Лекція 4

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ 2. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Змістовий модуль 6. Психічні стани.

Змістовий модуль 7. Психічні утворення. (Лекція, 2 год.).

Мета: Формування знань студентів про психічні стани та психічні утворення особистості.

Ключові поняття: психічні стани та психічні утворення.

План

1. Основні емоційні стани особистості (інтерес, радість, здивування, страждання, гнів, страх, сором). Засоби саморегуляції та самоуправління емоційними станами.

2. Психічні утворення. Сутність поняття “психічні утворення” та їх значення для адаптації людини. Види та характеристика психічних утворень: знання, вміння, навички, звички.

1. Основні емоційні стани особистості.

Різноманітні переживання почуттів зовнішньо вияв­ляються у специфічному виразі обличчя (емоційній мас­ці), позі, інтонації голосу і свідчать про певний емоційний стан людини. Таких емоційних станів багато, і кожному з них властивий свій набір психологічних характеристик і особливостей зовнішнього вияву.

До основних емоційних станів (за американським психологом Керролом Ізардом (нар. 1923) — «фундаме­нтальних емоцій») відносять інтерес, радість, здивування, страждання, гнів, страх, сором та ін.

Інтерес (як емоція). Це позитивний емоційний стан, який є одним із провідних мотивів навчання і сприяє за­своєнню знань, навичок і вмінь. Суб'єктивно він виявляється в позитивному емоційному тоні, що супроводжує пізнавальний процес, в бажанні глибше ознайомитися з об'єктом і зрозуміти його. Виникнення інтересу спричинює новизна інформації, яку одержує людина, успі­шне виконання діяльності та зміни в навколишньому се­редовищі. Інтерес характеризується відносно високим рі­внем задоволення і впевненості в собі та зниженням рів­ня напруженості при виконанні діяльності.

Радість. Виявляється вона як позитивний емоційний стан, пов'язаний із можливістю задовольнити актуальну потребу, ймовірність чого до певного моменту була неве­лика чи невизначена. Радість підвищує життєвий тонус людини, породжує відчуття бадьорості, впевненості в собі та особистої значущості, здатність до подолання життє­вих перешкод. Супроводжується вона короткочасним відчуттям повного задоволення.

Залежно від причин, які викликають радість, форми її прояву можуть бути різноманітними: від усмішки на об­личчі до нестримного буйства, наприклад у футбольних фанатів, зумовленого перемогою улюбленої команди у від­повідальних змаганнях. Радість належить до стенічних переживань. Різне стимулювання окремих груп м'язів об­личчя (зокрема, м'язів губ і брів) створює специфічну емо­ційну маску радості.

Здивування. Це короткочасна емоційна реакція на раптові події, яка не має чітко вираженого позитивного чи негативного забарвлення. У момент виникнення воно га­льмує всі попередні емоції і спрямовує увагу на подію, яка його спричинила. Емоційну маску здивування утворюють широко розплющені очі, підняті брови і ледь відкритий рот, який набуває овальної форми.

Страждання. Належить до негативних емоційних станів, породжується інформацією про неможливість за­доволення найважливіших життєвих потреб, яке до цього часу вважалося можливим. Виникає як результат трива­лого впливу негативної стимуляції. Його причинами мо­жуть бути розчарування, біль, втрата, голод, холод. Проявляється у формі емоційного стресу, астенічної емо­ції. Людина при цьому має сумний знесилений вигляд, тихий жалібний голос. Емоційну маску страждання ство­рюють опущені донизу кінці брів і рота.

Гнів. Теж є негативним емоційним станом, зумовле­ним появою серйозної перешкоди на шляху до задово­лення важливої потреби, реалізується у формі афекту. Він має стенічний характер, тобто викликає короткочасне піднесення життєвих сил. Гнів завжди спрямований на причини, які створюють перешкоду при досягненні мети. Його переживання характеризується високим рівнем на­пруження та імпульсивності. Гнів, мобілізуючи енергію для самозахисту, створює у людини відчуття активності й сили.

