Питання для самоконтролю:

1. Чим відрізняється методика проведення виховних заходів, на яких ставиться основна мета з формування емоційної культури, від проведення заходів естетичного чи морально-етичного спрямування?

2. Які види арт-терапії, на Ваш погляд, доцільні в роботі вожатого?

3. Назвіть фактори, що впливають на формування емоційної культури.

Навчально-методичний матеріал для самостійного опрацювання з теми „ Формування емоційної культури учнів у виховній роботі”

Емоції – реакція людини на дію внутрішніх і зовнішніх подразників, які мають яскраво виражене суб’єктивне забарвлення і охоплюють усі види чутливості і переживань.Завдяки емоціям не лише відчувають, сприймають", уявляють чи розуміють навколишню дійсність, а й переживають її. Сукупність емоцій і почуттів становлять емоційну сферу людини.Розвиненість почуттів, здатність оптимально управляти своїми емоціями визначають емоційну культуру особистості.Емоційна культура – це визначений рівень психічного розвитку, що забезпечує здатність особистості адекватно виявляти власні емоції і реагувати на емоції інших, керувати емоційним станом і емоційними реакціями на зовнішні і внутрішні впливи, регулювати процеси витрат нервової енергії.

Складовими емоційної культури є :

I. Мотиви емоційного світовідчуття:

• інтерес до емоційної сфери іншої людини;

• прагнення до підтримки в себе й у навколишніх позитивного емоційного стану;

• прагнення зрозуміти почуття і настрої навколишніх;

• бажання свідомо керувати своїм настроєм.

II. Емоційні відчуття і сприйняття навколишньої дійсності і свого «Я»:

• відчуття і сприйняття почуттів радості, захвату, подиву й ін.;

• здатність відчувати відтінки почуттів інших людей;

• здатність сприймати емоційний стан і настрій навколишніх;

• здатність сприймати багатство й емоційне зафарбування слова.

III. Знання й уміння, які розкривають емоційну природу людини:

• знання, що розкривають значення, місце і роль емоції у житті людей;

• знання, що розкривають види емоційних станів і розмаїття емоційних реакцій організму на різні впливи навколишнього середовища;

• поінформованість про шляхи і засоби збагачення емоційної сфери і керування емоціями;

• уміння відзначити і правильно розцінити виразні рухи людини (міміку, жести, позу й ін.);

• уміння правильно розуміти емоційний стан навколишніх;

• уміння переборювати негативні емоції, бачити причини і шляхи усунення їх;

• уміння оптимально використовувати запас знань про емоційну сферу,

• особливості емоційного стану, емоційних реакціях у встановленні емоційного контакту.

IV. Емоційна регуляція діяльності:

• уміння співчувати, розуміти почуття оточуючих;

• уміння гальмувати свої емоції, що не знаходять фізичної і біологічної розрядки;

• уміння дарувати оточуючим радість;

• уміння діяти проти власного гніву;

• уміння виділяти в однолітках позитивне і почувати те, що переживають інші.

V. Емоційність:

• здатність бачити життя у світлих тонах;

• здатність розбиратися в багатьох нюансах виразних рухів;

• вразливість;

• сприйнятливість до чужої радості, суму, горя.

VI. Емоційний самоконтроль і самооцінка:

• здатність керувати своїми бажаннями;

• здатність контролювати емоції, настрої, емоційні реакції;

• здатність правильно оцінювати події, що впливають на емоційний стан і емоційні реакції;

• здатність розцінювати свої можливості в регулюванні свого настрою і оточуючих;

• здатність правильно оцінювати емоційну ситуацію й адекватно реагувати на неї.

Формування емоційної культури старшокласників протікає успішно, якщо в навчально-виховному процесі створена атмосфера довіри, доброзичливості, взаємоповаги; має місце установка на регулювання емоційного стану й емоційних реакцій на зовнішні і внутрішні впливи; учні включаються в навмисно створені емоційні ситуації, пошук виходу з яких розширює і поглиблює знання старшокласників про емоційну сферу людини і ролі емоцій у його діяльності, удосконалює способи емоційної регуляції їхньої поведінки; використовується емоційний тренінг, що забезпечує розвиток емпатії й умінь керувати емоційними реакціями й емоційним станом своїм і оточуючих.

До основних, загальновідомих та частіше за все використовуваних методів формування емоційної культури відносять: проблемні питання, бесіди, лекції, інструктажі, тестування, ігри, змагання, заохочення, покарання; романтику, методи самопізнання.

