
- •Змістовний модуль і Теоретичні та організаційні засади інвестиційної діяльності
- •1.1 Сутність інвестування та його роль в розвитку економіки України
- •1.2 Класифікація інвестицій
- •1.3 Інвестиційний ринок та його інфраструктура
- •1.4 Інвестиційний клімат та фактори його формування
- •Визначення ключових понять
- •Розділ 2. Суб’єкти і об’єкти інвестиційної діяльності
- •2.1 Суб’єкти інвестиційної діяльності
- •2.2 Роль держави у стимулюванні інвестиційної діяльності
- •2.3 Органи державного регулювання інвестиційної діяльності
- •2.4 Державне забезпечення інвестиційної діяльності
- •Визначення ключових понять
- •Контрольні запитання
- •Тести для проведення контролю [1]
- •Рекомендована література
- •3.1 Нормативно-правові акти регулювання інвестиційної діяльності
- •3.2 Договори (контракти), що регулюють інвестиційний процес
- •3.3 Органи вирішення правових стосунків інвесторів
- •3.4 Поняття про тендери
- •4.1. Фінансовий потенціал України
- •4.2. Фінансові джерела формування інвестиційних ресурсів в Україні
- •4.4 Концесійний механізм залучення фінансових ресурсів
- •Визначення ключових понять
- •Рекомендована література
- •5.2. Фінансові інструменти
- •5.3. Міжнародна фінансова архітектура
- •Розділ 6. Інституційна структура ринку фінансових послуг
- •6.2. Організація та управління біржею
- •6.3. Біржові індекси та рейтинги
- •6.4. Розвиток позабіржової торгівлі
- •Обсяг торгів на фондовому ринку України у 2008 р.
- •Контрольні запитання
- •Тести для проведення контролю
- •7.2. Грошовий ринок і ринок банківських позичок
- •7.3. Валютний ринок: суть та основи функціонування
- •7.4 Кредитний ринок як складова частина фінансового ринку
- •7.5 Ринок дорогоцінних металів
- •7.6 Страховий ринок
- •7.7. Ринок нерухомості та його оцінка
- •7.8. Ринок капіталів
- •Контрольні запитання
7.2. Грошовий ринок і ринок банківських позичок
Грошовий ринок є складовою частиною, сегментом фінансо- вого ринку, де здійснюються короткострокові депозитноМпозичкові операції.
Об'єктом купівліМпродажу на грошовому ринку є тимчасові
вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг з виплатою процента. Отже, ціною «товару», що продається і купується на грошовому ринку, є позичковий про- цент. Завжди попиту на гроші з боку суб'єктів ринку протистоїть пропозиція грошової маси. Гроші, якими торгують на ринку, висту- пають у формі позичкового капіталу. Напевне, саме цю обставину мав на увазі Й. Шумпетер, коли писав, що між поняттям «ринок грошей» і «ринок капіталу» не існує різниці.
Грошовий ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій в національній валюті. На грошовому ринку здійснюються операції двох типів:
– операції комерційних банків між собою. Цей сегмент ринку називається «міжбанківський ринок»;
– операції комерційних банків та уряду з центральним бан- ком. Цей сегмент ринку називається «відкритий ринок».
Грошовий ринок обслуговує короткотермінові угоди строком від кількох годин до одного року. Назва терміну не повинна вводити в оману, оскільки основними інструментами грошового ринку виступають не гроші у вигляді готівки, а різноманітні фінансові ак- тиви, які за своєю ліквідністю наближаються до готівкових грошей і порівняно легко можуть бути перетворенні у платіжні засоби.
Ринок грошей у більшості країн складається із міжбанківсь- кого ринку та ринку короткострокових цінних паперів.
Найбільш питому вагу на ринку мають операції на міжбанків- ському ринку, які являють собою короткотермінові угоди з при- воду незабезпечених кредитів. За допомогою міжбанківського ринку комерційні банки можуть балансувати потреби, як в опера- тивній, так і в поточній ліквідності. Іншими словами, за допомогою міжбанківського ринку відбувається горизонтальне балансування ліквідності всередині кредитної системи. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентами та валютними ризиками.
