Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кормич Л.І.,Багацький В.В. Історія України від...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2.19 Mб
Скачать

Боротьба оун—упа проти радянських партизан

Болотисті й важкодоступні території на півдні Біло­русії, вздовж Прип'яті, також українська частина цієї річки перебували в руках радянських партизан.

417

Саме туди відступила більшість їх загонів після своїх рейдів на південь, в Україну. У тих місцях було багато під­пільних аеродромів, найважливіший з них — в рай­оні Лельчичів, на північному кордоні Рейхскомісаріату України (на північний захід від Овруча). Саме через цей аеродром, що був створений у березні 1943 p., відбу­валося все постачання продовольством радянських партизан, що діяли в Україні (загони Сабурова, Ков­пака, Федорова, Наумова, Бегми, Мельника тощо). З трав­ня 1943 р. цей аеродром використовували також для літаків центрального керівництва розвідки Червоної Армії і військ, комісаріату Москви. Тільки за 4 місяці 1943 р. аеродром прийняв 65 літаків, не рахуючи літаків служб розвідки армії. 64 рейсами було дос­тавлено і скинуто з парашутів продовольство і спо­рядження.

У червні 1943 р., за наказом головного радянського

штабу партизанського руху, формування Ковпака ви­йшло з лісів Південної Білорусії, маючи на меті здійсни­ти рейд через Західну Україну на південь, аж до Кар­пат, «Від Путивля до Карпат» — так називається книга Ковпака про цей рейд. Формування, що налічувало 1700 бійців, добре озброєних, у тому числі й артилерією, прой­шло на північ від Рівного, завернуло між Рівним і Луць­ком на південь і південний схід, ухиляючись від вели­ких боїв з УПА. Обходячи територію УПА, цей загін спустився до Сатаніва і, повернувши на захід, розпочав рейд у Галичині. Але формування Ковпака зазнало по­разки від німців на схід від Коломиї на початку серп­ня 1943 р. Не знаходячи підтримки серед населення, залишки формування, розбиті на сім груп, змушені були в жовтні повернутися у Білорусію.

Такий великий рейд по українській території, де радянських партизан практично не було, мав насам­перед пропагандистську мету. Треба було продемон­струвати російсько-радянську присутність у Західній Україні, де був традиційно сильний націоналізм.

418

Саме боротьба проти українського націоналізму була одним із завдань радянських партизан на Волині. За українськими джерелами, радянські загони, що при­йшли з півночі, проводили каральні заходи проти укра­їнських сіл, які вони вважали недружніми.

Відомо, що саме таким чином у вересні й жовтні було спалено 60 будинків в одному селі в районі Висоцького, а 40 сімей було розстріляно. Подібні репресії відбувалися і в інших районах. Відділи УПА вступали в бої, щоб обмежити чи не допустити проникнення радянських партизанів. Ці бої особливо розгорнулися в жовтні 1943 p., зокрема в лісах Цумані. Великі бої точилися в багатьох райо­нах Волині, де проникнення радянських партизанів особливо важко було виявити, зокрема, коли ці загони видавали себе за українських повстанців, співаючи навіть народних пісень.

Наближення фронту, як підкреслювалось у пові­домленні генерального комісара Волині і Поділля за 31 жовтня 1943 p., дуже сприяло активності «як ра­дянських бандитів, так і ОУН та руху польського опо­ру». Перебіжчики з охоронних батальйонів, за свідчен­ням генерального комісара, як звичайно, приєднувались до українських повстанців. У донесенні також указу­валось, що «радянські банди» мали в своєму розпоряд­женні багато аеродромів, через які здійснювали пере­везення вантажів. Згідно з донесенням, радянські партизани знаходилися на північ від лінії Любомль — Ковель — Сарни — Коростень. Територію на південь від цієї лінії контролювали «українські національні бандити», так німці називали бійців УПА.

Верховне командування УПА вирішило звернути­ся до радянських партизанів. У листівці, надрукованій у жовтні 1943 р., УПА схвалювало їх боротьбу проти німців. «Боротися активно проти гітлерівських варва­рів — це великий і священний обов'язок кожної чес­ної людини, — писалось у листівці. — Але знищив­ши це зло, треба було думати, що буде далі. Замість • Нової Європи» прийде СРСР? Ні! — відповідала листівка.— Не за таку зміну ми боремося, не такого бажаємо собі ладу в Україні і в світі».

