2.1. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про рух активів, відносини з покупцями, замовниками, постачальниками, працівниками, власниками, іншими дебіторами та кредиторами, про результати діяльності і в цілому фінансовий стан підприємства. Для її досягнення здійснюється державне регулювання бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Таке регулювання повинно враховувати соціальну, економічну і правову спрямованість, що поєднує інтереси держави, суспільства і суб’єктів господарювання.

Основи регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності на державному рівні визначаються з метою:

1) створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку. Ці правила гарантують і захищають інтереси держави, підприємства, контрагентів і різних користувачів інформації, що надається в облікових регістрах і формах фінансової звітності;

2) зниження трудомісткості облікових робіт, спрощення системи бухгалтерського обліку і його удосконалення;

3) формування єдиних форм фінансової звітності на всіх господарських підприємствах, що дозволяє збирати і систематизувати статистичну інформацію в цілому на державному рівні.

Правове регулювання бухгалтерського обліку здійснюється державою, яка, діючи в інтересах всього суспільства, встановлює правові норми, окреслює межі можливої поведінки суб’єктів підприємницької діяльності. В основу правового регулювання покладено принцип обов’язковості дотримання правових норм. Юридична обов’язковість базується передусім на публічному інтересі, який складається з інтересів як самого підприємства, так і всіх інших суб’єктів. На особисті інтереси підприємства орієнтована економічна доцільність.

Принцип доцільності лежить в основі економічного регулювання бухгалтерського обліку, яке спрямовано на одержання корисної інформації для оцінки ефективності діяльності й прийняття управлінських рішень; воно має ненормативний характер та здійснюється за допомогою методичних рекомендацій, роз’яснень по веденню обліку, обміну досвідом.

Економічна доцільність та юридична обов’язковість не є взаємними протилежностями. Взаємодія економічного і правового регулювання проявляється в тому, що підприємство при здійсненні обліку обирає економічно доцільні для себе напрями поведінки, але при цьому воно змушене враховувати правові норми, порушення яких призводить до юридичної відповідальності та відповідних втрат.

Правовою основою ведення бухгалтерського обліку є пакет законодавчих і нормативних актів, що регулюють фінансово-господарську діяльність та її облік на підприємствах усіх форм власності. Це документи Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Держав-ного комітету статистики, Державної податкової адміністрації, Національного банку та інших державних органів. Нормативні органи встановлюють як об’єкти обліку, так і схему кореспонденції рахунків, методику обліку та ін.

З 1 січня 2000 року в Україні почався процес реформування системи бухгалтерського обліку та звітності. Основні методологічні принципи, якими підприємства керувалися раніше, зазнали істотних змін. Це пов’язано з приведенням національної системи бухгалтерського обліку у відповідність до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів фінансової звітності.

У сучасних умовах розширилися права підприємств і стала більш вільною їхня господарська діяльність, сфера державної регламентації бухгалтерського обліку звузилась, ряд облікових проблем підприємства мають право вирішувати самостійно. Тому нормативна база обліку формується на двох рівнях: на макрорівні та мікрорівні.

Макрорівень представляє собою рівень обов'язкових рішень державних органів законодавчої і виконавчої влади, який охоплює:

- документи, що регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності юридичними особами;

- План рахунків бухгалтерського обліку і Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, що встановлюють правила і способи ведення обліку господарських операцій, складання та подання бухгалтерської звітності;

- нормативні акти і методичні вказівки (інструкції, листи, рекомендації) з питань бухгалтерського обліку, що розробляються Міністерством фінансів України та іншими державними органами.

Мікрорівень – це рівень підприємства, який охоплює його робочі документи, а саме документи, що формують облікову політику (робочий план рахунків бухгалтерського обліку, графік документообігу тощо), спираються на права та специфіку діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік в Україні згідно з Указом Президента України від 23.05.1992р. і постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.98р. № 1706 “Програма реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів” поступово зближується з Міжнародними стандартами фінансової звітності (МСФЗ).

З метою виконання цієї програми і поступового зближення обліку з МСФЗ в Україні були розроблені і затверджені основні методологічні і нормативні документи: Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”; Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, План рахунків бухгалтерського обліку, заснований на вимогах національних стандартів і методології міжнародного обліку.

В Україні суб’єктами державного регулювання обліку є:

- Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України, які затверджують систему нормативно-правового регулювання бухгалтерського обліку;

- Міністерство фінансів України, яке розробляє спеціальні нормативні документи, що регулюють бухгалтерський облік, національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО), інструкції, що регламентують порядок бухгалтерського обліку на окремих ділянках, загальні вимоги до фінансової звітності, форми фінансової звітності, План бухгалтерських рахунків і Інструкцію про його застосування;

- Державний комітет статистики, що бере участь у розробці і затвердженні форм документів та форм звітності;

- Державна податкова служба, що контролює виконання податкової політики;

- Національний банк, галузеві міністерства та інші державні органи.