У грошовому ринку нема визначеної локалізації; його учасни- ками (суб'єктами) виступають: банки, держава, спеціальні фінан- совоМкредитні інститути та інші посередницькі організації, що продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов'я- зання. Інструментами ринку грошей служать скарбницькі та комер- ційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.
Безперечно, його головні учасники це комерційні банки, які постійно або тимчасово можуть виступати в якості продавців, покупців або посередників. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, дуже пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмітити ці кошти.
Комерційні банки мобілізовують тимчасово вільні грошові ко- шти клієнтів у формі вкладів та депозитів. Частка залучених коштів складає фонд обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'я- зані тримати в Національному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов'язань (пасивів). Решта коштів може бути вико- ристана для проведення операцій на міжбанківському грошовому ринку. Такі операції здійснюються, поМперше, для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. ПоМдруге, банки, які мають надлишкову ліквідність, намагаються розмістити ці кошти таким чином, щоб вони приносили доход у формі процентів.
Держава також виходить на грошовий ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів серед його учасників. За своїми ознаками такі цінні папери характеризу- ються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов'язковим записом на окремий рахунок у цент- ральному банку, які б активно працювали на вторинному ринку. Нині Національний банк впроваджує в практику загальноприй- нятні у світовій банківській системі механізми регулювання про- цесами на грошовоМкредитному ринку. А це і кредитні аукціони, і вексельне редисконтування, і депозитні сертифікати тощо. Перед- бачається, що аукціони з розміщення державних цінних паперів і капіталізації боргу запроваджується механізм використання дер- жавного майна, маються на увазі основні фонди, земля, копальні, золото, валюта тощо.
Національний банк України майже завжди виступає на грошо- вому ринку в ролі позикодавця. Його завдання це надавати банків- ській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу пози- чали гроші іншим економічним агентам. Національний банк перед- бачає кредитувати комерційні банки через викуп цінних паперів, та дисконтні операції з векселями.
Для національного банку України грошовий ринок це надій- ний важіль взаємодії на ліквідні кошти комерційних банків, а через них – на процентні ставки і грошову масу; тому центральний банк очолює і фактично здійснює керівництво грошовоМкредит- ним ринком.
Поряд із традиційними учасниками на ринку грошей функціо- нують посередницькі організації. Це позабіржові маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, й живуть за рахунок комісійних, які їм виплачують позичальники; ділингові контори, облікові дома, як мають статус банків і здійснюють гро- шові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, і отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних ділингових центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредит- ними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
З’явились нові учасники ринку – фінансові та страхові компа- нії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобо- в'язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі креди- тора.
Грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, і організаціями й громадянами (населенням, домаш- німи господарствами), які можуть надати такі кошти, – з другого.
Цей ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбан- ківський і валютний ринки. Усі вони виконують декілька основних функцій, в чому і полягає їхня схожість:
– об'єднання дрібних заощаджень населення, держави, при- ватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних гро- шових фондів;
– трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забез- печує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм);
– спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розшире- ного відтворення через видачу опосередкованих позик за схемами: Центральний банк – комерційний банк; комерційний банк – ко- мерційний банк; комерційний банк – підприємство, населення;
– надання позик державним органам для вирішення невід- кладних завдань, покриття дефіциту бюджету.
Таким чином грошовий ринок надає змогу здійснювати нако- пичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки. Водночас це – синтез ринків різних засобів платежу. Як переконує досвід країн із розвиненою ринковою економікою, угоди на грошовому ринку опосередко- вуються, поМперше, кредитними інститутами (комерційними бан- ками або іншими установами), які беруть у борг або надають гро- шові позики, по друге – інвестиційними або аналогічними органі- заціями, які забезпечують випуск і обіг різного роду боргових зобов'язань, що реалізуються за гроші на обліковому ринку. Отже, грошовий ринок може бути представлений ринком готівки і рин- ком боргових зобов'язань (облікових або боргових інструментів).