Страх. Цей негативний емоційний стан, виникає у людини при появі уявної або реальної загрози для її життя чи життєвого благополуччя. Залежно від ситуа­ції, ступеня усвідомлення її небезпечності та від індиві­дуальних особливостей людини він може набувати різ­ної інтенсивності — від легкого побоювання до жаху, що паралізує. При цьому людина відчуває невпевненість, не­захищеність і загрозу. Ця емоція може мати як стеніч­ний, так і астенічний характер. Емоційну маску страху на обличчі створюють прямі підняті брови, горизонталь­ні зморшки на лобі, розкриті очі й напружені губи.

Сором. Виражається цей негативний емоційний стан в усвідомленні невідповідності власних думок, вчинків і зов­нішності не тільки сподіванням оточуючих, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішній вигляд. Не­рідко він є результатом сильно розвинутої рефлексії; сповнених сумнівів, суперечностей роздумів; аналізу власного психічного стану. Сором може бути пов'язаний з невпевненістю людини у своїх силах, побоюванням можли­вого неуспіху в роботі, незнанням того, яке враження вона може справити на партнерів по спілкуванню. Переживання сорому проявляється в зміні виразу обличчя, почервонінні, потупленому погляді, відвертанні очей, метушливості тощо.

Спектр людських переживань, безперечно, є значно різ­номанітнішим. Крім того, кожне з них може мати різні ступені вираженості, наприклад спокійне задоволення, бур­хлива радість, захоплення, екстаз і т. д. Поєднуючись між собою, деякі емоції викликають складні переживання, що робить емоційне життя людини дуже насиченим.

2. Психічні утворення. Сутність поняття “психічні утворення” та їх значення для адаптації людини. Види та характеристика психічних утворень: знання, вміння, навички, звички.

Чутливий досвід (у вигляді образів), отриманий з моменту народження, ми поступово трансформуємо в систему вистав і понять, у вигляді яких і існують знання в нашій пам'яті.

Знання тісно пов'язані з діями, без дії вони безперспективні. Вже в своїх щонайперших діях дитя отримує відомості про предмет (його характеристиці, призначення і тому подібне). На нашій життєвій дорозі постійно з'являються все нові і нові предмети, об'єкти і ми прагнемо, перш за все, отримати про них інформацію.

Знання дають достовірні відомості про предмет, об'єкт, забезпечують творчий, свідомий рівень діяльності, успішне його виконання. З іншого боку, знання є продуктом певного виду діяльності. Без активного пошуку нових знань, без активної діяльності чоловік ніколи їх не опанує. "Ніхто не може сказати, що знає все в своїй області...", - справедливо відмітила академік Н.Бехтерєва. Лише неуки упевнені в своїй всеосведомленности. Дж. Бруно вдало пожартував: "Неуцтво - найкраща в світі наука, вона дається нам без додатка зусиль і не журить душу". По-справжньому обізнані люди протягом життя черпають все нові і нові знання і завжди вважають, що знають мало.

Розрізняють емпіричні і теоретичні знання, в них різна міра узагальнення конкретних фактів. У основі емпіричних знань лежить фактичний матеріал, отриманий внеэкспериментальним дорогою (природне спостереження, свідоцтво очевидців і тому подібне). Теоретичні знання грунтуються на наукових узагальнених фактах, отриманих експериментальною дорогою. Знання завжди підпорядковані нашим потребам і інтересам. Процес міцного засвоєння знань - основна частина процесу навчання. Це психологічно дуже складний процес. Він передбачає сприйняття матеріалу, його осмислення, запам'ятовування, які дають можливість вільно оперувати знаннями у всіляких ситуаціях.

Проте для повноцінної успішної діяльності одних знань мало. Не менш важливими в цьому процесі є наші навики. Навик, як компонент діяльності, є психічним новоутворенням, завдяки якому індивід здатний займатися певним видом діяльності раціонально, творчо, майстрово, кваліфіковано.

