4.2. Фінансові джерела формування інвестиційних ресурсів в Україні

Інвестиційні ресурси – це всі види економічних ресурсів, що залучаються з метою вкладення в об’єкти інвестування. Розрізняють такі форми інвестиційних ресурсів: фінансові, матеріальні, нематеріальні, трудові, інформацію та підприємницький хист. Враховуючи це, доцільно виокремити фінансові й нефінансові джерела формування інвестиційних ресурсів. Під фінансовими джерелами будемо розуміти грошові ресурси, що використовуються для формування зазначених ресурсів у процесі інвестування.

Аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні доцільно проводити на основі їх поділу на вітчизняні та зарубіжні. З-поміж вітчизняних джерел слід виокремити такі: 1) власні кошти підприємств; 2) кошти державного та місцевих бюджетів; 3) кошти фінансово-кредитної системи; 4) заощадження громадян. Ключовими зарубіжними джерелами є кошти портфельних та стратегічних інвесторів.(структур інвестицій у вітчизняну економіку табл. 4.3)

Таблиця 4.3 Інвестиції за джерелами фінансування, у фактичних цінах (мли грн) та у відсотках до загального обсягу

Джерела	Роки
	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007 (січень – березень)
Кошти державного бюджету	1210 5,1%	1749 5,4%	1863 5,0%	3570 7,0%	7945 10,5%о	5077 5,5%	9605 6,5%	744 2,6%
Кошти місцевих бюджетів	975 4,1%	1332 4,1%	1365 3,7%	2095 4,1%	3544 4,7%	3915 4,2%	6732 4,5%	632 2,2%
Власні кошти підприємств та організацій	16198 68,6%	21770 66,8%	24470 65,8%	31306 61,4%	46685 61,7%	53424 57,4%	89136 59,8%	17785 62,8%
Кошти іноземних інвесторів	1400 5,9%	1413 4,3%	2068 5,6%	2807 5,5%	2695 3,6%	4688 5,0%	5094 3,4%	1098 3,9%
Кошти населення	1176 5,0%	1415 4,4Уо	1573 4,2%	1822 3,6%	2577 3,4%	3091 3,3%	5110 3,4%	1514 5,3%
Кошти банків та інші позики	391 1,7%	1400 4,3%	1985 5,3%	4196 8,2%	5735 7,6%	13740 14,8%	21256 14,3%	3707 13,1%о
Інші джерела фінансування	2279 9,6%	3494 10,7%	3854 10,4%	5215 10,2%)	6533 8,5%	9161 9,8%	12036 8,1%	2834 10,1%

* Складено за матеріалами Статистичного щорічника України за 2005 рік (за ред. 01. Осауленка. – К.: Консультант, 2006, – С. 205) та за даними інтернет-сторінки Державного комітету статистики – www. ukrstat.gov.ua.

Головним джерелом інвестиційних ресурсів є власні кошти підприємств. Інвестування з використанням коштів державного, місцевих бюджетів, коштів населення та зарубіжних інвесторів протягом 2000–2006 років залишалося стабільним, не виявляючи суттєвих тенденцій до зростання чи спаду, і становило порівняно незначну частку в загальній структурі інвестицій. Протягом цього ж періоду спостерігалася тенденція до активізації використання банківських кредитів та різних позик, що підтверджується поступовим збільшенням їхньої ваги при фактично такому ж незначному зменшенні частки власних ресурсів. Отже, близько 60 % капітальних вкладень в Україні тенденційно реалізується за рахунок власних коштів підприємств2. Левову частку цих коштів становлять прибуток та амортизаційні відрахування.

Інвестиційна активність визначається реальною прибутковістю економіки. Проте українська економіка залишається порівняно малоприбутковою, що й підтверджують низькі показники рентабельності, зокрема промислового виробництва (рис. 4.1)

Рис. 4.1 Рентабельність операційної діяльності промислових підприємств у 2000–2005 роках, у %*

* Складено за даними інтернет-сторінки Державного комітету статистики – www. ukrstat.gov.ua.

Головною причиною того, що прибуток не виконує своєї ролі ключового джерела інвестиційних ресурсів для підприємства, є неефективна податкова система. Саме тягар оподаткування зумовлює перехід значної частки доходів у тінь. У цьому контексті як позитив варто відзначити активізацію обговорення із січня 2007 року урядового проекту концепції реформування податкової системи України, який передбачає, зокрема, зниження ставки податку на прибуток підприємств з 25 % до 20 % до 2012 року. Отже, без якнайшвидшого реформування податкової системи на підприємствах, що справно сплачують податки, найближчими роками не варто очікувати істотного зростання прибутковості виробництва. Лише з поглибленням НТП, зростанням виробництва й підвищенням його рентабельності роль прибутку як інвестиційного джерела в Україні зростатиме.

У процесі формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку вітчизняної економіки різноманітні податкові пільги не повинні відігравати важливу роль. Однією з можливих форм підтримки, скажімо, інноваційних підприємств може стати дослідницький податковий кредит, який дав би змогу вилучати з оподатковуваного доходу витрати на дослідні і впроваджувальні роботи .Таке зниження податку на прибуток, безумовно, спонукатиме фірми до розширення видатків за рахунок власних коштів. Проте вважаємо, що ефективність застосування зазначеного податкового кредиту може бути досягнута лише у разі чіткої регламентації механізму його надання із забезпеченням належного контролю. Проблема використання подібних способів податкового стимулювання загострюється у зв'язку з негативною вітчизняною практикою, коли надання будь-яких пільг призводить до значних зловживань при їх використанні. Тому нерозв'язаним залишається питання доцільності їх надання взагалі. Значно ефективнішим стало би стимулювання зростання виробництва і прибутковості шляхом безпосереднього зниження ставок оподаткування й податкового тиску.

Щодо амортизації слід зауважити, що останніми роками в розвинених країнах зростає її частка в загальному обсязі інвестицій, зокрема у США вона становила 70–75 %. В Україні цей показник варіював у межах від 5,3 % у 1994 році до 192,9% у 1997-му й до 65,0% у 2004 році .Отже, для підвищення ефективності використання амортизаційних відрахувань для формування інвестиційних ресурсів потрібно: 1) переглянути норми таких відрахувань з огляду на оптимальні терміни використання основних засобів; 2) відшукати ефективні способи стимулювання підприємств щодо оновлення основних засобів за рахунок власних амортизаційних коштів; 3) запровадити прискорену амортизацію з метою стимулювання використання новітніх технологій; 4) розширити права підприємств щодо вибору конкретних методів і норм нарахування амортизації.

