Проголошення акту відновлення української державності

ОУН і раніше й сьогодні вважає, що єдиним шля­хом до визволення України (як і всіх інших народів) є національно-визвольні революції. Знаменитий філо­соф Мераб Мамардашвілі в інший час і за інших об­ставин зазначав, що людину не можна звільнити ззовні. Люди, відпущені на волю, є всього лише вільновідпу-щенниками з волі пана.

Тому з початком війни Німеччини проти СРСР похідні групи ОУН Бандери поступово проникали в Ук­раїну слідом за німецькою армією. У них налічувало­ся від 3 до 5 тис. осіб, розділених на три великі групи: «Північ», «Центр» і «Південь». Група «Північ* повин­на була досягти Києва та області. «Центр» мала на меті Харків та область. Група «Південь» повинна була діста­тися Одеси і Криму. Спеціальна група, що складалася з 15 чоловік, мала завдання якомога скоріше досягти першого важливого українського міста — Львова, го­ловного центру Західної України, і проголосити там незалежність Української держави. Щоб проникнути в Україну, усі засоби були добрі. Більшість оунівців мала підроблені документи або перепустки служби про­паганди вермахту. Німці на початку не могли розібра­тися, що роблять ці молоді люди, проникаючи в тилову зону фронту. А ці молоді люди створювали міліцію для наведення порядку і місцеве управління, що окупан­там здавалося позитивною діяльністю.

Проте ці молоді люди належали саме до ОУН Бан­дери, і їхнім завданням було організувати в кожній місцевості, через яку вони проходили, саме українсь­ку владу.

411

Радянська влада покинула Львів увечері 29 червня після багатоденних боїв з українськими повстанцями, які атакували стратегічні точки й особливо тюрму, де було ув'язнено багато членів ОУН. ЗО червня на світан­ку український батальон «Нахтігаль» і кілька німець­ких частин увійшли в місто.

Лідери ОУН добре знали хижацьку природу гітле­рівського рейху, незважаючи на його «українофільські декларації». Такою ж ворожою до ідеї української са­мостійності була реакція керівників Радянського Со­юзу.

Напад Німеччини на СРСР був другою нагодою для спроби поновити українську державність і остаточно переконатись у справжньому ставленні ГІтлера до «ук­раїнського питання». Провід ОУН Бандери проголо­сив ЗО червня 1941 р. у Львові Акт відновлення україн­ської самостійної держави. Зрозуміло, що головною метою цього акту було відновлення Української суве­ренної держави. Цьому передували двомісячні пере­говори українських політичних угрупувань у травні-червні у Кракові. В них приймали участь 116 україн­ських політичних, громадських і воєнних діячів. Був створений Український Національний Комітет. А че­рез тиждень у Львові відбулися Національні Збори, які проголосили Акт відновлення української держав­ності. Цей акт був проголошений і львівською радіос­танцією та опублікований у пресі.

У тексті проголошення було сказано, що «волею Ук­раїнського Народу Організація Українських Націо­налістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України». В Акті проголошення містилося прохання до населен­ня «не скласти зброї так довго, доки на всіх україн­ських землях не буде створена Суверенна Українська Влада».

412

Наступного дня з'явився другий важливий доку­мент — Пастирський лист Митрополита Андрія Шеп-тицького, яким Українська греко-католицька Церква визнала Акт за початок відновлення Української дер­жави. 10 липня з'явився подібний документ Україн­ської Православної Церкви, підписаний єпископом Луцьким. Тимчасовий український уряд очолив Яро­слав Стецько. Українську Національну Раду, як пред­парламент, очолив Митрополит Андрій Шептицький, а Кость Левицький став його президентом. Правда, це не завадило німецьким властям уже 12 липня ареш­тувати і вивезти до концтабору Ярослава Стецька, Сте­пана Бандеру та інших керівників ОУН та уряду.

Депортованих у Берлін членів українського уряду допитували високі воєнні чини абверу та СД. Вони використовували цікаву аргументацію при допитах, наприклад Ярослава Стецька. Зокрема, полковник Ервін Штольце твердив, що проголошенням своєї не­залежності українці ускладнили ситуацію на Сході, створивши враження, що німці прихильно ставляться до розчленування Росії. Мовляв, унаслідок цих хиб­них кроків Німеччина тепер зіткнеться з фанатич­ним опором російських солдатів, які з цього моменту боротимуться за єдність імперії: «Ваша політика кош­туватиме життя нашим солдатам», — підсумував Штольце.

