Рекомендована література

1. Закон України «Про концесії»

2. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент: Учебный курс. – К.: Эльга–Н, Ника–центр, 2001. – 448 с.

3. Банківський менеджмент: Підручник / За ред. О.А. Кириченка, В.І. Міщенка. – К.: Знання, 2005. – 831 с.

4. Гулькин П.Г. Практическое пособие по первоначальному публичному предложению акций (IРО). – СПб: Аналитический центр «Альпари спб», 2004. – 238 с.

5. Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченко О.Г. Інвестування: Навчальний посібник. – К.: «Видавничий дім «Комп’ютерпрес», 2001. – 364 с.

6. Денисенко М.П. Організаційно-економічний механізм інвестування: Монографія. – К.: Наук. Світ, 2001. – 414 с.

7. Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2007. – 424 с.

8. Кукса В. Це солодке слово ІРО. Українські підприємства відкривають для себе прогресивний спосіб інтеграції у світову економіку.// «ДТ», 22–28 вересня 2007. – №35 (664)

9. Корнєєв В.В. Фінансові посередники як інститути розвитку: Монографія. – К.: Основа, 2007. – 192 с.

10. Костенко Н., Явтушенко Н Первинна публічна пропозиція акцій (ІРО).// www.experts.in.ua

11. Олійник Б.І. Ресурсне забезпечення інвестиційної діяльності в Україні. – Одеса: ВМВ, 2005. – 410 с.

12. Оскольський В.В. До цивілізованого ринку цінних паперів. УФБ в контексті ринкових перетворень. – К.: УФБ, 1999. – 153 с.

13. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.

14. Пересада А.А., Коваленко Ю.М. Фінансові інвестиції: Підручник. – К.: КНЕУ, 2006. – 728 с.

15. Підхомний О.М. Управління інвестиційними процесами на фінансових ринках: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2007. – 184 с.

16. Статистичний щорічник України за 2005 рік. /За ред. О.Г. Осауленка. – К.: Консультант, 2006. – С. 205.

17. Череп А.В. Інвестознавство: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – 443 с.

18. Щодо запровадження концесійної діяльності в Україні. 11.05.2005. Міністерство економіки України. – www.me.kmu.qov.ua.

19. Шумська С.С. Фінансовий потенціал України: методологія визначення та оцінки. Фінанси України. – №5, 2007. С. 59–60.

Розділ 5. Ринок фінансових послуг

5.1. Функції фінансового ринку

5.2. Фінансові інструменти

5.3. Міжнародна фінансова архітектура

5.1. Функції фінансового ринку

Фінансові ринки виконують суттєву економічну функцію по спрямуванню коштів від тих, що заощадили додаткові кошти, або витрачали менше від свого доходу, до тих, що відчувають нестачу коштів, або бажають витрачати більше від свого доходу. Взаємо- зв'язок між основними учасниками фінансової системи наведено на рис. 1.1. На ньому представлено рух фінансових потоків. Кошти через різні елементі фінансової системи, спрямовуються від інвес- торів, тобто тих хто має надлишки фінансових коштів, до пози- чальників – тих, хто має їх дефіцит.

Ті, що заощадили і надають кошти в позичку, і є інвесторами. Ті, що позичають кошти, є позичальниками. Основними інвесто- рами-заощадниками є домогосподарства, але суб'єкти господарю- вання і уряд, зокрема органи місцевого самоврядування, нерези- денти та уряди іноземних держав інколи мають надлишкові кошти, і тому надають їх у позичку.

Найважливішими позичальниками є суб'єкти господарювання і уряд, але домогосподарства також позичають кошти для купівлі автомобілів, меблів та будинків, тощо.

Кошти спрямовуються від інвесторів до позичальників двома шляхами.

За прямого фінансування (перший шлях) позичальники беруть в позичку кошти безпосередньо від інвесторів на фінансових рин- ках через продаж їм цінних паперів (які також називають фінан- совими інструментами). Останні є вимогою на майбутній дохід позичальника, або його активи. Хоча цінні папери є активами для особи, що купила їх, однак вони є пасивами або боргом для того, хто їх продає (випускає). В окремих випадках інвестори купують акції безпосередньо у емітента. Проте звичайно у фінансових потоках приймають участь дилери і брокери (торговці цінними паперами), які отримують кошти від тих, хто бажає купити акції і зараховують їх на рахунок, тих хто ці акції емітував.

Другий шлях – коли позичальники позичають кошти від ін- весторів через фінансових посередників. Наприклад підприємство бере кредит у банку, джерелом якого є депозити домогосподарств, або продаж цінних паперів здійснюється страховим компаніям, пенсійним фондами або іншим посередникам, які акумулюють кошти заощадників.

Таким чином фінансові посередники часто спрямовують фі- нансові потоки саме на фінансові ринки. Проте фінансові посе- редники можуть і позичати кошти на фінансових ринках. Наприклад банк, який надає великий кредит суб'єкту господарювання, може зібрати необхідну суму випустивши акції або облігації і про- давши їх на фінансовому ринку.

Рис. 5.1. Взаємозв'язки між основними учасниками фінансової системи

Сутність фінансового ринку та його роль в економіці прояв- ляється в його функціях. Первісної функцією фінансових ринків є передача фінансових ресурсів від одних економічних суб'єктів. які мають надлишок заощаджень, до інших, які мають дефіцит інвес- тицій. Дана головна функція може бути поділена на три основних підфункції фінансового ринку в ринковій економіці.

– акумуляція і розподіл фінансових ресурсів;

– зниження інформаційної асиметрії;

– управління ризиками.

Установи фінансової системи, виступаючи посередниками, мобілізують вклади різних обсягів та різної терміновості, тому можуть надавати позичальникам кредити в необхідній їм сумі і на необхідні терміни.

Таким чином фінансова система, мобілізуючи тимчасово вільні грошові кошти і ефективно їх розподіляючи між учасниками інвес- тиційного процесу забезпечує їх переміщення у часі а також у про- сторі, між галузями, регіонами, країнами тощо. Впродовж розвитку економіки фінансова система грає все більш важливу роль у забез- печенні її суб'єктів ефективними способами переміщення грошових коштів у часі та просторі. Існуюча нині розвинена мережа фінан- сових ринків і посередників фінансової системи робить можливим використовувати пенсійні заощадження однієї країни для іпотеч- ного кредитування в іншій країні. Акумуляції та перерозподілу коштів сприяють різноманітні фінансові інновації. Завдяки ним фінансові ресурси використовуються там де вони дають найбіль- ший прибуток.

Акумулюючи фінансові ресурси та переміщуючи їх у просторі й часі фінансові посередники забезпечують механізм об'єднання ресурсів та розподілу часток власності.

У сучасній економіці обсяг інвестицій часто перевищує гро- шові ресурси окремих суб'єктів. Фінансова система за допомогою фондових ринків або банків надає можливість для об'єднання гро- шових коштів окремих суб'єктів у значні капітали. З іншого боку саме завдяки фінансовій системі домогосподарства мають можли- вість приймати участь в фінансуванні великих інвестиційних про- ектів, які потребують значних грошових коштів, шляхом об'єд- нання своїх ресурсів і подальшого розподілення часток у вигляді інвестицій. Інвестиційні фонди об'єднують капітали інвесторів та відкривають для них рахунки, які визначають їхню участь в капі- талі фонду. Фонд інвестує кошти в цінні папери великого номі- налу. Таким чином завдяки інвестиційному фонду такі цінні папери можливо трансформувати в будь яку кількість менших часток.