У виховній роботі використовуються рольові і ділові ігри, диспути, дискусії, бесіди за «круглим столом», інтерв’ю, консультації, служба «SOS» – запитуйте-відповідаємо-радимо!», служба «Телефон довіри», «Швидка музична допомога», анкетування, захист творчих робіт з тем (наприклад «Сама прекрасна з жінок», «Добро і зло…Чого ж у світі більше?», «Душі прекрасні пориви», «Від посмішки стане всім світліше», «Людина стає Людиною», «Бути особистістю – означає бути!», «Мені і боляче, і кривдно», «За гроші не все купується», «Якщо друг виявився раптом…» та ін.), літературні вітальні (де учні не тільки зустрічаються з поетами, виконавцями творів різних жанрів, але і читають власні вірші, виконують улюблені твори); виставки робіт учнів; аутотренінг; індивідуально-рольові ігри; конкурси ерудитів, ораторів, поетів, дикторів радіо і телепередач та ін.; рукописні журнали; індивідуальні і групові консультації; листування з учнями (пропонуються ситуації, питання для обговорення в класі).

Романтика – це емоційний стимул більш високого рангу, ніж гра чи змагання. Справжня романтика — це те, що ґрунтується, передусім, на привабливості й емоційному усвідомленні суспільно корисної діяльності. Романтика має на увазі все незвичайне, фантастичне, таємниче, чудове (пригоди, почуття, обставини) .

В процесі різнопланової діяльності дітей романтика є елементом особливого стану душі дитини. Романтика, як і кожен метод, може пронизувати всі види діяльності школярів. Складовими романтики можуть бути елементи гри, творчого пошуку (походи, заочні подорожі, пов'язані з виконанням конкретних завдань: пошук місць, імен, пам'ятників). Такі форми діяльності викликають в школярів почуття героїчної романтики. Організація яскравих, незвичайних урочистих ситуацій, які стають пам'яттю про героїв, створюють романтику пам'яті. Піднесений емоційний стан (трудову романтику) можна створити в процесі трудових буднів, пов'язаних з переживанням соціального значення (гра, сюрприз, таємничість). Походи рідним краєм, участь у спортивних змаганнях, народних іграх, національних видах спорту («Зелена криниця», «Богатирська криниця»), комплекс різних поєднань створюють романтику близькості до рідної природи. Крім того виховні справи, заходи, які, крім вищезазначеного змісту, супроводжуються особливим емоційним станом, створеним використанням: особливого освітлення (свічок, яскравих кульок), оформлення (квіти, гірлянди, національні символи), «солодких столів», незвичайних призів, музичний супровідтощо, дозволяють привнести романтику у «звичайну» виховну ситуацію відвертої розмови, диспуту, дискусії і ін.

Ігри – рольові, ділові, розважальні, інтелектуальні, ті, що проводять на уроках, або на перервах чи позаурочно, є тим доцільним видом діяльності, який стимулює активність, й отже пробуджує емоції, регулює уміння та навички спілкування. Найчастіше, коли мова заходить про дітей, про виховання й розвиток, ми, дорослі, стаємо дуже серйозними. І виклад більшості педагогічних прийомів нагадують збірник уставів, концепцій, положень про гру. Але гра – справа весела. Під час виховання культури емоцій гра проводиться заради гри. Тому яскравої рисою емоційних ігор є легкість у відносинах, іскрометний гумор і іронія, які ученьсприймає як мову рівноправності, підтримки .

Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними і творчими чи чітко регламентованими є рольові дії, їх правила, зміст колективні розважальні ігри можна поділити на 2 групи:Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, гра-жарт, гра-розігрування.Ігри за встановленими правилами: рухливі, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.Рольові ігри використовуються як для вирішення практичних завдань, так і для розгляду теоретичних питань. Так, наприклад, знайомлячись з поняттям «емоційна культура особистості» всі учні класу можуть одержати різні ролі: «філософів», «психологів», «педагогів», «медиків», «літераторів», «музикантів», «дослідників». Кожна група повинна відповісти на питання з позиції свого «героя». У своїх виступах учасники мають розкрити поняття «емоції», «почуття», «культура», показати роль емоцій у різних сферах діяльності людини. «Дослідники» можуть представити аналіз анкет, що свідчить про ступінь сформованості понять «емоційна культура», «емоції» у учнів старших і середніх класів, про уміння виявляти емоційну культуру.

