Джерела та література

Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів.— К., 1990.

Вегеш М. Карпатська Україна (1938-1939).— Уж­город, 1993.

Гонта О., Захарчук Б. Проблема державних кор­донів України (1917-1940 pp.). — У зб.: Проблеми історії України: факти, судження, пошуки.—К., 1992.— Вип. 2.

Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Ста­лінізм на Україні: 20-30-ті роки.— К., 1991.

Історія міст і сіл УРСР. Одеська область.— К., 1969,

Касьянов Ґ. Українська інтелігенція 1920-х-30-х років: соціальний портрет та історична доля.—К., 1992.

Конквест Р. Жнива скорботи.—К., 1993.

Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому».—К., 1991.

Лозицький В. Політика українізації в 20-30-х ро­ках.— УЇЖ.— 1989.— № 3.

Нариси з історії Закарпаття.— Ужгород, 1993; 1995,— Тт. 1-2.

Рубльов О., Черченко Ю. Сталінщина й доля захід­ноукраїнської інтелігенції.— К., 1994.

397

Тема XIII україна напередодні та в роки другої світової війни

(1939-1945 pp.)

Короткий зміст:

Початок Другої світової війни і радянська політика відносно Західної України. Окупація України війська­ми фашистської Німеччини. Радянський партизансь­кий рух в роки Великої Вітчизняної війни. Проголо­шення Акту відновлення української державності. Фашистський терор і посилення руху опору. Боротьба ОУН—УПА проти радянських партизан. Успіхи ОУН— УПА у боротьбі з окупантами. Звільнення України від німецько-фашистських окупантів. Втрати України у Другій світовій війні.

Основні проблеми:

У кіч на 24 серпня 1939 р. в результаті 24-годинних переговорів Молотова і Риббентропа в Кремлі був підпи­саний пакт про ненапад між СРСР і Німеччиною. Цеп пакт був безневинний за своєю суттю і сенсаційний з політичної точки зору. Пакт передбачав взаємну відмову від агресії та дотримання нейтралітету кож­ною з сторін у випадку, якщо одна з них зазнає нападу третьої сторони.

До пакту додавався таємний про­токол, дія якого стала проявлятись перед усім світом, який застиг у чеканні. Протокол привів до поділу Східної Європи на сфери впливу, визначив зони, за які обидві сторони повинні були прийняти виключну відпо­відальність «у випадку територіального та політичного перевлаштування».

398

Цей термін недвозначно вказував на зруйнування польської держави, що набли­жалося, і початок якого був лише питанням декількох днів. Після окупації Польщі кожна із сторін матиме право робити що завгодно з тими східноєвропейськи­ми територіями, які попадуть у сферу її впливу. За умовами цієї домовленості, радянська зона повинна була включати Фінляндію, Естонію і Латвію, східну части­ну Польщі, тобто Східну Галичину або Західну Украї­ну і колишню румунську провінцію Бесарабію. Усе, що було розташовано західніше цієї лінії, відходило до Німеччини. Через місяць й Литву приєднали до СРСР, а Німеччина отримала ще одну частину Польщі.

Початок другої світової війни і радянська політика відносно західної україни

Ми не в стані оцінити всю значимість поділу Схід­ної Європи, поки не уявимо собі масштаби катастрофи, яка охопила народи цього регіону. Перехід до рук бру­натної Німеччини чи червоної Росії став жахливою бідою майже для кожного жителя поділених земель. Діючи з діаметрально протилежних ідеологічних по­зицій, як Німеччина, так і СРСР здійснювали огидні акти жорстокості на території своїх сфер впливу.

Німці практикували свої звичайні методи садизму у винищенні євреїв і зумисно доводили польське на­селення до стану жорстокого приниження. Росіяни здійснювали свої звичайні репресії проти «класового ворога» і депортували ні в чому не повинних галичан в глибинні райони Росії в такій кількості і з такою жорстокістю, що тисячі ув'язнених не витримували су­ворих випробувань і гинули. Для Литви, Латвії і Ес­тонії розділ фактично означав кінець національної не­залежності, а, наприклад, для естонців — депортацію і постійне розселення великих груп людей, педантич­не виселення більшої частини нації з її дому. Для фінів це означало криваву і жорстоку війну.

