7.4 Розвиток венчурного фінансування інновацій

Участь венчурного капіталу є принциповим чинником в інноваційному процесі. З різних причин для великих компаній реалізація ризикового проекту надто складна. Такі проекти мають більший шанс на успіх, якщо вони реалізуються малими технологічними фірмами. Венчурний капіталіст здатний за допомогою відповідних фінансових інструментів брати участь у підтримці високоризикових інноваційних проектів. Це підтверджується тим, що технологічні революції, які призвели до трансформації індустріального виробництва, були проведені компаніями, котрі підтримуються венчурним капіталом. Наприклад, фірми, які лідирували в розробці кожного нового покоління комп'ютерних технологій (ПК, програмне забезпечення), фінансувалися за рахунок венчурного капіталу.

В країнах з технологічно орієнтованою економікою зростання виробництва й індустріальний розвиток переважно залежать від успішних інновацій, які означають, що результати досліджень і розробок ефективно комерціалізуються (переходять у стадію комерційного випуску продукції). При цьому доступ технологічних компаній до фінансових ресурсів стає ключовим чинником в інноваційному процесі.

Залежно від різних ситуацій, рис і структури компанії менеджерський персонал може вибирати найбільш доцільний тип фінансування за рахунок зовнішніх коштів, враховуючи обмеження та вимоги, переваги та недоліки різних джерел фінансування інноваційних проектів (табл. 7.4).

Таблиця 7.1

Порівняльна характеристика джерел фінансування інновацій

Джерела фінансування	Обмеження та вимоги	Переваги	Недоліки
Джерела фінансування	Соціальна значущість. Фінансування може використовуватися тільки для пріоритетних видів діяльності.	Здійснюється навіть у випадках, коли неможливо отримати фінансування з комерційних джерел; вимагає до виплати менший об'єм коштів і на довший термін.	Обмеження на використання. Труднощі в отриманні, переважно невеликі обсяги.
Кредити	Ліквідна застава. Наявна позитивна кредитна історія компанії. Вимоги до плану розвитку проекту, що фінансується.	Гнучкість у запозиченні й обслуговуванні позики. Відсутність оперативного контролю над використанням коштів.	Ризик неплатоспроможності. Високі процентні ставки. Вимоги до ліквідної застави.
Венчурний капітал	Компанія повинна показувати: потенційне зростання, унікальність ідеї, високу кваліфікацію управлінського персоналу.	Венчурний капіталіст як власник акцій реалізовує досвід в управлінні та фінансовій сфері, що дозволяє компанії додатково прогресувати.	У компетенції інвестора здійснювати кадрові перестановки. Процес отримання фінансування тривалий і складний. Проблематичне вилучення венчурного капіталу.

Як свідчить проведений аналіз переваг і недоліків, обмежень і вимог до джерел фінансування, які властиві українській економіці, залучення венчурного капіталу відповідає потребам фінансового забезпечення інноваційних проектів і важливим принципам системи фінансування інновацій, що передбачає множинність джерел для фінансування проектів із досить високим ступенем невизначеності та ризику.

Венчурний капітал протягом останніх 25 років вважається феноменом розвитку американської промисловості. Завдяки саме цьому бізнес-інструментові було впроваджено переважну більшість розробок у новітній галузях промисловості й медицини.

Існує багато визначень того, що таке венчурне фінансування, але всі вони так чи інакше зводяться до його функціонального завдання: сприяти розвитку конкретного бізнесу шляхом надання певної суми коштів в обмін на частку в статутному капіталі або на певний пакет акцій.

Венчурний капітал, за визначенням Європейської асоціації венчурного капіталу (Е\/СА – European Venture Capital Association), є пайовим капіталом, що надається професійними фірмами, які інвестують і спільно керують стартовими, що розвиваються або приватними компаніями, котрі трансформуються і демонструють потенціал для помітного зростання.