Рольова позиція учасників дозволяє учням доступно і цікаво усвідомити складні філософські і психологічні поняття, налаштувати учасників на захоплене обговорення важливої проблеми, розбудити прагнення до самопізнання і самовдосконалення, вплинути на формування естетичної культури учнів, сприяти поліпшенню емоційної атмосфери в колективі, вплинути на психологічний клімат школи.

На сьогодні створені інноваційні форми щодо формування емоційної культури учнів. Це – тренінгові заняття, психологічні практикуми («Пізнай себе», «Я-концепція», «Я – особистість»). Широко використовуються методи арт-терапії, аутогенного тренування, інтерактивні методики.

Незважаючи на давнє коріння, арт-терапия існує усього кілька десятиліть. Найширшу популярність вона одержала в середині XX століття. Термін «арт-терапия» (art – мистецтво, art therapy – терапія мистецтвом) означає лікування пластичною образотворчістю з метою вираження людиною свого психоемоційного стану. Уперше цей термін був ужитий Адріаном Хіллом у 1938 р. при описі своїх занять образотворчою творчістю з туберкульозними хворими в санаторіях. Згодом цей термін став застосовуватися до усіх видів терапевтичних занять мистецтвом (музико-терапія, драмо-терапія, танцювально-рухательна терапія тощо) .

У системі гуманістичних уявлень в арт-терапії основним є поняття творчості, що означає реалізацію особистісного потенціалу учня в різних видах діяльності.

Арт-терапія дозволяє під час виховного процесу розв'язувати виховні, коригуючі, психотерапевтичні, діагностичні, розвивальні завдання. Однак слід мати на увазі, що використання елементів арт-терапії вимагає спеціальних знань й умінь від вихователя.

Зокрема, ось форми роботи, що застосовуються в музикотерапії: рухове розслаблення і злиття з ритмом музики; музично-рухові ігри і вправи, психічна й оматична релаксація за допомогою музики; вокальні вправи-співи, гра на музичних інструментах і ритмічна декламація, рецептивне сприйняття музики, музичне моделювання, пантоміма, рухова драматизація під музику, музична розповідь, гра з ляльками та дихальні вправи з музичним супроводом.

І якщо проводити такі заняття може фахівець, то вихователь, класний керівник може і повинен ознайомити учнів з впливом мистецтва на психічний стан людини, порадити літературу, проконсультувати з окремих питань.

Оздоровчі технології терапевтичного спрямування

Сьогодні проблеми збереження здоров’я дітей набувають особливої актуальності. Обсяг розвивальної інформації постійно зростає. Відповідно зростає і розумове навантаження. А це нерідко призводять до перевтоми, що негативно позначається на стані здоров’я дітей. Одне з головних завдань – така організація, за якої не лише зберігатиметься високий рівень розумової працездатності вихованців, а й зміцнюватиметься їхнє здоров’я.

В дитячого табору можна впроваджувати різноманітні оздоровчі та профілактичні технології інноваційного та здоров’я збережувального характеру. Важливо при цьому враховувати індивідуальні особливості вихованців.

Практика показала ефективність оздоровчих технологій терапевтичного спрямування. А саме: арт – терапії, піскової терапії, ігрової та казко терапії, сміхотерапії, музичної терапії, кольоротерапії тощо. Терапія означає «лікування».

Розглянемо деякі оздоровчі технології.

Кольоротерапія

Людинку все життя оточують кольори. Часто вони впливають на наш настрій, самопочуття. Діти дуже чутливі до кольорів. Ще в утробі матері немовля позитивно сприймає червоно – рожеве оточення, в якому перебуває. А споглядання кольорів веселки сприяє вбиранню енергії Сонця, гармонізації почуттів та думок.

Запропонуйте дітям обрати кольорову картку, яка їм подобається найбільше, а потім визначте, чи відповідають їхні почуття обраному кольору.

Орієнтовні емоційні значення кольорів:

Жовтий – радість;

Червоний – щастя;

Синій – образа, зосередженість;

Зелений – спокій:

Голубий – замріяність;

Сірий – сум;

Помаранчевий – піднесення, радісне здивування;

Коричневий – утома.

Ставлення до кольорів проявляється в малюнках . Діти найчастіше обирають кольори з характеристикою «яскравий», «світлий», «чистий». До похмурих, холодних, темних відтінків діти вдаються тоді, коли дорослі пропонують їм намалювати щось неприємне.

