Джерела та література

Баран В. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953-1985 рр.—Львів, 1992.

Воронов І., Пилявець Ю. Голод 1946-1947 pp.— К., 1991.

Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація?— Віт­чизна.— 1990.— № 5-8.

Зарецький О. Українські шістдесятники і хру-щовська відлига в етнокультурному просторі СРСР.— Сучасність.— 1995.— Ч. 4.

Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років.— К., 1995.

Кормич Л.И. Роль женских организаций в дости­жении национального согласия.— Жінки України.— К., 1996.

442

Маркатун І. Антирелігійна кампанія 50-60-х років на Україні.— УІЖ.— 1991.— № 10.

Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки не­написаної історії.— К., 1993.

Шевченко Л. Культурно-ідеологічні процеси в Ук­раїні у 40-50-х роках.— УІЖ.— 1992.— № 7-8.

Шелест П. Все, що скоїться, я передбачав. — Украї­на.— 1990.— № 21.

Шип Н.А. Интеллигенция на Украине (XX ст.). Ис-торико-социологический очерк. — К., 1991.

Тема XV

Проголошення і

Будівництво незалежної

Української держави

У 90-ті роки

Короткий зміст:

Перебудова в СРСР і в Україні. Акт проголошення не-' залежності України. Внутрішня політика. Соціально-економічне становище в незалежній Україні. Консти­туційний процес: нова Конституція України. Виник­нення багатопартійної політичної системи в Україні. Проблеми української культури в кінці XX століття. Зовнішня політика України, Ті сучасні пріоритети.

Основні проблеми:

У середині 80-х pp. стала зрозумілою неможливість збереження радянського політичного режиму. Отже, реформи суспільного життя цілком назріли. Розпо­чатий «згори», від влади, процес був названий «пере­будовою*.

Сім років перєбудовного процесу докорінно змінили всі сфери суспільного життя України. За ці роки швидко деградували і розпалися тоталітарні режими не тільки в СРСР, айв країнах Східної Європи. Світові було наочно продемонстровано нежиттєвість кому­ністичної ідеології.

Невдача перебудови привела до розпаду СРСР і виник­нення цілої низки незалежних держав, серед них і Ук­раїни. Перед незалежною і суверенною Українською державою постала безліч проблем, які треба вирішувати вперше і власними силами.

444

Перебудова в срср і в україні

Перебудова почалася в СРСР у квітні 1985 р. її метою було виправити деформований соціалізм, вряту­вати систему, надати існуючому соціалізмові «людське обличчя». Почалися процеси демократизації суспіль­ства, активізація громадської думки, поліпшення еко­номічних показників тощо. Проте перебудова гальму­валась через спрощений командний підхід до реформування.

Стара система працювала й далі за інер­цією, не було узгодженої концепції реформування, за­надто вузьким було коло реформаторів у самій КПРС, а вузька соціальна база для проведення реформ не сприяла їх успіхам.

Проте перебудова залишається об'єктивно існую­чим історичним періодом з чіткими хронологічни­ми межами, тобто бід проголошення курсу на перебу­дову — до розпаду КПРС і СРСР.

Замість зміцнення СРСР перебудова привела його до розпаду.

На першому етапі перебудови була оприлюднена її стратегія: нове політичне мислення, радикальна еко­номічна реформа, демократизація всієї політичної структури.

Починалася перебудова з покращення інформова-ності населення країни. Відродився дореволюційний термін «гласність». Тоді під гласністю розуміли інфор­мацію, яка пробивалася через перепони офіційної цен­зури. Радянське суспільство за ступенем закритості набагато випереджало дореволюційне суспільство Ро­сійської імперії. Радянський тоталітарний режим від­значався мертвящою серйозністю свого офіціозу і полі­тичних доктрин.

У перші роки перебудови Україна залишалась під контролем консерваторів, яких очолював перший

445

секретар ЦК Компартії України Б. Щербицький. Республіка аж до 1989 p., поки М. Горбачов не зняв В. Щербицького з посади, була справжнім заповідни­ком застою.

Одним з перших гасел перебудови було «приско­рення». Малося на увазі прискорення темпів еконо­мічного розвитку. Гласність, яка почала висвітлювати і економічне життя України, давала інформацію, яка змушувала задумуватись навіть найбільших оптимістів. Масштаби економічної кризи України давали мало підстав для покращення життя і добробуту народу.

Командні методи керівництва економікою залиша­лися незмінними. Малося на увазі, що основні ідеї реформи управління економікою полягають у поєд­нанні централізованого директивного планування з на­данням підприємствам певної свободи. Про те, щоб замінити адміністративно-командний метод ринковим механізмом, не могло бути і мови.

Тим не менше перебудова управління економікою в Україні набула великих розмірів. Було ліквідовано 103 республіканських органи управління, управлінські функції центру були передані місцевим органам, підприємствам та об'єднанням. Було також ліквідо­вано 14 міністерств і відомств, 83 організації серед­ньої ланки. Були також реогрганізовані 1 500 під­приємств, цехів, дільниць та інших структурних під­розділів. Майже на 80 тис. чоловік скоротився управ­лінський аппарат.