399

Ось що приховував у собі пакт про ненапад, підписа­ний у серпні 1939 р. Підписавши свою безпеку цим пактом, Німеччина через тиждень здійснила агресію проти Польщі. Як кажуть юристи, casus bellum, приво­дом до війни став, буцімто, напад польських солдатів на німецьку радіостанцію в Гляйвіці. Щоб помститися полякам за таку наругу над німцями, Гітлер 1 вересня 1939 р. напав на Польщу. Почалася Друга світова війна. Хоч існують деякі сумніви відносно того, чи розрахову­вав Сталін на вступ Англії і Франції у війну з Німеч­чиною після підписання пакту, він, без сумніву, не був розчарований тим, що вони вступили. Навпаки, для ньо­го це було найкращим варіантом.

Як політичний діяч, якому притаманне проведен­ня жорсткої політичної лінії, Сталін, здавалося, здійс­нив свої найфантастичніші мрії. Він не тільки ство­рив ситуацію, в якій Німеччина офіційно була втягнута у війну з західними державами, а Росія мала шанси залишитися осторонь, але й зумів виторгувати всі ті території, які колись складали частину Російської імперії, але були відібрані у неї в кінці першої світо­вої війни. Здавалося, йому більше нічого не лишалося, як тільки сидіти і не заважати Німеччині і західним державам знесилювати одне одного.

Отже, «германський поїзд у напрямку на Схід, по­ставлений на рейки ще 1400 років тому», рухався далі.

Англія і Франція, незважаючи на те, що вони оголо­сили війну Німеччині в 1939 р., не розпочали негай­них військових дій проти ворога. Почалася так звана «дивна війна». Таку назву початковому етапові війни дав французький військовий журналіст Ролан Дорже-лес. Війна дійсно була дивною, бо західний фронт пе­ребував у стані нереальної бездіяльності. Так продов­жувалося всю осінь 1939 р. і аж до весни 1940 p., поки Німеччина не напала на Францію, Нідерланди, Бель­гію і Люксембург. Попередньо німці сконцентрували свої сили на кордоні з Польщею, а потім, на протязі декількох тижнів, зламали збройний опір поляків.

400

До середини вересня 1939 р. німецькі війська перетнули демаркаційну лінію, обумовлену в секретному прото­колі. Було очевидно, що німці не зупиняться, аж поки не ліквідують владу польського уряду. Було також очевидно, що СРСР вживе достатньо рішучих заходів, якщо буде відстоювати свої права, обумовлені в пакті.

На цю ситуацію схвильований, наляканий і негото­вий радянський уряд реагував в двох напрямках. По-перше, він приступив до поспішної окупації тієї час­тини Польщі, яка була закріплена за ним в секретному протоколі. Голосно про протокол говорити не можна було взагалі, бо він був таємний. Тому для виправдан­ня вторгнення на територію суверенної Польщі СРСР мусив Знайти інший привід. І його було знайдено. Це була необхідність об'єднання всіх українських земель у складі СРСР. Правда, й тоді, й тепер, наприклад, амери­канський дипломат і історик Джордж Кеннан в книзі «Росія і Захід при Леніні і Сталіні» пише, що таким приводом було вельми непереконливе і немарксист-ське твердження про якусь расову й національну близкість між людьми, що проживали в цьому регіоні і в прикордонних областях Радянського Союзу. Як бачимо, на Заході тоді (як і тепер) існувало досить туманне уявлення про етнічний склад СРСР.

По-друге, було висунуто ряд вимог Литві, Латвії та Естонії і Фінляндії про розміщення радянських війсь­кових баз і гарнізонів на їхній території. Перші троє з цією вимогою погодилися, бо не мали достатньо сили для опору. Фінляндія ж відмовилася йти на капітуля­цію перед Москвою, за що остання оголосила ій війну. Почалася так звана «зимова війна», під час якої веле­тенська армія СРСР зазнала ганебної поразки від од­ної з найменших армій Європи, якою тоді була фінська армія.

Гітлер зумів використати різні політичні факто­ри на користь рейху. Найважливішими серед них були права німецьких меншин, а також більшовицька загроза в Європі.

