8.3 Оцінка інвестиційної привабливості різних об’єктів
Визначення та оцінка ефективності інвестиційного проекту на будь-якому рінні та будь-якого масштабу передбачає проведення заходів щодо аналізу основних перспектив отримання вигід та оцінки ризиків вкладення ресурсів, тобто передбачає оцінку привабливості. Оцінка інвестиційної привабливості як визначення перспективності реалізації проекту в певному оточенні може бути вкрай різноманітна: з точки зору фізичної особи, у підприємств різних організаційно-правових форм та форм власності: приватної, акціонерної, з іноземними інвестиціями, корпоратизованого або державного секторів, інших угруповань: концернів, промислово-фінансових груп, а також, окремих галузей, регіонів.
Рис. 8.6. Технологія управління інвестиційною діяльністю
Якщо всю що систему розглядати як національну економіку, то її складовими повинні бути суб'єкти господарювання, що реалізують свої економічні інтереси через різні напрями залучення та використання капіталу тобто розподілу результатів інвестиційної діяльності. Формування інвестиційної привабливості кожного напряму використання капіталу має на меті, перш за все, сприяння максимізації фінансового результату через мінімізацію ризику та орієнтоване на забезпечення конкурентоспроможності при задоволенні відповідних існуючих потреб. Саме виявлення та задоволення існуючих потреб і буде основою для отримання фінансового результату, а відтак сприятиме задоволенню економічного інтересу суб'єкту господарювання шляхом забезпечення економічної ефективності інвестицій.
Таким чином, з метою виявлення перспектив доступності фінансових ресурсів для досягнення інвестиційних цілей здійснюється визначення інвестиційної привабливості окремого напряму чи сфери діяльності, що враховує комплекс чинників, які формують зовнішні умови для реалізації інвестиційного проекту. Визначення інвестиційної привабливості може проводитися на загальнодержавному рівні (інвестиційний клімат), галузевому рівні (інвестиційна привабливість галузі), рівні конкретного регіону (інвестиційний імідж території), на рівні конкретного підприємства (економічний паспорт підприємства) та на рівні конкретного проекту (інвестиційна привабливість проекту). У будь-якому випадку мова йде про зацікавленість інвесторів в участі у конкретних проектах чи програмах та пов'язана з очікуванням максимальних вигод від такої участі.
Основними чинниками, що визначають інвестиційну привабливість галузі, є:
Важливість галузі: значення продукції, її особливості, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у валовому внутрішньому продукті, головні споживачі продукції.
Характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, сталість галузі щодо загального економічного спаду в країні.
Рівень державного втручання в розвиток галузі: низький, посередній чи значний, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації тощо.
Соціальна значущість сфери діяльності: кількість робочих місць, регіональне розташування виробництв, середня заробітна плата, діяльність профспілок, екологічна небезпечність виробництва або продукції, статистика страйків і збитків від них.
Фінансові умови роботи галузі. Рівень загальної прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність активів, їхня середня ліквідність.
Інвестиційна привабливість, або взагалі «Економічний паспорт» окремого підприємства може мати такий вигляд:
Загальна характеристика виробництва: характер технології; наявність сучасного устаткування, у тому числі іноземного, екологічна шкідливість виробництва; складське господарство; наявність власного транспорту; географічне розташування; наближеність до транспортних комунікацій.
Характеристика технічної бази підприємства: технології; вартість основних фондів; коефіцієнт зношення.
Номенклатура продукції, що випускається: обсяг виробництва; експорт; імпорт сировини та матеріалів; зв'язки з іншими підприємствами; постачальники та споживачі; оцінювання стабільності збуту (попиту).
Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва.
Місце підприємства в галузі, на ринку; рівень монопольності стану підприємства.
Характеристика дирекції; схеми управління; чисельність персоналу, його структура, заробітна плата.
Статутний фонд; власники підприємства; номінал і ринкова ціна акції, розподіл пакета акцій.
Структура витрат на виробництво, у тому числі за основними видами продукції, їх рентабельність.
Обсяг прибутку та його використання за звітний період.
Фінанси підприємства (рис. 8.7).