Доцільно також відмітити такий істотний чинник як зростання вартості компанії, що відбувається в середньо- або довгостроковій перспективі та призводить до зростання вартості частки венчурного інвестора. Цей приріст капіталу вищий, ніж прибуток від альтернативних вкладень, компенсуючий ризик і неліквідність цих вкладень. Молоді компанії в партнерстві з коштами венчурного капіталіста та його професійним досвідом мають більшу можливість розвитку. Венчурним інвестиціям притаманні такі риси: венчурний капіталіст ділить ризик з підприємцем; тривалий інвестиційний період – від 3 до 7 років; у доповнення до інвестицій здійснюються заходи з підтримки управлінського персоналу компанії, що базуються на досвіді та зв'язках інвестора; повернення коштів здійснюється у вигляді реалізації частки інвестора у власності компанії, ціна якої зросла в кінці інвестиційного періоду.

З оглядом на вищезазначене під венчурним капіталом будемо розуміти як капіталовкладення вивільнених суспільних і комерційних коштів у високоприбуткові, ризикові інноваційні проекти з довгостроковим терміном окупності. Загалом можна охарактеризувати як економічний інструмент, який використовується для фінансування створення компанії, її розвитку, захоплення чи викупу інвестором при реструктуризації власності. Інвестор надає фірмі необхідні кошти шляхом вкладення їх у статутний капітал та (або) виділення пов'язаного кредиту. За це він отримує обумовлену частку (необов'язково в формі контрольного пакету) в статутному фонді компанії, яку він залишає за собою доти, поки не продасть її і не отримає належний йому прибуток.

Для ризикового капіталу, на відміну від кредиту, гарантії фірми не мають вирішального значення. Важливіше для нього наявність привабливого та реального підприємницького задуму, а також колективу менеджерів, здатного втілити його в життя. Довгострокові вкладення здійснюються не тільки у формі грошей, а й шляхом надання конкретної допомоги дрібним і середнім фірмам, що сприяє перетворенню їх у великі компанії.

Через підвищений ризик венчурний капітал надається під більш високий відсоток, ніж кредит, як правило, з розрахунку 25 - 35% річних (точна ставка встановлюється при деталізації інвестицій). Венчурні вкладення можна розділити на чотири групи: стартові, фінансування початкової стадії, у період розвитку компанії та при реалізації певної операції.

Венчурний капіталіст, що очолює фонд або компанію, не вкладає власні кошти в підприємство, акції якого він купує. Венчурний капіталіст - це посередник між синдикованими (колективними) інвесторами й підприємцем. У цьому полягає одна з найбільш принципових особливостей цього типу інвестування. З одного боку, венчурний капіталіст самостійно приймає рішення про вибір того чи іншого об'єкта для вкладання інвестицій, бере участь у роботі ради директорів і всебічно сприяє розвитку інвестованого бізнесу. А, з іншого боку, остаточне рішення про виділення інвестицій приймає інвестиційний комітет, який представляє інтереси інвесторів. В решті-решт. отриманий венчурним інвестором прибуток належить лише інвесторам, а не йому особисто. Він має право розраховувати лише на його частину.

Саме такі принципи були закладено на початковому етапі становлення венчурного капіталу батьками-засновниками цього бізнесу – Томом Перкінсом, Юджином Клейнером, Франком Кофілдом, Бруком Байерсом та ін. У 50-60 роки минулого століття вони розробили нову концепції організації фінансування: створення партнерських об'єднань у вигляді венчурних фондів, збір грошей у партнерів з обмеженою відповідальністю і запровадження гарантій захисту їхніх інтересів, застосування статусу генерального партнера. Така організаційна побудова інвестиційного процесу стала новаторською для США середини XX століття і відразу створила досить вагому конкурентну перевагу.

