9.1 Поняття інвестиційного проекту

Поняття проекту є одним з базових інвестиційного процесу. Оскільки інвестування, перш за все, орієнтується на забезпечення процесу розширеного відтворення, слід зосередити увагу на тому, що інвестиційний проект має свою специфіку. Інвестиційний проект передбачає досить тривалий період освоєння та довготривалий період реалізації. В ході експлуатації створеного об'єкту інвестування стає можливим отримання відповідної продукції проекту, продаж якої забезпечує відшкодування інвестору вкладень у створення такого об'єкту Разом з тим за своєю сутністю інвестиційний проект на відміну від традиційного проекту орієнтується на забезпечення інвестиційних цілей та сприяє подальшому розвитку. Власне саме орієнтація на довгострокову перспективу відрізняє інвестиційний проект від великої сукупності того, що в сучасному світі називають проектами як планами створення чогось.

Таким чином, інвестиційний проект – це комплекс взаємопов'язаних заходів, розроблених для досягнення інвестиційних цілей протягом заданого часу при встановлених ресурсних обмеженнях.

Основними особливостями інвестиційного проекту слід визначити:

1. порівняно тривалий період освоєння початкової суми вкладень;

2. поетапний поступовий вихід на проектну потужність в ході експлуатації створеного об'єкта інвестування;

3. необхідність додаткових вкладень у проект протягом його реалізації для виконання поставлених цілей, які використовуються на забезпечення об'єкту обіговим капіталом, витратами на поточний та капітальний ремонт тощо;

4. необхідність здійснення значних початкових вкладень.

Проект є організаційною формою реалізації процесу інвестування. У цьому понятті зосереджені як стратегічне планування інвестиційної діяльності, так і практична реалізація щоденного оперативного управління.

Для того щоб повніше охопити багатофункціональність поняття «проект», визначимо інвестиційний проект у двох аспектах: як документ і як конкретні дії інвестора щодо реалізації своїх інвестиційних намірів.

Інвестиційний проект – це спеціальним способом підготовлена документація, що містить максимально повний опис і обгрунтування всіх особливостей майбутнього інвестування. У такому розумінні проект є документованим інвестиційним планом.

Інвестиційний проект – це комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого плану нарощування капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досягнення поставлених цілей при обмежених часових, фінансових та матеріальних ресурсах.

Розробка інвестиційних проектів здійснюється з урахуванням кількох важливих моментів, що становлять методичну основу проекту. До них слід зарахувати:

• комплексність представлення процесу інвестування (маркетингові, організаційні, фінансові, виробничі, трудові, часові параметри, які становлять єдину систему);

• урахування зв'язку проекту із умовами зовнішнього середовища;

• інтегрована оцінка ефективності проекту на основі співвідношення результатів (зиску) та інвестиційних витрат проекту, соціального ефекту, наслідків для економіки країни в цілому (останнє стосується великих проектів);

• урахування майбутньої невизначеності проекту та потенційних ризиків (адже проект на етапі прийняття рішення є лише прогнозом);

• урахування альтернативних варіантів використання капіталу інвестора та відповідної зміни вартості грошових потоків у часі, застосування методики приведення грошових потоків до єдиних умов обліку;

• прагнення представити прогнозну модель проекту з максимальною деталізацією і конкретизацією (у часі й у розрізі кожного етапу реалізації проекту);

• урахування соціальних умов і наслідків реалізації проекту як для власного персоналу, так і для зовнішнього соціального середовища;

• урахування важливості управлінських аспектів проекту для майбутньої успішності проекту.

Інвестиційний проект, як і будь-яка діяльність, має ряд властивих йому рис, наявність яких допоможе здійснити ефективну його реалізацію.