Яскраві кольори радують, приваблюють. Вони не дратують, а навпаки, заспокоюють їх, дають можливість почуватися комфортно. Здавна відомо, що колір може навіть лікувати. На цьому явищі базується такий оздоровчий напрямок, як кольоротерапія.

Розглянемо, як різні кольори впливають на організм.

• Зелений колір: помічний при перевтомі та головному болі, заспокоює нервову систему.

• Червоний колір: ніби випромінює тепло, активізує сили організму та навіть лікує застуду. Цей колір стимулює серцеву діяльність, активізує обмін речовин. Але з ним треба бути обережним: тривала його дія може призвести до перевтоми та роздратування.

• Жовтий: колір радості та оптимізму. Сприяє зміцненню нервової системи та зору. Якщо довго дивитись на жовтий колір, то швидше відійдуть погані думки, поліпшиться настрій.

• Оранжевий колір: корисний при порушеннях шлунково – кишкового тракту, стимулює роботу щитовидної залози, підвищує апетит.

• Голубий колір: знімає стрес і нервове напруження. Заспокійливо діє на організм, знижує артеріальний тиск.

• Синій колір: ефективний в боротьбі зі стресом. Кажуть: якщо довго дивитися на синє, минає біль. Цей колір також заспокійливо діє на очі.

• Фіолетовий і бузковій: за характером впливу подібні до синього та голубого. Це кольори благородства. Нестача цього кольору може спричинити депресію, тож коли інколи дитина віддає перевагу фіолетовому і бузковому, це може бути сигналом про душевний дискомфорт.

Те, які кольори обираємо ми, а яких уникаємо, з якими асоціюємо певні почуття, емоції, характеризує нас самих. Колір має хвильову енергетичну природу, а отже, ми його відчуваємо найчастіше навіть несвідомо. Нерідко сліпі люди, відчуття яких більш загострені, здатні розрізняти кольори на дотик. На наш мозок щодня впливають енергії різних кольорів. Від кольору стін кімнати, наприклад, може залежати настрій, апетит, зосередженість, натхнення, бажання чи небажання перебувати в цьому приміщенні. Те саме можна сказати і про колірну гаму нашого одягу та одягу людей, які нас оточують.

Нервова система здорової дитини потребує позитивного енергетичного впливу, яскравих кольорів і світлих їх відтінків навколо себе.

У практичній роботі з умовно можна виділити три рівні використання кольоротерапії:

Організаційні можливості кольору ( система освітлення та колірне оформлення інтер’єрів приміщень ).

Педагогічні можливості кольору ( навчання, розвиток, виховання).

Реабілітаційні можливості кольору ( оздоровлення, лікування, психологічний колорит ).

Виходячи із сказаного, рекомендовано проводити таку роботу з кольоротерапії:

Вправи на релаксацію ( «Зелений ліс», «Зоряне дихання» тощо ).

Графічні вправи «Хвилинки – кольоринки» з метою заспокоєння дітей. Протягом 4 – 5 хв. Діти роблять кольоровими олівцями, фломастерами довільні малюнки. Це можуть бути просто лінії, круги, сніжинки, квіти тощо. Такі вправи заспокоюють дитину, дають їй змогу відпочити, отримати позитивні емоції.

Арт – терапія

Арт-терапія – лікування мистецтвом. Відносно новий метод психотерапії, який досить широко використовується.

Запропонуйте вихованцям виразити свої емоції, почуття, проблеми за допомогою ліплення, малювання. Можна залучати й інші види мистецтва, театральні вистави, літературну творчість.

Перевага цього методу – відносна простота в застосуванні, багатство матеріалів, можливість поєднувати його з будь-якими іншими психотерапевтичними методами, серед яких: музикотерапія, танцювальна терапія, драма терапія, казко терапія, кольоротерапія, пісочна терапія.

Усі види мистецтва мають оздоровчий вплив на здоров’я дітей. Так, усім дітям необхідне щодня малювання, особливо з елементами фантазування.

Дуже важливим є читання як пасивний варіант арт-терапії та придумування різних казок та оповідок.

Переваги арт-терапії

Арт-терапія не має обмежень у використанні, оскільки не вимагає наявності особливих здібностей до образотворчої діяльності чи художніх навичок, тож підходить кожному.

Як засіб невербального спілкування вона особливо цінна для тих, кому важко передати свої переживання словами.