Важливим джерелом ресурсів для інвестування є також кошти державного й місцевих бюджетів. Їхня частка протягом останніх років сумарно становить близько 10%, або майже 10 млрд грн у грошовому еквіваленті щороку з незначними коливаннями У цьому контексті суттєвою є реалізація планів уряду щодо посилення уваги до розвитку системи державного інвестування, яка передбачає чітку пріоритетність державних капіталовкладень, спрямованих на реалізацію інноваційних проектів. Можна стверджувати, що нині бюджетним інвестиціям приділяється недостатньо уваги. Зокрема в Україні активно використовуються лише капітальні трансферти, що у 2004–2005 роках становили понад 10 млн грн (близько 3 % від ВВП), і нерідко ігноруються такі способи інвестування реальної економіки за рахунок бюджетних коштів, як внески до статутних фондів та інвестиційні кредити.

Отже, існує потреба у посиленні державного впливу на інвестиційну сферу, формуванні бюджету розвитку, щорічному виділенні централізованих капіталовкладень у розмірі не менш як 3 % від ВВП, спрямуванні бюджетних коштів на фінансування державних програм на конкурсних засадах із використанням інструментарію державних асигнувань. Такі заходи були б ефективними за умови створення Українського банку реконструкції і розвитку.

Місцеві бюджети на сьогодні відіграють в інвестуванні неістотну роль. їхнячастка в структурі інвестиційних джерел становить близько 4 %, мізерну суму –близько 3 млрд грн щороку. Назріла проблема скорочення їхньої кількості (нині в Україні налічується понад 12 тисяч). На жаль, принцип створення умов, які забезпечують зацікавленість місцевих органів влади у збільшенні доходів до бюджетів, що має стати вагомим чинником ефективності розбудови бюджетної системи, є лише задекларованим. Значним інвестиційним потенціалом є залучення інвестиційних ресурсів шляхом випуску територіальних боргових зобов'язань, що має на сьогодні разовий, індивідуальний характер. До того ж схема відшкодування та поновлення кредитних інвестиційних ресурсів недостатньо продумана й налагоджена . Це нівелює можливість використання коштів місцевих бюджетів як джерела інвестиційних ресурсів на місцях.;

Державна підтримка інвестиційної діяльності має і здійснюватися за такими основними напрямами: перехід від розподілу інвестиційних коштів до їх вкладення у стратегічні галузі економіки за умови контролю їх використання; приватизація об'єктів із метою збільшення обсягів інвестиційного капіталу; регулювання інвестиційної діяльності в регіонах; державна підтримка та цільове фінансування підприємств, які використовують ресурсозберігаючі технології, конкурентоспроможну та імпортозамінну продукцію.

Важливе джерело інвестиційних ресурсів для будь-якої економіки – це кошти фінансово – кредитної системи. На жаль, попри динамічний розвиток останніми роками вітчизняні банківські установи надають ще недостатню кількість послуг і є фінансово слабкими. Станом на кінець березня 2006 року банківські активи становили 208 млрд грн (зросли порівняно з аналогічним показником 2005 року на 53%). На 1. 01. 2006 року сукупні активи становили 50,4% ВВП, а капітал – лише 6,2 % ВВП. Тобто за дуже високих темпів нарощування активів, не адекватних нарощуванню капіталу, банківська система стає дедалі ризикованішою в умовах відсутності запасу ліквідності. Ще одна проблема – вкрай незначна частка інвестиційного портфеля у структурі активів, що становить лише 4,1 % при розмірі кредитного портфеля 76,4% (на 1.01. 2007 року), що свідчить про низьку інвестиційну активність. Створення банків в Україні зі. 01. 2007 року виключно у формі ВАТ або кооперативних банків (згідно зі змінами в законодавстві) сприятиме прозорості, забезпеченню захисту інтересів вкладників, підвищенню капіталізації банків і активізації інвестування в економіку. Зважаючи на дозвіл відкривати філії іноземних банків, банківській системі України, де частка іноземного капіталу на сьогодні становить 22,9 %, імовірно, загрожує поглинання зарубіжними інвесторами. Однак, на нашу думку, приплив іноземних інвестицій має все-таки більше позитивних чинників, зокрема знизиться ставка за кредитами, посилиться конкуренція.

Тому в Україні слід працювати над нарощуванням обсягів кредитування, інтенсифікацією використання сучасних банківських технологій та банківського менеджменту, розширенням спектра банківських послуг і поліпшенням їхньої якості, зниженням відсоткової ставки за кредитами, підвищенням ліквідності. Це дасть змогу підтримувати конкурентоспроможність та інвестиційний потенціал вітчизняної банківської системи, кошти якої мають стати важливим джерелом формування інвестиційних ресурсів в Україні.

У структурі зобов'язань банків вклади фізичних осіб становлять 35,7 %, а юридичних осіб – 25,9% (на 1. 01. 2007 року). Це засвідчує, що банки нарешті почали акумулювати заощадження громадян, що мають спрямовуватися зокрема на інвестування. Важливу роль у стимулюванні цих тенденцій має відіграти збільшення наприкінці лютого 2007 року Фондом гарантування внесків фізичних осіб розміру компенсацій вкладникам збанкрутілих банків із 15 до 25 тисяч гривень. Банкіри вважають, що ця компенсація дасть змогу захистити 97,1% вкладників. Власне, заощадження є величезним прихованим джерелом інвестиційних ресурсів. За статистичною інформацією, українці на сьогодні витрачають свої заощадження таким чином: 1) інвестиції в цінні папери – 1 %; 2) купівля золотих прикрас – 2 %; 3) у розвиток власного бізнесу – 2 %; 4) рахунок в банку у валюті – 3 %; 5) купівля готівки – 7 %; 6) рахунок у банку в гривні 33 %; 7) готівка в гривні – 40 %; 8) інше – 12%. Проаналізувавши ці дані, доходимо висновку, що видатків інвестиційного спрямування дуже мало. Приріст коштів, залучених від фізичних осіб у 2006 році, – 33,5 млрд грн (46,2 %) за приросту кредитів (виданих) у 44,6 млрд грн, що в 2,3 разу більше, ніж у 2005 році, і в 1,5 разу вище за динаміку по вкладах. Така негативна диспропорція пояснюється, зокрема, низьким рівнем доходів населення та спотвореною їх структурою (рис. 4.2)

Як бачимо, така структура доходів, де найбільшу частку становлять трансфертні виплати, є несприятливою для інвестицій. А той факт, що 50% чи більше коштів населення тримає на руках і, відповідно, ці гроші не працюють на вітчизняну економіку, не має жодного виправдання, оскільки супроводжується величезними втратами.

Окремою проблемою є розвиток небанківських фінансово – кредитних інститутів. Наявність чинної мережі фондових бірж, страхових та лізингових компаній, інвестиційних банків, венчурних фондів та інших інвестиційних інститутів є передумовою пожвавлення припливу іноземного капіталу в економіку України. На думку деяких економістів, одним із найперспективніших напрямів залучення капіталу є, зокрема, створення інвестиційних венчурних фондів та компаній. Проблемним є розвиток факторингового бізнесу, лізингових компаній. В умовах великої капіталоємності вітчизняних підприємств саме лізинг може відіграти роль інвестиційного "трампліна" для залучення капіталу в галузі пріоритетного розвитку.