Основними рисами інвестиційного проекту є такі:

– виникнення, існування та закінчення проекту у певному оточенні. Будь-який інвестиційний проект вміщує в своїй основі та розпочинається з ідентифікації проблеми. І фактично поява такої проблеми спричинена існуванням організації у зовнішньому оточенні. Згодом окреслена проблема розробляється у контексті пошуку шляхів її усунення або вирішення. В результаті окреслюється ідея майбутнього проекту, яка і відображається у конкретному проекті Однак, в ході вирішення визначеної проблеми за рахунок розроблених заходів проект розвивається у зовнішньому оточенні, в якому теж відбуваються відповідні зміні, на які слід зважати для досягнення поставленої мети проекту;

– зміна структури проекту з триванням його життєвого циклу. Для досягнення мети проекту та отримання запланованих результатів у навколишньому середовищі можна скористатися трьома підходами, які передбачають: 1) адаптацію до існуючих елементів навколишнього середовища; 2) спробу сприятливо впливати на навколишнє середовище; 3) прагнення змінити сферу діяльності, щоб позбутись загрозливих елементів навколишнього середовища у більш сприятливому напрямі. Адаптація (англ. Adaptation) включає в себе зміну внутрішніх процесів й діяльності організації таким чином, щоб вона стала більш співставною з її навколишнім середовищем. Ця стратегія допускає встановлення та досягнення розвитку деяких раціональних процесів у навколишньому середовищі для приведення його в порядок. Організацією використовуються чотири підходи для пристосування (адаптації) до нестійкості навколишнього середовища: буферування, вирівнювання, прогнозування і раціонування.

Буферування (англ. Buffering) являє собою накопичення для початкових вкладень у виробництво, або випуск продукції чи обслуговування з метою компенсації нестійкості навколишнього середовища. Буферування у вигляді накопичення коштів для початкових затрат використовується тоді, коли в розпорядженні організації є надійні джерела постачання. Навпаки, буферування шляхом створення матеріальних запасів закінченої продукції використовується тоді, коли внаслідок значних коливань ринкового попиту виникають труднощі у виробництві продукції, яка вже замовлена. Буферування (створення резервного запасу) не завжди можливе, тому що тут мають місце високі витрати, воно нерідко пов'язане з додатковими високими витратами, особливо коли має місце швидке псування матеріалів або інші перешкоди накопичення. Крім того, саме буферування шляхом створення резервних запасів готової продукції пов'язане з серйозним ризиком, оскільки не вся ця продукція може бути продана.

У той час як за допомогою буферування організації пристосовуються до ринкових коливань, вирівнювання (англ. Smoothing) включає в себе конструктивні дії, які націлені на зменшення впливу коливань, притаманних ринку. Наприклад, збутові точки часто пропонують талони, які можуть бути використані тільки протягом визначених днів тижня, коли справа йде, як правило, повільно. Такі дії дозволяють різко підвищити результативність використання ресурсів, збільшити період максимального попиту і відповідно значно зменшити період з низьким рівнем використання ресурсів.

Прогнозування (англ. Forecasting) є ще одним підходом до вирішення проблеми нестабільності (коливання) навколишнього середовища, який передбачає систематичні оцінки його майбутнього стану (майбутніх умов). Ступінь передбачення майбутніх умов з розумним рівнем точності залежить від урахування величини коливань. Коли нестійкість навколишнього середовища обумовлена складними та динамічними факторами, такими як тенденції в економіці, кваліфіковане передбачення може бути здійснене лише при використанні певних технічних прийомів. У С'ША багато компаній мають спеціальний штат фахівців, які займаються економічними прогнозами за допомогою детально розроблених економічних моделей.

Управління факторами навколишнього середовища іноді здійснюється також шляхом раціонування або нормування (англ. Rationing), встановлення певних обмежень на продукцію чи послуги, які мають високий попит.

Нормування корисне тим, що дозволяє організації уникнути витрат, викликаних прагненням задовольнити попит на продукцію в період його тимчасового значного зростання, оскільки при подальшому падінні попиту (в результаті його природного коливання) ці витрати виявляється зайвими, невиправданими. Нормування також використовується, коли попит перевищує передбачення чи коли менеджери повільно розширюють виробництво нової продукції, оскільки це пов'язано із великими витратами і значним ризиком, якщо передбачений попит незначний.

Сприятливий вплив (англ. Favorability Influence), у порівнянні з адаптаційною стратегією, включає спроби змінити сегменти оточення з тим, щоб зробити їх більш відповідними вимогам організації. Краще, коли розгляд елементів оточення йде разом з віддачею, що наближає деякі аспекти оточення як потенційно можливі до межі здатності організації змінюватись за переважаючи напрямками.