склад дебіторської та кредиторської заборгованості; її аналіз за часом виникнення та характеристикою боржників;
показники фінансової стабільності та ліквідності (табл. 8.1);
аналіз платоспроможності (табл. 8.1);
оцінка прибутковості.
Рис. 8.7. Структура фінансового аналізу підприємства
Таблиця 8.1. Показники фінансової оцінки підприємства
Показник |
Порядок розрахунку |
Джерела інформації з бухгалтерського рахунку |
Оптимальний норматив |
Коефіцієнт абсолютної ліквідності |
|
Підсумок ІІ розділу активу балансу |
|
Підсумок ІІ розділу пасиву балансу |
|||
Коефіцієнт покриття балансу |
|
ІІ і ІІІ розділи активу |
|
ІІІ розділ пасиву |
|||
Рівень прогнозованої платоспроможності |
Порівняння величини ак-тивів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов’язаннями |
Підсумок ІІ розділу активу та підсумок ІІ розділу пасиву |
|
Коефіцієнт автономії |
|
І розділ пасиву |
|
Підсумок балансу |
|||
Коефіцієнт заборгованості |
|
ІІ і ІІІ розділи пасиву |
|
І розділ активу |
|||
Співвідношення ліквідних і неліквідних активів |
|
ІІ і ІІІ розділи активу |
|
І розділ активу |
|||
Коефіцієнт маневреності |
|
Підсумок І розділу активу |
|
Підсумок І розділу пасиву |
|||
Рентабельність реалізованої продукції |
|
Форма № 2 |
|
Рентабельність усього капіталу |
|
Форма № 2 квартальної звітності, ряд. 90 |
|
Підсумок балансу |
|||
Коефіцієнт оборотності |
|
Форма № 2 квартальної звітності, ряд. 10 |
Ко згідно з розрахунком |
Підсумок балансу |
Інвестиційна принадливість компанії відображає такий її економічний та фінансовий стан, при якому потенційний інвестор може прийняти рішення про вкладення вільних коштів у розвиток даного підприємства без великого ступеня ризику втратити їх або не отримати відповідний дохід на вкладений капітал.
Для визначення інвестиційної привабливості можна використовувати наступні загальноекономічні показники:
залишкова та відновлювальна вартість основних засобів; загальний обсяг чистого та балансового доходу;
рентабельність;
стан сировинної бази;
розмір земельної площі, яку займає підприємство.
Оскільки оцінка компанії за цими показниками характеризує його інвестиційну привабливість не повною мірою, то для більш поглибленого аналізу привабливості підприємства у світовій практиці використовується система відносних показників, які характеризують:
ліквідність;
платоспроможність;
дохідність;
ефективність використання активів.
Інвестиційна привабливість підприємства – це інтегральна характеристика окремих підприємств з позиції перспектив розвитку, обсягу і можливостей збуту продукції, ефективності використання активів і їх ліквідності, стану платоспроможності і фінансової стійкості. Тобто її можна охарактеризувати як доцільність вкладення в підприємство вільних грошових коштів.
Потенційні інвестори при виборі об'єкта інвестування використовують результати фінансового аналізу. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства здійснюється за допомогою методів маркетингового і фінансового аналізів. Вона залежить від всіх показників, які характеризують фінансовий стан підприємства.
Інвестиційна привабливість суб'єкта господарювання аналізується зовнішніми суб'єктами з метою вибору найкращого варіанта вкладення вільних грошових засобів. Проте кожному підприємству необхідно знати свої шанси залучення зовнішніх інвестицій. Тому інвестиційна привабливість аналізується як при внутрішньому, так і при зовнішньому аналізі. Для аналізу використовується ціла система показників, які характеризують фінансовий стан підприємства, а також визначається рівень кожного показника і його динаміка за декілька звітних періодів.
Інвесторів, в першу чергу, цікавлять показники, які впливають на дохідність капіталу підприємства, курс акцій і рівень дивідендів. Але, якщо інвестор орієнтується лише на показники, які безпосередньо пов'язані з акціями, і не знає загальної картини фінансового стану, то він може зробити помилку при виборі об'єкта інвестування.