Безпосереднє регулювання обліку в Україні може мати методологічні і правові аспекти.

Методологічне регулювання здійснює Міністерство фінансів, яке розробляє План рахунків бухгалтерського обліку; Положення (стандарти) бухгалтерського обліку); Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку; Методичні рекомендації по використанню регістрів бухгалтерського обліку, обсяг, форми і порядок складання річної (квартальної) фінансової звітності, інші нормативні документи, що регулюють облік в цілому і окремі його аспекти.

Правове регулювання бухгалтерського обліку здійснюється на підставі:

- законів і постанов Верховної Ради України, що стосуються діяльності підприємств, оподаткування, оплати праці, зовнішньоекономічної діяльності тощо;

- постанов Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади з найважливіших питань економіки, планування, обліку та калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг), складу витрат торговельних підприємств, амортизації основних засобів та інших необоротних активів;

- наказів Міністерства фінансів України з питань документування, методики ведення обліку, складання фінансової звітності;

- постанов Національного банку з питань ведення касових операцій, розрахунково-кредитних операцій, відкриття рахунків в національній та іноземній валюті, правил використання іноземної валюти в межах і за межами країни;

- наказів органів статистики, якими затверджуються форми звітності, що є обов’язковими для складання і надання всіма підприємствами. Органи статистики з Міністерством фінансів розробляють типові форми документів;

- наказів Міністерства економіки з питань ціноутворення, галузевих міністерств, інших органів (Пенсійний фонд, Фонд зайнятості, Фонд соціального страхування тощо), перед якими звітує підприємство;

- наказів, листів Державної податкової адміністрації, в яких роз’яснюються окремі питання оподаткування суб’єктів господарювання.

За місцем та роллю у реформуванні та регулюванні бухгалтерського обліку акти нормативно-правового та методичного забезпечення можна згрупувати за такими рівнями.

Перший рівень – Закони України, що затверджені Верховною Радою України. Ці законодавчі акти мають вищу юридичну силу. Важливіші з них:

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436 – IV;

2. Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. № 996-ХІV із змінами і доповненнями;

3. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997р. № 263/97-ВР із змінами і доповненнями;

4. Закон України “Про податок на додану вартість” від 3.04.1997р. № 168/97-ВР із змінами і доповненнями;

5. Закон України „Про господарські товариства” від 19.09.1991р. № 1576 –ХII із змінами і доповненнями;

6. Інші закони України.

Другий рівень – Укази Президента України. Ці нормативні документи доповнюють інформацію, що знаходиться у Законах України.

Третій рівень – постанови Кабінету Міністрів України, що є актами вищого органу в системі органів виконавчої влади.

Четвертий рівень – положення, інструкції, накази, вказівки, методичні рекомендації Міністерства фінансів України. Основними методичними документами, що регламентують облік і допомагають його організувати є Положення (стандарти) бухгалтерського обліку України, План бухгалтерських рахунків і Інструкція про його застосування, інші нормативно-правові акти і методичні рекомендації, які розробляються і затверджуються на основі цих методичних документів.

П’ятий рівень – положення, інструкції, постанови Національного банку України, галузевих міністерств і відомств .

Шостий рівень - рішення, накази, розпорядження щодо організації бухгалтерського обліку і застосування облікової політики, що приймаються підприємством і не суперечать нормативним актам, що приведені в рівнях 1-5.

Основним нормативним документом, що регулює бухгалтерський облік є перш за все Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”. Він визначає основні правові принципи організації та ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності. Цей Закон поширюється на всі юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм і форм власності.

Суттєва особливість Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” - він створює методологічні засади збору, реєстрації та узагальнення інформації, які здійснюються шляхом суцільного, безперервного та документального обліку всіх господарських операцій. Поряд із звичайними правовими нормами, які містять правила поведінки, умови їх реалізації, санкції за порушення, закон вводить норми методологічного харак-теру та норми-стандарти, встановлюють професійні прийоми та способи обліку.

Податкове законодавство, яке можна віднести до першого рівня, регулює основи податкового обліку і, перш за все, порядок обліку валових доходів, валових витрат, амортизації основних фондів і інших матеріальних і нематеріальних активів; прибутку, що оподатковується; податку на додану вартість; інших об’єктів “податкового обліку”.

Законом України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” передбачені єдині правила щодо ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що є обов’язковими для всіх підприємств. Такі правила означені у національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (П(С)БО). Законом встановлено, що національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку – нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам.

Перелік П(С)БО, що затверджені наказами Міністерства фінансів України, наведено у табл. 2.1.