У процесі інвестування виникає потреба у страхуванні конкретних інвестиційних проектів. Проте страхові компанії й сьогодні надають порівняно обмежений обсяг страхових послуг, акумулюють недостатньо фінансових ресурсів, не відіграючи належним чином ролі постачальників довготермінових кредитів. Також слід пам'ятати, що створення системи співстрахування і перестрахування вкладень потрібне ще й для того, аби активізувати банки для здійснення доступного інвестиційного кредитування. 3 метою більш повного використання коштів, залучених страховиками, як джерела інвестиційних ресурсів, необхідно: 1) привести національне страхове законодавство у відповідність до стандартів ЄС; 2) ефективніше використовувати інвестиційний потенціал учасників страхового ринку; 3) активно розвивати інфраструктуру останнього.

Рис. 4.2 Структура ходів населення України у січні – квітні 2007 року, у %*

* Складено за даними інтернет-сторінки Державного комітету статистики – www.ukrstat.gov.ua.

Фондовий ринок України в нинішньому стані не виконує належним чином свого посередницького призначення у перерозподілі інвестиційних ресурсів. Хоча й слід зауважити, що у 2006 році він продемонстрував рекордні обсяги торгів. Найбільшу вигоду дістали інвестори, що вклали свої гроші в акції підприємств енергетичного сектору і трубної промисловості, адже деякі з них подорожчали на 200%. 3а оцінками експертів, 2007 рік стане знаковим для фондового ринку, оскільки відбувається загальна дооцінка вартості цінних паперів вітчизняних підприємств . Найперспективнішими можуть стати вкладення в банківський сектор, що загалом оцінюємо дуже позитивно.

Отже, слід констатувати той факт, що у зв'язку зі слабкістю фінансово-кредитної системи в українській економіці надзвичайно актуальною є проблема акумуляції інвестиційних ресурсів і їх цільове спрямування на реалізацію відповідних проектів. А обмеженість вітчизняних фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів спонукає до пошуку зарубіжних джерел фінансування.

Приплив портфельних інвестицій слід стимулювати в усі галузі економіки, оскільки вони забезпечують надходження фінансових ресурсів без втрати контролю української сторони над об'єктом інвестування. Водночас портфельні вкладення високомобільні, що підтверджують статистичні дані. Наприклад, у 1997 році в Україні портфельні інвестиції становили 1605 млн дол. США (зросли порівняно з 1996 роком на 1406 млн дол.), а вже у 2004 році – 6354 млн дол., що на 2289 млн дол. більше, ніж 2003 року. Це, на наш погляд, підтверджує, що портфельні інвестиції є своєрідним індикатором зміни інвестиційного клімату у країні і значною мірою залежать від його сприятливості. Проте сьогодні залученню портфельних інвестицій приділяють недостатньо уваги. Як засвідчує вітчизняна практика, іноземні інвестори не схильні інвестувати в Україну лише заради отримання дивідендів чи відсотків, а прагнуть до стратегічного управління підприємствами. На нашу думку, незначна роль портфельних інвестицій зумовлена також фактичною неможливістю ефективно їх залучати у зв'язку із низьким рівнем розвитку фондового ринку. Лише за умов належного функціонування останнього разом із поліпшенням інвестиційного клімату можна повною мірою використати портфельні інвестиції як потенційне джерело інвестиційних ресурсів.

Розв'язання проблем і пожвавлення насамперед внутрішньої інвестиційної діяльності має стати сигналом для стратегічних зарубіжних інвесторів і сформувати всі необхідні передумови для активного використання ресурсів світового інвестиційного ринку. Варто відзначити позитивну динаміку зростання прямих іноземних інвестицій (ПП), що спостерігається останніми роками, обсяг яких становить16,4 млрд дол. США на 1. 01. 2006 року і 23,1 млрд дол. – на 1. 01. 2007 року. Прямі іноземні інвестиції на 1. 01. 2005 року становили 8021,3 млн дол. США, що в розрахунку на душу населення відповідає 176,6 дол. США проти 15 дол. США у 1995 році. Приміром, уже наприкінці 1995 року в Угорщині інвестиції становили 1000 дол. на душу населення, в Чехії – 400 дол., у Естонії – 320 дол. США. Отже, слід відзначити загалом позитивну динаміку зростання прямих іноземних інвестицій в Україну останніми роками із суттєвим пожвавленням у 2005 - му та 2006 роках (рис. 4.3).

Рис. 4.3 Обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну у 2000–2007 роках, млн дол. США*

Розраховано за даними інтернст-сторінки Держкометату – www.ukrstat.gov.ua.

Основними чинниками, які негативно впливають на прямі іноземні інвестиції (ПП), зумовлюючи високий ризик інвестування в Україну, є правова, економічна й політична нестабільність, недосконала фінансово – кредитна та податкова системи, низький рівень розвитку ринкової інфраструктури, високий рівень тінізації економіки, відсутність ринку землі. Але слід зауважити, що водночас в Україні існують чинники, які приваблюють іноземних інвесторів: місткий ринок, низька ціна робочої сили, вигідне географічне положення, сприятливі кліматичні умови тощо.

Україна не належить до держав, яким іноземні інвестори надають перевагу. При цьому значна частка ПП надходить із офшорних зон. Так, основні країни –інвестори економіки України (станом на 1.01.2007 року) – Німеччина (26,5%), Кіпр (14,2%), Австрія (7,6%), Великобританія (7,4%).

Зважений підхід до вирішення питання стосовно пільг у оподаткуванні для іноземних інвесторів зміцнить позиції України в міжнародній конкурентній боротьбі за кошти інвесторів. Водночас треба створити спеціальні умови для іноземного інвестування саме в ті галузі економіки, які мають високий експортний потенціал. Потужним джерелом формування інвестиційних ресурсів є промислово – фінансові групи (ПФГ) і транснаціональні корпорації (ТНК).

ПФГ як ефективні форми концентрації фінансових і промислових ресурсів у перспективі можуть трансформуватися у ТНК (ТПФГ). ТНК є довготерміновими інвесторами, які мають свої власні технології, ставлять за мету здобути новий ринок для своєї продукції, досягти високої ефективності. Позитивним аспектом ТНК є здатність залучати значний науково-дослідницький потенціал, використовувати передові стандарти ведення бізнесу. Слід зауважити, що Україна вже має певні успіхи у створенні ТНК (зокрема трансформованих із ПФГ): Індустріальний союз Донбасу, "Інтерпайп", "Приват", АКБ "Фінанси та кредит". При цьому в Україні функціонує багато філій іноземних ТНК. Специфіка вітчизняних ТНК полягає в тому, що вони створені на базі виробничих комплексів радянського періоду і є завершеними виробничими ланцюгами, а в розвинених країнах великий бізнес функціонує на засадах міжгалузевої інтеграції, злиття банківського та промислового капіталу.

