Акт проголошення незалежності україни

Всесоюзні відомства поступово випускали владу із слабнучих рук, втрачали контроль над економікою рес­публіки, загальносоюзна власність на території Ук­раїни стала республіканською, створювалась національ­на валютна система.

Вмираючий режим спробував взяти реванш: 19 сер­пня 1991 р. у Москві розпочався заколот: було створе­но антиконституційний Державний комітет з надзви­чайного стану (ДКНС), хоча завдяки русифікованим засобам масової інформації він більш відомий як ГКЧП.

В Україні компартійне керівництво на чолі з Л. Крав­чуком закликало до спокою і витримки. Та перебіг подій показав, що тільки опозиція була проти зако­лотників.

Спроба путчистів здійснити державний переворот прискорила хід подій. Навіть людям, далеким від полі­тики, стало зрозуміло, що ця влада вичерпала свої по­тенційні творчі можливості і давно вже стала воро­жою своєму власному народові.

449

Розпад СРСР як унітарної держави почався з Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. громадян, що взяли участь у Всеукраїнському рефе­рендумі, проголосували за незалежність України; був також обраний Президент республіки— Л. Кравчук. Основними чинниками, що сприяли незалежності України, були міжнародні, регіональні і національні фактори. До перших належать: поразка соціалістич­ної світової системи у «холодній війні»; втрата конт­ролю за подіями в країнах соціалізму з боку країн Заходу; спалах міжнародних регіональних конфліктів, які відволікли увагу світового співтовариства від подій у СРСР (згадайте лише виступ М. Горбачова у зв'язку з початком війни у Перській затоці і наростання воєн­ного конфлікту в Югославії).

Регіональними факторами, що сприяли нам, була по­літична і економічна криза в СРСР; втрата Москвою контролю за становищем на місцях; майже всі со­юзні республіки заявили про вихід з СРСР, особливо після невдалого путчу; проімперські дії нових керів­ників РРФСР, які заявили себе правонаступниками СРСР, прискорили «парад суверенітетів».

Третьою групою факторів, які сприяли процесам державотворення, були національні. Серед них — існу­вання в Україні системи ще радянських органів дер­жавного управління, а також бажання київської но­менклатури позбутися московської влади. Звичайно ж, дуже важливе значення мала активізація національ­но-демократичного крила політичних організацій Ук­раїни. А впевненості і рішучості їм додавала індефе-рентність силових структур республіки, які зайняли очікуючі позиції. Не останню роль зіграла тут і бага­товікова боротьба народу за власну державність. До того ж певна стабільність національного ринку, що мала місце ще й у 1992 p., додавала снаги в будів­ництві суверенної держави.

450

Внутрішня політика

Українське суспільство виходило з політичних ка-таклізмів, маючи багатий запас нових політичних по­нять, але не готовим до державотворення. Соціалістичні ідеї в тому вигляді, в якому їх втілювали у життя на шостій частині земної кулі (таку територію займав СРСР), виявилися остаточно скомпрометованими і втра­тили значення орієнтиру суспільного розвитку. А своєї науково обгрунтованої моделі державного будівницт­ва в Україні не було.

Отже, багатий запас нових політичних понять — це єдине, що мало українське суспільство, -приступаю­чи до створення своєї держави. «Це печальна вигода тривожних часів, — писав один мудрець. — Вони відби­рають у людей спокій і втіху, а навзамін дають досвід та ідеї. Це і є початком політичних роздумів. Цим пояснюється звичайне явище - посилена робота по­літичної думки під Часіпісля суспільних потрясінь».

До незалежності Україна йшла довгим шляхом і дорого за неї заплатила. Наша держава отримала ши­роке міжнародне визнання. Була підписана також се­рія політичних та економічних угод із сусідніми і дале­кими державами. Почалося структурування суспільства. Головним нашим здобутком є збереження міжнаціо­нального миру в складних умовах. Завдяки цьому Ук­раїна залишається однією з небагатьох мирних зон не тільки в СНД, а й у всьому сьогоднішньому світі.

Правда, замість поліпшення життя маємо його ката­строфічне погіршення. Замість ефективної адмініст­рації маємо пониження 0 компетентності. Відсутня також забезпеченість усім золотим запасом країни на­ціональної валюти - гривні. Очевидну кризу пере­живають преса, книгодрукування, освіта тощо. Якоюсь мірою заспокоює лише те, що кризові явища, з якими ми зіткнулися, не обов'язково українські. їх пережи­вають усі країни колишнього СРСР і усі колишні соціалістичні країни Східної та Центральної Європи.

451

Відсутність законодавства, що розмежовувало б по­вноваження центру й регіонів, загрожує Україні роз­падом на 26 феодальних вотчин. З неефективності економіки виростають саботаж і злочинність. Тягар реформ перекладається на трудові верстви, мотив зна­ходиться в неминучості жертв заради майбутнього. Із загрозливою швидкістю зростають соціальна диферен­ціація і соціальні контрасти. Здається, світова худож­ня література не знає прикладів, коли про героя, який робить гроші, говорилося б позитивно. Українська літе­ратура тим більше не знає таких прикладів.

Основним мотивом розпачливої критики з боку де-, мократів є засилля на всіх рівнях старої партійної но­менклатури. Дійсно, вона скрізь, а особливо у провінції, залишається єдиною реальною владою.

Важливо також враховувати особливості сучасного політичного становища в Україні. Потрібен час для демонтажу кадрових структур такого масштабу, для їх кардинальної заміни. Слід пам'ятати, що серед успадкованих кадрів немало людей, які еволюціонува­ли у своїх настроях разом з усім суспільством і го­тові служити новій державі. Крім того, демократична держава формує свій апарат не за політичною ознакою, а за діловою, професійною. Досвід перебудови націо­нально-демократичних сил при владі в західних обла­стях України показав, що навіть тут вони не мають достатньої кількості своїх кадрів.

Тому зразу ж виникла проблема: ставити на керівні пости патріотів чи спеціалістів-професіоналів. Як зав­жди буває, серед бажаючих зайняти керівні посади ви­явилося більше «патріотів», ніж кваліфікованих спеці­алістів з тих чи інших галузей народного господарства. Президент особливо зараз змушений опиратися на ті політичні групи, суспільні сили та структури, які можуть повести за собою маси. Вважається, що ліквіда­ція старого держапарату привела б до спалаху напруженості.

452

Тому вихід із становища у демократів один — збільшувати свій реальний вплив у суспільстві. І обо­в'язково формувати свій професійний корпус претен­дентів на урядові посади.

Головна причина поразок демократів сьогодні — це їх власна слабкість, яка є на­слідком політичної нерозвиненості суспільства.

Особливість сучасного етапу розвитку України по­лягає в тому, що в попередні історичні періоди нова правляча еліта формувалась паралельно з деградую­чою старою елітою. У радянські часи цього не відбу­лося. Тому грандіозні завдання переходу суспільства до нового якісного стану вирішуються під проводом радянської номенклатури, яка за своїми якостями не відповідає цим вимогам. В Україні ситуація ще більш складна, ніж деінде, тому що республіканська номен­клатура, вихована в умовах жорсткої централізації управління, виявилася однією з найбільш неефектив­них у бувшому СРСР.