§1.2.3. Особливості сприйняття й освоєння адміністративного менеджменту

Будь-які професійно затребувані знання ефективно засвоюються й використаються тільки тоді, що коли навчається споконвічно переконаний у реальній користі їхнього практичного застосування. Багато в чому таке відношення формується властиво складом і втримуванням освоюваних знань, досвідом їхнього використання в реальних процесах і системах. Разом з тим, не менш значиму роль тут грає сформоване особисте відношення, що навчається до представляє область, що, знань і сфері їхнього практичного застосування. У вивченні адміністративного* менеджменту це відношення здобуває зовсім особливе значення.

Усе, що являє собою адміністрування, традиційно викликає в дослідників і користувачів його ресурсами, як в організації, так і поза нею, подання консервативно що формалізує й строго регламентуючого впливу. І хоча необхідність застосування цих мір практично ніким не оспорюється, їхня прикладна реалізація нерідко розглядається й оцінюється як надлишкова й навіть небажана. Саме це подання й формує в переважної більшості вчених і практиків підспудно негативне сприйняття адміністрування. Це споконвічно обмежує можливості сприйняття й використання різноманітного потенціалу організації з метою її суб'єкта, що розглядає.

При цьому кожний з нас, звертаючись за тими або іншими послугами до кожної з організацій, насамперед розраховує на дотримання декларованих нею адміністративних положень. Більше того, більшість претензій, як це неодноразово показував аналіз утримування реєстрованих скарг і пропозицій, пов'язане з порушенням чітко що адмініструються позицій діяльності організації. При цьому в сторони, що звертається із заявою, складається стійке подання, що апелювати можна тільки із приводу адміністративно закріплених обов'язків або відповідальності. Разом з тим, більшість учасників такого обігу не розраховують на серйозний аналіз і розуміння його проблем.

Природно, що подібне сприйняття адміністрації, її підходу й відносини до обов'язків формує не тільки в контрагентів, але в остаточному підсумку й у суспільстві в цілому відповідне подання про неї. Саме це відношення стає важливою умовою професійної орієнтації значного числа молоді, не тільки на етапі вибору навчального закладу й спеціальності одержуваного утворення, але й кар'єрної орієнтації вже працюючих співробітників. Причому цю соціальну вибірку характеризують, як правило, досить високі моральні принципи й відповідальне відношення до виконання професійних обов'язків.

Поряд із цією тенденцією в сучасному суспільстві складається й прямо протиставлене відношення до професійної орієнтації на вибір адміністративної кар'єри. Основою її формування є стійкі, особливо в закритих співтовариствах, номенклатурно-дінастійниє традиції професійної орієнтації, точно певні бардівською строфою: «...де діти наших начальників стануть начальниками наших дітей». При цьому значна частина такого кадрового ресурсу споконвічно не перемінена зайвими, з їхнього погляду, моральними принципами й прагненнями до професійного вдосконалювання.

Але адже саме від формування цих, необхідних для потенційного адміністратора принципів, якостей, знань, прагнень багато в чому залежить ефективна діяльність органів керування. На жаль, орієнтація на адміністративну кар'єру номенклатурно спадкоємців, що просувають, не забезпечує освоєння ними необхідних якостей і навичок. Природно, що їхня діяльність у складі адміністрацій істотно підриває довіру навколишніх і в остаточному підсумку відношення до цих органів значної частини суспільства. Тим часом, ще ні однієї з реальних організацій не вдалося ефективно побудувати своя взаємодія з контролюючими органами, контрагентами, клієнтами й просто звертаються без адміністрації.

На практиці всі обіги із приводу необхідності й можливості забезпечення втримування і якості конкретної взаємодії з кожної з організацій ми направляємо насамперед її адміністрації. При цьому нерідко сприймаємо її, як мінімум, у якості споконвічно конфронтуючої нам сторони. На жаль, і усередині значного числа організацій те або інше протистояння між найманими робітниками й адміністрації сприймається як природне, задане взаємовідношення сторін. Навіть у законодавчих документах більшість положень заздалегідь передбачає дозвіл розбіжностей між ними, начебто іншої взаємодії в реальній організації й бути не може.

Подібні тенденції сформували ще одну соціальну групу, що споконвічно виділяє адміністрацію як обов'язкового й неминучого супротивника досягнення їхніх цілей. При цьому природно меті, їхня легітимність, обґрунтованість, досяжність. не мають істотного значення для цих, так званих «борців за справедливість». Не можна затверджувати, що в подібних відносинах до адміністрації немає абсолютно ніяких підстав, але формування «чергової опозиції виконавчої влади» не сприяє ефективному функціонуванню організації.