Ці принципи залишаються в основному незмінними й досі. Організаційна структура типового венчурного інституту виглядає таким чином. Він може бути створений або у вигляді самостійної компанії, або ж діяти в якості командитного товариства. В деяких країнах під терміном "фонд" розуміють швидше асоціацію партнерів, а не компанію. Директор й управлінський персонал фонду можуть бути найняті на роботу як самим фондом, так і окремою "керуючою компанією" (management company) або керуючим (fund manager), що надає свої послуги фонду. Керуюча компанія, як правило, має право на щорічну компенсацію (management charge), що звичайно складає близько 2,5% від початкових зобов'язань інвесторів (investor’s initial commitments). Крім того, що керуюча компанія або приватні особи, співробітники управлінського штату так само як і генеральний партнер (general partner) можуть розраховувати на так званий "carried interest” – відсоток від прибутку фонду, що зазвичай сягає 20%. Здебільшого цей відсоток не виплачується доти, поки інвесторам не будуть цілковито відшкодовані суми їхніх інвестицій у фонд, і, окрім того, заздалегідь обумовлене повернення їхній інвестицій (hurdle).

У разі створення обмеженого партнерства (Іітііесі рагіпегзпір) засновники фонду й інвестори є партнерами з обмеженою відповідальністю (ІітіїесІ рагіпегз). Генеральний партнер в такому випадку відповідає за управління фондом або здійснює функції контролю за роботою керуючого.

Створення нових венчурних фондів, незважаючи на більш ніж 30-річний досвід існування венчурного капіталу, досі залишається досить складним питанням у всьому світі. Насамперед через недосконалість національних правових систем, які регулюють ринки капіталу. У деяких країнах Європи, зокрема у Великобританії, Голандії, Франції, законодавство створює умови для функціонування венчурних структур. У інших країнах інвесторам доводиться використовувати зарубіжні юридичних структур. Але практично всюди існує практика реєстрації і фондів, і керуючих компаній в офшорних зонах. Це дає змогу максимально спростити процедуру оформлення й уникати складних питань, пов'язаних з подвійним оподатковуванням прибутків.

Перед тим як перейти до аналізу розвитку венчурних послуг в Україні, спершу визначимо особливості венчурного капіталу в США та країнах Західної Європи. Тим венчурний капітал – невеликий сектор у порівнянні з іншими фінансовими ринками. Однак оскільки він інвестується в зростаючі компанії, економічна роль його значна. Економічна цінність венчурного капіталу в основному полягає в тому, що:

• більшість технологічних революцій була ініційована фірмами, що фінансуються венчурним капіталом; завдяки підтримці венчурних капіталістів економічно піднялися найбільш успішні за останні роки компанії, такі як ДЕК, Еппл Комп'ютер, Компак, Сан Майкросистемс, Федерал Експрес, Майкрософт, Лотус, Інтел і Нетськейп;

• венчурний капітал підтримує галузі, що найбільш динамічно розвиваються та забезпечують країні міжнародну конкурентоздатність;

• у США 4% найшвидше зростаючих фірм, більшість з яких підтримуються венчурним капіталом, створюють 70% усіх нових робочих місць;

• у Європі витрати на проведення наукових досліджень і розробок нових зростаючих фірм, які підтримуються венчурним капіталом, складають в середньому 8,6% від об'єму продажу, в той час як в інших компаніях – лише 1,3% [2];

• у Європі за останні роки кількість працівників у фірмах, підтриманих венчурним капіталом, зростала на 15% щорічно, а в середньому по економіці – менше 1%.

Для компенсації високого ризику і тривалого інвестиційного періоду, в якому кошти є неліквідними, венчурний капітал має забезпечувати інвестору високий прибуток. Цей прибуток повинен перекривати зростання інфляції, прибуток від безризикових інвестицій і перевищувати прибутки фондового ринку. В США інтегральні прибутки були більш помірними, ніж очікувалося. Іншими словами, такі прибутки можуть бути привабливими і для інституційних інвесторів. Як уже зазначалося вище, з підвищенням стадії розвитку компанії знижується ризик і прибутковість інвестицій. Необхідно врахувати також, що віддача змінюється залежно від галузі промисловості. Європейський досвід показує, що найменший зведений показник прибутковості показують фонди, які інвестують у ранні стадії технологічних проектів компаній.