Таким чином, розв'язання зазначених проблем з урахуванням запропонованих шляхів посприяло б ефективнішому використанню коштів ПФГ і ТНК як потужного потенційного джерела формування інвестиційних ресурсів.

Активізації інвестування в українську економіку сприяє створення спільних підприємств (СП). Як відомо, СП у вітчизняному законодавстві розглядають як різновид підприємств із іноземними інвестиціями, а їх створення – як потенційне джерело ресурсів для забезпечення, зокрема, інвестиційної діяльності. Нині в Україні переважну більшість СП створено із контрагентами з Росії на двосторонній основі у промислових регіонах. Саме шляхом створення спільних підприємств Україна змогла би подолати технологічне відставання, мати доступ до прогресивного обладнання, ноу-хау та інших технологій. Для цього потрібна зацікавленість відповідних іноземних інвесторів,що володіють новітніми розробками, створювати СП із українськими партнерами, чого, на жаль, не спостерігається з боку провідних країн. Фінансові ресурси,залучені на таких умовах, було б доцільно спрямовувати насамперед у галузі наукоємних виробництв.

Доцільно максимально сприяти розвитку інститутів спільного інвестування – ІСІ (головним чином різного роду інвестиційних та венчурних фондів). Управління процесами спільного інвестування здійснюють компанії з управління активами, яких у 2003 році налічувалося лише 5, а на 31. 03. 2006 року – 178. Загальна вартість активів ІСІ на сьогодні сягає 4,9 млрд дол., у тому числі венчурних фондів – 4,5 млрд грн, невенчурних – 400 млн грн, чого, звісно, недостатньо для активного інвестування. Існує проблема з венчурними фондами як різновидом ІСІ, які в розвинених країнах спрямовують кошти в інновації, а в Україні інвестують у будівництво та нерухомість і слабо орієнтовані на ''хай-тек” технологій, чим, вважаємо, нівелюється їхнє первинне призначення. Отже, існує потреба в усуненні перешкод у функціонуванні ІСІ, кошти яких мають стати ефективним джерелом інвестування в економіку, через акумулювання ресурсів насамперед дрібних інвесторів.

У цьому контексті також заслуговують на увагу пропозиції щодо створення відповідної законодавчої бази для формування в Україні так званих інтеграційно –інвестиційних груп, тобто об'єднань малих та середніх господарських суб'єктів, які діяли б на основі акумуляції ресурсів для активізації спільного інвестування, що, вважаємо, є дуже актуальним.

Потреба подальшого вивчення діяльності що надасть можливість об’єктивно виявити допущені помилки й визначити заходи з їх виправлення. Ця робота має ґрунтуватися на новій «зонній політиці» що має вибудовуватися з огляду на концепцію академіка НАН України В. Гейця, згідно з якою вільна економічна зона – це механізм апробації певних заходів з метою з’ясування доцільності їх поширення. Таким чином ВЕЗ не повинні призводити до економічної дискримінації суб’єктів господарювання, які не мають аналогічних пільг, руйнуючи тим самим механізм конкуренції в Україні, а бути виключно місцем апробації та відбору ефективних методів стимулювання господарської діяльності з метою їх використання при здійсненні економічної політики держави.

У світовій практиці існують різні підходи до організації вільних економічних зон. Іноді досить важко класифікувати ту чи іншу зону, тому що вона має риси багатьох зон. Тому поділ зон на певні типи має умовний характер, але дозволяє розмежувати за основними ознаками одну від другої (рис. 4.4 )

Найбільш поширений принцип типізації вільних економічних зон – у відповідності до географічного розподілу відносно державних кордонів. Вони можуть бути: внутрішні – розташовані у будь-якому регіоні країни і не обов'язково біля кордону з іншою державою, і зовнішні – розташовані безпосередньо біля державного кордону. Розрізняють зони інтеграційного і анклавного типу. Перші передбачають принцип тісних горизонтальних взаємозв'язків між суб'єктами господарської діяльності не тільки всередині, а й за межами зони. Зона анклавного типу функціонує в обмеженому просторі. Вона стосується зовнішньоекономічних відносин, але не передбачає зв'язків з приймаючою стороною і створюється з метою притоку іноземної валюти і не має тісних зв'язків з економікою приймаючої країни.

Рис. 4.4 Типи вільних економічних зон

Розмір території локалізації зони залежить від типу, цілей і базових умов їх створення. Це обумовлено об'єктивною неоднорідністю різних регіонів з точки зору можливостей і підготовленістю до участі в зовнішньоекономічній діяльності.

Головним вважається поділ вільних економічних зон за принципом функціональної спрямованості їхньої діяльності. Зони вільної торгівлі спрямовані на активізацію зовнішньої торгівлі шляхом надання податкових пільг, послуг по зберіганню і переміщенню товарів, орендних послуг, виставочної діяльності. За це отримуються валютні надходження. Традиційно вони створюються на обмеженому просторі 3–5 кв. км, мають свої митні кордони, в середині яких надаються митні пільги. Основні регіони розміщення території мають необхідну транспортно-складську інфраструктуру і зв'язані з системами міжнародних комунікацій (залізничні вузли, аеропорти, морські та річкові порти та інше). З погляду фінансового режиму, вони розглядаються як об'єкти за межами державного кордону і практично не мають горизонтальних зв'язків з територією приймаючої країни. На цій території товари іноземного походження можуть зберігатися, продаватися і куплятися без оплати мита. Наприклад, магазини «Duty free shop», розташовані на території портів, митних пунктів, аеропортів тощо, діють екстериторіально (за межами кордонів приймаючої країни) і здійснюють безмитну роздрібну торгівлю. В даний час в світі налічується більше 600 вільних портів і 4 тис. зон вільної торгівлі.

Різновидом зон вільної торгівлі можна вважати спеціальні митні зони. Вони являють собою транзитні або консигнаційні склади для зберігання, упаковки і незначної обробки іноземних товарів, призначених до експорту. Такі зони іноді називають вільними митними територіями. Вони звільняються від мита на ввіз і вивіз товарів і мають місце в багатьох країнах світу.

У сучасній економіці широкого розповсюдження набув такий вид економічних зон, як банківсько-страхові зони. Банківсько-страхові зони іноді називають офшорними зонами, або центрами. Вони залучають клієнтів сприятливим валютно – фінансовим режимом, високим рівнем банківської і комерційної таємничості, лояльністю державного регулювання.