Природно, що таке стійке протистояння не підвищує ефективність відбору й підготовки кадрового ресурсу адміністрації, особливо тому, що самі представники подібної опозиції при першій же зміні владних елiт активно беруться за адміністративну діяльність. Це багато в чому пояснюється привабливістю надаваною адміністрацією влади, що супроводжують їй офіційних і латентних привілеїв, одержанням доступу до одіозного «адміністративному ресурсу».

Останнім часом всі частіше й різноманітніше використовувані адміністративні ресурси істотно підсилили напруги, що накопичуються, у сприйнятті й оцінці діяльності адміністрації практично будь-якої організації. Уже сама наявність цих ресурсів сприймається багатьма як неприпустиме обмеження прав, інтересів, можливостей як учасників організації, так і її зовнішніх контрагентів. Причому ряд оцінок підводять не тільки суспільна думка, але й експертів до висновку про те, що збиток від роботи адміністрації більше, ніж її позитивний ефект. У цьому зв'язку в ряду вчених і практиків з'явилися пропозиції лібералізації й навіть повної відмови від адміністрування в керуванні ринковою організацією. Проголошуючи як заклинання «...ринок сам все відрегулює», вони віднесли цей принцип не стільки до механізму попиту та пропозиції, скільки до самих основ менеджменту й керування. Такі анархічні тенденції поширення деструктивного відношення до ролі й значення адміністрації в керуванні організацією в умовах ринкової лібералізації одержали досить стійкий розвиток.

З одного боку, ми дійсно бачимо масу прикладів нецільового використання адміністративних ресурсів в особистих інтересах менеджменту, чиновництва або третіх осіб. Як не раз відзначалося в оцінці цього явища на всіх рівнях від президента до керівника малого підприємства, поразці корупцією в тім або іншому ступені піддається майже кожна адміністрація. Саме неприємне, що таке положення багатьма сприймається, як цілком природне й навіть у тім або іншому ступені необхідне, наприклад, у взаєминах бізнесу й контролюючих організацій.

Дане протиріччя сформувалося й поширюється в «багато чому тому, що чимало бізнесменів і найманих ними менеджерів споконвічно вважають за краще «обхідні шляхи» строгому дотриманню вимог, установлених пакетом загальноприйнятих адміністративних положень. Більше того, розраховуючи на корумповані зв'язки, вони цілеспрямовано й послідовно вихолощують конструктивну складову адміністрування, свідомо формуючи й використовуючи негативне сприйняття дій адміністрації. Але адже це стає можливим насамперед при активній діяльності в адміністрації тих самих корумпованих чиновників.

Їх інтересами в тім або іншому ступені пояснюється стабільність застосування «віджилих» норм, що застаріли інструкцій, формальних положень, що реально стримують підприємництво й так чи інакше сприяючої корупції. Показово, що в оцінці подібної ситуації як ученими, так і практиками закріпилося настільки суперечливе, наскільки й стійке визначення «адміністративні витрати». З його допомогою узаконювання негативного сприйняття адміністрації стає «на руку» як корумпованим чиновникам, так і безпринципним менеджерам. Все це істотно підриває довіру до адміністрації організації й зажадання адміністрування як необхідної й конструктивної діяльності в цілому.

З іншого боку, більшістю діючих керівників формалізація, регламентація, контроль виконання, відповідальність сприймаються як зовсім необхідні адміністративні важелі керування будь-якою сучасною організацією. Починаючи з юридичної реєстрації, супроводжуючи все різноманіття підприємницької діяльності й забезпечуючи легитім-ліквідацію, адміністрування є основними коштами забезпечення стабільності, гарантій, відповідальності сучасної бізнесу-організації. На жаль, адміністрація не завжди поширює дане розуміння на такі сфери діяльності, як відносини власності, взаємодія з контрагентами й державними органами й ін.

Розуміння того, що законодавчо саме адміністрації надане виключне право здійснення безпосередньої розпорядницької діяльності як усередині, так і поза організацією, не ставиться під сумнів. Але оцінка реалізації даного права, багато в чому залежна від менеджменту, контролю його діяльності й відповідальності, ставиться до адміністрації як такий, але не до персоналій. Тим часом, як власник, так і топ-менеджмент організації, сповідаючи філософію тимчасового правителя, не вважають таку відповідальність необхідної. Особливо небезпечно, що подібні тенденції всі частіше й відвертіше проявляються не тільки в бізнесі, але й в адміністративних структурах державного керування, багато в чому формуючи відповідне відношення суспільства.

