Тема 3. Організація облікової політики підприємства Питання, що розглядаються у темі

3.1. Поняття облікової політики, її значення та основні принципи формування

3.2. Склад та основні елементи облікової політики

3.3. Особливості політики з податкового та управлінського обліку

3.4. Послідовність формування облікової політики

3.5. Документальне оформлення облікової політики

3.6. Зміна облікової політики

Після вивчення теми студент повинен знати:

• сутність, склад та значення облікової політики;

• основні принципи формування облікової політики;

• вимоги законодавчих документів щодо облікової політики підприємства;

• елементи облікової політики, що обираються підприємством самостійно;

• порядок формування облікової політики на підприємстві;

• структуру Наказу про облікову політику;

• випадки та порядок внесення змін в облікову політику підприємства.

Ключові слова: облікова політика, принципи, методи, процедури, елементи облікової політики, політика з управлінського обліку, політика з податкового обліку, зміни облікової політики.

Рекомендована література: 9, 25, 28, 29, 40, 41, 47, 48, 51, 56, 89, 106, 110, 114, 123-125, 144, 160, 161, 165, 171, 188, 192, 203.

3.1. Поняття облікової політики, її значення та основні принципи формування

Одним з важливих питань організації бухгалтерського обліку на підприємстві є формування його облікової політики.

Термін „облікова політика підприємства” почав з’являтись у лексиконі українських бухгалтерів у кінці 80-х років минулого століття як переклад англійського словосполучення „accounting policies”, яке використовувалось у Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку. Під обліковою політикою, наприклад у США, розуміють загальні принципи і прийоми відображення господарських операцій в обліку, відповідно до яких ведуться рахунки окремого підприємства.

Міжнародний стандарт фінансової звітності 8 „Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки ” визначає, що облікові політики – конкретні принципи, основи, домовленості, правила та практика, застосовані суб’єктом господарювання при складанні та поданні фінансових звітів. Підприємство з урахуванням особливостей діяльності має вибрати найбільш ефективні для нього правила, принципи, методи, процедури та використовувати їх при веденні обліку і складанні звітності.

Встановлення певних правил, стандартів, методологічних норм з метою визначення загальних і специфічних принципів обліку в конкретній країні або на міжнародному рівні на певний період, що і визначає облікову політику, дозволяє визначати єдині підходи до бухгалтерського обліку.

Поняття „облікова політика” було закріплено законодавчо і офіційно введено з початком реформування бухгалтерського обліку.

Згідно з Законом України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Разом з тим, під обліковою політикою розуміють зведення правил ведення обліку, яке визначає ідеологію економіки підприємства на поточний господарський рік.

Вчені по-різному дають визначення обліковій політиці. В.В.Сопко та В.П.Завгородній стверджують: „Облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності. Основна її позначка – забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень”.

Ф.Ф. Бутинець дає таке визначення: „Облікова політика підприємства – це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до розумів господарювання, але й вибір методики обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя в обліку (залежно від поставлених цілей)”.

На думку Н.Н.Селезньової, „Облікова політика підприємства розуміє обрану ним зі стандартів, що допускаються, сукупність способів ведення бухгалтерського обліку чи сукупність принципів і правил, які регламентують методику, техніку й організацію бухгалтерського обліку на підприємстві і діючих на даний момент, що випливають зі змісту, часу і нормативних документів. Стандарти і нормативні положення, що не мають альтернативних рішень, в обліковій політиці, як правило, не відбиваються”

Облікова політика є одним з елементів державного регулювання бухгалтерського обліку. Вона формується на державному рівні, розробляється відповідними державними органами у вигляді методик і облікових процедур. Згідно з визначенням, облікова політика підприємства базується на основних принципах обліку та звітності. Під час розробки облікової політики слід враховувати вимоги до якісних характеристик обліку та фінансової звітності, викладені в пп. 14—17 П(С)БО 1, методи та процедури, передбачені іншими П(С)БО, норми й нормативи, встановлені законодавчими актами України.