Нині на українському ринку венчурних фондів діють три найбільші венчурні компанії: Фонд прямих інвестицій "Україна", яким керує компанія Claflin Capital Management (м. Бостон, США), що від початку своєї діяльності в Україні (1992 р.) інвестував понад 22,5 млн. дол. США в 31 українське підприємство; Ukrainian Growth Funds (UGF), створений у 1996 р., який інвестував у 75 українських компаній 55 млн. дол. США; Western NIS Enterprise Fund – інвестиційний фонд з початковим капіталом 50 млн. дол. США, наданих урядом США.

Крім перерахованих вище компаній у тій чи іншій формі своїх представників в Україні на сьогоднішній день мають Commercial Capital Enterprise, Foyil Assets Management, Ladenburg Thalmann Ukraine Ltd., NCH Advisors. Також присутні на українському ринку Baring Vostok Capital (структура, що входить до групи ING) та New Century Holdings. Офіс іншого фонду Sosiete General Emerging Europe вже закрито. Схеми венчурного фінансування, що використовуються цими незалежними фондами венчурного капіталу, зводяться переважно до фінансування розширення виробництва за допомогою купівлі частини акцій підприємств, що випускаються в рамках вторинної емісії. Що ж стосується суто українських венчурних фондів то, на жаль, сьогодні в нашій країні немає жодного фонду, що працював би за західними стандартами тобто ' залучав кошти третіх інвесторів. Переважна більшість венчурних фондів, що працюють в Україні, створені або безпосередньо міжнародними організаціями, Такими як ЄБРР, або в рамках міжурядових угод. Приватні венчурні фонди в чистому вигляді поки що мало представлені на українському ринку.

Для українських венчурних компаній пріоритетними є проекти в агробізнесі, харчопереробній галузі, виробництві меблів і промисловості будівельних матеріалів. Виробникам алкоголю та зброї звертатися до фонду немає сенсу, так само як і компаніям, і що створюються. При цьому партнер фонду має бути повністю приватизованим або приватним підприємством з кількістю працівників до 2 тис. осіб. В Україні венчурні компанії в середньому щорічно вкладають від 1 млн до 7,5 млн дол. США, при цьому вони не планують тримати пакет акцій компанії обсягом менше 25% і більше 40%. Якщо частка складатиме менше 25%, то права венчурних капіталістів недостатньо захищені, якщо більше 51% - менеджери компанії не заінтересовані в роботі. Отже, венчурні капіталісти намагаються тримати такий баланс, щоб їх партнери були зацікавлені в розвитку компанії.

У випадку мінімального обсягу інвестицій і максимального пакета акцій компанії під ці критерії підпадають лише 448 елементів. Це становить 1/15 частину потенційного ринку капіталовкладень венчурних капіталістів. Виходом із такої ситуації є розподіл зовнішніх капіталовкладень між формами кредитування та інвестиціями до статутного фонду. Незважаючи на це венчурні компанії змушені утримувати в своїй власності більшу частину активів. Щодо підприємств, то з їхньої сторони також існує готовність прийняти такі умови співпраці. В більшості випадків підприємства через низький рівень статутного капіталу готові заради розвитку бізнесу надати інвестору контрольний пакет корпоративних прав. До того ж спостерігається тісний кореляційний зв'язок між обсягом попиту на інвестиції та розміром частки корпоративних прав, яку підприємство готове надати інвестору в обмін на фінансові ресурси.

Як свідчить аналіз обсягів попиту та пропозиції зовнішніх капіталовкладень, істотної розбіжності в галузевому розрізі не спостерігається. Проте помітно значну перевагу попиту над пропозицією зовнішніх інвестицій за кількістю учасників. Це закономірно, оскільки ринок венчурного капіталу в Україні перебуває нині в стадії формування та має істотний потенціал до розширення.

