Введення нової економічної політики в україні

Політика «воєнного комунізму» загостри-113 після­воєнну економічну розруху і викликала масове неза­доволення населення.

В Україні розгорталась по­встанська боротьба селян. Лише в 1921 р- ТУТ ОУЛ0 вбито 1800 членів комітетів незалежних селян, які здійснювали продрозкладку. У Росії також вибухали селянські повстання («антоновщина» та ін.)

Останнім аргументом, який переконав більшовиків «відійти від Маркса», було повстання військового гар­нізону міста-фортеці Кронштадт і моряків Балтшсї кого флоту в лютому-березні 1921 р. Для його приду­шення, через те, що армійські частини виявилися ненадійними, направили делегатів X з’їзду РКП(б) і комуністів Петрограда.

З метою збереження влади більшовики вдалися до політичних методів подолання кризи.

381

Вимушено реакцією став відхід від спроб замінити ринковий ме­ханізм директивним управлінням. Цей відступ дістав назву «нова економічна політика» (неп) і охоплює період з 1921 по 1928 рік. Поштовхом до запровад­ження цієї політики стали рішення X з'їзду РКП(б) у березні 1921 p..

Неп передбачав систему заходів, спрямованих на використання «в інтересах будівництва соціалізму» товарного виробництва, ринкових відносин, економіч­них методів господарювання. Найважливішими з них були: зміна продрозкладки продовольчим податком; денаціоналізація частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, допуск приватного ка­піталу, заохочення іноземних концесій (у 1921 р. орен­дувалось понад 5200 підприємств); відмова від нату­ралізації господарських відносин і запровадження вільної торгівлі (на території УСРР діяло біля 75 тис. приватних торгових закладів); нормалізація фінансо­вої системи (відновлено у повному обсязі грошовий обіг, банки, кредитні установи, проведено грошову ре­форму 1922-1924 pp., яка зупинила шалену інфля­цію); децентралізація керівництва промисловістю.

Запровадження непу збіглося в часі зі страшним лихом. Посуха, скорочення виробництва продовольства внаслідок господарської руїни та непомірні реквізиції призвели до голоду 1921-1923 pp. На відміну від ана­логічної ситуації в 30-х роках, уряд РСФРР не прихо­вував голоду і мобілізував внутрішні та міжнародні зусилля для його подолання. Однак допомога надава­лася лише голодуючим Поволжя. Голод в Україні про­тягом довгого часу замовчувався, а вагони з продо­вольством із Київщини та Полтавщини посилали за тисячі кілометрів у Росію, замість того, щоб відправи­ти їх у південні губернії України, де теле лютував голод. Тільки навесні 1922 p., коли люди вмирали вже цілими селами, почали допомагати, але кілька сотень тисяч жителів врятувати вже не вдалося.

Незважаючи на всі труднощі, нова економічна полі­тика мала успіх. У 1923 р. вдалося покінчити з голодом.

382

Неп дав змогу здійснити те, чого раніше не вда­лося досягти силою зброї — ліквідувати повстанський рух. Селяни змирилися з новою владою і почали відвер­татися від повстанців.

Нестор Махно, втративши со­ціальну опору, у серпні 1921 р. з кількома десятками вірних соратників прорвався в Румунію. Остання спро­ба прибічників С Петлюри підняти антибільшовиць­ке повстання в Україні (рейд Тютюнника з Польщі) в листопаді 1921 р. закінчилася крахом: загін Тю­тюнника був ущент розгромлений кіннотою Г. Ко-товського під містечком Базар на Житомирщині.

Хоч земля згідно 3 земельним законом УСРР від 22 листопада 1922 р. залишалася державною власні­стю, вона передавалася в приватне користування або в оренду селянам. Звільнившись від страху реквізиції, селянські господарства швидко відновили свою продуктивність. У 1925-1926 pp. виробництво зерна в Україні майже досягло довоєнного рівня. Тоді ж був, в основному, відновлений обсяг промислового вироб­ництва. Головною формою організації промисловості стали трести — об'єднання підприємств за галузевою, територіальною або мішаною ознаками. У своїй діяль­ності трести були самостійними.

Усі ці заходи втілювались не завжди послідовно і повно, оскільки значні сили в партії і тодішньому суспільстві вбачали в них «повернення до капіталіз­му». Але більшість населення підтримувала неп, адже було забезпечено поліпшення умов життя робітників і селян. Правлячий режим досягнув політичної ста­білізації в суспільстві.

Фінансова реформа. Дійсно, якщо говорити про неп, то тут відбулася зміна погляду на соціалізм. Не ламати треба було капіталізм далі, а оживлювати Його. Ліквідація товарно-грошових відносин не виправдала себе, а привела до «талонної» системи натуроплати. Тому для успіху непу, а це означало відродження еко­номіки, треба було відновити товарно-грошові стосун­ки, тобто ринок та закони попиту і пропозиції.

383

Адже для державного регулювання товарно-рин­кових стосунків потрібен був важіль. Ним став твер­дий, забезпечений золотом карбованець. Наркомфін Г.Я. Сокольников здійснив дуже складну фінансову реформу, досвід якої й досі вивчають на Заході. В ос­нові її лежала ідея паралельних грошей — старих «совзнаков» і твердих золотих червінців (співвідно­шення обміну — один червінець на 60 тис. «сов-знаков»), причому деякий час ці «паралельні гроші» були однаково в ходу. Врешті-решт червінець пов­ністю витіснив «совзнаки».