Але підприємства також мають певний ступінь свободи у формуванні облікової політики, що встановлено законодавчо: можливість вибору одного з альтернативних варіантів щодо способів оцінки, бухгалтерських рахунків, регістрів обліку та ін. П. 5 ст. 8 Закону про бухгалтерський облік право формування облікової політики підприємства надає суб’єкту господарювання. При цьому підприємство самостійно:

• обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему реєстрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності й технології обробки облікових даних;

• розробляє систему і норми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю за господарськими операціями, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

• затверджує правила документообороту й технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і реєстрів аналітичного обліку;

• може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, із подальшим включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Тобто, свобода підприємства у формуванні облікової політики обмежується державною регламентацією бухгалтерського обліку. Але нормативні документи, встановлюючи методики і правила, пропонують альтернативні варіанти або взагалі не містять конкретних рекомендацій щодо правил обліку окремих фактів господарського життя. Якщо система не встановлює спосіб ведення бухгалтерського обліку з конкретного питання, то при формуванні облікової політики підприємство самостійно розробляє відповідний спосіб, виходячи з діючих положень.

Тому можна сказати, що облікова політика - це вибір самим підприємством певних і конкретних методик, форми і техніки ведення бухгалтерського обліку, виходячи з чинних нормативних актів і особливостей діяльності підприємства.

Облікова політика має загальнодержавний характер і одночасно відобра-жає особливості ведення обліку кожного окремого господарюючого суб’єкту.

За думкою Ф.Ф.Бутинця, облікова політика може формуватись на двох рівнях. Облікова політика на державному рівні є обов’язковою, тому що всі підприємства без винятку повинні дотримуватись засад бухгалтерського обліку, законодавчої бази. На рівні підприємства, в межах, встановлених законодавством, формується облікова політика з урахуванням специфіки конкретного підприємства. Саме така облікова політика буде сприяти формуванню достовірної, об’єктивної звітності, яка зможе задовольнити інформаційні потреби користувачів.

Основною метою облікової політики є забезпечення достовірною інформацією про фінансовий стан підприємства, результати його діяльності користувачів звітності, на основі якої будуть прийматись рішення.

Правильно розроблена облікова політика, яка враховує умови та можливості ведення господарської діяльності, повинна забезпечити:

• використання наданої свободи дій з питань організації обліку для створення раціональної системи обліку на підприємстві;

• надходження зовнішнім користувачам інформації, що відповідає встановленим вимогам до неї та якісним характеристикам;

• отримання необхідної інформації на всіх рівнях управління для прийняття ефективних управлінських рішень;

• дотримання вимог діючого законодавства, а у випадку невизначеності у нормативних документах окремих питань з обліку – встановлення відповідних правил та методів;

• раціональне ведення бухгалтерського обліку виходячи з умов господарської діяльності та величини підприємства;

• повноту відображення в бухгалтерському обліку всіх фактів господарської діяльності, виходячи не тільки з їх правової форми, але й з їх економічного змісту;

• можливість здійснювати прогнозування на основі облікових даних та постійної облікової політики, розкриття якої надається у фінансової звітності.

На вибір облікової політики впливають зовнішні умови та особливості діяльності кожного конкретного підприємства. При формуванні облікової політики слід враховувати фактори, що на неї впливають.

Облікова політика в нашій країні знаходиться під багатофакторним впливом, вагомим серед яких є вплив держави через законодавчі акти на ті чи інші елементи облікової політики, сфера діяльності підприємства, а також стратегія розвитку.

Облікова політика має велике значення для всіх видів підприємницької діяльності – виробничої, комерційної, грошово-кредитної, банківської, страхової, для всіх галузей та підгалузей економіки – промисловості, сільського господарства, будівництва тощо і скрізь вона має свої особливості. Проте її вихідні положення є єдиними, спільними для всіх – отримання максимального прибутку. Від уміло сформованої облікової політики багато в чому залежить ефективність управління господарською діяльністю підприємства та стратегія його розвитку на тривалу перспективу.