Аналіз сучасної економічної ситуації дозволяє визначити такі передумови для розвитку венчурного бізнесу в Україні, що випливають з ментальних та історичних особливостей сучасної української нації: дух підприємництва та "розумного авантюризму"; високий рівень освіти населення; злиття особливостей азіатської та європейської культур - поєднання індивідуалізму з колективізмом; наявність численних НДІ; зростання кількості приватних малих і середніх підприємств; збільшення попиту на фахівців інженерної спеціальності [3]; високий кваліфікаційний рівень трудових ресурсів, особливо на існуючих і колишніх підприємствах ВПК.

З іншого боку, на шляху розвитку ринку венчурного капіталу в сфері інноваційного бізнесу в Україні стоять серйозні проблеми: на високі ризики, властиві інноваційним проектам на ранніх стадіях реалізації, накладається загальна економічна та політична нестабільність і невизначеність у країні; складність пошуку відповідних кандидатів для інвестицій внаслідок слабкого розвитку відповідної інфраструктури; низький рівень підприємницької культури та навичок, необхідних при підготовці інвестиційних проектів; законодавчо не закріплено діяльність венчурних фондів (в Україні немає закону "Про венчурні фонди"); значний обсяг кримінального капіталу в українській економіці, що посилює насторожене ставлення підприємців до інвесторів. Крім цього головним ризиком венчурного бізнесу в Україні оператори ринку називають "складні умови для виходу інвестицій".

У світі прийняті два способи виходу з бізнесу венчурних компаній. Перший – за допомогою продажу своїх акцій на фондовому ринку. Однак рівень його розвитку в Україні знаходиться на вкрай низькому рівні, і менеджери венчурних фондів нині навіть не розглядають серйозно цей варіант. Залишається варіант другий – продаж акцій стратегічному інвестору, який виглядає більш реальним. Ряд венчурних фондів, здійснюючи інвестиційні вкладення, намагаються навіть заздалегідь визначити потенційного покупця тієї чи іншої компанії в майбутньому. Разом з тим представники венчурних фондів відзначають, що зазначений напрямок виходу з бізнесу також є складно доступним в Україні, оскільки не спостерігається достатнього попиту зі сторони стратегічних інвесторів, які готові інвестувати в місцеві підприємства. За твердженням операторів ринку, коли ситуація за рік не зміниться на краще, вдалих виходів із бізнесу нинішніх венчурних фондів може не відбутися, що вкрай негативно позначиться на залученні в Україну нових "ризикових" інвестицій.

Якщо загальноекономічну нестабільність доводиться визнати як об'єктивну реальність, і вона, скоріше за все, ще тривалий час знижуватиме в Україні ефективність бізнесу загалом, то інші перешкоди можна суттєво ослабити. Ефективним механізмом розвитку ринку венчурного капіталу в Україні може стати створення відповідної інфраструктурної мережі на базі консалтингових фірм, які надаватимуть послуги малим підприємствам у науково-технічній сфері. Вони могли би: По-перше, стати для венчурних компаній джерелом інформації про перспективні проекти, що вимагають інвестицій; по-друге, сприяти доведенню технологічних розробок до стадії продуктів, готових до комерціалізації, та встановлення контактів між підприємцями й інвесторами; по-третє, здійснювати ретельний відбір учасників венчурних проектів, як з боку потенційних інвесторів, так і з боку підприємців, котрі потребують фінансових ресурсів.

Ще одним інструментом, що сприяє розвитку венчурного бізнесу, є венчурні ярмарки, а також венчурні форуми, що діють, зокрема, в Росії. За задумом РАВІ, форум і ярмарок покликані стати каталізатором розвитку ринку високих технологій і послужити зміцненню положення Росії на глобальному ринку хай-тек.

У 2006 році в рамках Російського Венчурного Форуму пройшов VII Російський Венчурний Ярмарок – комунікативний майданчик для зустрічі відібраних і підготовлених за спеціальною програмою інноваційних технологічно орієнтованих компаній з російськими і зарубіжними венчурними інвесторами.

