
- •Пояснювальна записка
- •Вступ (лекція)
- •Контрольні запитання
- •1.3 Гідросфера (лекція)
- •Контрольні запитання
- •1.3 Гідросфера (самостійне вивчення)
- •Контрольні запитання
- •1.4 Атмосфера (лекція)
- •Контрольні запитання
- •1.4 Атмосфера (лекція)
- •Контрольні запитання
- •1.4 Атмосфера (самостійне вивчення)
- •Контрольні запитання
- •1.5 Біосфера і її компоненти (лекція)
- •Контрольні запитання
- •1.5 Біосфера і її компоненти (самостійне вивчення)
- •Рельєф;
- •Материнськи породи;
- •Тваринний і рослинний світи;
- •2.1 Мінеральні ресурси Землі
- •Споживання таких корисних копалин, як вугіль, залізо, марганець, нікель.
- •Контрольні запитання
- •2.1 Мінеральні ресурси Землі (самостійне вивчення)
- •За хімічним складом розсоли цих солоних озер підрозділяються:
- •Контрольні запитання
- •2.2 Ресурси прісних і мінеральних вод і водозабезпечення України (самостійне вивчення)
- •Біоенергетичні технології
- •Контрольні запитання
- •2.4 Земельні ресурси (лекція)
- •Контрольні запитання
- •2.4 Земельні ресурси (лекція)
- •Контрольні запитання
- •2.4 Земельні ресурси. (самостійне вивчення)
- •Контрольні запитання
- •2.5 Ресурси рослинного світу (лекція)
- •Контрольні запитання
- •2.5 Ресурси рослинного світу (лекція)
- •Контрольні запитання
- •2.5 Ресурси рослинного світу (самостійне вивчення)
- •Контрольні запитання
- •2.5 Ресурси рослинного світу (самостійне вивчення)
- •Контрольні запитання
- •2.6 Ресурси тваринного світу (лекція)
- •Контрольні запитання
- •2.6 Ресурси тваринного світу (лекція)
- •Контрольні запитання
- •2.6 Ресурси тваринного світу (самостійне вивчення)
- •Контрольні запитання
- •3.2 Класифікація забруднень. (лекція)
- •Класифікація забруднень.
- •Контрольні запитання
- •3.3 Наслідки забруднення атмосфери (лекція)
- •Контрольні запитання
- •3.3 Наслідки забруднення атмосфери (самостійне вивчення)
- •Контрольні запитання
- •3.4 Заходи для охорони атмосферного повітря (лекція)
- •Контрольні запитання
- •3.4 Заходи для охорони атмосферного повітря (лекція)
- •Контрольні запитання
- •3.4 Заходи для охорони атмосферного повітря (самостійне вивчення)
- •Контрольні запитання
- •3.5 Антропогенне забруднення гідросфери (лекція)
- •Контрольні запитання
- •3.5 Антропогенне забруднення гідросфери (лекція)
- •Контрольні запитання
- •3.5 Антропогенне забруднення гідросфери (самостійне вивчення)
- •Контрольні запитання
- •3.7 Охорона біосфери (лекція)
- •Контрольні запитання
- •3.7 Охорона біосфери (лекція)
- •Контрольні запитання
- •3.7 Охорона біосфери (самостійне вивчення)
- •Контрольні запитання
- •3.8 Наслідки антропогенного руйнування суходільних екосистем (лекція)
- •Контрольні запитання
- •3.9 Екологічні наслідки техногенних аварій (лекція)
- •Контрольні запитання
- •3.9 Екологічні наслідки техногенних аварій (самостійне вивчення)
- •4.1 Основні завдання економіки природокористування
- •Контрольні запитання
- •4.2 Правові основи природокористування (лекція)
- •Контрольні запитання
- •4.3 Основи екологічного управління і менеджменту (самостійне вивчення)
- •5.1 Глобальні проблеми людства
- •Контрольні запитання
- •5.2 Людство як цілісне глобальне явище і методи управління ним (лекція)
- •Контрольні запитання
- •Література
Контрольні запитання
Охарактеризуйте основні закони охорони природи.
Що таке екологічні стандарти?
Розкажіть про систему контролю.
Що таке екоекспертиза, екопаспорт, екоаудит, екоменеджмент?
4.3 Основи екологічного управління і менеджменту (самостійне вивчення)
Мета: - розвинути у студента навички самостійної роботи з літературою, вміння вибирати головне, узагальнити і систематизувати знання;
- надати студентам загальні відомості про екологічну політику та екологічне управління як фундаментальні складові сталого розвитку; економічний механізм для України, екологічний інформаційний механізм, структурні механізми, механізм підприємницької підтримки.