– наявність певних зв'язків між елементами проекту як системи. Досить важко уявити будь-який проект, що являє собою повну автономію від діяльності організації. Реалізація будь-якого проекту спричиняє зміни та потребує узгоджених дій між різними структурними підрозділами всередині організації. Насамперед, це пов'язано з тим, що проект впливає на всі результати діяльності організації. А якщо проект значний за обсяги початкових вкладень та складний за основними цілями, то він погребує детальної експертизи основних умов його реалізації та оцінки внутрішнього потенціалу самої організації. На сьогодні для найбільш раціонального використання обмежених економічних ресурсів більшість організацій при реалізації своїх інвестиційних задумів адаптують організаційну структуру управління до проектної, забезпечуючи тим самим контроль над ходом реалізації кожного з проектів одночасно.

– можливість відміни вхідних ресурсів проекту. Ця особливість пов'язана з тим, що у випадку появи певних загроз для отримання очікуваних результатів в ході реалізації проекту доцільно відмовитися від подальшого використання ресурсів.

Виходячи з визначення суті проекту, виділяють такі його головні ознаки:

– наявність чітко сформованої мети проекту, що являє собою бажаний та доведений результат, досягнутий у межах певного строку при заданих умовах реалізації проекту.

Визначення мети проекту передбачає постановку конкретного завдання, вирішення якого потребує реалізації таких напрямів:

• визначити результати діяльності на певний строк;

• дати кількісну оцінку цим результатам;

• довести, що ці результати можуть бути досягнуті;

• визначити умови, за яких ці результати повинні бути досягнуті.

• структуризація проекту за цілями. Будь-яка мета проекту має свою структуру, яка може бути представлена ієрархією цілей проекту, починаючи від стратегічних і закінчуючи конкретизованим» завданнями, в межах яких чітко визначаються засоби досягнення мети проекту.

• обов'язкова зміна стану проекту для досягнення його мети. Зміна стану проекту означає, що реалізація будь-якого інвестиційного проекту завжди пов'язана зі змінами у відповідній системі і є цілеспрямованим її перетворенням з існуючого стану на бажаний, що і визначено в меті проекту;

• обмежений бюджет, тобто обмеженість ресурсів. Обмеженість ресурсів означає, що будь-який проект має свій обсяг матеріальних, людських та фінансових ресурсів, які використовуються за встановленим та лімітованим бюджетом. До таких ресурсів слід також відносити і час, зволікання якого може призвести до недоотримання запланованого результату.

– наявність часових рамок, тобто обмеженість проекту у часі. Часові рамки є необхідною ознакою будь-якого проекту і означають, що проект має чітко визначені термін початку і термін завершення. В межах цього часу відбуваються зміни, які забезпечують отримання запланованих результатів. У противному випадку, коли часові межі розмиті досить важко планувати та реалізовувати відповідні заходи.

– неповторність, яка означає, що заходи, які необхідно здійснити для реалізації проекту, мають такий рівень інновацій, комплексності і структурованості, який дозволяє відрізнити як один проект від іншого, так і проект від програми і плану.

Отже, інвестиційний проект – це система організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, які визначають систему взаємопов'язаних у часі й просторі та узгоджених з ресурсами організаційних заходів і дій, спрямованих на розвиток підприємства.

Класичний проект має три складові: технологічну, будівельну та техніко-економічну. [ ]. На рис. 9.1 наведена схема розробки інвестиційного проекту.

Рис.9.1. Схема розробки інвестиційного проекту

Технологічна частина складається із схеми виробництва (технологічно взаємопов'язаних одиниць обладнання), технологічних етапів і переділів виготовлюваної продукції, її обсягів виробництва і якісних показників.

Будівельна частина визначає стандартні вимоги до об’ємно-планувальних і конструктивних рішень. Об'ємно-планувальні рішення передбачають розмішеним основних і підсобних приміщень, цехів, розміри їх плоті і об'єму. Конструктивні рішення передбачають використання найбільш доцільних будівельних матеріалів, конструкцій і деталей.

Техніко-економічна частина включає передпроектні дослідження і техніко-економічні обгрунтування, розрахунки економічних показників ефективності і доцільності проекту. Проект розробляється на підставі завдання на проектування та іншої передпроектної документації, що надається замовником проектно-дослідницькій організації (генеральному проектувальнику). При згоді останнього виконувати проектні роботи між ними укладається договір на розробку проектно-кошторисної документації.