Промислові, торгівельні і банківські компанії в цій зоні або зовсім не оподатковуються, або оподатковуються незначним па-ушальним податком. Пільговий режим в офшорній зоні відзначається відсутністю валютних обмежень, вільним вивозом прибутку, відсутністю податкового мита і зборів з іноземного інвестора, екстериторіальністю та інше. Вигода країн – фундаторів банківсько-страхової зони полягає в залученні додаткових іноземних інвестицій, збільшенні доходів, створенні додаткових робочих місць, що сприяє розвитку національної економіки. Створення цих зон відповідає загальній логіці світового переміщення капіталу. Жорстка фінансова політика держави може стати причиною відтоку капіталу і зниження чисельності різного роду банківських операцій на своїй території на користь країн з більш пільговими умовами фінансової діяльності. Одним з найбільш показових прикладів вмілого використання переваг офшор-бізнесу є схема, автором і виконавцем якої є голландський електротехнічний концерн «Філіпс». Суть такої схеми полягає в тому, що в вільній банківсько-страховій зоні на Бермудських островах концерном «Філіпс» було створено дочірнє страхове товариство за іншою назвою, єдиним клієнтом якого став сам «Філіпс». За високими відсотками було застраховано майно концерну, в тому числі й те, яке в діловій практиці не страхується, бо шанси його загибелі мізерні. Відповідна плата за страховку надходила на Бермуди. Звідти вже у вигляді позик кошти було повернено материнському товариству. Страхові платежі і плата за кредит значно знизили балансовий прибуток «Філіпсу». Економія на податках за рік склала 18 млн. дол. Головне полягає в тому, що дана угода цілком відповідає закону.

Серед найбільш відомих – зазначені зони в Швейцарії, Лондоні, Нью-Йорку, Гонконзі, на Багамських островах та інших. Так, завдяки особливому режиму банківської зони внески за кордон швейцарських банків складають майже 3/4 оподаткованого обсягу закордонних інвестицій.

Офшорний бізнес широко використовується, як правило, в банківській і страховій справі, паливно – енергетичному комплексі, операціях з нерухомістю, судноплавстві, експортно-імпортних операціях та в інших сферах. Діяльність офшорних зон оцінюється фахівцями досить неоднозначно. Багато з них сходяться в думці, що офшорні центри часто стають місцями відмивання «брудних грошей» і всякого роду банківських махінацій. Багато українських і російських підприємств створюють офшорні компанії в цих зонах, спрямовуючи дохід на офшорні рахунки. Боротьба з цим можлива виключно за рахунок створення пільгового режиму інвестування і зберігання валюти у своїй країні.

4.3 ІРО – ефективний механізм залучення довгострокових інвестицій

ІРО (Initil Public Offering) – публічна пропозиція інвесторам стати акціонерами компанії, зроблена нею вперше на міжнародній біржі. Компанія прагне продати пакет своїх акцій ( як правило, невеличкий, близький до блокуючого) інвесторам на біржі як і з метою одержати фінансове вливання для розвитку, так і для того, щоб за котируванням акцій на біржі визначити свою капіталізацію чи реальну ринкову вартість. Ще одна мета – підвищити свій інвестиційний рейтинг, щоб одержати доступ до інших недорогих джерел фінансування.

Процедура публічного розміщення акцій ІРО – один з найефективніших механізмів залучення інвестицій, через який фінансується 15 – 20% всіх інвестицій до основного капіталу. У 2005 році лише кілька українських компаній скористалися ІРО. Першою у 2005 році про продаж 27,2% своїх акцій заявила компанія Ukrproduct Group, яка таким чином залучила близько 10 млн. дол. США. Одним з найвдаліших у 2005 році був досвід проведення ІРО компанією "XXI століття", яка за рахунок продажу акцій додаткової емісії розміром 35% статутного фонду залучила 139 млн. дол. США. Для порівняння: У США 2004 року проведено 260 ІРО, у Польщі – 36, У РФ в останні роки – 4.

У 2006 році у ході публічних розміщень в усьому світі було залучено рекордну суму капіталу – 246 млрд дол. США. Для порівняння, минулого року сума залученого капіталу дорівнювала 167 млрд дол. США. Більше всіх капіталу залучили компанії Китаю – 56,6 млрд. дол. США; за ними – компанії США, які виручили 34,1 млрд дол. США; слідом – компанії Росії із сумарним обсягом розміщень 18 млрд дол. США. Кількість розміщень зросла до 1729, що є найвищим показником з 2000 року. Компанії США провели найбільшу кількість ІРО в світі – 187, за ними Японія, яка здійснила 185 розміщень, і Китай – 175. Тенденція активного розвитку ІРО продовжилась і в першому кварталі 2007 року: в ході 372 ІРО по всьому світу було залучено 36 млрд. дол. США, що перевищує показники першого кварталу минулого року як стосовно сумарного обсягу залученого капіталу, так і кількість розміщень.

Найбільш успішні історії росту бізнесу представляють ринки, які розвиваються: Китай задає темп в Азії, а Росія – сприяє розвитку європейських ринків. Сумарні показники по обсягу залученого капіталу в ході ІРО в країнах БРІК – Бразилія, Росія, Індія і Китай – зросли в 2006 році до 86 млрд дол. США, тоді як в 2005 році вони складали 29 млрд дол. CША.

Виділяють три основні цілі проведення ІРО. Перша і основна – залучення суттєвого фінансового капіталу на довгостроковій основі. За оцінками експертів, для країн з високим стійким річним економічним зростанням співвідношення залученого капіталу на біржах та валового національного доходу перевищує 2% незалежно від розвитку економіки. Україна не належить поки що до цих країн.

Наступна мета первинного розміщення акцій – об'єктивна оцінка вартості підприємства. Основними критеріями останньої є наявність ефективного регулювання ринку, регулювання корпоративних відносин, вільний доступ інвесторів і висока якість конкуренції. Під ефективним регулюванням розуміють виключення маніпулювання цінами і ринком, використовування інсайдерської інформації й усунення фактора монополізації ринку. Регулювання корпоративних відносин передбачає прийняття стандартів корпоративного управління і „прозорість" інформації. Низькі бар'єри виходу інвесторів і різноманітність механізмів інвестування є базовими для вільного доступу інвесторів. А до високої якості конкуренція відносить велику кількість інвесторів, однорідність емітентів і високу конкуренцію за гроші інвесторів.

Позиціонування компанії як публічного інституту – третя мета ІРО, що виділяється експертами. Первинне розміщення акцій підтверджує, що корпоративне управління в компанії відповідає прийнятому стандарту, досягнута інформаційна прозорість і компанія має довгострокову стратегію розвитку бізнесу. Окрім того, ІРО, свідчить про те, що навколо компанії існує суспільна підтримка: акціонери (у тому числі іноземні) можуть виступати сильним лобістським ресурсом. Алгоритм проведення ІРО зображено на рис. 4.5.

