Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет технологій та дизайну

Кафедра економіки, обліку і аудиту

Конспект лекцій з дисципліни

ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

ПІДПРИЄМСТВА

для підготовки студентів денної форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр

за напрямом підготовки 6.030509 «Облік і аудит»

Упорядник:

доктор економічних наук, професор Денисенко Микола Павлович

Київ 2009

Зміст

Змістовний модуль І

Теоретичні та організаційні засади інвестиційної діяльності

Розділ 1. Теоретичні основи інвестування

1. Сутність інвестування та його роль в розвитку економіки України

2. Класифікація інвестицій

3. Інвестиційний ринок та його інфраструктура

4. Інвестиційний клімат та фактори що його утворюють

Розділ 2. Суб’єкти і об’єкти інвестиційної діяльності

1. Суб’єкти і об’єкти інвестиційної діяльності

2. Роль держави у стимулюванні інвестиційної діяльності

3. Органи державного регулювання інвестиційної діяльності

4. Державне забезпечення інвестиційної діяльності

Розділ 3. Організаційно-правові засади інвестиційної діяльності

1. Нормативно-правові акти регулювання інвестиційної діяльності

2. Договори (контракти), що регулюють інвестиційний процес

3. Органи вирішення правових стосунків інвесторів

4. Поняття про тендери

Розділ 4. Фінансове забезпечення інвестиційного процесу

1. Фінансовий потенціал України

2. Фінансові джерела формування інвестиційних ресурсів в Україні

3. ІРО – ефективний механізм залучення довгострокових інвестицій

4. Концесійний механізм залучення фінансових ресурсів

Розділ 5. Ринок фінансових послуг……………………………....................

5.1. Функції фінансового ринку .........................................................................

5.2. Фінансові інструменти .................................................................................

5.3. Міжнародна фінансова архітектура ............................................................

Розділ 6. Інституційна структура ринку фінансових послуг...................

6.1. Фондова біржа і її роль в розвитку фінансових послуг .........................

6.2. Організація та управління біржею ...........................................................

6.3. Біржові індекси і їх значення ....................................................................

6.4. Розвиток позабіржової торгівлі ................................................................

Розділ 7. Сегментна структура ринку фінансових послуг.......................

7.1. Фондовий ринок України ..........................................................................

7.2. Грошовий ринок і ринок банківських позичок .......................................

7.3. Валютний ринок: суть та основи функціонування .................................

7.4. Кредитний ринок як складова частина фінансового ринку ...................

7.5. Ринок дорогоцінних металів .....................................................................

7.6. Страховий ринок ........................................................................................

7.7. Ринок нерухомості та його оцінка ............................................................

7.8. Ринок капіталів ……………………………………………………………

Змістовний модуль і Теоретичні та організаційні засади інвестиційної діяльності

Розділ 1. Теоретичні основи інвестування

Сутність інвестування та його роль в розвитку економіки України.

Класифікація інвестицій. Інвестиційний ринок та його інфраструктура.

Інвестиційний клімат та фактори, що його утворюють.

1.1 Сутність інвестування та його роль в розвитку економіки України

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди перебуває в центрі уваги економічної науки. Це зумовлено тим, що інвестиції зачіпають найглибші основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного зростання в цілому. В сучасних умовах вони є найважливішим засобом забезпечення умов становлення ринкової економіки, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення інноваційної моделі розвитку, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу – один з найдієвіших механізмів соціально-економічних перетворень.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, технічний рівень основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, розв’язання соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому.

Основним орієнтиром в інвестиційній політиці на макрорівні є досягнення обсягів капіталовкладень, який забезпечував би розширене відтворення економічного потенціалу. Оптимальною вважається їх частка щодо Валового внутрішнього продукту (ВВП) на рівні 22–25 відсотків [8].

Теорія інвестицій має науково аргументувати об'єктивні засади стимулювання економічного зростання. Ця теорія мас розкрити економічну природу й еволюцію інвестицій, їхню функціональну роль і мотиви утворення, вилив на економічні процеси. З огляду на це можна вважати, що теорія інвестицій є складовою частиною загальної економічної теорії, одним із її структурно відокремлених розділів. Теоретичні проблеми розвитку інвестиційних процесів завжди посідали чільне місце у системі наукових досліджень практично усіх економічних шкіл і течій. У процесі зародження теорії інвестицій сформувалися окремі течії та напрями, що розвиваються на власних методологічних засадах або ж конкурують між собою.

