4.1 Основні завдання економіки природокористування

(лекція)

Мета: вивчити економіку природокористування; еколого-економічний принцип природокористування; завдання економіки природокористування; економічна оцінка природних ресурсів.

План

1. Економіка природокористування.

2. Еколого-економічний принцип природокористування.

3. Завдання економіки природокористування.

4. Економічна оцінка природних ресурсів.

Розвиток продуктивних сил, зростання обсягів природокористування і темпів забруднення довкілля і водночас вичерпання природних ресурсів, погіршення здоров’я працездатного населення, зниження продуктивності праці – все це зумовило формування економіки природокористування – нова галузь науки, що вивчає методи найефективнішого впливу людини на природу для підтримання динамічної рівноваги, колообігу речовин у природі. Витрати, пов’язані з підтриманням цієї рівноваги, йдуть на збереження економічно найсприятливіших умов відтворення матеріальних благ як нині, так і в майбутньому. Провідним принципом природокористування в наш час став еколого-економічний, за якого критерій ефективності господарювання формується так: одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними витратами і мінімальним порушенням природного середовища. Однак це потребує вкладання значних коштів у природоохоронну сферу, що завжди знижує прибутковість виробництва. Основні завдання економіки природокористування:

1. визначення збитків, заподіяних економіці держави, галузі, підприємству, району, окремому приватному господарству чи конкретній особі через нераціональне природокористування, порушення законів, норм або правил охорони природи;

2. визначення розміру витрат, необхідних для ліквідації в найближчому й віддаленому майбутньому, наслідків негативних техногенних дій на довкілля;

3. оцінка абсолютної та відносної ефективності витрат на охорону й відновлення природи, вибір оптимальних варіантів природоохоронної діяльності та використання природних ресурсів;

4. розробка економічних методів керування природоохоронною роботою і способів стимулювання природної діяльності та екологізації виробництва.

Потрібно, щоб економіка природокористування поступово переходила в економіку природозбереження. Раціональне природокористування – це високоефективне, екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу, а підтримує й підвищує продуктивність природних комплексів чи окремих об’єктів, облагороджує їх. Воно спрямоване на забезпечення умов існування людства й стабільного одержання матеріальних благ. Нераціональним вважається таке природокористування, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідновлення, самоочищення й саморегулювання, порушується рівновага біосистем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються рекреаційні, оздоровчі та курортні умови, естетичні характеристики ландшафтів, умови проживання загалом. Це, як правило, екстенсивне, хижацьке господарювання, перепромисел, перевипасання, перезабруднення повітря, води й ґрунтів промисловими, транспортними, енергетичними викидами та пестицидами. Нераціональне природокористування може бути як навмисним, так і випадковим, або супутнім (спустошення, зруйнування чи пожежі, пов’язані з воєнними діями).

Показниками збитків від забруднення довкілля слугують: підвищення рівня захворюваності населення; зниження продуктивності сільського господарства; прискорення спрацювання основних фондів та ін.. Вартість відновлення природи визначається за необхідними витратами на рекультивацію ландшафтів, відновлення водойм або сільськогосподарських угідь, озеленення тощо. Та при цьому часто неможливо оцінити погіршення соціального клімату, порушення рівноваги в екосистемах, загибель внаслідок техногенного впливу унікальних геологічних пам’яток чи ландшафтів, зникнення багатьох видів рослин і тварин.

До найважливіших проблем економіки природокористування належить правильна (об’єктивна) оцінка природних ресурсів. Економічна оцінка природних ресурсів – це грошове вираження їхньої народногосподарської цінності. Треба, щоб ціну мали земля, природні води, ґрунти, повітря, корисні копалини, ліс, тваринний і рослинний світ, рекреаційні об’єкти. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначають з урахуванням їхнього географічного положення, поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, можливості утилізації відходів, умов переробки. Оцінюючи негативний вплив людини на довкілля, користуються таким поняттям, як екологічні збитки від забруднення окремих компонентів природи – води, повітря, земельних ресурсів.

Екологічні збитки – це зменшення корисності довкілля в результаті його антропогенної трансформації (насамперед забруднення). Останнім часом в Україні, як і в ін. державах, розпочато формування систем економічного регулювання природоохоронної діяльності. Ця система формується на:

1. введення платежів за використання природних ресурсів та забруднення природного середовища;

2. створення екологічних фондів, банків;

3. торгівлю екологічними ліцензіями, квотами тощо.