Ярмарок – унікальна можливість для малих і середніх компаній, зацікавлених у залученні інвестицій для розвитку свого бізнесу, представити свій проект до уваги інвесторів, що діють на ринку прямих і венчурних інвестицій у Росії.

Модель організації таких ярмарків узята з досвіду США. В ході їх проведення вирішуються, як правило, три основні завдання:

1. Оцінка інвестиційного потенціалу у високотехнологічній сфері.

2. Надання посередницьких послуг виробникам і споживачам наукоємних проектів.

3. Підвищення освітнього рівня учасників ярмарку у сфері використання різних фінансових інструментів.

Визначення ключових понять

Інновації – новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційна діяльність – діяльність, то спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Інноваційний продукт – результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим цим Законом.

Інноваційна продукція – нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Інноваційний проект – комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції.

Пріоритетний інноваційний проект – інноваційний проект, що належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України.

Інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) – підприємство (об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції і (або) послуг.

Інноваційна інфраструктура – сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Інноваційний потенціал – сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей і країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки.

Інноваційна культура – складова інноваційного потенціалу, що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної і соціально-психологічної підготовки особистості та суспільства в цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах.

Моніторинг інноваційної діяльності – систематичний збір, обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання і регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Angel Capital – "ангелів", як ще називають венчурних капіталістів, що вкладають “seed money” – гроші для «сівби» у проект на початковій стадії розробки. Суми тут зазвичай значно нижчі (5–50 тис. дол. за «коло»), і ризик відповідно вищий.

Seed – підприємство для "посіву". Це лише проект або бізнес-ідея, яку необхідно профінансувати для проведення додаткових досліджень або створення пілотних зразків продукції перед виходом на ринок.

Start up – новостворене підприємство. Нещодавно створена фірма, яка не має тривалої ринкової історії. Фінансування таких підприємств необхідне для проведення науково-дослідних робіт і початку продажів. Early stage – початкова стадія. Підприємства, що мають готову продукцію й перебувають на початковій стадії й реалізації. Такі підприємства можуть не мати прибутку і, окрім того, вони можуть потребувати додаткового фінансування для завершення науково-дослідних робіт.

Expansion – розширення. Підприємства, які потребують додаткових вкладень для фінансування своєї діяльності. Інвестиції можуть бути використані ними для розширення обсягів виробництва і збуту, проведення додаткових маркетингових досліджень, збільшення основних фондів або робочого капіталу. Крім перерахованих підприємств інвестиції венчурних фондів і компаній можуть бути використані для:

Bridge financio – наведення моста. Цей тип фінансування призначений для підприємств, що перетворюються з приватних на відкриті акціонерні товариства і намагаються зареєструвати свої акції на фондовій біржі.

Management Buy-Out – викупу керуючими. Інвестиції, надані керуючим і інвесторам існуючої компанії для придбання ними діючих виробництв або цілого бізнесу.

Management Buy-In – викупу керуючими зі сторони. Фінансові ресурси, надані венчурним інвестором керуючому а,о групі керуючих зі сторони для придбання ними підприємства.

Turnaround – перевороту. Фінансування компаній, що вирішують ті чи інші проблеми своєї торгової діяльності з метою стабілізації й зміцнення фінансового становища.

“Hands-on management” або “Hands-on support”, що означає управляти (або допомагати), тримаючи руку на пульсі. Інвестору небайдуже те, як саме підприємство використовуватиме його кошти. Але це не означає що над його фінансово-господарською діяльністю нависає жорсткий контроль і дріб'язкова опіка. Представник венчурного фонду, як правило, це інвестиційний менеджер, входить до складу ради директорів. Він присутній на засіданнях ради й бере участь у прийнятті стратегічних рішень. Виконавчі директори підприємства звітують перед радою, як цього вимагає їх статут. Звичайно, разом на місяць на раду директорів подаються звіти керуючих (management accounts), що складаються в довільній формі. По суті це – місячні звіти про рух коштів компанії. В тих підприємствах, де діє ефективна система управління фінансами и звітності, рада директорів може регулярно одержувати основні фінансові звіти (баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух коштів).