На лютий 1924 р. були випущені також паперові гроші.

Неп в значній мірі полегшив країні прорив еконо­мічної блокади, вихід на міжнародні ринки, диплома­тичне визнання. Американське агентство ЮШ повідом­ляло, що в 1925 р. червонці котувалися на валютних біржах вище будь-якої європейської валюти.

Стабільні фінанси дали можливість СРСР помітно збільшити зовнішньоторговельний оборот. У 1924-1926 pp. Радянський Союз був головним експорте­ром зерна, масла, олії, льону та інших сільского-сподарських продуктів в Європу. Уряд серйозно ставив перед Заходом питання про кредити для закупок про­мислового обладнання.

Правда, тоді такої необхідності в кредитах, як зараз, ми не мали. Навпаки, неп уже в 1924 р. дозволив накопичити 100 млн інвалютних крб.! Реформа управління. Управлінська реформа розді­лила партійну, державну та господарську влади в країні. Були визначені нові структури і статут державних про­мислових підприємств (трести) і державної торгівлі (синдикати). Вони мали велику самостійність. Заборо­нялось втручатись у їх діяльність. Регулював усе ри­нок. Адміністративно управлялась тільки воєнна про­мисловість. Виникли гігантські об'єднання в Україні, такі, як «Південьсталь» (100 тис. робітників і 7 тис. службовців), «Донвугілля» та ін. Замість попередніх 70 наркоматів залишилось з десяток загальносоюзних.

384

У 1928 р. на долю синдикатів припадало 80-90% товарообороту промислової продукції. Відновилась чи­сельність робітничого класу і підвищилась продуктив­ність праці. Та не було ще ліквідовано безробіття. Правда, Сталін якраз ліквідацію безробіття ставив собі в заслугу після 1929 р.

Однак він ніколи не згадував про те, що навіть скромна допомога по безробіттю (27 крб. 56 коп. на місяць) давала можливість робітникові за непу купи­ти два демісезонних пальта, а при повній зайнятості 1930-1935 pp. й на втричі більшу зарплату купити навіть їжу буде ніде: все давалось по картках, або через розподілювачі. А до 1917 р. карткової системи в ме­жах України не було...

Один із сучасників непу (а сьогодні — і наш з ва­ми), молодий тоді петербуржець Василь Леонтьев, який в 20-х роках виїхав з країни, з роками став всесвітньо-відомим економістом. Так от, в основу своїх прогнозів в економіці він поклав ленінську модель державного регулювання економічного розвитку країн Сходу і За­ходу. За це йому в 1973 р. була присуджена Нобелів­ська премія. А про сьогодні він так сказав: «Фактор зацікавленості, ось що надзвичайно важливо, щоб люди добре працювали. Про це знав Ленін, коли вводив неп. Треба задіяти ринковий механізм».

Після смерті Леніна склалася парадоксальна ситу­ація: життя продовжувалося, неп робив успіхи, а ліде­ри партії, її вожді і теоретики сперечалися про шляхи дальшого розвитку світової революції. Робили вони це в основному на конгресах Комінтерну — V в 1924 і VI — в 1928 pp., а також на Пленумах ЦК ВКП(б). Сьогодні всі ці суперечки нагадують диспути серед­ньовічних схоластів про кількість чортів на вістрі гол­ки. Та за ними, тим не менш, таїлись і серйозні про­блеми — рівень здатності не тільки партійної інтелі­генції, але й усієї партії очолити неп як принципово новий шлях до соціалізму.

Нова економічна політика не влаштовувала праців­ників партійного апарату. У результаті розподілу влади в країні партапарат був позбавлений можливості впли­вати на ринкову економіку непу, тому росло неприй­няття ленінської моделі соціалізму.

385

В апараті зберігся «талонний» режим. Посилаю­чись на те, що партмаксимум (заробітна плата, яка тоді складала від 125 до 200 крб.) не дозволяє праців­никам апарату купувати продукти й промтовари на ринку (кваліфікований робітник, наприклад електро­монтер, заробляв до 300 крб. на місяць), Сталін добив­ся збереження для партверхівки режиму «воєнного комунізму»: її забезпечення йшло через Управління справами ЦК ВКП(б) у вигляді пайків, дач, санаторіїв і т. ін. Тобто, вся країна жила за законами непу, а парт­апарат — «воєнного комунізму».

У відповідності з цим ліпилися, як кажуть, і люди з зарані заданими якостями. Бони повинні були бути чесними перед державою, але не зобов'язані були бути порядними перед близькими, рідними. Вони не по­винні були боятися смерті (будучи при цьому життє­радісними), вони повинні були відчувати відразу до свободи {підтвердивши слова персонажу з «Великого інквізитора» Достоєвського про те, що немає нічого для людини більш тяжкого, ніж тягар свободи, і того люди возвеличать, хто їх від цього тягара звільнить).

У всьому прямота й лаконізм — короткий курс по політграмоті, філософії, історії- Біда ж у тому, що за­надто багатьох влаштовувала ця портативна доступна премудрість.