Від початкових етапів економічна категорія «інвестиції» стала однією з центральних, сутність якої вченими-економістами остаточно не з'ясована.

Теорія і методологія інвестицій виразно осмислюються й формулюються лише у другій половині XX ст., а розроблення принципів та ідей стосовно інвестиційних процесів мало досить неординарну історію.

Річ у тому, що наукові, системні за своїм змістом теорії інвестицій були сформовані ще в середині ХVІ-ХVІІ ст. Насамперед це соціально-економічна теорія торгових інвестицій – меркантилізм, предметом дослідження якого була сфера обігу, середовище «породження грошей грошима», тобто зростання обсягів капіталу. Прибічникам теорії «мануфактурних» інвестицій пізнього меркантилізму властиве перебільшення ролі грошей, у яких вони вбачали чи не єдину умову розвитку виробництва.

Класична ліберальна теорія ідеалізувала стихійний ринковий механізм та по суті, лише обмежилася твердженнями, що тільки ринкова економіка і приватна власність дають змогу найкращим чином використати інвестиції для поновлення реального капіталу. Проблема досягнення економічного оптимуму від вкладених інвестицій набула великого значення у працях В. Парето, тому що її вже не можна було вирішувати з позиції теорії трудової вартості.

Методологічний аналіз ефективних умов взаємодії з економічною системою погребує залучення додаткових наукових інструментів дослідження, розроблених у рамках теорії представників австрійської економічної школи, засновниками якої с Ф. Візер та К. Менгер. Одним із таких продуктивних підходів до аналізу інвестицій є концепція «зобов'язування», згідно з якою інвестиції самі собою не мають цінності, вона їм «ставиться в обов'язок» економічним результатом, який одержують при їхньому застосуванні. Зобов'язуваність є передбачуваною цінністю, і саме вона с об'єктом вивчення при аналізі інвестиційного процесу, аналізу поведінки інвестора та прийняття ним рішень про обсяг і характер інвестицій.

Іншим не менш цікавим теоретичним підходом, пов'язаним із подальшим розвитком теорії маржинальної корисності, є концепція «окольності», розроблена Е. Бем-Баверком, яка дає змогу в межах аналізу технологічної еволюції та факторів, що її визначають, розглянути чинники сучасного інноваційного процесу, які впливають на ціну інвестиційних благ і тим самим стимулюють або стримують попит на інвестиції.

Ця тема надовго виявилася однією з провідних в інвестиційній теорії. Наукові напрацювання щодо гіпотези про повну невизначеність умов, у яких реалізуються управлінські й фінансові рішення дали можливість сформувати сукупність математичних методів, орієнтованих на проведення інвестиційних розрахунків в умовах невизначеності, що отримали назву інвестиційної математики. Незважаючи на панування детермінованого підходу, важливість факторів невизначеності й ризику в інвестиційних проблемах усвідомлювалася цілком чітко. Уже в перших своїх працях (1921 р.) Найт аналізує ці фактори у контексті теорії інвестицій тільки як якісні. Але й застосування тільки кількісних теоретико-імовірнісних методів дало змогу істотно просунутись у вивченні впливу ризику на прийнятої інвестиційних рішень. Дослідження з цього напряму отримали назву: сучасні теорії інвестицій.

Сам термін «сучасна теорія інвестицій» припускає існування аналогічної традиційної теорії. По суті, як вважає багато хто з економістів, немає самої теорії, а є простий набір певних правил чи методів як, наприклад, широко відоме «золоте правило інвестування», згідно з яким «купувати треба дешево, а продавати дорого».

Інший авторитетний представник австрійської школи Ф. фон Візер розвинув у своїх працях ідеї маржиналізму. Розробляючи теорію інвестиційних, виробничих благ, він розглядає витрати як своєрідну корисність. Візер увів у науковий обіг термін «маржинальна корисність інвестиційних товарів». Вартість інвестиційного товару вів виводив із його корисності, насиченості потреб, для того аби показати, що наступні партії товару, доступного покупцеві, змінюють попит не лише на споживчі товари, а й на інвестиційні блага.