Моніторинг інноваційної діяльності – систематичний збір, обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання і регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності [31].

Контрольні запитання

1. Поясніть сутність інноваційного процесу.

2. З'ясуйте сутність і зміст інновацій.

3. Визначте та проаналізуйте джерела фінансування інноваційних інвестицій.

4. Як удосконалити структуру фінансового забезпечення інноваційної діяльності підприємства?

5. Охарактеризуйте особливості оцінки об'єктів інноваційної діяльності.

6. Охарактеризуйте методи, за якими оцінюють ефективність інноваційних проектів.

7. Дайте визначення технопарків.

8. Які фінансові преференції дають технопаркам?

9. Що таке інтелектуальна власність?

10. Що таке венчурне фінансування інновацій?

11. Які особливості венчурного інвестування існують в Україні?

Практичне завдання

Проаналізуйте перелік питань, які повинен зважити венчурний фонд при прийнятті рішень про інвестування коштів і оцініть значимість позиції за десятибальною шкалою.

Таблиця. Перелік питань, які необхідно врахувати при прийнятті рішення при прийнятті рішення про інвестування

Пор. №	Перелік питань	Оцінка
1	власність, акціонери
2	структура акціонерного капіталу
3	цілі, завдання та інтереси акціонерів, їхня відповідність інтересам і цілям венчурного фонду
4	управління і рівень керованості підприємством
5	організаційна структура
6	професійна компетентність керівників, їхня здатність вирішувати проблеми розвитку
7	відкритість, готовність до співробітництва і довіра – на підставі особистих відчуттів
8	стан і статус керівників в діловому товаристві – на підставі опитувань
9	персонал
10	взаємини в колективі: наявність команди й командного духу, атмосфера в колективі
11	зацікавленість, розуміння та участь в досягненні кінцевих оперативних результатів
12	задоволення матеріальним і професійним становищем
13	делегування повноважень
14	ключові фігури та залежність підприємства від них: хто є ключовими фігурами, їхні фактичні функції і роль, вплив на прийняття рішень, випадки конфліктів у минулому і небезпека для теперішнього, ділові й фінансові інтереси на стороні, участь у числі засновників в інших підприємствах, цілі, які при цьому переслідуються
15	клієнти: найбільші клієнти і залежність підприємства від них: хто є найбільшими клієнтами компанії, обсяги продажів їм, статус з погляду монополізму на ринку, географічна і галузева концентрація клієнтів
16	залежність підприємства від платоспроможного попиту з боку клієнтів: статистичні дані про стан платоспроможного попиту на даному сегменті ринку; можливість використання фінансових інструментів для вирішення проблем неплатежів; думка клієнтів про якість продукції, виконанні зобов'язань по термінах, номенклатурі, характеристиках продукції, плани з розширення/звуження кола взаємовідносин (причини), рекомендації у випадку розширення
17	ринок: опис ринку та його характеристики (насичений/ненасичений, конкурентний/ неконкурентний, зростаючий/стабільний та ін.)
18	місткість ринку і ринкової частки підприємства (власна оцінка і дані маркетингових досліджень) у грошовому вираженні
19	сезонність ринку
20	ступінь монополізації та рівень державного регулювання і втручання
21	конкуренція (на даний час і прогнозована на найближчі 5-7 років): інтенсивність конкуренції
22	за якими напрямами вона здійснюється; сильні й слабкі сторони конкурентів
23	небезпека конкуренції для підприємства (конкуренція по якості/ціні)
24	можливість виникнення конкуренції з боку великих державних (акціонованих) підприємств, що відроджуються, та нових підприємств, що створюються за участю іноземного капіталу (транснаціональних компаній, фірм-монополістів)
25	участь в державних програмах (загальнодержавних, регіональних, міських), в тендерах
26	поява нових ринкових чинників і спроможність підприємства оперативно на них реагувати: нові можливості (сфери) застосування продукту підприємства, поінформованість підприємства про них; необхідність і можливість горизонтального розширення ринку (нові сегменти)
27	здатність до постійного вдосконалення продукції, проведення науково-дослідних робіт
28	збут: особливості системи збуту; залежність підприємства від власної системи збуту (дилерів, дистрибюторів, агентів та ін.) – об'єктивні і суб'єктивні чинники
29	система постачання: чисельність найбільших постачальників
30	галузева і географічна концентрація постачальників
31	залежність підприємства від власних постачальників і його здатність змінити структуру закупівель без відчутних збитків
32	продукція: на якому етапі життєвого циклу перебуває продукція підприємства; конкурентні переваги и недоліки; можливість і необхідність диверсифікації асортименту продукції; наявність і залежність від післяпродажного сервісу
33	виробництво: особливості виробничого процесу; ефективність організації виробництва; рівень технічного оснащення (достатність/недостатність) і необхідність дооснащения/переозброєння/ приховані активи й пасиви; тривалість виробничого циклу, його збіг з фінансовим (для оцінки достатності оборотного капіталу); вплив прав користування й розпорядження (оренда приміщень, устаткування, лізинг) на надійність бізнесу, собівартість продукції
34	активи: права власності підприємства (матеріальні і нематеріальні активи), їхня надійність і вразливість; достовірність оцінки вартості активів (балансова вартість/ринкова вартість); залежність підприємства від прав користування і розпорядження (оренда, ліцензії, патенти та ін.)
35	фінанси: повнота, достовірність, доступність і прозорість систем обліку й звітності; професійна компетентність фахівців з управління фінансами й бухгалтерського обліку
36	репутація: ділова репутація підприємства (на основі опитувань); чинники, здатні завдати шкоди репутації
37	резюме: схильність оперативних результатів діяльності підприємства до впливу позитивних і негативних чинників: чинники, здатні спричинити коливання; їх вплив на оперативні фінансові результати; здатність підприємства контролювати дію таких чинників.