Рис. 4.5 Алгоритм проведення ІРО

Після того, як було прийнято рішення про проведення ІРО, компанії необхідно визначитися з вибором андерайтера. Андерайтер – це фінансова установа, яка займається організацією процесу ІРО. Саме андерайтер в тісному співпраці з керівництвом компанії займається розробкою проспекту емісії.

Ключовим моментом у первинній пропозиції акцій є «публічність» – дієвий механізм детінізації української економіки. Компанія, що зробила первинне розміщення цінних паперів, повинна бути максимально відкрита для інвесторів. Для цього необхідно провести слідуючи перетворення в компанії: необхідно описати стратегію; забезпечити легальність юридичної структури бізнесу; добитися фінансової прозорості управлінської звітності.

Сьогодні в бізнесі в більшості випадків стратегія розвитку компанії якщо і існує, то в неформалізованому вигляді і знаходиться переважно в головах у власників бізнесу, для потенційного інвестора цього недостатньо. Йому необхідно бачити перспективи розвитку бізнесу, маркетингові і виробничі плани, обґрунтовані і взаємопов'язані. В розробці стратегії має бути присутня регулярність: як система виробничого планування підприємства проходить цикл «аналіз виконання плану майбутнього періоду – планування ключових орієнтирів на перспективу – формування звіту про виконання плану», так і стратегічний план повинен періодично коригуватися відповідно до змін внутрішнього і зовнішнього середовища. Інвестиційна програма має бути пов'язана за обсягами фінансування, об'єктами, термінами і умовами зворотності. Інвестиційний меморандум має містити аналіз ризиків, заснований на даних про виконання інвестиційних планів майбутніх періодів. Така докладна інформація потрібна в першу чергу портфельному або стратегічному інвестору. Широке коло дрібних інвесторів влаштує кваліфіковано складений річний звіт, аби він відповідав на поставлені питання і мав стабільну рік у рік структуру інформації.

Якщо ваша стратегія передбачає залучення зовнішніх інвестицій, вам слід замислитися про розробку юридично прозорої структури бізнесу або для початку його інвестиційного ядра. Розробляючи юридичну структуру і схему фінансово-господарської діяльності, слід передбачити можливість отримання позитивного

фінансового результату і достатніх обертів в інвестиційному ядрі, спроможність підтвердження цих даних з офіційної бухгалтерської звітності. Інвестори хочуть бачити порівнювані дані в ретроспективі.

У кожної звітності свої цілі. Бухгалтерська звітність призначена для широкого кола зовнішніх користувачів, у тому числі і для податкових органів. Вона будується на бухгалтерському обліку, що має жорстку форму і обов'язкові правила ведення. Управлінська ж звітність використовується перш за все менеджментом підприємства для цілей управління і будується на аналітичних даних бухгалтерського обліку, а також на використанні додаткових не бухгалтерських показників. Фінансова прозорість означає, що управлінський облік має вестися за тими ж принципами, що і бухгалтерський, тобто безперервно, на підставі первинних документів обліку, за принципом подвійного запису відносно всіх господарських операцій. Технічно він може бути організований по – різному – із застосуванням ЕРР-систем (епіегргізез гезоигсез ріаппіпд), з використанням традиційних облікових систем (наприклад, російська версія 1С, „Акцент" та ін.). Головне, щоб реєстри обліку, напрямки аналітики, довідники, форми планування і звітності були взаємопов'язані за складом інформації, застосовувалися єдині для всіх організацій групи способи відображення в обліку господарських операцій.

На першу вимогу інвесторів компанія зобов'язана надавати їм інформацію про себе: розкривати склад акціонерів, фінансові показники, коментувати будь-яку значущу подію, яка відбувається в компанії або зачіпає її ім'я. Це і зрозуміло: інвестори не ризикнуть купувати папери емітента, про якого їм нічого невідомо.

Від моменту початку підготовки ІРО до фактичного розміщення акцій, як правило, проходить досить багато часу – півтора-два роки, і першою ознакою підготовлюваного ІРО якраз і є поява офіційного підтвердження про реальних власників певної компанії.

Крім того, компанія, що замислила публічне розміщення акцій, має продемонструвати інвесторам стійке зростання основних фінансових показників як мінімум впродовж двох останніх років. В очах західного інвестора обов'язковою умовою є перехід емітента на Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ), що повинно бути підтверджене висновком іноземного аудитора. Аудит, як правило проводиться компанією великої «Трійки» [5].

На практиці використовуються три методи організації процедури первинної публічної пропозиції акцій на біржовому майданчику (порядок визначення ціни): метод фіксованих цін, метод «формування портфеля» (він також називається «Метод збору заявок») і аукціон. Метод фіксованих цін застосовується досить рідко і в основному - на високозарегульованих фондових ринках в окремих країнах. Найпоширенішим методом є метод «формування портфеля» – Вооkbuilding. Як альтернатива методу «формування портфеля» виник аукціонний метод пропозиції і розподілу акцій при ІРО. Він набув особливої популярності внаслідок численних порушень і зловживань з боку найбільших інвестиційних банків і компаній, що практикували в основному метод «формування портфеля». Проте аукціонний метод не зміг поки що довести свою спроможність повністю замістити загальноприйнятий метод первинної публічної пропозиції акцій – метод «формування портфеля». Вперше у вітчизняній практиці ІРО (Ukrproduct Group) було здійснено за методом «формування портфеля», і, мабуть, подальші публічні розміщення також проводитимуться за таким самим зразком [І.с.49].

Говорячи про майданчик слід зазначити, що українська компанія має і широкий, і вузький вибір одночасно. З одного боку, континентальна Європа може запропонувати компаніям більше десятка якісних торгових майданчиків (Deutsche, Borse, Euronext, Мілан, Варшава, Копенгаген, Афіни, причому більшість з них створює майданчики альтернативного інвестування). З іншого – Лондон вже не перший рік вважається недосяжним лідером, що зосередив більшість європейських і світових ІРО. Діючий у рамках LSE альтернативний ринок інвестицій (АІМ) у свою чергу – внутрішній лідер по залученню нових компаній. Причина – більш лояльні вимоги до компанії при вході на майданчик у порівнянні з основним. Головний документ, який потрібен від компанії, – admission document, або проспект емісії. Правила АІМ в цьому документі потребують розкриття найрізноманітнішої інформації про компанію, суть бізнесу і юридична структура, директорат і вищий менеджмент, причини виходу на фондовий ринок, деталі розміщення (кількість акцій, їх вартість, загальний капітал), принципи корпоративного управління, чинники ризику для компанії і її бізнесів, трирічна фінансова звітність або звітність від початку створення компанії (якщо бізнесу компанії менше трьох років), висновки спеціального аудитора (reporting accountant) про достовірність поданої у фінансовій звітності інформації і оборотного капіталу для потреб компанії у 12 – місячній ретроспективі, перелік власників крупних пакетів акцій (більше 3%). процедури щодо призначення, заміни і повноважень директорів компанії, операції із зв'язаними сторонами, опис значущих угод компанії і багато іншого. [7, с. 45].