Так, у ході зміни парадигми керування подібні тенденції стали основою послідовно декларируючого не першою командою вітчизняних реформаторів наміру максимально скоротити адміністративний вплив на бізнес. Але цей теоретично конструктивний принцип у результаті проводився кілька останнього років адміністративної реформи привів до зовсім несподіваних результатів. На практиці вони виявилися в тім, що як кількість міністерств і відомств, так і чисельність чиновницького апарата на федеральному рівні не тільки не скоротилися, а, навпаки, істотно збільшилися.

Виходить, проблема виділення й оцінки конструктивного значення адміністрування й керівної ролі адміністрації не в обґрунтуванні необхідності або непотрібності їх як таких, а в чомусь іншому. Розглянувши в комплексі наведені вище тенденції, оцінки, протиріччя, стосовно до сприйняття й освоєння знань адміністративного менеджменту, співвідношення особливостей цього процесу, можна представити в такий спосіб (табл. 1.2.3.1).

Таблиця 1.2.3.1

ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙНЯТТЯ Й ОСВОЄННЯ ЗНАНЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Особливості	Емоційна оцінка сприйняття	Мета й спосіб освоєння
Відносини	психологічне дистанціювання	формалізований підхід
Комутації	соціальне протистояння	офіційно-статусний обіг
Комунікації	необхідність взаємозв'язку	методичне забезпечення

Продовження Таблицi 1.2.3.1

Кореспонденції	обмежена доступність	інформаційний супровід
Апеляції	ієрархічна підпорядкованість	персональна відповідальність
Асоціації	номенклатурна відособленість	кар'єрно-посадова орієнтація
Участі	організаційна залежність	конструктивна взаємодія

У таблиці на основі аналізу наведених у даному параграфі тенденцій, оцінок, протиріч сприйняття адміністрування й адміністрації суспільством виділяються цільові й методичні пріоритети освоєння знань адміністративного менеджменту. На практиці вони реалізуються у вигляді формування адміністративного підходу й застосування комплексу методів і засобів адміністрування діяльності реальної організації. Природно, що їхнє освоєння й застосування здійснюються в умовах подолання багато в чому обґрунтованого, але емоційно-деструктивного сприйняття адміністрування й адміністрації в цілому.

Так, що розглядалося вище відношення до адміністрування як регламентуючої й діяльності, що детермінує, не «зустрічається в багнети», а компенсується формалізованим підходом до освоєння необхідно виділених положень. Напруга заданого протистояння адміністрації й більшості внутрішніх і зовнішніх контрагентів організації дозволяється незнанням її офіційного статусу й здійсненням відповідного обігу. А методичне забезпечення їхніх власних дій здійснюється за рахунок необхідного взаємозв'язку з відповідними адміністраціями.

Зрозуміло, що ці рішення вимагають певної, не тільки«учбово-методичної, але й психологічної підготовки контр-агентів, що й обумовило виділення нової дисципліни. Вона об'єднала пакет методично обґрунтованих рекомендацій і емпірично вироблених процедур у комплекс спеціалізованих положень, регламентів, інструкцій, що забезпечує адміністративну єдність організації. При цьому саме він споконвічно позиціюється в якості єдиного для всіх організацій і співробітників організаційно-методичного керівництва до: .дії.

Освоєння знань дисципліни, що вводить знову, завжди викликає переділені категорійно-понятійні, методичні й змістовні складності. Стосовно до адміністративного менеджменту, як це було встановлено в дійсному параграфі, вони збільшуються ще й специфічним психологічним сприйняттям. Подолання наведених протиріч, з однієї сторони й конструктивне використання розуміння неминучості побудови моделі оптимальної взаємодії, з іншої, вимагають серйозного учбово-методичного забезпечення. Все це спричиняється необхідність розробки й здійснення відповідного, інтегрованого в існуючу систему знань, багато в чому інноваційного учбово-методичного процесу.

Такий процес вимагає не тільки істотної психологічної адаптації що навчається, але й переконливого учбово-методичного забезпечення. Саме це завдання дозволяють*сформулювати й професійно вирішити виділення, становлення й вивчення дисципліни адміністративного менеджменту. Вони органічно дозволяють комплекс сформованих протиріч, закладаючи основи для становлення й розвитку нових спеціальностей і спецiалiзацiй, наприклад у складі програми МВА. При цьому використання загального методологічного підходу, виклад складу й змісту, побудова логіки освоєння й методики застосування ресурсів адміністративного менеджменту опираються на всебічну й комплексну інтеграцію нової навчальної дисципліни в систему сучасних професійних знань.