План
Екологічна політика та екологічне управління.
Економічний механізм для України.
Механізм підприємницької підтримки.
Реальний екологічний стан в Україні нині характеризується як кризовий, суттєве поліпшення якого потребує високої екологічної компетенції державних службовців усіх рівнів для професійної діяльності як у державній, так і в корпоративній та регіональній сферах управління шляхом розроблення її концептуальних та методологічних засад є об’єктивною вимогою сучасності.
Екологічна політика при цьому розглядається як система не тільки керівних принципів, напрямів і завдань діяльності державних природоохоронних органів, а й програмних планів дій з екологізації державних функцій управління, господарської діяльності, суспільства в цілому як підґрунтя для формування нової філософії і методології гармонійного еколого-техногенного безпечного розвитку і одна із складових стратегій переходу до сталого розвитку та європейської інтеграції. Тобто екологічна політика – це справа всіх державних службовців, а не тільки природоохоронних державних органів.
Екологічне управління за такого підходу розглядається і як управління охороною навколишнього середовища, природокористуванням та екологічною безпекою, і як система управління здійснення екологічної політики та міжнародних екологічних зобов’язань із застосуванням законодавчо визначених державних функцій, економічних, правових, організаційних механізмів і важелів, що забезпечують гармонізацію відносин природи і суспільства, збалансованого розвитку еколого-господарських, етно-ландшафтних і природоресурсних систем.
Основи екологічної політики і управління мають міжнародні та національні аспекти і складаються з системи основоположних засад: екологічних законів, ноосферної філософії, науково-методологічних, законодавчих, інформаційних, економічних і підприємницьких засад.
Екологічна політика та екологічне управління – складові частини загальних систем управління (державою, галуззю, регіоном, підприємством) і мають відповідні ієрархічні структури, для яких базовою структурою є державна екологічна політика і державне екологічне управління на основі національного екологічного законодавства.
Ефективність екологічної політики та екологічного управління залежить від комплексності, обґрунтованості й ефективності застосування екологічного механізму та його інструментів. Суть екологічного механізму визначена Декларацією, прийнятою в Ріо-де-Жанейро 1992 році, в якій зазначено, що національні влади мають сприяти інтернуванню витрат на навколишнє середовище, використовувати економічні інструменти. В інтересах суспільства забруднювачі повинні повною мірою відшкодувати витрати за забруднення, не впливаючи при цьому на інвестиції.
Суттєвою особливістю економічного механізму, який ще треба впроваджувати в Україні, є те, що податки, примушують користувачів ресурсів ефективніше функціонувати і більш вигідно використовувати ресурси.
Екологічний податок можна збирати:
із забруднювача (за викиди і тверді відходи);
з кінцевого продукту зовнішніх впливів на навколишнє природне середовище.
Податки із забруднювача стягуються безпосередньо за шкідливі речовини, тому вони є максимально дієвими і дуже гнучко можуть бути використані забруднювачем. Непрямий податок на капіталовкладення або кінцевий продукт стимулює вдосконалення технології у напрямі зменшення забруднення. Частина витрат на забруднення позначається на ціні кінцевого продукту, оскільки залежить від еластичності попиту і пропозицій. Це стимулює забруднювачів починати випуск менш шкідливої для навколишнього середовища продукції.
В Україні діють законодавчо визначені економічні механізми охорони навколишнього природного середовища і природокористування. Методом порівняльного аналізу можна визначити напрями як гармонізації, так і підвищення ефективності національного еколого-економічного механізму. Це потребує прийняти спеціальної комплексної міжвідомчої програми гармонізації і вдосконалення національного еколого-економічного механізму охорони навколишнього середовища та природокористування.
Інформаційний механізм здійснення екологічної політики та екологічного управління складається з державних і громадських екологічних інформаційних систем одержання, обробки, збереження, надання і подальшого використання інформації про стан навколишнього середовища і динаміку процесів у ньому. До екологічних інформаційних інструментів належать різномасштабні бази екологічних даних, екологічний моніторинг, картографування і кадастри, геоінформаційні системи, моделювання і прогнозування антропогенних екологічних процесів, а також соціально-екологічні інформаційні заходи в галузях екологічної освіти, культури, виховання, пропаганди та реклами.
Державні органи повинні здійснювати практичні заходи щодо ефективного забезпечення доступу громадськості до екологічної інформації, що надходить як безпосередньо від органів влади так і від суб’єктів господарської діяльності. Будь-яке обмеження такого доступу має бути законодавчо обґрунтоване положеннями щодо забезпечення прав на особисте життя, конфедеційність, промислову та комерційну таємницю або національну безпеку. У кожному конкретному випадку мотивовані обґрунтування мають бути доведені до відома громадськості.