Що робить Лондонську біржу привабливою для ІРО іноземних компаній? У першу чергу компанії з країн, що розвиваються, прагнуть розміститися на іноземних майданчиках через можливість забезпечення ліквідності акцій. Розміщення на лондонському майданчику підвищує довіру інвесторів, підіймається рейтинг випущених облігацій, що покращує умови майбутнього кредитування. Також слід зазначити, що важливий і іміджевий аспект: розміщуватися в Лондоні престижно.

ІРО з точки зору ризик – менеджменту на більш розвиненому фондовому ринку є привабливою за співвідношенням дохід/ризик. Дохід складаєтеся з двох компонентів: джерела коштів та іміджеві бонуси, що привертаються за допомогою ІРО. Водночас існує ціновий ризик – ризик залучення коштів менше очікуваних, ризик часткової втрати контролю, ризик розкриття цінної для конкурентів інформації. На більш розвиненому ринку доходи вищі і менший ціновий ризик.

Те. що питання привілеїв для іноземних компаній розглядатиметься на LSE, немає жодних сумнівів. Проте представники біржі повідомили засобам масової інформації, що правила з розкриття інформації для британських і іноземних компаній в цілому співпадають. Щоправда, компанії – резиденти мають надавати інформацію по корпоративному управлінню в обов'язковому порядку, а нерезиденти – в добровільному. Це не означає, що іноземні компанії не надають таку інформацію, навпаки, вони все частіше розкривають відомості про себе і свою корпоративну культуру.

Лондонська фондова біржа (LSE) включає основний (main market) і альтернативний (alternative investment, АІМ) майданчики. Тільки за 9 місяців 2006-го на LSE було проведено ІРО на загальну суму близько 35 млрд. дол.

Вимоги до компаній, що виходять на АІМ, м'якіші. Саме на ньому розміщувалися всі українські та більшість російських емітентів. Однак останнє велике українське ІРО – компанії Ferrexpo – було здійснено само на основному майданчику. На нього ж націлилися донецький «Метінвест» і «Миронівський хлібопродукт», які планують розмістити там свої акції в 2008 році.

Однією з найпривабливіших бірж за співвідношенням вимог, вартості та термінів розміщення до можливого обсягу залучення коштів вважають Франкфуртську. Проте тут наразі відбулося лише одне українське розміщення – девелоперської компанії NVV. Готується розміщення там акцій „Мілкіленду".

– Рішення, на яку біржу виходити приймає компанія за особистої участі інвестиційного консультанта. Принцип завжди один: компанії йдуть туди, де гроші будуть для них дешевше. З розвитком національних/регіональних бірж акцент зміщуватиметься на них. Також певну роль, звичайно, відіграє і питання просування того чи іншого майданчика, його маркетингової політики. Наприклад, коли LSE оцінила потенціал російських емітентів, вона почала маркетингові зусилля з їхнього залучення аж до надання особливих умов. Важливо також враховувати глобальний характер фондового ринку. Найчастіше ми можемо спостерігати, як основний обсяг розміщуваних акцій у Лондоні викуповують російські інвестори, а 4/5 емісії компанії, розміщуваної в Росії, – міжнародні фонди.

– Компанії з обсягом у сотні мільйонів доларів СІЛА, із розвиненим бізнесом і чіткими планами розвитку віддають перевагу виходу на великі фондові майданчики. Водночас молоді компанії, які потребують капіталу для розширення свого бізнесу, з обсягом у десятки мільйонів доларів США, можуть цілком виходити на ІРО, на GАNС чи Варшавській біржі.

ІРО – це найдешевше джерело коштів: накладні витрати можуть становити 10 – 15% від суми залученого капіталу, причому працює правило: що більша сума

залучення, то менша частка цих витрат. У середньому залучення коштів на біржі дешевше, ніж кредити на фінансування через облігації.

Тим паче, що витрати на ІРО разові. Якщо підприємство добре підготовлено та ефективно працює, навіть багато мільйонів, вкладених на етапі запуску акцій в обіг, окупляться йому сторицею.

Сума витрат на підготовку до розміщення акцій залежить від безлічі чинників: обсягу робіт із приведення компанії у відповідність до вимог бірж, вартості послуг радників і самої біржі, презентацій них витрат тощо. І менеджмент компаній, які вже вийшли на біржі, і представники фінансових компаній погоджуються, що мінімальна ціна виходу на ІРО - мільйон доларів, верхня межа може бути на порядок вищою, особливо у разі виходу на дороги американські біржі.

Витрати на підготовку до ІРО мають здійснюватись з власних коштів компанії. Оплата праці більшості радників, консультантів, юристів, аудиторів – погодинна. Що менше в компанії порядку, то більше годин їхнього робочого часу витрачається.

На презентацій ні витрати впливає віддаленість біржі, з якою мають намір працювати. Вони включають витрати на телефоні переговори та на організацію презентацій роадшоу (отже, і численні поїздки посадових осіб компанії в країни розміщення). Відповідно, взаємодія з Варшавою обійдеться дешевше, ніж із Лондоном чи Мюнхеном, а 3 Лондоном І Мюнхеном – дешевше ніж з Нью-Йорком чи Токіо.

ІРО на закордонній біржі – дорогій спосіб залучення інвестицій. І компанія, яка робить такий крок, має розуміти всі пов'язані з ним вигоди і зобов'язання. Якщо прогнозований обсяг залучених коштів від ІРО не перевищує 60 – 100 млн дол., є сенс подумати про інший формат залучення інвестицій.

Ця ілюзія, що знизити витрати на ІРО можна, відмовившись від послуг фінансових консультантів і провівши всю підготовчу роботу силами власників і менеджменту підприємства. Насправді це практично неможливо хоча б тому, що доступ до біржі мають тільки ліцензовані торговці. Крім цього, підготовка компаній до виходу на ІРО – цілком окрема сфера діяльності, яка включає ряд етапів – від реструктуризації бізнесу та впорядкування його фінансової звітності до оцінки бізнесу за узвичаєними в інвестиційному середовищі методиками, підготовки комплексних інформаційних матеріалів (інвестиційного меморандуму) залагодження спілкування з потенційними інвесторами, організації роад – шоу і власне виведення акцій на біржу та проведення всіх супутніх фінансових розрахунків. Самій компанії це навряд чи під силу.

Наприклад, одна з «четвірки» аудиторів - компанія Делойт пропонує таку послугу як ІРО – діагностика. Вона вже здійснила ряд успішних проектів з оцінки готовності компаній до ІРО.