З метою виконання Програми реформування бухгалтерського обліку в Україні і його зближення з Міжнародними стандартами фінансової звітності Міністерством фінансів України у 1999 році затверджено План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкцію про його застосування.

Таблиця 2.1 – Перелік Положень (стандартів) бухгалтерського обліку

Номер і назва П(С)БО	Номер і дата наказу Міністерства фінансів України
П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”	Наказ від 31.03.99 р. № 87
П(С)БО 2 „Баланс”	Наказ від 31.03.99р. №87
П(С)БО 3 „Звіт про фінансові результати”	Наказ від 31.03.99 р. № 87
П(С)БО 4 „Звіт про рух грошових коштів”	Наказ від 31.03.99 р. № 87
П(С)БО 5 „Звіт про власний капітал”	Наказ від 31.03.99 р. № 87
П(С)БО 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”	Наказ від 28.05.99 р. № 137
П(С)БО 7 „Основні засоби”	Наказ від 27.04.2000 р. № 92
П(С)БО 8 „Нематеріальні активи”	Наказ від 18.10.99 р. № 242
П(С)БО 9 „Запаси”	Наказ від 20.10.99 р. № 246
П(С)БО 10 „Дебіторська заборгованість”	Наказ від 08.10.99 р. № 237
П(С)БО 11 „Зобов’язання”	Наказ від 31.01.2000 р. № 20
П(С)БО 12 „Фінансові інвестиції”	Наказ від 26.04.2000 р. № 91
П(С)БО 13 „Фінансові інструменти”	Наказ від 30.11.2001 р. № 559
П(С)БО 14 „Оренда”	Наказ від 28.07.2000 р. № 181
П(С)БО 15 „Дохід”	Наказ від 29.11.99р. № 290
П(С)БО 16 „Витрати”	Наказ від 31.12.99 р. № 318
П(С)БО 17 „Податок на прибуток”	Наказ від 28.12.2000 р. № 353
П(С)БО 18 „Будівельні контракти”	Наказ від 28.04.2001 р. № 205
П(С)БО 19 „Об’єднання підприємств”	Наказ від 07.07.99 р. № 163
П(С)БО 20 „Консолідована фінансова звітність”	Наказ від 30.07.99 р. № 176
П(С)БО 21 „Вплив валютних курсів”	Наказ від 10.08.2000 р. № 193
П(С)БО 22 „Вплив інфляції”	Наказ від 29.02.2002 р. № 147
П(С)БО 23 „Розкриття інформації щодо пов’язаних сторін”	Наказ від 18.06.2001 р. № 303
П(С)БО 24 „Прибуток на акцію”	Наказ від 16.07.2001 р. № 344
П(С)БО 25 „Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва”	Наказ від 25.02.2000 р. № 39
П(С)БО 26 „Виплати працівникам”	Наказ від 28.10.2003 р. № 601
П(С)БО 27 „Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність”	Наказ від 07.11.2003 р. № 617
П(С)БО 28 „Зменшення корисності активів”	Наказ від 24.01.2005 р. № 817
П(С)БО 29 „Фінансова звітність за сегментами”	Наказ від 19.05.2005 р. № 412
П(С)БО 30 „Біологічні активи”	Наказ від 18.11.2005 р. № 790
П(С)БО 31 „Фінансові витрати”	Наказ від 28.04.2006 р. № 415
П(С)БО 32 „Інвестиційна нерухомість”	Наказ від 02.07.2007 р. № 779
П(С)БО 33 „Витрати на розвідку запасів корисних копалин”	Наказ від 26.08.2008 р. № 1090
П(С)БО 34 „Платіж на основі акцій”	Наказ від 30.12.2008 р. № 1577

З 2000 року План рахунків і Інструкція впроваджені в практику підприємств і організацій України. Ці нормативні документи є методологічною основою організації бухгалтерського обліку, що встановлюють призначення і порядок ведення бухгалтерських рахунків для узагальнення інформації.

При контировці документів первинного обліку, веденні регістрів бухгалтерського обліку необхідно проставити, як мінімум, код синтетичного рахунку. Субрахунки використовуються підприємствами, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу і звітності. Інструкція про застосування Плану рахунків дозволяє доповнювати субрахунки в межах основного класу новими субрахунками другого, третього і інших порядків.

Інструкція надає коротку характеристику і призначення синтетичних рахунків і субрахунків, типову схему реєстрації і групування інформації про господарчі операції (кореспонденція рахунків першого порядку).

Рахунки 1-7 і 9 класів, а також нульового, є обов’язковими для всіх підприємств, але суб’єкти малого підприємництва і організації, що не займаються комерційною діяльністю, можуть не використовувати рахунки і субрахунки класу 9. Ці підприємства за своїм рішенням для обліку витрат можуть використовувати рахунки і субрахунки класу 8.