При загальній оцінці інвестиційної привабливості підприємства необхідно використовувати показники за декілька років. Крім того, не можна дати правильну оцінку цих показників лише за одним конкретним підприємством, не враховуючи загальний стан і інвестиційну привабливість регіону, галузі, країни. Тому оцінка інвестиційної привабливості повинна базуватися на комплексному підході до суб'єкта господарювання.
Інвестиційна привабливість па регіональному рівні має свою яскраво виражену специфіку, яка, насамперед стосується особливостей формування потенціалів кожної території, розміщення магістралей, агро кліматичні умови тощо.
На регіональному рівні особливості реалізації інвестиційної діяльності суб'єктів орієнтовано на вирішення територіальних проблем, до яких відносяться перш за все ефективне використання наявних матеріально-технічного, сировинного та трудового потенціалів, задоволення потреб внутрішнього ринку. Основними засобами реалізації виступають відповідні програми (проекти) щодо підвищення конкурентоспроможного потенціалу пріоритетних у регіоні виробництв, зокрема таких, які характеризують спеціалізацію регіону, шляхом залучення приватних інституційних інвесторів до формування режиму економічного стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності.
Для визначення переліку високотехнологічної продукції для кожного окремого регіону, необхідно врахувати і обгрунтувати технічну структуру наявних в ньому підприємств, зокрема, спеціалізацію, визначити найважливіші з них, можливості кооперування і комбінування з іншими підприємствами, їх організацію та економіку. Таке розміщення і технічна структура взаємопов'язані і взаємозалежні, оскільки один і той же продукт, можна отримувати при «F-взаємозамінності» (варіантність технологічних способів виробництва продукції) та при «С-взаємозамінності» (варіантність напрямків використання ресурсу), що і необхідно врахувати при процесах наукового супроводу діяльності промислових підприємств.
Всі виробництва з погляду тяжіння їх до певних районів розташування у загальному вигляді поділяються на:
а) виробництва, які доцільно розташовувати в районах концентрації трудових ресурсів. Така група неоднорідна за своїм складом, оскільки виділяються як трудомісткі галузі, зокрема, точне машинобудування, переробка полімерних матеріалів тощо, так і галузі, які потребують висококваліфікованої робочої сили. Ці виробництва переважно тяжіють до місць зосередження наукових закладів і центрів концентрації висококваліфікованої робочої сили. З іншого боку до цих виробництв можуть бути віднесені такі, які найбільші привабливі для працевлаштування;
б) виробництва, які тяжіють до джерел палива і електроенергії (енергомісткі виробництва). До таких відносяться галузі, де на одного зайнятого у виробництві витрачається від 200 до 1400 тис. кВт год електроенергії;
в) виробництва, які розташовуються переважно біля джерел сировини (матеріаломісткі виробництва). До таких галузей відносяться галузі зі значними нормами ви ґрат сировини на одиницю готової продукції, та галузі, які переробляють сировину, що швидко псується;
г) виробництва, які тяжіють до районів споживання продукції, зокрема галузі, вага готової продукції яких перевищує вагу основної сировини;
д) виробництва, розташування яких не має яскраво вираженої орієнтації, тобто залежить від впливу двох і більше факторів.
Тому при визначенні пріоритетів інвестування в регіоні доцільно враховувати просторову орієнтацію галузей (і виробництв), яка була сформована під впливом факторів їх розташування.
Формування сприятливого інвестиційного середовища в регіонах України не можливо розглядати без впливу зовнішнього оточення. Успіх забезпечуватиметься у найкоротші терміни при оптимальному поєднанні державних, промислових і банківських капіталів лише у цих напрямах, де для цього існують найпривабливіші умови. Для інших – потрібні додаткові заходи підтримки чи стимулювання.
Таким чином, при оцінці інвестиційної привабливості території повинні враховуватися: призначення і сфера застосування продукції регіону; особливості попиту; географічний розподіл споживання і попиту; стан конкуренції; наявність платоспроможного попиту; забезпеченість фінансовими і кваліфікованими трудовими ресурсами; інституційні чинники; правове середовище тощо.
З огляду на це, особливого значення набуває оцінка загальної соціально-економічної ситуації (СЕС), що являє собою певне середовище, яке забезпечує благаприємний фон для взаємодії основних суб'єктів господарювання.