401

Тому західні держави крізь пальці дивилися на спроби Гітлера вирішити свої проблеми за чужий рахунок, перш за все за рахунок народів Східної Європи. Український національний рух вирі­шив скористатися будь-якою нагодою, щоб досягли не­залежності, навіть якщо це буде на частині українських земель. Перша нагода виникла у зв'язку з вирішен­ням проблеми Карпатської України. Та німці не для того мріяли про «новий порядок» в Європі, щоб допо­магати визвольним національним рухам інших на­родів. Блискавично з'явившись на політичній карті Європи, Карпатська Україна так само швидко була стер­та з неї чехословацькими і угорськими військами. Як писали газети Європи того часу, «єдиним способом уникнути того, щоб прапор української незалежності не майорів над новою Європою», був «або поділ Кар­патської України між Польщею і Угорщиною, або про­сто повне приєднання її до Угорщини». Що в резуль­таті і сталося в березні 1939 р.

А потім німецькі і російські війська у вересні 1939 р. зупинилися навпроти одне одного на так званій «лінії Керзона», яка приблизно відповідала етнографічному кордону між поляками і литовцями, білорусами, україн­цями. Найбільш вона кривдила українців, лишаючи Польщі (а тепер німцям) важливі українські етно­графічні території (Лемківщина, Холмщина, Посяння, Підляшшя, а це 16 тис. кв. км, 1,2 млн чоловік). Кор­дон між Німеччиною і СРСР восени 1939 р. проходив, таким чином, по лінії Нарва — Буг — Сян. Загалом СРСР отримав 200 тис. кв. км територій з 12 мли меш­канців.

На окупованих російськими військами землях За­хідної Волині і Східної Галичини радянськими влас­тями було проведено включення Західної України до складу УРСР. Перш за все була припинена діяльність усіх політичних партій у Галичині, громадських орга­нізацій, навчальних закладів, «Просвіти», НТШ тощо.

402

Лише Організація Українських Націоналістів (ОУН) не припинила своєї діяльності внаслідок політичних і територіальних змін, бо вона була підпільною орга­нізацією і дозволу на існування ні в кого не просила.

У лютому 1940 р. в ОУН відбувся розкол. Пара­лельно з ОУН Мельника був створений революційний провід ОУН Бандери в Кракові. Поділ цей набирав драматичних форм, аж до братовбивчої міжусобиці. Зійшлися в боротьбі поміркованість і революційність, а це шкодило загальноукраїнським національним інтересам. У 1942 р. була створена Українська По­встанська Армія (УПА). Основою ідеології УПА була світоглядна політична програма ОУН — Бандери. Тре­тя конференція цієї організації, яка відбулася з 17 по 21 лютого 1943 p., стверджувала, що «сучасна війна на Сході, що Ті розпутано в ім'я імперіалістичних інте­ресів німецького націонал-соціалізму та московського більшовизму... це, в першу чергу, війна з приводу Украї­ни, яку обидва імперіалізми трактують у своїх загар­бницьких планах як центральну проблему їх імперіа­лістичної політики на Сході Європи та випадкову базу для дальших підбоїв... Тому для українського на­роду являється невідкличною вимогою вести бороть­бу проти обох імперіалізмів на платформі власних сил, а в основу своєї співпраці з другими народами клас­ти їхнє визнання нашого права на власну державу і на цій площині шукати спільних інтересів захід­них і східних народів у спільній боротьбі проти німецько-московського та інших імперіалізмів».

Пакт про ненапад не вберіг СРСР від нападу Німеч­чини. Та й уся логіка зовнішньополітичних подій того часу в Європі вела до зіткнення інтересів Берліна і Москви. Ціною цих суперечок двох режимів — фа­шистського і тоталітарного радянського — були міль­йони знищених життів у ході Другої світової війни. Кажуть, що зовнішня політика кожної держави вип­ливає з внутрішньої. А якою вона була і в Німеччині, і в Радянському Союзі, сьогодні відомо всім дуже добре.

403

Терор, доноси, переслідування, сфабриковані звину­вачення, атмосфера постійного страху за своє життя, відсутність законних, конституційних гарантій захи­сту майна і життя громадян — усе це сприяло фор­муванню агресивної зовнішньої політики як Німеч­чини, так і СРСР.