Рекомендована література

1. Національний стандарт №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності». Постанова КМУ від 3 жовтня 2007 року №1185.

2. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент: Учебный курс. – К.: Эльга–Н, Ника–Центр, 2001. – 448 с.

3. Банківський менеджмент: Підручник / За ред. О.А. Кириченка, В.І. Мі­щенка. – К.: Знання, 2005. – 831 с.

4. Бутнік-Сіверський О.Б. Оновлення виробничої системи на інноваційній основі (методологічний аспект). www/ incon-conference.org.ua

5. Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування: Навч. посібник. – К.: Карквела, 2007. – 424 с.

6. Кириченко О.А. Екологічні ризики інновацій: класифікація, проблеми урахування і управління. Механізм регулювання економіки, 2004. – № 3. – С. 108–126.

7. Олійник Б.І. Ресурсне забезпечення інвестиційної діяльності в Україні. – Одеса: ВМВ, 2005. – 410 с.

8. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.

9. Пересада А.А., Коваленко Ю.М. Фінансові інвестиції: Підручник. – К.: КНЕУ, 2006. – 728 с.

10. Романішин О. Перспективи розвитку венчурних фондів в Україні як джерела фінансування інноваційної діяльності підприємств / Наука молода. – № 2. – 2004. – С. 10–16.

11. Технологічні парки: світовий та українській досвід / Під ред. Д.В. Табачника. – К.: ТП і ЕЗ, 2004. – 48 с.

12. Федоренко В.Г. Інвестування: Підручник. – К.: Алеута, 2006. – 443 с.

13. Череп А.В. Інвествознавство: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – 443 с.

ЛЕКЦІЯ 11. Інвестиційне проектування

Поняття інвестиційного проекту.

Класифікація інвестиційних проектів.

Життєві цикли інвестиційного проекту.

Формування грошових потоків проекту.