Всі фактори виливу на формування соціально-економічної ситуації можна умовно поділити на «об'єктивні» і «суб'єктивні». Водночас соціально-економічна ситуація характеризується певним поєднанням індикаторів, які відображають вплив об'єктивних чинників розвитку і взаємодію специфічних суб'єктивних у вигляді компенсаційних механізмів, які характеризують особливості і можливості адаптації відповідного суб'єкту господарювання до умов перехідного періоду. При цьому слід відзначити, що саме спрямування дії «суб'єктивних» чинників значною мірою визначає швидкість і тенденції змін «об'єктивних». В цьому випадку індикатори, що характеризують «об'єктивні» чинники, є індикаторами більш високого порядку по відношенню до індикаторів «суб'єктивних». Для того, щоб розуміти і прогнозувати тенденції розвитку, необхідно визначити закономірності, зв'язки і масштаби впливу цих індикаторів. Взаємозв'язки між ними можна подати у вигляді таких формул:
І = Чо + Чс, (8.1)
або
Чс = І – Чо, (8.2)
де І – індикатори;
Чо – об'єктивні чинники;
Чс – суб'єктивні чинники (компенсаційні механізми).
Це означає, що у випадку, коли ситуація приблизно відповідає об'єктивним чинникам, то компенсаційних механізмів майже не застосовують. Якщо ситуація помітно краще за наявні можливості, то має місце позитивний вплив компенсаційних механізмів. І, у разі, коли ситуація гірше, зумовленої об'єктивними чинниками, то мова йде про неспроможність використати свої можливості для пристосування до нових умов господарювання.
У повному обсязі реалізувати ці формули складно, оскільки індикатори соціально-економічної ситуації різнорідні, а деяким об'єктивним чинникам можна дати лише якісну характеристику. З огляду на це, виникає необхідність застосування інтегрального показника для визначення соціально-економічного стану на відповідному рівні.
До основних «об'єктивних» чинників, які впливають на соціально-економічну ситуацію, доцільно віднести:
економіко-географічне положення;
кліматичні умови;
природно-ресурсний потенціал;
демографічний потенціал, склад і структура населення;
стан економіки, структура, орієнтованість і спеціалізація господарства;
стан сфери освіти, науки та інноваційної діяльності;
ситуація у сфері охорони здоров'я і культурній сфері життя населення, рівень криміногенної і екологічної ситуації;
рівень структурних та інституційних перетворень;
розвиток інвестиційної, ринкової та комерційної інфраструктури;
фінансова забезпеченість.
Серед основних суб'єктивних виділяються:
• політика, яка проводиться владою всіх рівнів;
• відповідальність державних органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування за наслідки своїх дій.
При аналізі привабливості інвестпроектів здійснюється оцінка проекту за наступними напрямами:
Привабливість сфери діяльності чи галузі, на яку орієнтований проект.
Обсяг, структура, джерела інвестицій та їхнє фінансове забезпечення.
Показники ефективності проекту, оцінка прибутковості, окупності, термінів реалізації.
Детальність розробки проекту та його обгрунтованість технічною, технологічною документацією, експертними висновками, вже укладеними чи підготовленими договорами з підприємствами, від яких залежать поставки матеріалів, обладнання, будівництво та монтаж, збут продукції.
Рівень ризикованості, шляхи його зниження, можливість виходу з проекту, його ліквідність.
Аналіз ділових якостей персоналу, який с ініціатором проекту чи має його реалізовувати.
В оцінці інвестиційних проектів застосовуються традиційні методи та такі, які основані на концепції дисконтування. Традиційні методи не передбачають використання концепції дисконтування. їх називають також простими методами оцінки інвестицій. До таких методів відносяться ті, які базуються на показниках окупності, розрахунку бухгалтерської рентабельності інвестицій. Ця група методів, як правило, використовується з метою одержання додаткової інформації про інвестиційний процес. З появою концепції дисконтуванні! грошових надходжень та затрат, теорія та практика отримала більш точні способи оцінки інвестицій. Особливості застосування основних методів оцінки доцільності інвестицій на рівні інвестиційних проектів розглядалися у розд. 7.
