Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте основні закони охорони природи.

2. Що таке екологічні стандарти?

3. Розкажіть про систему контролю.

4. Що таке екоекспертиза, екопаспорт, екоаудит, екоменеджмент?

4.3 Основи екологічного управління і менеджменту (самостійне вивчення)

Мета: - розвинути у студента навички самостійної роботи з літературою, вміння вибирати головне, узагальнити і систематизувати знання;

- надати студентам загальні відомості про екологічну політику та екологічне управління як фундаментальні складові сталого розвитку; економічний механізм для України, екологічний інформаційний механізм, структурні механізми, механізм підприємницької підтримки.

План

1. Екологічна політика та екологічне управління.

2. Економічний механізм для України.

3. Механізм підприємницької підтримки.

Реальний екологічний стан в Україні нині характеризується як кризовий, суттєве поліпшення якого потребує високої екологічної компетенції державних службовців усіх рівнів для професійної діяльності як у державній, так і в корпоративній та регіональній сферах управління шляхом розроблення її концептуальних та методологічних засад є об’єктивною вимогою сучасності.

Екологічна політика при цьому розглядається як система не тільки керівних принципів, напрямів і завдань діяльності державних природоохоронних органів, а й програмних планів дій з екологізації державних функцій управління, господарської діяльності, суспільства в цілому як підґрунтя для формування нової філософії і методології гармонійного еколого-техногенного безпечного розвитку і одна із складових стратегій переходу до сталого розвитку та європейської інтеграції. Тобто екологічна політика – це справа всіх державних службовців, а не тільки природоохоронних державних органів.

Екологічне управління за такого підходу розглядається і як управління охороною навколишнього середовища, природокористуванням та екологічною безпекою, і як система управління здійснення екологічної політики та міжнародних екологічних зобов’язань із застосуванням законодавчо визначених державних функцій, економічних, правових, організаційних механізмів і важелів, що забезпечують гармонізацію відносин природи і суспільства, збалансованого розвитку еколого-господарських, етно-ландшафтних і природоресурсних систем.

Основи екологічної політики і управління мають міжнародні та національні аспекти і складаються з системи основоположних засад: екологічних законів, ноосферної філософії, науково-методологічних, законодавчих, інформаційних, економічних і підприємницьких засад.

Екологічна політика та екологічне управління – складові частини загальних систем управління (державою, галуззю, регіоном, підприємством) і мають відповідні ієрархічні структури, для яких базовою структурою є державна екологічна політика і державне екологічне управління на основі національного екологічного законодавства.

Ефективність екологічної політики та екологічного управління залежить від комплексності, обґрунтованості й ефективності застосування екологічного механізму та його інструментів. Суть екологічного механізму визначена Декларацією, прийнятою в Ріо-де-Жанейро 1992 році, в якій зазначено, що національні влади мають сприяти інтернуванню витрат на навколишнє середовище, використовувати економічні інструменти. В інтересах суспільства забруднювачі повинні повною мірою відшкодувати витрати за забруднення, не впливаючи при цьому на інвестиції.

Суттєвою особливістю економічного механізму, який ще треба впроваджувати в Україні, є те, що податки, примушують користувачів ресурсів ефективніше функціонувати і більш вигідно використовувати ресурси.

Екологічний податок можна збирати:

1. із забруднювача (за викиди і тверді відходи);

2. з кінцевого продукту зовнішніх впливів на навколишнє природне середовище.

Податки із забруднювача стягуються безпосередньо за шкідливі речовини, тому вони є максимально дієвими і дуже гнучко можуть бути використані забруднювачем. Непрямий податок на капіталовкладення або кінцевий продукт стимулює вдосконалення технології у напрямі зменшення забруднення. Частина витрат на забруднення позначається на ціні кінцевого продукту, оскільки залежить від еластичності попиту і пропозицій. Це стимулює забруднювачів починати випуск менш шкідливої для навколишнього середовища продукції.

В Україні діють законодавчо визначені економічні механізми охорони навколишнього природного середовища і природокористування. Методом порівняльного аналізу можна визначити напрями як гармонізації, так і підвищення ефективності національного еколого-економічного механізму. Це потребує прийняти спеціальної комплексної міжвідомчої програми гармонізації і вдосконалення національного еколого-економічного механізму охорони навколишнього середовища та природокористування.

Інформаційний механізм здійснення екологічної політики та екологічного управління складається з державних і громадських екологічних інформаційних систем одержання, обробки, збереження, надання і подальшого використання інформації про стан навколишнього середовища і динаміку процесів у ньому. До екологічних інформаційних інструментів належать різномасштабні бази екологічних даних, екологічний моніторинг, картографування і кадастри, геоінформаційні системи, моделювання і прогнозування антропогенних екологічних процесів, а також соціально-екологічні інформаційні заходи в галузях екологічної освіти, культури, виховання, пропаганди та реклами.