Арт-терапія як засіб вільного самовираження та самопізнання передбачає атмосферу довіри, високої толерантності. Уваги до внутрішнього світу людини.

Дає значний позитивний емоційний заряд, формує активну життєву позицію, впевненість у своїх силах.

Пісочна терапія

Пісок і вода – найулюбленіші матеріали для ігор і занять дітей. Пісок «поглинає» негативну енергію, «очищає» енергетику людини, стабілізує її емоційний стан.

Матеріал для гри з піском:

Ящик відповідного розміру;

Чистий просіяний пісок;

Лійка з водою;

Набір мініатюрних фігурок з пластиліну, паперу, пластику, деталі конструкторів.

Роботу з піском доцільно починати з ігор на розвиток тактильно-кінестичної чутливості та дрібної моторики рук.

Тактильно-кінестичні відчуття – це відчуття, які ми отримуємо через рецептори на шкірі. Вони тісно пов’язані з розумовими операціями, з їх допомогою ми пізнаємо світ.

Можна запропонувати:

«походити» долоньками по піску, залишаючи свої сліди;

Виконати долоньками і ребром долонь зигзагоподібні та колові рухи;

Складеними пальцями зобразити на піску сліди загадкових, казкових птахів, тварин;

Створити відбитками долонь, кулачків різноманітні малюнки ( квіти, дерева, травичка …)

Танцювально – рухова терапія

Танець – один з видів рухової терапії, який, зокрема, дає дитині також можливість самовиражатися, само реалізовуватися, передавати свої емоції та почуття.

Вправні рухи людини – обов’язків компонент емоцій. Немає такої емоції або переживання, які б не передавалися в рухах, і не лише в міміці, а й у жестах рук, рухах ніг, голови, тулуба, напруженні або розслабленні мускулатури, характері і темпі дихання тощо.

Через танці можна виразити все, навіть те, що неможливо висловити словами. Він дає дитині змогу краще усвідомити можливості свого тіла, не лише поліпшує фізичне та емоційне здоров’я, а є ще й улюбленою розвагою. Педагог, спостерігаючи за групою під час танцю, оцінює сильні і слабкі сторони репертуару рухів учасників, після чого визначає, які з них змінити або вдосконалити.

Сміхотерапія

Сміх буває різним: веселим і отруйним, радісним і сумним, розумним і недоречним, іронічним і щирим, цинічним і сором’язливим. І не кожен сміх позитивно впливає на наше здоров’я.

Окрім того, сміх як важливий спосіб дихання, за якого вдих подовжується, а видих, навпаки, скорочується, дає легеням можливість повністю звільнитися від повітря. Він також знижує частоту ритму серця, нормалізує артеріальний тиск, сприяє виробленню життєво необхідних гармонів радості. Реакція імунної системи на сміх прямо протилежна реакції на стрес. Навіть саме промовляння «хі –хі», «хо – хо», «ха – ха» дає клітинам імунної системи команду атакувати чужорідні для них тіла – віруси, злоякісні клітини тощо. Тому сміх рівнозначний прогулянці по лісу. Але цим позитивна дія сміху не вичерпується.

Якщо вам бракує часу на повноцінний відпочинок, застосовуйте сміхотерапію. Щоб діти росли здоровими, веселими, слід впроваджувати в освітньо – виховний процес «хвилинки – смішинки», розваги, гуморини. Елементи сміхотерапії слід використовувати під час проведення фізкультхвилинок, фізкультпауз чи на перервах між заняттями тощо.

Казко терапія

«Цілющі» властивості казки покладено в основу цілого напряму психотерапії – казко терапії.

Діти дуже люблять казки. У казковій формі легше побачити та зрозуміти свої вади й проблеми. Мета казко терапії – допомогти людині побачити не так реальний світ, як те враження, яке він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. Щоб описати його, вони шукають у реальному світі аналогії і, оперуючи ними, створюють образи, що відповідають їхнім почуттям. Це називається метафорою. Саме метафоричною мовою говорить наша психіка, а точніше – права півкуля головного мозку. Вчені вважають, що ця півкуля мозку відповідає і за наше здоров’я.

Отже, тривале психологічне напруження, викликане страхом, призводить до дисбалансу в організмі дитини, а це, у свою чергу, викликає різні розлади, і як наслідок – серйозні хвороби.