Візер уперше висловив думку, що маржинальна корисність інвестиційних благ може змінюватися лід впливом дії уряду, бо коли правильно вирішено проблему «робінзонівського» (тобто індивідуального) господарства, то тим самим буде розв'язано й економічні проблеми суспільства в цілому.

Основні завдання, які висували ініціатори цього маржинального підходу, полягали у виявленні універсальних закономірностей розширення межі аналізу інвестиційних процесів і створення на цій основі «загальної інвестиційної моделі», а також у розробленні системної інвестиційної «мови» та відповідного математичного апарату.

«Економісти нової хвилі» сформували засади неокласичного аналізу інвестиційних процесів, які передбачали саморегулювання інвестиційної діяльності як усередині країни, так і на всьому міжнародному господарському просторі. За чинники саморегулювання брались норма прибутку та ставка процента, за необхідні умови зростання інвестицій – зростання доходів, особливо тієї частки, що перетворюється на заощадження, а за основну рушійну силу економіки – попит на товари. Більшість авторів визнавала, що пожвавлення інвестиційних процесів може стимулювати держава. Та майже всі вони вважали, що втручання держави може призвести до розбалансування ринку інвестицій.

Представники неокласичного підходу розширили межі інвестиційних процесів, уточнили економічну інвестиційну модель. У ній поряд з об'єктивними (доходи та їхня структура, розподіл доходів, співвідношення між заощадженнями та споживанням, норма прибутку, процент і його рівень) та суб'єктивними (схильність до заощаджень, схильність до споживання) чинниками інвестиційної діяльності об'єктом дослідження стають і нові: структура капіталів, оптимальні розміри капіталів (обсягів інвестицій) з огляду на вичерпність ресурсів, часовий фактор інвестиційних процесів, ціновий фактор споживання інвестиційних товарів.

Уперше постає проблема свідомого регулювання розподілу інвестицій між матеріальними факторами виробництва та працею, доцільності інвестування виробництва, що базується на використанні обмежених ресурсів. Проте економічний аналіз інвестиційних процесів усе більше позбавляється макроекономічних ознак, зводиться до мікроекономічного рівня.

Отже, становлення неокласичної традиції економічного аналізу пов'язувалося із розробкою нових, мікроекономічних засад дослідження закономірностей інвестиційних процесів.

Особливе місце серед сучасних економічних теорій, які описують інвестиційні процеси як важливу складову частину економічної політики, безперечно, належить Дж. Кейнсу, котрий на уроках Великої депресії розробив загальну теорію зайнятості, процента і грошей, яка дає можливість кількісно порівнювати такі важливі складові економічної діяльності, як заощадження та інвестиційна діяльність, рівень зайнятості й норма процента.

Поступальний розвиток економічної науки вніс у положення економічної теорії Дж. Кейнса численні уточнення щодо методики аналізу інвестиційних чинників, які сприяють розвитку економічних процесів.

Велика заслуга в цьому И. Шумпетера, який проаналізував нерівномірності технічних нововведень і, відповідно, автономних інвестицій, розглядаючи їх як головний фактор циклічних коливань виробництва. Особливість цього підходу полягала втому, що, аналізуючи причини динамічних змін, він концентрував увагу на інституціональних складових суспільного розвитку, а саме на інноваційній діяльності як функції виробництва. Рушієм прогресивного розвитку Шумпетер визнав монополію, що створює можливість акумулювати величезні обсяги коштів для майбутніх інвестицій, для впровадження інноваційних програм. Однак у центрі його теорії був інвестиційний підприємець, який визначав інвестиційно-інноваційний чинник переходу від одного загального врівноваженого стану до іншого.

Вагомих результатів досяг Дж. Дьюгенберрі, розширивши список таких коливань. Ряд оригінальних положень про сторонні фактори, які генерують автономні інвестиції, але перешкоджають встановленню рівноваги і викликають в економіці затухаючі коливання, висунув Р. Фріш, спираючись на апарат фізичної теорії хвильових імпульсів.

Інвестування - це економічний процес, результати дії якого проявляються через певний час, тому ефективність інвестування виявляється через значний проміжок часу. Саме тому економісти різних шкіл та економічних теорій намагаються відкрити реалістичніший механізм рівноваги між заощадженнями й інвестиціями.