Державні органи повинні здійснювати практичні заходи щодо ефективного забезпечення доступу громадськості до екологічної інформації, що надходить як безпосередньо від органів влади так і від суб’єктів господарської діяльності. Будь-яке обмеження такого доступу має бути законодавчо обґрунтоване положеннями щодо забезпечення прав на особисте життя, конфедеційність, промислову та комерційну таємницю або національну безпеку. У кожному конкретному випадку мотивовані обґрунтування мають бути доведені до відома громадськості.

З метою створення ефективного і впливового громадського контролю суб’єктів економічної діяльності, який змушує їх впроваджувати екологічно безпечні технології і виробляти екологічно чисту продукцію, державні службовці мають підтримувати заходи щодо підвищення проінформованості населення. Цьому сприятиме законодавче закріплення за недержавними екологічними організаціями прав, зокрема й права доступу до екологічної інформації і права на судовий розгляд.

Структурні механізми передбачають запровадження або інтеграцію екологічних вимог і завдань в економічну політику, поліпшення ставлення суб’єктів господарської та економічної діяльності до відтворення й охорони навколишнього середовища.

Мета структурних перетворень – формування економіки замкнутого циклу з такими основними напрямами її розвитку: скорочення, заміщення, рекуперація, рециркуляція і повторне використання.

У державі мають бути створені умови для поступового впровадження програми добровільного екологічного аудиту.

Структура підприємницького механізму підтримки екологічної політики і управління складається з 16 підприємницьких принципів сталого розвитку:

1. корпоративний пріоритет – визначення політики, програм і технічних правил здійснення діяльності на основі об’єктивного вивчення екологічних проблем;

2. комплексне управління – повне інтегрування політики, програми і технічних правил діяльності в кожний вид підприємницької діяльності як найважливішого елемента управління всіма його функціями;

3. процес удосконалення – неперервне поліпшення політики, програми та екологічних характеристик з урахуванням наукових і технічних досягнень, потреб споживачів і суспільства, з орієнтацією при цьому на відповідні правові норми та міжнародні екологічні критерії;

4. навчання працівників – навчання, підготовка і спонукання працівників здійснювати свою діяльність з відповідальністю за навколишнє середовище;

5. попереднє оцінювання – оцінювання впливу об’єкта на навколишнє середовище до початку його діяльності чи реалізації проекту і перед тим, як демонтувати виробничий об’єкт чи залишити місце його розташування;

6. продукція чи послуга – виробництво і постачання продукції чи надання послуг, які не справляють шкідливого впливу на навколишнє середовище, є безпечними у використанні за призначенням, забезпечують економне споживання енергії та природних ресурсів, можуть бути рециркульовані, повторно використані чи безпечно видалені;

7. консультування замовників – консультування і навчання замовників, дистриб’ютерів та населення безпечного використання, транспортування, зберігання та утилізації продукції виробництва;

8. обладнання і роботи – розробка, проектування, експлуатація обладнання, виробнича діяльність передбачають економне використання відновлених ресурсів, мінімізацію несприятливих впливів на навколишнє середовище, зменшення кількості відходів, їх зберігання, переробку чи знешкодження.

9. дослідження – проведення і сприяння проведенню досліджень впливу на навколишнє середовище сировини, матеріалів, продукції, виробничих процесів, відходів, а також способів мінімізації їх несприятливого впливу;

10. запобіжний підхід – модифікація відповідно до наукових і технічних досягнень виробничих процесів, маркетингу, використання продукції чи послуг, проведення діяльності з метою запобігання значній або незворотній екологічній деградації;

11. підпорядники і постачальники – сприяння дотриманню перелічених вище принципів підрядниками, що діють від імені підприємства і постачальниками, вимоги узгодження їхніх правил із технічними правилами підприємства;

12. аварійна готовність – розробка спільно з аварійними службами та відповідними органами влади плану аварійної готовності з огляду на потенційно можливий міжтериторіальний вплив;

13. передача технологій – сприяння поширенню екологічно безпечних технологій та методів управління у промисловому і громадському секторах;

14. внесок у спільний результат – участь у розвитку державної екологічної політики, а також у розроблені підприємницьких, урядових та неурядових програм, в ініціативах у сфері освіти і, отже, сприяння таким чином зростанню екологічної свідомості та охорони навколишнього середовища;

15. відкритість та сприйнятливість – створення сприятливих умов для ведення відкритого діалогу з працівниками на підприємстві, громадськістю з метою виявлення та запобігання потенційної небезпеки, а також впливам на навколишнє середовище робіт, продукції, відходів чи послуг, разом із тими, що мають міжтериторіальний чи глобальний характер;

16. відповідність і звітність – регулярне подання інформації про екологічні показники виробництва, фірми, підприємства, проведення регулярних екологічних аудитів і оцінювання його відповідності внутрішньофірмовим вимогам і принципам.

Контрольні запитання

1. Що таке екологічна політика?

2. Що таке екологічне управління?

3. Назвіть 16 підприємницьких принципів?

4. Яка мета структурних перетворень?

МОДУЛЬ 5

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА ТА МЕТОДИ

ЇХ ВИРІШЕННЯ І ПОДОЛАННЯ