419

Далі в листівці говорилося про цілі УПА й підкрес­лювалось, що в її лавах уже борються поряд з україн­цями національні загони грузин, вірменів, таджиків, азербайджанців. «Вони борються за зруйнування німецької і більшовицької тюрем, за побудову са­мостійних національних держав». Листівка закінчу­валась закликом до червоних партизанів приєднува­тись до спільної боротьби за свободу.

У жовтні й листопаді 1943 р. УПА провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів. Німці втратили більше 1500 солдатів і офіцерів уби­тими й пораненими. УПА недорахувалася 414 по­встанців.

УСПІХИ ОУН—УПА В БОРОТЬБІ З ОКУПАНТАМИ

На початку діяльність українських національних частин, що входили до УПА, обмежувалася напада­ми на німецькі продовольчі склади. Ця діяльність, як і діяльність радянських партизан, значно посилилася з січня 1943 р.

На початку лютого відділи УПА перейшли до ши­рокомасштабних операцій на два фронти: проти німців і проти радянських партизанів. УПА вирішили від­тіснити радянських партизанів на північ, за річку Прип'ять і на схід, за річку Случ.

Німців же УПА змушувала залишати опорні пунк­ти і місцевості, які захищали нечисленні гарнізони. Захопивши певну територію, УПА хотіла покласти край новим німецьким каральним експедиціям проти сіл і взяти на себе повністю захист населення.

Як уже зазначалося, вперше з березня 1943 р. у ні­мецьких рапортах з окупованих територій говорилося в загальних рисах, що в районі Сарн-Костополя з'явилася «банда» приблизно з 1 тис. чоловіків під коман­дою Боровця і «групи бандитів» ОУН Еандери.

420

А вже в квітні служба рейхскомісара склала карти генерального округу Волинь-Поділля, на яких була по­казана справжня ситуація німецького управління. Починаючи від лютого 1943 p., цей регіон був вели­кою мірою контрольований рухом опору. Але гене­ральний округ Волинь-Поділля простягався аж до кор­дону з Білорусією і мав 80 506 кв. км, де проживало 4 млн 212 тис. мешканців. Цей регіон мав велике значення з економічного погляду.

У більшості районів Волині німецька адміністра­ція існувала лише в районних або окружних центрах, а сільська місцевість була повністю в руках повстанців і частково (на півночі) в руках радянських партизанів.

В одному з німецьких рапортів підкреслювалося, що коли йдеться про український національний рух, тоді «треба повністю евакуювати місцеве населення з цих районів». Рапорт інформував, що повстанці час­то вживали важку зброю, навіть гармати, які здобули «у словаків та інших».

У травні 1943 р. у Волинській, Подільській, Жито­мирській областях, тобто на території 145 308 кв. км (43% території Рейхскомісаріату України), німці по­вністю втратили 32% орної землі, 17% виробництва хліба, 33% рогатої худоби тощо. Тоді як у 1942 р. Україна постачала для німців на фронті всю необхід­ну кількість м'яса, то тепер німці змушені були везти 6 тис. тонн м'яса з Рейху.

Це й не дивно, бо більшість територій Волині і По­ділля, а також багато районів Житомирщини перебу­вали в 1943 році в руках українського національного руху опору. До речі, цей рух опору за кількістю бійців перевищував у цей час радянський рух опору.

В українському націоналістичному русі опору існу­вало три течії:

1) ОУН Бандери, а саме УПА — весною було 8-10 тис. бойовиків, влітку їх число подвоїлося.

421

2) Партизанський рух Т. Бульби-Боровеця — УНРА — 4 тис, але влітку більшість їх влилась в У ПА.

3) ОУН Мельника — навесні 2-3 тис. повстанців. Під час збройної боротьби проти двох диктатур, двох

імперіалізмів і двох окупаційних армій за волю і са­мостійність українського народу загинуло приблизно 20 тис. бойовиків УПА і членів збройного підпілля.