У 50-60-х роках почався новий етан – етап математичної строгості економічної теорії. У цілій низці наукових праць робилися спроби уточнити і забезпечити строгість дослідження умов максимальної ефективності економіки. Ці праці зумовили появу великої кількості публікацій. Особливо необхідно відзначити наукові праці, що відображають механізми державного регулювання інвестиційної діяльності з домінуванням фінансових і грошово-кредитних методів економічної політики (М. Фрідмен, В. Ойкен, Л. Ерхард, Ф. Хаєк). Аналіз інвестиційної діяльності в ринкових умовах знайшов відображення у працях І. Фішера, Д. Йоргенсона та ін.

Не менш важливим з точки зору становлення і розвитку сучасної теорії інвестицій є радянський етап, в межах якого було напрацьовано значну частину наукових здобутків. Разом з тим, особливістю наукових праць цього етапу є ототожнення інвестицій з капіталовкладеннями, та орієнтація останніх тільки на формування основних виробничих засобів.

Так у вітчизняній економічній літературі до 80-х років термін «інвестиції» практично не використовувався для аналізу процесів соціалістичного відтворення, основною сферою його застосування були перекладені праці зарубіжних авторів та дослідження у галузі капіталістичної економіки. Базисним поняттям інвестиційної діяльності було поняття капітальних вкладень.

У подальшому періоді термін «інвестиції» набув поширення в науковому обігу, почав використовуватися в урядових і нормативних документах. Однак інвестиції переважно ототожнювалися з капітальними вкладеннями. Інвестиції як капітальні вкладення розглядалися у двох аспектах: як процес, що відбиває рух вартості при відтворенні основних фондів, і як економічна категорія – система економічних відносин, пов'язаних із рухом вартості, авансованої в основних фондах від моменту мобілізації грошових ресурсів до моменту їхнього відшкодування.

Ширше трактування інвестицій в аналізованому періоді було репрезентоване позицією, згідно з якою інвестиції є вкладеннями не лише в основні фонди а й у приріст обігових коштів, яка знайшла відображення у Типовій методиці визначення економічної ефективності капітальних вкладень (1981 р.) та в інших методичних рекомендаціях. В основу цього підходу покладено положення про те, що основні фонди не функціонують відокремлено від обігових коштів і, отже, приріст прибутку (доходу) є результатом їхнього спільного використання.

Складні проблеми організації інвестиційних процесів в умовах трансформації економічних відносин та питання активізації інвестиційних процесів є предметом поглибленої уваги сучасних економістів на пострадянському просторі

Початок ринкових перетворень в Україні спричинив реформування підходів до аналізу інвестиційних процесів.

У Законі України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 інвестиції трактуються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, котрі вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті яких створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Інвестиції відповідно до українського законодавства можуть існувати в грошовій або матеріальній формах, у формі майнових прав та інших цінностей. З цього визначення випливає, що будь-яке використання ресурсів потребує вкладення цінностей у вигляді людських, матеріальних та фінансових ресурсів, тобто здійснення інвестицій.

У Законі України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 інвестиції трактуються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, котрі вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті яких створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Інвестиції відповідно до українського законодавства можуть існувати в грошовій або матеріальній формах, у формі майнових прав та інших цінностей. З цього визначення випливає, що будь-яке використання ресурсів потребує вкладення цінностей у вигляді людських, матеріальних та фінансових ресурсів, тобто здійснення інвестицій.

Об’єктом інвестиційної діяльності є майно у різних формах, на яке витрачено інвестиції і яке використовується для отримання вигод: основні та обігові кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права тощо.

У макроекономічному аспекті інвестиційна діяльність є процесом закладки майбутнього економіки країни. Що більші обсяги інвестицій сьогодні, то більшими будуть обсяги валового внутрішнього продукту країни завтра.

Обсяг фізичного зношення основних засобів за рік визначається розміром нарахованих за рік амортизаційних відрахувань. Зношені основні засоби мають замінюватися новими, що створюються за рахунок прямих реальних інвестицій. Якщо обсяг інвестицій за рік з усіх суб'єктів інвестиційної діяльності дорівнює загальному фонду амортизацій на всіх підприємствах країни, то відбувається процес простого відтворення, тобто обсяг відновлення дорівнює тільки фізичному зношенню засобів. Якщо обсяг інвестицій більший від амортизаційного фонду, то це розширене відтворення, що є бажаною пропорцією і для країни в цілому, і для конкретного підприємства. Цілком негативним явищем є процес згортання економіки, коли інвестиції не покривають навіть обсягів нарахованої амортизації.

