносних розмірів інвестицій в основний капітал прогресивних і базових галузей промисловості та народного господарства в цілому. Держава за допомогою впровадження передових і ресурсозберігаючих технологій і економічніших видів устаткування в цих галузях може впливати на стабілізацію економічної ситуації загалом.

Територіальна структура реальних інвестицій. Виявляється у вкладанні коштів в основний капітал підприємств окремих регіонів країни. Держава повинна забезпечувати рівномірний економічний розвиток регіонів шляхом бюджетного фінансування і кредитування регіональних програм та створення вільних економічних зон.

Відтворювальна структура реальних інвестицій. Відображається в розподілі капітальних вкладень за формами відтворення основних фондів. За переходу економіки на інтенсивний шлях розвитку важливого значення набувають капітальні вкладення в реконструкцію, технічне переоснащення і розширення діючих підприємств.

За неможливості чи економічної недоцільності розв’язання проблем вказаним вище способом, регіонів інвестиції спрямовують у нове будівництво. Однак для конкретних ремонт пріоритетність того чи іншого шляху може варіюватися. Наприклад, інвестування нового будівництва неминуче у разі створення нових галузей і виробництв, а також у процесі освоєння природних багатств.

Технологічна структура реальних інвестицій. Виявляється у співвідношенні між основними складовими витрат на будівельно-монтажні роботи, устаткування та інші капітальні роботи. Поліпшення її (збільшення частки вкладень в актину частку основних фондів) має важливе значення для підвищення ефективності суспільного виробництва.

Зростання обсягів реальних інвестицій за рахунок бюджетних і поза­бюджетних джерел – обов'язкова умова динамічного розвитку економіки.

Структуру співвідношення капітальних вкладень визначають у процесі їх планування, окреслюючи у такий спосіб головні напрями техніко-технологічного розвитку підприємства.

Протягом 2005 р. в економіку України направлено 111,2 млрд грн капітальних Інвестицій, і в тому числі – 93,1 млрд грн інвестицій в основний капітал. У 2000–2004 рр. темпи зростання інвестицій в основний капітал були вищими від темпів зростання ВВП (рекордний показник зафіксовано у 2004 р. – 128% від попереднього), а у 2005 р. зростання інвестицій в основний капітал зафіксовано на рівні 101,9% від попереднього, що в умовах української економіки є вкрай недостатнім. Проте, незважаючи на збільшення обсягів капітальних інвестицій взагалі та інвестицій в основний капітал зокрема, досі не вдалося відновити процеси інвестування на рівні 1990 р. (див. табл. 6.4).

Таблиця 6.4 Інвестиції в основний капітал в економіці України

Показники	Роки
	1990	1995	2000	2002	2004	2005
	млн крб	млрд крб	млн грн
Інвестиції в основний капітал (у фактичних цінах)	31114	937816	23629	37178	75714		93096
Індекси інвестицій в основний капітал: %до 1990 р.	100,0	29,1	25,2	33,1	55,7		56,8
% до попереднього року	101,9	71,5	114,4	108,9	128,0		101,9

Складено за даними: Статистичний щорічник України за 2005 рік, с. 204.

Нарощування темпів інвестування в основний капітал має відбуватись одночасно з удосконаленням структури та розширенням джерел фінансування інвестицій. Зокрема, доцільно активніше використовувати порівняно нові зовнішні джерела їх фінансування (банківське інвестування, іноземне інвестування, інвестування за рахунок операцій на фондовому ринку, тощо). Без вирішення цієї проблеми неможливо здійснити структурну перебудову вітчизняної економіки та виконати стратегічні завдання високотехнологічного прориву.

Дані про динаміку і структуру інвестицій в основний капітал в економіці України за джерелами їх фінансування (наведено в табл. 6.5).

Таблиця 6.5 Джерела фінансування інвестицій в основний капітал в економіці України

Показники	Роки
	2000	2002	2004	2005
Інвестиції в основний капітал (у фактичних цінах, млн грн)	23629	37178	75714	93096
Всього
у тому числі за рахунок: державного бюджету	1210	1863	7945	5077
місцевих бюджетів	975	1365	3544	3915
власних коштів підприємств і організацій	16198	24470	46685	53424
іноземних інвесторів	1400	2068	2695	4688
кошти населення на індивідуальне житлове будівництво	1176	1573	2577	3091
кредити банків та інших позик	391	1985	5735	13740
інших джерел фінансування	2279	3854	6533	9161
Інвестиції в основний капітал (% загального обсягу)
Всього	100,0	100,0	100,0	100,0
у тому числі за рахунок: державного бюджету	5,1	5,0	10,5	5,5
місцевих бюджетів	4,1	3,7	4,7	4,2
власних коштів підприємств і організацій	68,6	65,8	61,7	57,4
іноземних інвесторів	5,9	5,6	3,6	5,0
кошти населення на індивідуальне житлове будівництво	5,0	4,2	3,4	3,3
кредити банків та інших позик	1,7	5,3	7,6	14,8
інших джерел фінансування	9,6	10,4	8,5	9,8

* Складено за даними: Статистичний щорічник України за 2005 рік, с. 205.

Як і раніше, сьогодні головним джерелом фінансування інвестицій в основний капітал в економіці України залишаються власні кошти підприємств та організацій, за рахунок яких у 2005 р. освоєно 57,4% капіталовкладень. Разом з тим, починаючи з 2000 р., частка цього джерела фінансування інвестицій має тенденцію до падіння. Якби таке явище спостерігалося на фоні стрімкого зростання частки зовнішніх джерел фінансування інвестицій (за рахунок іноземних інвесторів, кредитів банків та інших джерел їх фінансування, включаючи також операції на фондовому ринку), то можна було б стверджувати про наближення структури джерел фінансування інвестицій до оптимальних співвідношень. Проте в Україні зростає лише частка банківських кредитів, хоча й залишається невеликою порівняно з іншими державами (в розвинутих країнах така форма фінансування забезпечує близько 25% інвестицій, а в окремих з них-до 45%).

За даними емпіричних досліджень, проведених ДУ "Інститут економіки і прогнозування НАН України", великі корпоративні структури України, через небажання розкривати інформацію про свою діяльність, не хочуть залучати зовнішні ресурси інвестування для реалізації проектів модернізації власної техніко-технологічної бази. Крім того, при використанні кредитних ресурсів додається ризик "вимивання" ліквідних оборотних засобів, а при використанні бюджетних – відповідно, проведення позапланових перевірок. Отже, в сучасних умовах зовнішні ресурси інвестування в оновлення основних фондів є переважно неефективними.