Керуючись вимогами та параметрами завдання па проектування, проектна фірма проводить економічні та інженерні дослідження. Економічні дослідження проводяться з метою перевірки доцільності проекту: вивчається забезпечення виробництва сировиною, транспортними засобами, робочою силою. Вивчаються можливості використання місцевих будівельних матеріалів та існуючої виробничо-технічної бази будівництва.

Інженерні дослідження здійснюються з метою перевірки обгрунтованості будівництва на обраному майданчику, тобто вивчаються топографічні, геологічні, гідрогеологічні, гідрометричні, метеорологічні та інші умови виконання будівельно-монтажних робіт. Результатом є визначення площі будівництва, обсягів земляних робіт, вибір типів фундаментів і наземних конструкцій окремих будівель та споруд, вибір джерел забезпечення будівництва і експлуатації підприємства енергією, водою, комунікаційними мережами та іншими об'єктами виробничої інфраструктури.

В Україні традиційно весь комплекс інженерних і економічних досліджень проводиться генеральним проектувальником із залученням спеціалізованих науково-дослідних, дослідно-конструкторських і геологорозвідувальних фірм згідно з укладеними договорами. Керівництво цими дослідженнями здійснює головний інженер (архітектор) проекту.

Такий метод проектування склався ще за часів Радянського Союзу відповідно до галузевої схеми управління народним господарством.

За сучасних умов в Україні доцільно створювати проектно-дослідницькі компанії, які виконують проектні роботи самостійно або із залученням невеликої кількості субпідрядних проектувальників. Такі компанії завдання на проектування повинні одержувати в результаті перемог на тендерах (підрядних торгах).

Після проведення інженерних та економічних досліджень, затвердження майданчика під забудову та його обмежування в натурі генпроектувальник одержує архітектурно-планувальне завдання і технічні умови на проектування, що, по суті, є початком розробки проектно-кошторисної документації.

Проектування може здійснюватись у дві чи в одну стадію (рис. 9.2).

Д востадійне проектування включає розробку проекту зі зведеним кошторисом і розробку робочої документації з кошторисами. Дві стадії проектування застосовуються для великих і складних промислових підприємств, нових кварталів забудови, міст, великих селиш, окремих будівель і споруд зі складними або новітніми об'ємно-планувальними, конструктивними і архітектурними рішеннями. При одностадійному проектуванні розробляється один документ – робочий проект зі зведеним кошторисом, який застосовується для технічно і архітектурно нескладних будівель та споруд.

Рис. 9.2. Послідовність проектування у дві чи одну стадію

Двостадійне проектування включає розробку проекту зі зведеним кошторисом і розробку робочої документації з кошторисами. Дві стадії проектування застосовуються для великих і складних промислових підприємств, нових кварталів забудови, міст, великих селиш, окремих будівель і споруд зі складними або новітніми об'ємно-планувальними, конструктивними і архітектурними рішеннями. При одностадійному проектуванні розробляється один документ – робочий проект зі зведеним кошторисом, який застосовується для технічно і архітектурно нескладних будівель та споруд.

Одностадійний робочий проект має дещо менший обсяг, ніж двостадійний, що значно скорочує строки його розробки і зменшує вартість проектно-дослідницьких робіт.

На кожній стадії проектування розраховуються показники (вартісні і натуральні), які всебічно характеризують проект. Система цих техніко-економічних показників включає: загальні, що характеризують проект загалом, і окремі, що характеризують певні частини проекту: економічну, будівельну, технологічну.

Загальні або головні показники складають дві групи: будівельні та експлуатаційні.

Будівельні показники оцінюють економічність прийнятих архітектурно-будівельних, планувальних і конструктивних рівень. Головні з них: обсяг інвестицій (кошторисна вартість підприємства загалом); обсяг будівельно-монтажних робіт і його структура за витратами; витрати головних будівельних конструкцій в розрахунку на одиницю кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт; трудомісткість монтажу окремих будівель і споруд; коефіцієнти використання території забудови, робоча, корисна площа і об'єм будівель та ін.

Будівельні показники, що характеризують житлові будівлі, їх квартали або мікрорайони – це їх кошторисна вартість будівництва, у тому числі будівельно-монтажних робіт: загальна і житлова плота; середня вартість одного квадратного метра загальної і житлової площі; об'ємно-планувальні коефіцієнти; показники економічності генерального плану кварталу, що характеризують питому вагу забудови і використання території будівельного майданчика, та ін.

