Окупація україни військами фашистської німеччини

Ви пам'ятаєте перебіг подій напередодні війни. Фа­шизм загрозливо навис над Європою. Головною пере­шкодою на його шляху став Радянський Союз. Ворог планував загарбати його за чотири — шість тижнів. У пошуках «життєвого простору» фашисти розрахо­вували на ресурси як всієї Європи, так, зокрема, і Ук­раїни. Ще в 1939 р. Птлер заявив, що йому потрібна Україна, щоб німців знову не змогли ослабити голо­дом, як це було у попередній війні.

Війна увірвалась у міста і села України 22 червня 1941 р. Увесь народ піднявся на боротьбу з ворогом. Навіть попередня насильницька колективізація, терор і репресії, голодомор не змогли витравити з душі на­роду любов до Батьківщини. Коли справа дійшла до вибору: бути чи не бути Україні, народ черговий раз продемонстрував найкращі якості своєї душі і став на захист рідної землі.

У перші ж місяці війни до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту влилося 2,5 млн чоловік населення України. У військкоматах не було відбою від добровольців. Збір коштів у фонд оборони набув всенародного характеру.

Розрахунок ворога на блискавичне захоплення те­риторії Радянського Союзу, внаслідок якого різко впа­де воєнний потенціал країни, не виправдався. Фронт і тил злилися воєдино. Незвичайна швидкість і опе­ративність і масштаби евакуації людей і підприємств на схід від лінії фронту порушили попередні плани ворога.

404

В Україні протягом кількох місяців на схід було перевезено майже 550 підприємств, майно тисяч кол­госпів і радгоспів, МТС, багато наукових і навчальних закладів, культурні та історичні цінності. Евакуація 3,5 млн жителів України, передусім кваліфікованих спеціалістів, дала змогу закласти фундамент майбут­ньої перемоги.

Важливе гєополітичне становище України в центрі Європи викликало основні апетити ворога. Наш народ отримав, як кажуть, від Бога прекрасні кліматичні умо­ви І найплодючішу землю. В усі історичні часи він хотів тільки одного — спокійно трудитись на своїй землі, жити в достатку за рахунок власної праці, рос­тити дітей і залишати їм у спадок мир і спокій, примножений власною працею добробут, міцну мирну державу зі справедливими законами.

Як зазначає український історик М.В.Коваль, уза­гальнена мета фашистської Німеччини у війні проти СРСР виглядала так: 1) знищення більшовизму; 2) роз­гром великоруської імперії; 3) набуття колоніальних територій, передусім України.

Це й обумовило особливо кривавий характер воєн­них дій в Україні, які продовжувались понад три роки. Саме Київська і Одеська оборонні операції 1941 року зірвали плани блискавичної війни Гітлера. Зокрема, до середини жовтня захисники Одеси відбивали безпе­рервні атаки фашистських військ, які мали п'ятикрат­ну перевагу. Після Курської битви, географічно пов'я­заної з Україною, почалося масове вигнання фашистів з України. Багато місяців підряд жорстокі бої за виз­волення України вели 10 фронтів, окрема Приморська Армія, сили Чорноморського флоту та трьох військових флотилій. А це майже половина особового складу і бой­ової техніки усієї діючої армії. У складі діючої армії на вирішальному етапі звільнення України було біля70 відсотків українців.

405

Всього ж Україна дала фронту понад 6 млн солдат.

Усе для фронту, усе для перемоги віддали і трудів­ники тилу. Жінки, пенсіонери, діти трудилися ціло­добово на оборонних підприємствах країни. Неймовір­ний тягар воєнних нестатків, важкої праці, горя від смерті своїх близьких і рідних на фронтах війни впав на плечі працівників тилу.

Усім відомо, яка доля очікувала народ України у відповідності з планом «Ост». «Новий порядок», який несли на своїх багнетах гітлерівські війська, відрізняв­ся особливою жорстокістю по відношенню до україн­ського народу. Метою фашистів було пограбування завойованих територій і знищення корінного населен­ня. Моральний і фізичний терор, тактика «випаленої землі» - такою була політика німецько-фашистської влади в Україні. Увесь світ знає село Лідіце в Чехо-словаччині і Орадур-сюр-Глан у Франції, спалені за опір фашистам разом з усіма жителями. А в Україні таких сіл нараховується загальною кількістю біля 320.

Не дивно, що переважна більшість громадян Украї­ни вороже ставилася до окупантів.

Проте багато хто з жителів західних областей України, переживши весь жах сталінських депортацій і репресій, зустрічали німецько-фашистських окупантів як визволителів. В їх пам'яті ще свіжими були спогади про те, коли вони були громадянами Австро-Угорщини, події Пер­шої світової війни і окупаційна політика'російських військ у Східній Галичині. Порівняння були не на ко­ристь радянської влади. Про існування німецького пла­ну «Ост» ніхто з населення України не здогадувався.

«Нойєс орднунг» — новий порядок нацистів не за-барився проявитися в усій своїй руйнівній силі. Ра­систська ідеологія арійської раси глибоко деформува­ла людську психіку, пробудила звірячі інстинкти. Брутальність поведінки фашистських окупантів пе рейшла всі межі: грабунки, садизм, ґвалтування, убивства стали нормою поведінки німецьких солдат в Ук­раїні.

406

Наприклад, в одному тільки Києві за роки німецької окупації було розстріляно більше людей, ніж загинуло солдат США у Другій світовій війні.

У «Книзі пам'яті України», яка є підсумком вели­кої архівної роботи, здійсненої останнім часом облас­ними редколегіями, стверджується, що Україна дала фронту понад 6 млн солдат. З них 3 млн загинули, кожен другий з тих, що залишився, став інвалідом.

Символами величі солдатського подвигу, мужності партизанів і підпільників стоять на нашій землі ти­сячі музеїв ратної слави, пам'ятників та обелісків. Тільки на Одещині знаходиться 2415 братських мо­гил, на яких золотими буквами викарбувані імена воїнів-визволителів, які загинули на землі України.

Одним з таких вражаючих пам'ятників високого героїзму народу у битві з фашизмом є обласна «Кни­га пам'яті України», видана друком в Одесі. У цій 10-томній історико-меморіальній праці вміщені імена 135 тисяч воїнів-одеситів, які загинули або пропали безвісті. У неї внесені також імена 2445 партизанів, підпільників, моряків, авіаторів, залізничників та інших громадян, мешканців Одещини. Усього ж у «Книзі па­м'яті» вміщено імена більш чіж 156 тис. чоловік — кращих синів і* дочок нашої Батьківщини.