Контрольні запитання

1. Що таке економіка природокористування?

2. Розкрийте еколого-економічний принцип природокористування.

3. Назвіть основні завдання економіки природокористування.

4. Що таке економічна оцінка природних ресурсів?

5. Що таке екологічні збитки?

4.2 Правові основи природокористування (лекція)

Мета: вивчити основні закони про охорону природи; екологічне право; система екологічних стандартів; система екоконтролю; екоекспертиза; екопаспорт; екоаудит; екоменеджмент.

План

1. Основні закони про охорону природи.

2. Екологічне право.

3. Система екологічних стандартів.

4. Екоекспертиза, екопаспорт, екоаудит, екоменеджмент.

Закони про охорону природи. Правову основу охорони природи становлять закони внутрішньодержавного й міжнародного значення. В них наводяться обов’язкові для всіх громадян вимоги, спрямовані на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною природних ресурсів. Виконання цих законів забезпечується різними методами: від виховних і просвітніх до штрафувань, адміністративних і кримінальних покарань порушників.

Основним законодавчим актом у галузі охорони природи в нашій державі нині є Закон України про навколишнє природне середовище, затверджений Верховною Радою 1 липня 1991р. Закон складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права та обов’язки громадян, функції рад народних депутатів, а також повноваження органів управління у сфері охорони природи, висвітлено питання спостереження, прогнозування, обліку та інформації в галузі охорони довкілля, екологічної експертизи, контролю й нагляду, регулювання використання природних ресурсів, економічний механізм забезпечення охорони природи. В законі наведено також положення про заходи, пов’язані з екологічною безпекою, надзвичайними екологічними ситуаціями, про відповідальність за порушення природоохоронного законодавства та про міжнародні зв’язки України у сфері охорони довкілля.

Система екологічних стандартів – найважливіша складова природоохоронного законодавства. Недотримання стандартів карається законом.

Екологічні стандарти – єдині й обов’язкові для всіх об’єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища.

Є стандарти міжнародні, державні, галузеві й стандарти підприємств.

До найважливіших нормативів якості довкілля належать ГДК шкідливих речовин у природних середовищах. На основі ГДК розробляють нормативи ГДВ і ГДС шкідливих речовин у повітря й воду. Через зміни загального екологічного стану довкілля ГДК, ГДВ і ГДС, найнебезпечніших і найпоширеніших забрудників перевіряють кожні 3-5 років з урахуванням посилення негативного ефекту їхньої спільної дії.

ГДК _р.з. – гранично допустима концентрація хімічної речовини у повітрі робочої зони, мг/м³. Ця концентрація, за умови щоденної (крім вихідних днів) роботи в межах 8год чи іншої тривалості, але не більше, ніж 41год на тиждень упродовж всього робочого стажу не повинна викликати захворювань чи відхилень у стані здоров'я, які можна виявити сучасними методами дослідження в процесі роботи чи у віддалені терміни життя сучасного і наступного поколінь. Робочою зоною називають простір висотою 2 м над рівнем підлоги чи майданчика, на якому знаходиться місце постійного чи тимчасового перебування працівника.

ГДК _м.р. – гранично допустима максимальна разова концентрація хімічної речовини у повітрі населених пунктів, мг/м³. Ця концентрація при вдиханні впродовж 30 хв. не повинна викликати рефлекторних реакцій в організмі людини.

ГДК _с.д. – гранично допустима середньодобова концентрація хімічної сполуки у повітрі населених пунктів, мг/м³ . Ця концентрація не повинна чинити прямої чи опосередкованої дії при необмежено тривалому (роки) вдиханні.

ГДВ – гранично допустимий викид забруднювальних речовин в атмосферу, за якого забезпечується дотримання гігієнічних нормативів у повітрі населених пунктів за найбільш несприятливих умов розсіювання, кг/добу.

ГДЕН (гранично допустиме екологічне навантаження) – це сукупність окремих впливів, які або не впливають на якість середовища, або змінюють її в допустимих межах, тобто не руйнують екосистем і не викликають несприятливих наслідків для найважливіших популяцій.

Система екологічного контролю. На державних і міждержавних рівнях створено організації, що зобов’язані стежити за виконанням законів про охорону природи і здійснювати моніторинг природного середовища та окремих його компонентів.

В Україні контроль за станом природного середовища і виконанням природоохоронних актів здійснюють Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, Міністерство охорони здоров'я, Державний комітет з гідрометеорології, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, система Державних санітарно-епідеміологічних станцій та ін.

Виконання екологічних регіональних (міжнародних) і національних законів перевіряють за допомогою системи екологічного контролю, яка постійно дає інформацію про стан екосистем і здоров'я людей в тому чи ін. районі планети або в окремій державі. До систем екологічного контролю входять різні види екологічного моніторингу, екологічна паспортизація об’єктів людської діяльності та екологічна експертиза.

Екологічна експертиза – це оцінка впливу на довкілля й здоров'я людей усіх видів господарської діяльності та відповідності цієї діяльності чинним нормам і законам охорони навколишнього природного середовища, вимогам екологічної безпеки суспільства.

Основні завдання експертизи – сприяти дотриманню природоохоронних законів та оцінювати рішення щодо підтримки і відновлення довкілля.

Екологічний паспорт – це комплексний документ, що містить характеристику взаємовідносин будь-якого об’єкта з навколишнім природнім середовищем. У ньому є загальні відомості про об’єкт, сировину, енергію, площу, кількість працівників, технологічні схеми виробництва, види продукції, системи природоохоронних заходів, зберігання відходів тощо.

Останнім часом активно розвиваються екологічний аудит та екологічний менеджмент.

Екологічний аудит – це екологічне обстеження підприємства, постановка «діагнозу» його «здоров'я», перевірка здатності виробничих систем до самоочищення і випуску екологічно чистої продукції. Це інструмент, за допомогою якого оцінюють екологічну ефективність керування підприємством з метою збереження навколишнього природного середовища.

Екологічний менеджмент – це система ефективного управління природоохоронною діяльністю з використанням нових підходів, на базі адміністративних механізмів управління та економічного стимулювання.

Необхідно зазначити, що найефективнішим з еколого-економічної точки зору природокористування може бути тоді, коли воно підпорядковане чіткій сучасній системі охорони довкілля і керування природокористуванням. У такій системі мають функціонувати різні методи екологічного управляння (менеджменту) природокористуванням – інформаційні, адміністративні, ринково-економічні на основі чинних екологічних законів, норм і правил, ефективного екологічного законодавства.

До інформаційних методів управління належать: екологічний моніторинг, екологічне картографування, державні природні кадастри, географічні інформаційні системи, математичне моделювання і прогнозування особливостей природних процесів під впливом людської діяльності з використанням природних ресурсів.

Адміністративні методи управління охоплюють ліцензування природокористування, оцінку впливу на навколишнє середовище, екологічну експертизу, екологічний аудит і екологічну сертифікацію.

Ринково-екологічні методи передбачають різні економічні механізми управління охороною природи і використанням природних ресурсів, екологічне страхування та ін.