Економіка України була зорієнтована Москвою в основному на виробництво засобів виробництва, до­бування сировини і палива. Відповідно, виробничі пла­ни для УРСР складалися теж у Москві. Тому за роки перебудови економічне становище України погіршу­валося дедалі більше.

Принизливість і небезпеку цілковитої залежності від Москви громадяни

України особливо гостро відчу­ли в 1986 p., коли 26 квітня сталася катастрофа на Чорнобильській АЕС.

446

Радянське керівництво на чолі з М. Горбачовим приховувало страшну небезпеку, яка нависла над мешканцями Києва і навколишньої тери­торії, що безпосередньо прилягала до Чорнобиля. Че­рез чотири дні, 1-го травня, в Києві, як завжди, пройшла святкова демонстрація, були влаштовані народні гуляння, а для дітей був проведений конкурс малюнку на ас­фальті. І це в той час, коли над містом особливо інтенсив­но розповсюджувалися радіоактивні викиди. Саме ж керівництво України вивезло своїх рідних і близьких з радіоактивно небезпечного Києва до Криму.

Тільки через дев'ять днів після катастрофи на Чорно­бильській АЕС про неї було оголошено офіційно. Страш­ні наслідки катастрофи не піддаються точній оцінці. Площа, яка постраждала від катастрофи, становить 1/12 території України. До зони обов'язкового відсе-лення потрапили 92, а до зони гарантованого державою добровільного відселення — 835 населених пунктів. Біля 1500 населених пунктів перебувають під пос­тійним радіоекологічним контролем. Особисту траге­дію переживають люди, які потрапили в зону дії раді­ації, їх здоров'я неухильно погіршується, десятки тисяч з них передчасно померли. Непередбачуваними є ката­строфічні наслідки Чорнобиля для генофонду нашого народу. Цілі покоління вже живуть, а наступні будуть жити, скалічені радіацією. Не отримали від держави належної допомоги і ліквідатори катастрофи.

Катастрофа на Чорнобильській АЕС стала своєрід­ним каталізатором, що прискорив процес здобуття не­залежності України.

Формувалася соціальна база перебудови, виникали і зміцнювалися неформальні організації. В Україні у 1987 р. були створені Український культурологічний клуб у Києві, «Товариство Лева» у Львові, «Народний союз сприяння перебудові» в Одесі. Явочним поряд­ком стали відбуватись мітинги, демонстрації, збори. Це був другий етап.

На третьому етапі зароджується багатопартійність в Україні. Була створена Українська демократична спілка, політизує свою діяльність Українська Гельсін­ська Спілка (УГС).

447

Поглиблення процесу перебудови було прискорено І з'їздом Рад СРСР. Під тиском громадськості в жовт­ні 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про мови в Українській РСР». Цим документом юри­дично закріплювався державний статус української мови. Було гарантовано рівноправність мов усіх на­родів, які проживали на території України, і створено умови для розширення сфери функціонування україн­ської мови як мови корінного народу. У відповідності з законом протягом п'яти років українська мова по­винна була замінити російську в діяльності держав­них установ.

Політичний плюралізм сприяв появі масових рухів та організацій. Восени 1989 р. у Києві відбувся уста­новчий з'їзд Народного руху України (НРУ), міцніє робітничий рух.

Цією активізацією низів суспільства ознаменувався четвертий етап перебудови.

П'ятий етап перебудови ознаменувався загострен­ням протиріч у суспільстві. Усе більш консерватив­ними стають керівники СРСР, усе більш рішуче вис­тупають за перебудову, як за зміну всього існуючого ладу, неформальні організації, нові українські полі­тичні партії, народні маси. У цей час (лютий — гру­день 1990 р.) відчутним став спад в економіці. Полі­тичне життя України набуває більш активних форм. Головною його подією стали березневі вибори 1990 р. народних депутатів до Верховної Ради УРСР. У ново­му парламенті утворилась більшість (група 239) і опо­зиція — Народна рада (125 осіб). Парламентська опо­зиція з перших днів відіграла помітну роль у по­літичній сфері. Саме з її ініціативи 16 липня 1990 р. було прийнято Декларацію про державний, сувере­нітет України. Опозиція влаштувала масові страйки восени того ж року. У результаті масової жовтневої голодовки студентів у 1990 р. змушений був піти у відставку голова уряду республіки В. Масол.

448

Одночасно з активізацією народних мас відбувається радикалізація політичних сил — партій і організацій. Так, НРУ на своєму з'їзді у жовтні 1990 р. висуває гас­ло: «Від народного руху за перебудову — до народного руху за відродження суверенітету України»,

Кінець перебудови припадає на грудень 1990 р. — серпень 1991 р. Це одночасно і шостий її етап. Ката­строфічним став спад виробництва. Для подолання кризових явищ були спроби зробити Україну неза­лежною.