Визначення ключових понять
Інвестиційна стратегія – система обраних довгострокових цілей та засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства.
Інвестиційна привабливість – інтегральна характеристика окремих елементів як об'єктів майбутнього інвестування з позиції перспективності їх подальшого функціонування та розвитку.
Інвестиційний клімат – сукупність політичних, економічних і соціальних умов, що забезпечують інвестиційну діяльність вітчизняних та іноземних інвесторів.
Інвестиційний портфель – конкретна структура обраної інвестиційної діяльності, з приводу спеціально підібраного набору конкретних інвестиційних інструментів (активів), прийнятих до реалізації в межах окресленої стратегії розвитку підприємства та дотримання пропорцій розподілу інвестованого капіталу між ними.
Інвестиційне рішення – акт діяльності менеджера чи керуючої системи, пов'язане з інвестиційною діяльністю підприємства і веде до розв'язання певної проблеми і тим самим визначає нормальне функціонування чи розвиток підприємства.
Технологія управління інвестиційною діяльністю – послідовність і комбінація операцій, які обираються менеджером за критеріями ефективності впливу на інвестиційну діяльність, що пов'язано з реалізацією відповідних функцій.
Інвестиційний менеджмент – управління інвестиціями в конкретній галузі економіки або в розвитку компанії, підприємства.
Контрольні запитання
Що таке інвестиційний менеджмент? Основна мета інвестиційного менеджменту.
В чому полягають завдання інвестиційного менеджменту?
Які елементи входять в структуру механізму інвестиційного менеджменту?
На які запитання дає відповідь інвестиційна стратегія?
Назвіть функції управління інвестиційною діяльністю
Як формується інвестиційна стратегія?
Охарактеризуйте фактори, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту при визначенні інвестиційної привабливості.
Наведіть показники, що характеризують фінансовий стан підприємства.
Дайте характеристику критеріїв формування інвестиційного портфеля.
Дайте оцінку технології управління інвестиційною діяльністю.
Які основні положення визначають високу роль ефективного управління грошовими потоками?
У чому суть інвестиційної привабливості? Які є рівні її визначення?
Назвіть основну мету управління інвестиційною діяльністю.
У чому полягає сутність технології управління інвестиційною діяльністю?
Чим відрізняється оцінка інвестиційної привабливості від соціально-економічної привабливості території?
Рекомендована література
Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року.
Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент: Учебный курс. – К.: Эльга–Н, Ника–Центр, 2001. – 448 с.
Банківський менеджмент: Підручник / За ред. О.А. Кириченка, В.І. Міщенка. – К.: Знання, 2005. – 831 с.
Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченько О.Г. Інвестування: Навчальний посібник. – К.: «Видавничий дім «Комп’ютерпрес», 2001. – 364 с.
Денисенко М.П. Організаційно-економічний механізм інвестування: Монографія. – К.: Наук. Світ, 2001. – 414 с.
Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування: Навч. посібник. – К.: Карквела, 2007. – 424 с.
Єрмоленко М.М., Єрохін С.А., Строженко О.А. Менеджмент: Навч. посібник / За заг. ред. д.е.н., проф. М.М. Єрмоленко. – К.: Національна академія управління, 2006. – 656 с.
Єрохін С.А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічний аспект): Наукова монографія. – К.: Видавництво «Світ знань», 2002. – 528 с.
Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Підручник / За ред. проф.. О.А. Кириченка. – К.: Знання, 2005. – 493 с.
Мертенс А.В. Инвестиции: Курс лекцій по современной финансовой теории. – К.: Киевское инвест. Агентство, 1997. – 305 с.
Олійник Б.І. Ресурсне забезпечення інвестиційної діяльності в Україні. – Одеса: ВМВ, 2005. – 410 с.
Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.
Пересада А.А., Коваленко Ю.М. Фінансові інвестиції: Підручник. – К.: КНЕУ, 2006. – 728 с.
Підхомний О.М. Управління інвестиційними процесами на фінансових ринках: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2007. – 184 с.
Федоренко В.Г. Інвестування: Підручник. – К.: Алеута, 2006. – 443 с.
Череп А.В. Інвествознавство: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – 443 с.