Розрізняють прості, елементарні звички і складні, майстерні. Елементарні звички є наслідком простого спадкоємства або багаторазової вправи шляхом проб і помилок. Майстрові ж звички формуються в процесі творчої діяльності, на основі систем знань і наявних елементарних звичок.

Сформована звичка не вимагає важливої участі свідомості. За своєю фізіологічною основою вона є умовно-рефлекторною. За звичаєм на початковому етапі формування звички ми свідомо контролюємо цей процес, проте з часом така потреба відпадає. Це явище легко прослідити на прикладі. Перші букви, які виводить дитя, даються йому неймовірно важко (у цьому процесі інколи беруть участь і мова, і голова), вона контролює кожен рух. Коли ж формування звички завершене, учень стежить лише по сенсу, суттю викладеного, не замислюючись над написанням тих або інших букв.

В процесі формування звички велику роль грають вправи.

Наявність системи звичок забезпечує їх взаємодію. Розрізняють позитивну взаємодію - перенесення звичок і негативне - інтерференція. Розглянемо ці явища на прикладі вивчення рідної і іноземної мов. Наприклад, учень навчився визначати основні і другорядні члени речення, аналізувати їх роль і місце в пропозиції в українській мові. Вивчаючи структуру простої пропозиції в англійській мові, він переносить цю звичку, яка забезпечує свідоме виконання діяльності:

"Я йду в школу".

“I go to shool".

Проте, ця звичка може негативно позначитися на формуванні нової звички: переклад пропозицій, які починаються словами "Тhеге іs", " Тhеге аге", здійснюють з кінця пропозиції: " Тhеге аге mапу sñhools іn the ńłtó". "У місті багато шкіл". Учень відповідно придбаній під час вивчення української мови звички припускається помилки і передає цю пропозицію таким чином: "Там є багато шкіл в місті".

Прикладом інтерференції може бути і такий факт: у українській мові слова як пишуться, так і читаються, чого не скажеш про англійську мову. Звідси помилки учнів при читанні англійською мовою.

Отже, педагоги, знаючи, що придбання нової звички може супроводитися як перенесенням, так і інтерференцією, прагнуть використовувати перенесення, пропонуючи учням декілька однотипних завдань, які вони вирішують по аналогії з попередніми. При цьому звертається увага на необхідність творчого підходу до виконання кожного наступного завдання.

Глибоке усвідомлення процесу формування нової звички запобігає інтерференції. Звичка є необхідним компонентом уміння. Уміння - вироблена на основі знань і звичок система психічних і практичних дій, які забезпечують успішне виконання певного виду діяльності на елементарному або майстровому рівнях. Наші уміння є показником нашого інтелектуального рівня, гнучкості і кмітливості, здатності творчо застосовувати наявні знання і звички, засвоювати і набувати нові. Уміння виробляються і удосконалюються під час вживання знань і звичок в різних ситуаціях, умовах.

Навички і уміння інколи породжують звички. Звичка - потреба виконувати те або інша дія, схильність людини до відносно стандартним діям. Наприклад, всі ми маємо звичку читання, але не в кожного є звичка читати художню або наукову літературу; кожен з нас має звичку культурного звернення в суспільстві, але звичка сформована далеко не в кожного.

З фізіологічної точки зору звичка - це певний динамічний стереотип, який не вимагає від нас особливих зусиль. Наприклад, учень, який звикся щодня в один і той же час виконувати домашні завдання, робить це легко, без будь-яких зусиль.

У формуванні звичок велике значення має вибір, воля особи. Впливає і середовище, в якому знаходиться особа (з дитинства дитя наслідує звичкам дорослих). Тому важливим вважається створення таких умов, які б сприяли формуванню корисних і гальмували б шкідливі звички. При цьому важливого значення набувають самооцінка (визнання наявності певних звичок) і самоконтроль (стимулювання позитивних і заборона негативних звичок)