Як і багато інших німців, цей офіцер думав, що єдиний спосіб перемогти ворога — це не виступати проти єдності Російської імперії. Ярослав Стецько відповів Штольце: «Я розцінюю ситуацію по-іншому. Ваші солдати змушені будуть віддавати своє жит­тя через вашу хибну політику щодо українського народу. Росіяни в будь-якому разі проти вас. тільки з тої причини, що ви почали війну протії їхньої імперії-А тепер проти вас також і українці».

У Львові всі члени уряду, які не були арешто­вані, змушені були заявити про свою лояльність до німецьких властей.

413

Припинили політичну діяльність і всі інші політичні організації, такі, як ОУН Мельника тощо.

ОУН Бандери відмовилася приєднатися до цього кроку, оскільки німці не могли дати гарантії щодо двох прав: незалежність і майбутнє України та звільнення Бандери.

УПА була побудована за принципом регулярної армії, в її відділах панувала військова дисципліна. На самому початку усіма відділами командував Клим Савур-Клячківський. Перший штаб УПА знаходився на Волині, в районі Костополя. УПА поділялася на три групи, що відповідали трьом воєнним округам.

Роман Шухевич у 1943 р. став головним командиром УПА під псевдонімом Тараса Чупринки. З 1944 р. організаційна структура УПА вже була остаточно за­лагодженою. Територія дії УПА була поділена на три краї: Північний край (Волинська й Житомирська об­ласті), Західний край (Львівська, Тернопільська, Ста-ніславська, Чернівецька й Дрогобицька області) і Півден­ний край (Вінницька і Кам'янець-Подільська області).

Як говорилося в часи війни, російсько-совєтська вла­да пильно слідкувала за зростаннями ваги і сили ОУН Бандери. Вирішивши боротись всіма силами проти впливів цієї організації на населення України, ця влада вже на самому початку війни розпочала шалену про­паганду проти українських націоналістів, як на оку­пованій території, так і в СРСР, і серед західних союз­ників. Вже в першому числі газети «За Радянську Україну» від 31 липня 1941 p., що її почало видавати командування Південно-Західного фронту для окупо­ваної частини України, українських націоналістів представляли як зрадників українського народу на послугах Гітлера і гестапо. У статтях, підписаних О. Корнійчуком, С. Сокільським та ін., писалося, що Бандера і його уряд «брали накази від Гітлера». Вис­тупаючи проти «жовто-блакитних банд», Корнійчук писав, що «свободолюбивий український народ має для них і для Степана Бандери єдину відповідь — смерть».

414

Крім того, читалися тисячі лекцій на таку ж тему солдатам Червоної Армії, виступали цілі брига­ди агітаторів і пропагандистів, велося радіомовлення на окуповані території антиоунівської спрямованості. Усі ці засоби масової інформації твердили, що «україн­сько-німецькі нацисти — найлютіші вороги україн­ського народу». Показовим є поєднання в даному ви­падку українців з німецьким нацистами. В іншому випадку поєднувались татари з німецькими фашиста­ми і потім висилались з Криму, або інгуші і чеченці тощо. Тобто офіційно і назавжди ворогами радянської влади вважалися всі неросіяни. Така масована атака на світогляд людей не могла не дати своїх наслідків. У людей, що мали єдине джерело інформації і не були свідками подій, поступово формується стереотип укра­їнського націоналіста як жахливого кровожерного мон­стра. Цей стереотип існує і сьогодні.

Німці.ж уперше у воєнних донесеннях і рапортах зі Сходу почали відкрито повідомляти про дії УПА тільки з березня 1943 р. Це робилося для того, як зазначав хтось з ідеологів рейху, щоб не пробуджува­ти в українцях ідею незалежності України. Але довго приховувати факт масового організованого опору в Ук­раїні фашистським окупантам не вдалося- І тоді на повну потужність запрацювала гітлерівська пропаган­да. Німці твердили, що діяльність ОУН і УПА була Інспірована Москвою і більшовиками: «ОУН і більшо­визм — це одне; тому вони мусять бути знищені!». А в листівці німецького командування, підписаній фон дем Бахом говориться; «...признано українського во­жака бандитів Бандеру старшим большевиком со-еєтської України».

Знову ж таки радянська пропаганда спростовува­ла ці твердження і вела своєї.

Так, у зверненні Вер­ховної Ради УРСР до населення України від 21 трав­ня 1943 р. сказано, що «...ватажки націоналістичної банди... — прямі агенти Гітлера». А далі: «Вони хо­чуть, щоб Радянська Україна порвала теперішній союз... і виділилася в окрему державу...». Що відпо­відало дійсності.

415