Експлуатаційні техніко-економічні показники характеризують: номенклатуру і обсяг продукції; виробничу потужність її кожного виду; собівартість і рентабельність одиниці виготовлюваної продукції; чисельність працюючих, продуктивність праці та режим роботи підприємства; технічні характеристики обладнання і рівень його використання; експлуатаційні витрати всіх видів ресурсів на виробництво одиниці продукції тощо.

Після завершення двостадійного або одностадійного проектування інвестор (замовник) організує експертизу проектно-кошторисної документації. Експертиза проводиться з метою контролю за якістю проектування, обгрунтованістю прийнятих рішень і вартістю будівництва. Інвестор може здійснювати експертизу самостійно або із залученням інжинірингової фірми. Розроблений проект підлягає контролю також з боку уповноважених державою органів з метою визначення відповідності державним нормам і стандартам у галузі будівництва, архітектури, екології, санітарії, протипожежної безпеки тощо. За результатами всебічної експертизи замовник і генеральний проектувальник вносять зміни до проектно-кошторисної документації, після чого вона підлягає затвердженню за встановленим порядком.

За умов державного інвестування можливе тристадійпе проектування, коли за рахунок держбюджету фінансуються також передінвестиційні дослідження – техніко-економічні обґрунтування (ТЕО), техніко-економічні розрахунки (ТЕР) та ескізні проекти (ЕП), які є складовими інвестиційних проектів або бізнес-планів інвестиційних проектів і, як правило, розробляються не за рахунок інвестиційного проекту і тому не мають відношення до будівельного проектування і кошторисної вартості. У цьому випадку структура розподілу коштів за стадіями має вигляд (табл. 9.1).

Таблиця 9.1. Розподіл коштів за стадіями проектування, %

Види проектування		ТЕО (ТЕР, ЕП)	Проект	Робоча документація
Тристадійне		10–15	15–25	60–75
Двостадійне:	– 1 варіант	10–15	85–90
	– 2 варіант	25		75
Одностадійне		100

де В_пр – вартість проектних робіт по об'єктах будівництва, тис. грн;

В_буд99 – розрахункова базисна кошторисна вартість будівництва за цінами 1999 року;

Н – норматив вартості проектних робіт.

Цей норматив становить 1,23–7,50% кошторисної вартості будівництва (без вартості обладнання) залежно від обсягів інвестицій і п'яти категорій складності об'єктів.

Вартість проектно-дослідницьких робіт складається з: матеріальних витрат на виробництво; заробітної плати працівників; поточних витрат; інших витрат; нарахувань і відрахувань, передбачених чинним законодавством; планових нагромаджень.

Контракти на проектно-дослідницькі роботи можуть укладатися на весь обсяг робіт – генеральний контракт, або на окремі стадії – «Проект», «Робочий проект», «Робоча документація».

В останні роки українські компанії почали використовувати для інвестиційного проектування широко відомі на заході методи «реінжинірингу».

Реінжиніринг – це фундаментальне переосмислення і радикальне перепроектування ділових процесів задля досягнення різках, стрибкоподібних покращань у вирішальних, сучасних показниках діяльності компанії, таких, як вартість, якість, сервіс і темпи.

Фундаментальне переосмислення будується на необхідності відповісти на корінні запитання про діяльність компанії: чому компанія робить те, то робить? чому компанія робить те, що вона робить таким способом, якою хоче бути компанія? Таким чином, реінжиніринг починається з того, що компанія переосмислює те, що і як вона робить, а вже потім концентрує увагу на тому, що повинно бути зроблено.

Радикальне перепроектування означає перебудову, що зачіпає сутність явиш, тобто в процесі радикального перепроектування відкидаються всі існуючі структури і процедури та пропонується зовсім новий спосіб виконання роботи. Отже реінжиніринг – це винахід, а не покращання, збільшення або модифікація.

Між реінжинірингом і удосконаленням існують істотні відмінності (табл. 9.2).