Діти люблять робити героями своїх казок іграшки, маленьких чоловічків, звірят. Чотири – шестирічні використовують образи фей, принцес…

Кожне заняття казко терапією має закінчуватися обговоренням: «Чого навчила казка?»

Музикотерапія

Музикотерапія передбачає використання спеціальної добірки музичних творів з метою впливу на емоційно – почуттєву сферу малюка, його духовне зростання, забезпечення релаксації та емоційного тла для оптимізації різних видів діяльності. Музику можна використати для надання психолого – педагогічної допомоги дітям з інтелектуальними, мовленнєвими, руховими, сенсорними, емоційними порушеннями. Насамперед музика впливає на емоційну сферу дитини, вона також є засобом невербальної комунікації та одним з можливих способів пізнання світу.

У повсякденному житті варто використовувати якнайбільше оздоровчих технологій, адже вони переважно прості у використанні, дають вихованцям велике задоволення, а головне – мають ефективний комплексний вплив на формування їхнього здоров»я.

Правила арт-терапії

В арт-терапевтичному процесі неприйнятні команди, вказівки, вимоги, примус.

Дитина має право вибирати види і зміст творчої діяльності, образотворчі матеріали, а також працювати у власному темпі.

Дитина може відмовитися від виконання деяких завдань, відкритої вербалізації почуттів і переживань, колективного обговорення. («Включеність» дітей в групову комунікацію в чому визначається педагогічною етикою і майстерністю психолога.)

Дитина має право просто спостерігати за діяльністю інших учасників або займатися чим-небудь за бажанням, якщо це не суперечить соціальним і груповим нормам.

В арт-терапії прийнято заборону на порівняльні та оцінюють судження, позначки, критику, покарання!

Таким чином, арт-терапія дозволяє кожному учаснику залишатися самим собою, не відчувати незручності, сорому, образи від порівняння з успішнішими, на його погляд, дітьми, просуватися в розвитку за своєю природою. При цьому гуманістичний підхід не декларується, а реально втілюється на практиці.

Причому, чим менше вожатий втручається в художню діяльність дітей, тим вище отриманий терапевтичний ефект, тим швидше встановлюються відносини емпатії, взаємної довіри та прийняття.

Традиційна схема заняття

1. Привітання.

• Уточнення самопочуття кожного. Це створює атмосферу «тут і зараз». Виявляючи свій емоційний стан, учасники розповідають, чого вони очікують від заняття, про зміни, які сталися внаслідок попереднього заняття.

• Визначення тренером теми заняття. Інколи теми занять у зв'язку з попередніми висловлюваннями учасників можуть змінювати свою послідовність.

2. Вправа для емоційної розминки. Спрямована на створення внутрішньої свободи учасників групи. Репертуар таких ігор чималий. Здебільшого вони взяті з дитячих ігор. У довідниках з тренінгової роботи такі ігри належать до групи розминочних.

3. Основна частина. В ній вправи пасивного характеру чергуються з рухливими іграми. І те, і інше завершується обов'язково обговоренням і самозвітом учасників про свої почуття та думки (рефлексією). Інколи основна частина може складатися з двох частин, розділених перервою на обід. У такому разі два заняття можна об'єднати в одне.

4. Підведення підсумків заняття. Висловлювання учасників по черзі про свої відчуття, враження щодо виконаної роботи, побажання тренеру та групі.

5. Прощання. Це своєрідна ритуальна дія і може мати різні форми проведення.

Рекомендації

Оптимальне число учасників арт-терапевтичної групи від 3 до 15 осіб. Простір для занять включає коло зі стільців, робочі місця (стіл і стілець) для індивідуальної творчості, а також вільну від меблів частину кімнати, в якій можна легко переміщатися, танцювати.

Для проведення занять потрібні різні матеріали, такі, як олівці, фломастери, воскові крейди, пастель, соус, сангіна, художній вугілля, фарби, гуаш.

Необхідні кисті різних розмірів, палітра, баночки з водою, губка. Потрібно папір різних кольорів, відтінків, формату, щільності і текстури, картон, фольга, клей, скотч, ножиці, нитки, мотузки. Для колажів знадобляться старі журнали, репродукції, фотографії. На деяких заняттях використовуються тканини, глина, пластилін, спеціальне тісто, пісок з мініатюрними фігурками, дерево, природні й інші матеріали для створення об'ємних композицій.

Для театралізованих вистав можуть знадобитися грим, свічки, костюми, музичні інструменти.

Учасники мають рівні права і рівну відповідальність за те що.