З метою створення ефективного і впливового громадського контролю суб’єктів економічної діяльності, який змушує їх впроваджувати екологічно безпечні технології і виробляти екологічно чисту продукцію, державні службовці мають підтримувати заходи щодо підвищення проінформованості населення. Цьому сприятиме законодавче закріплення за недержавними екологічними організаціями прав, зокрема й права доступу до екологічної інформації і права на судовий розгляд.
Структурні механізми передбачають запровадження або інтеграцію екологічних вимог і завдань в економічну політику, поліпшення ставлення суб’єктів господарської та економічної діяльності до відтворення й охорони навколишнього середовища.
Мета структурних перетворень – формування економіки замкнутого циклу з такими основними напрямами її розвитку: скорочення, заміщення, рекуперація, рециркуляція і повторне використання.
У державі мають бути створені умови для поступового впровадження програми добровільного екологічного аудиту.
Структура підприємницького механізму підтримки екологічної політики і управління складається з 16 підприємницьких принципів сталого розвитку:
корпоративний пріоритет – визначення політики, програм і технічних правил здійснення діяльності на основі об’єктивного вивчення екологічних проблем;
комплексне управління – повне інтегрування політики, програми і технічних правил діяльності в кожний вид підприємницької діяльності як найважливішого елемента управління всіма його функціями;
процес удосконалення – неперервне поліпшення політики, програми та екологічних характеристик з урахуванням наукових і технічних досягнень, потреб споживачів і суспільства, з орієнтацією при цьому на відповідні правові норми та міжнародні екологічні критерії;
навчання працівників – навчання, підготовка і спонукання працівників здійснювати свою діяльність з відповідальністю за навколишнє середовище;
попереднє оцінювання – оцінювання впливу об’єкта на навколишнє середовище до початку його діяльності чи реалізації проекту і перед тим, як демонтувати виробничий об’єкт чи залишити місце його розташування;
продукція чи послуга – виробництво і постачання продукції чи надання послуг, які не справляють шкідливого впливу на навколишнє середовище, є безпечними у використанні за призначенням, забезпечують економне споживання енергії та природних ресурсів, можуть бути рециркульовані, повторно використані чи безпечно видалені;
консультування замовників – консультування і навчання замовників, дистриб’ютерів та населення безпечного використання, транспортування, зберігання та утилізації продукції виробництва;
обладнання і роботи – розробка, проектування, експлуатація обладнання, виробнича діяльність передбачають економне використання відновлених ресурсів, мінімізацію несприятливих впливів на навколишнє середовище, зменшення кількості відходів, їх зберігання, переробку чи знешкодження.
дослідження – проведення і сприяння проведенню досліджень впливу на навколишнє середовище сировини, матеріалів, продукції, виробничих процесів, відходів, а також способів мінімізації їх несприятливого впливу;
запобіжний підхід – модифікація відповідно до наукових і технічних досягнень виробничих процесів, маркетингу, використання продукції чи послуг, проведення діяльності з метою запобігання значній або незворотній екологічній деградації;
підпорядники і постачальники – сприяння дотриманню перелічених вище принципів підрядниками, що діють від імені підприємства і постачальниками, вимоги узгодження їхніх правил із технічними правилами підприємства;
аварійна готовність – розробка спільно з аварійними службами та відповідними органами влади плану аварійної готовності з огляду на потенційно можливий міжтериторіальний вплив;
передача технологій – сприяння поширенню екологічно безпечних технологій та методів управління у промисловому і громадському секторах;
внесок у спільний результат – участь у розвитку державної екологічної політики, а також у розроблені підприємницьких, урядових та неурядових програм, в ініціативах у сфері освіти і, отже, сприяння таким чином зростанню екологічної свідомості та охорони навколишнього середовища;
відкритість та сприйнятливість – створення сприятливих умов для ведення відкритого діалогу з працівниками на підприємстві, громадськістю з метою виявлення та запобігання потенційної небезпеки, а також впливам на навколишнє середовище робіт, продукції, відходів чи послуг, разом із тими, що мають міжтериторіальний чи глобальний характер;
відповідність і звітність – регулярне подання інформації про екологічні показники виробництва, фірми, підприємства, проведення регулярних екологічних аудитів і оцінювання його відповідності внутрішньофірмовим вимогам і принципам.
Контрольні запитання
Що таке екологічна політика?
Що таке екологічне управління?
Назвіть 16 підприємницьких принципів?
Яка мета структурних перетворень?
МОДУЛЬ 5
ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА ТА МЕТОДИ
ЇХ ВИРІШЕННЯ І ПОДОЛАННЯ