Таблиця 9.2. Відмінності між реінжинірингом і удосконаленням

Параметри	Реінжиніринг	Удосконалення
Рівень змін	Радикальний	Нарощуваний
Початкова точка	«Чиста дошка»	Існуючий процес
Частота змін	Одночасно	Безперервно /одночасно
Необхідний час	Тривалий	Короткий
Напрям	Зверху вниз	Знизу вверх
Охоплення	Широкий, міжфункціональний	Вузький, на рівні функцій
Ризик	Високий	Помірний
Основний засіб	Інформаційні технології	Статистичне управління
Тип зміни	Культурний / структурний	Культурний

Застосування бізнес-процесів реінжинірингу (БПР) доцільно тільки тоді, коли необхідно досягти різкого, стрибкоподібного покращання діяльності компанії шляхом заміни старих методів управління на нові. Реінжиніринг не застосовується, коли необхідно одержати покращання деяких показників діяльності компанії на 10–100%. Його завдання – радикальне перепроектування існуючих процесів, тобто покращання у діапазоні 500–1000% і більше.

Наприклад, банківська установа скоротила строк розгляду заявок на отримання кредитів з одного тижня до кількох годин за рахунок створення спеціалізованої інформаційної експертної системи. Велика тривалість прийняття рішення призводила до втрати клієнта, бо за цей час він міг знайти й інше джерело фінансування. До того ж компанія за існуючого виробничого циклу не могла відповісти на запитання клієнта, на якому етапі обробки знаходиться його запит і коли буде отримана відповідь? У результаті реінжинірингу фірма радикально перепроектувала процес обробки і досягла стрибкоподібного покращання основних показників діяльності.

Проект реінжинірингу бізнесу зазвичай включає чотири етапи (рис. 9.3):

Рис. 9.3. Проект ре інжинірингу бізнесу

1. Розробка образу майбутньої компанії. Цей етап включає специфікацію основних цілей компанії, виходячи з її стратегії, потреб клієнтів, загального рівня бізнесу в галузі і поточного стану компанії. Аналізується будь-яка з провідних фірм суміжної галузі, які не є конкурентами і готові надати необхідну інформацію про себе.

2. Створення моделі існуючої компанії (зворотний інжиніринг). На цьому етапі менеджери за участю розробників інформаційних систем повинні розробити детальний опис існуючої компанії, ідентифікувати і документувати її основні бізнес-процеси, оцінити їх ефективність.

3. Розробка нового бізнесу (прямий інжиніринг).

3.1 Перепроектування бізнес-процесів. Створення більш ефективних робочих процедур (елементарних завдань, з яких будуються бізнес-процеси), визначення способів використання інформаційних технологій, ідентифікація необхідних змін у роботі персоналу.

3.2 Розробка бізнес-процесів компанії на рівні трудових ресурсів. Тут проектуються різні види робіт, підготовлюється система мотивації, організуються команди для виконання робіт і групи підтримки якості, створюються програми підготовки спеціалістів і т. д.

3.3 Розробка підтримуючих інформаційних систем. На цьому етапі визначаються наявні ресурси (обладнання, програмне забезпечення) і реалізується інформаційна система або системи компанії.

4. Упровадження перепроектованих процесів. Цей етап включає інтеграцію і тестування розроблених процесів і підтримуючої інформаційної системи, навчання співробітників, перехід до нової роботи компанії.

Перераховані етапи можуть виконуватися не послідовно, а паралельно, а деякі можуть повторюватися. Реінжиніринг складається із зворотного і прямого інжинірингу нової компанії. Аналіз існуючої компанії можна вважати роботою по зворотному інжинірингу, а розробку нової компанії – прямим інжинірингом новою бізнесу.

Проект з реінжинірингу може бути ініційований різними способами і в різних ситуаціях. Як правило, проект розпочинається у відповідь па директиву, яка пояснює, чому щось потрібно змінювати, і визначає цілі, які необхідно досягти. Ця директива запускає процес, щоб окреслити «образ майбутнього» (візуалізація), який будує загальну схему бізнесу нової компанії. Звичайно, для цього потрібно знати стратегію компанії і розуміти теперішній стан справ. Як мінімум, необхідно розуміти компоненти, які переглядаються для тою, щоб сконцентруватися па сутностях, що будуть змінюватися. Це дуже важливо для того, щоб внести радикальні зміни у бізнес без зайвого ризику. Результатом даного етапу є те, що звуть «специфікацією цілей компанії», тобто погляд на майбутній бізнес.