З огляду на це, в економічному аналізі розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції характеризують загальний обсяг інвестиційних коштів у певному періоді, спрямованих на відтворення (нове будівництво, реконструкція, розширення, придбання засобів виробництва), приріст товарно-матеріальних запасів, а також на підтримання діючих потужностей.

Чисті інвестиції є вкладенням коштів у виробничі засоби, що заново створюються, та виробничий апарат, що відновлюються. Вони дорівнюють сумі валових інвестицій, зменшеній на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни в розрізі співвідношення між простим та розширеним відтворенням.

Якщо сума чистих інвестицій складає від'ємну величину (тобто обсяг валових інвестицій менший суми амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу й економічної бази майбутнього формування вигід (така ситуація характеризується як «проїдання свого капіталу»), і, як наслідок, зменшення обсягу випуску продукції тобто характеризується як звужене відтворення.

Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це свідчить про відсутність економічного зростання і бази отримання вигід у майбутньому, бо виробничий потенціал залишається при цьому незмінним, оскільки відтворюється у певному періоді тільки те, що споживається в цей же період, а отже ситуація характеризується як «топтання на місці», тобто йдеться про просте відтворення.

І нарешті, якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (обсяг валових інвестицій перевищує амортизаційні відрахування), це означає, що економіка знаходиться на стадії розвитку, бо забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу, позаоборотних операційних активів і зростання економічної бази майбутнього формування вигід (така ситуація характеризується як «зростання»).

Зростання обсягу чистих інвестицій зумовлює збільшення доходів, причому темпи зростання суми доходів значно перевищують темпи росту обсягу чистих інвестицій. В економічній теорії цей процес називається «ефект мультиплікатора».

У процесі інвестиційної діяльності важливим с фактор часу. Інвестору необхідно співставляти час вкладення (освоєння) інвестицій та час отримання вигод від його експлуатації (використання об'єкту інвестицій). Ці два процеси можуть відбуватися в різній часовій послідовності. При їх послідовному протіканні вигоди отримуються одразу після освоєння інвестицій у повному обсязі. При паралельному протіканні отримання вигод можливе те до повного освоєння інвестицій та завершення процесу інвестування (на певному етапі інвестування можливий випуск продукції, що забезпечить отримання вигод). При інтервальному протіканні отримання вигід буде здійснюватися через певний проміжок часу після повного освоєння інвестицій та завершення створення об'єкту, тобто між періодом завершення інвестування та отриманням вигод проходить певний час.

Розглядаючи економічну сутність поняття інвестицій слід відзначити і функції, які вони виконують у економічному розвитку. Так, більшість закордонних фахівців у дослідженні економічного змісту інвестицій наголошують на такому:

• забезпечення приросту функціонуючого капіталу;

• створення умов для одержання додаткового доходу;

• створення передумов для очікуваного розширення споживання у майбутньому шляхом відмови від частини поточного споживання.

Обґрунтовуються у науковій літературі також такі функції інвестицій у виробничій сфері:

• формування факторів-ресурсів для виробничої стадії відтворення;

• реструктуризація основних інститутів сучасного відтворення;

• утворення нової комплексної структури капіталу у виробничій стадії;

• структурна перебудова економічних систем;

• ресурсне забезпечення переведення економічних систем на інноваційний шлях розвитку;

• функції, пов'язані з вирішенням проблем зайнятості, розвитком соціальної сфери й інших ефектів інвестування;

• регулювання пріоритетних напрямів розвитку економіки.

Проаналізувавши підходи різних економістів та враховуючи вищенаведені недоліки, вважаємо, що визначення інвестицій доцільно трактувати із економічної та фінансової точок зору. Так, за фінансовим визначенням, інвестиції – це система економічних та інших відносин з приводу кругообігу капіталу, який авансований у вигляді грошових, майнових, інноваційних та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання вигід від забезпечення процесу розширеного відтворення. За економічним визначенням, інвестиції – це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного і капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу.

Слід також погодитися з думкою, що поняття «інвестиції» виступає первинною категорією, яка є базою побудови ієрархії решти категорій, що відображають відтворення основного та оборотного капіталів.