ІРО – діагностика, або оцінка готовності до ІРО, – це перший крок на шляху ухвалення рішення щодо виходу компанії на ринок. Робота з ІРО – діагностики являє собою комплексний огляд діяльності компанії на предмет її відповідності формальним вимогам біржі, а також кращий світовій практиці.

ІРО – діагностика:

• здійснюється у тому випадку, коли директори впевнені у можливості своєї компанії стати кандидатом на участь в ІРО у найблищі три роки;

• дає можливість директорам "уперше" виділити питання, пов'язані із процесом підготовки до ІРО, та переглянути стратегію роботи компанії;

• дозволяє визначитися, як представити компанію найкращим чином, щоб максимізувати вартість бізнесу та контролювати своєчасне виконання процедур з метою скорочення загальних витрат на ІРО;

• демонструє реальність процесу ІРО, оскільки під час проведення аналізу стану компанії найчастіше виявляються проблеми, усунення яких дозволить підвищити вартість компанії та скоротити витрати;

• проведення порівняно недорогого і швидкого аналізу ризиків до проведення ІРО з метою визначення пріоритетів та розробки плану підготовки компанії до виходу на біржу.

Щодо національного досвіду залучення капіталу за допомогою ІРО, то він вже достатньо накопичений.

Першою ІРО на альтернативному майданчику Лондонської фондової біржі (АІМ) провела 11 – 18 лютого 2005 року компанія "Укрпродукт" (точніше, її дочірня Ukrprodurt Group), що виробляє молочну продукцію. Компанія продала 27,21 % акцій, виручивши за це 6 млн. англійських фунтів. Ринкова капіталізація на момент розміщення становила 43 млн. дол., на кінець 2006 року вона впала до 32 млн. дол. Юридичним консультантом виступила компанія Pricewayerhouse Coopers.

У квітні 2005 року на ІРО на тій самій АІМ вийшла фірма Cardinal Recources LLC, яка займається видобуванням нафти та газу в західних регіонах України. Вона продала 39,7 % акцій за 20 млн. дол. Ринкова капіталізація компанії, що становила на момент розміщення 54 млн. дол., на кінець минулого року впала до 41 млн. дол.

Cardinal Recources і «Укрпродукт» здійснювали свої презентаційні заходи на хвилі зростання інтересу до України у світі відразу після помаранчевої революції та позиціонували себе як «перші українські компанії, що виходять на ІРО». Це призвело до «перегріву» їхніх акцій. Коли ситуація в країні почала викликати розчарування світового співтовариства, інвестори стали позбуватися цих паперів.

У грудні 2005 року девелоперська компанія "XXI століття" за допомогою дочірньої XXI Centuri Investments розмістила на АІМ 37,5 своїх акцій, виручивши 139 млн. дол. Акції компанії купили 95 інвесторів із 12 країн. Юридичний супровід здійснювала компанія Ваkеr&МсКеnzsіе. Капіталізація компанії за минулий рік зросла з 370 млн. дол. На початку розміщення до 540 млн. На сьогодні акції компанії стабільно зростають і торгуються за більш як 9,7 фунта (за стартової ціни 5,4 фунта).

У серпні 2006 року на варшавську фондову біржу вийшла компанія "Астарта-Київ". Вона продала 20% своїх акцій за 30 млн. дол. Капіталізація за півроку зросла на кілька відсотків.

Наприкінці травня 2007 року будівельно-інвестиційна компанія ТММ (точніше, дочірня кіпрська компанія ТММ RеаL Еstate Development;) розмістила на Франкфуртській біржі 13,11 % акцій і залучила 104,9 млн. дол. Капіталізацію ТММ за результатами розміщення було оцінено в 800 млн. дол. Увесь обсяг розміщення викупили великі іноземні інвестиційні фонди. У ролі фінансового консультанта та агента з розміщення виступив інвестбанк Concorde Capital. За перший тиждень котирувань акції компанії зросли на 8,3% – до 12,4 євро, а капіталізація компанії –майже до 866 млн. дол.

Майже одночасно, 1 червня, на АІМ на 208 млн. дол. було продано 100% акцій інвестфонду Drsdon-Ukrainian Properties&Development PLC, який також спеціалізується на вкладеннях у нерухомість. Буквально за кілько днів котирування акцій компанії зросли більш як на 34 %, і її капіталізація досягла 280 млн. дол. Консультантом виступила материнська інвестиційна компанія Dragon Cahital. 15 червня на основний майданчик Лондонської біржі вийшла компанія Ferrexpo AG, яка володіє 86 % акцій Полтавського ГЗК. Було продано 26 % акцій за 420 млн. дол. За підсумками торгів капіталізація компанії становила 1,67 млрд. дол., що наближалося до нижньої прогнозної межі очікувань.

Можна було б згадати і десяток первинних розміщень акцій українських компаній на ПФТС, серед яких "Велика Кишеня" (12 % за 35 млн. дол.), банк "Родовід" (18,9 % за 47 млн. дол.), KP Publication (20 % за 11 млн. дол.), ВАТ "Концерн Галнафтогаз" (Львів) – 10% від статутного фонду. Ват "Холдингова компанія Автокраз" (Кременчук) – 5 %.

Технічно їх теж можна вважати ІРО, якщо не враховувати що технології торгівлі, вимоги до емітентів і пул інвесторів на українських і міжнародних біржах серйозно відрізняються.

Наступним етапом для цих підприємств може стати публічне розміщення акцій між західними інвесторами. Серед компаній здатних провести ІРО на західних ринках, експерти називають великі металургійні компанії, оскільки металургійна галузь приваблює іноземних інвесторів. На 2008 – 2009 роки близько трьох десятків компаній заявили про намір провести ІРО. Серед них: Укргазбанк, Міжнародний іпотечний банк, банк "Надра", Родовідбанк, Союз-Віктан, група Олімп, Фуршет і інші.

Закономірним шляхом залучення інвестицій в Україну є залучення капіталу за допомогою ІРО. Проте на сьогодні є багато перешкод на шляху розвитку ринку фінансових запозичень, перш за все:

• в відсутність закону, що регулює діяльність публічних компаній;

• недосконалість системи оподаткування. Перша проблема пов'язана з оподаткуванням емісійного доходу, оскільки закон про оподаткування прибутку підприємства містить декілька суперечних норм. Друга – з оподаткуванням дивідендів і в основному торкається тих випадків, коли первинна емісія акцій пройшла на міжнародних ринках і акції купили іноземці;

• відсутність стандартів корпоративного управління або відсутність гарантій прав інвесторів;

• значні обмеження руху капіталу.

Таким чином, успіх проведення компанією первинної публічної пропозиції акцій залежить від дуже багатьох чинників – у першу чергу від масштабів бізнесу компанії, намагань компанії вести бізнес відкрито, її іміджу і популярності серед інвесторів, а також від загальної економічної ситуації в країні і в світі і стану ринку цінних паперів.