Тема XII україна в період радянського тоталітаризму

(1919-1939 pp.)

Короткий зміст:

Політика більшовиків в Україні в 1919 p.: «Воєнний комунізм». Введення нової економічної політики в Ук­раїні. Входження України до СРСР. Політика «укра­їнізації» у 20-х pp. Соціально-економічний розвиток України у 20—30-х pp.: індустріалізація, колективі­зація сільського господарства. Голодомор в Україні 1932-1933 pp. Становище культури в Україні у 30-х роках: «Розстріляне відродження».

Основні проблеми:

Протягом першої пдловини 1919 р. війська Директорії були витіснені і радянська влада встановилася на всій території України, крім Західної України. Почався про-1 цес встановлення контролю РСФРР над українським суспільством і в першу чергу над українською еконо­мікою. Стару назву республіки було відкинуто і вста­новлено нову — Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Урядом стала Рада Народних Ко­місарів. Очолив її присланий з Москви Християн Ра-ковський, болгарин за національністю. Українці в ук­раїнському уряді становили незначну меншість.

376

Політика більшовиків в україні у 1919 р. «воєнний комунізм»

У 1919 р. більшовики запроваджують нову політи­ку, яка дістала назву «воєнний комунізм*. В основі цієї політики лежав насильницький злам економіч­ної системи, яка досі грунтувалася на товарно-грошо­вих відносинах. У країні запроваджувався товарообмін без посередництва грошей.

Основні напрямки політики «воєнного комунізму»:

— націоналізація промисловості, фінансів, транспор­ту, системи зв'язку. Для управління господарським життям створювалась Українська Рада народного гос­подарства;

— ліквідація великих поміщицьких, державних і церковних господарств. На їх місці утворювались радгоспи, комуни, артілі;

— встановлювалась державна монополія на найваж­ливіші продовольчі товари.

На всій Україні вводилася продовольча розклад­ка: все зерно, крім необхідного мінімуму, селяни по­винні були здавати державі за встановленими держа­вою цінами. Заборонялася торгівля продуктами харчу­вання. Усі ці заходи запроваджувались декретом Все­українського Виконавчого Комітету (12 квітня 1919 p.).

У містах було введено систему пайків, які розподі­лялися за «класовим принципом»: більше — вищим чиновникам апарату, червоноармійцям, робітникам воєнних підприємств, майже нічого — так званим не­трудовим елементам і членам їх сімей. Таким чи­ном, зникали матеріальні стимули праці, функціону­вання народного господарства, вводилась мілітаризація виробництва. Робітників, які кидали роботу, оголошу­вали злочинцями.

У промислових центрах формувалися продовольчі загони, які проводили хлібозаготівлі по селах. Росія потребувала продовольства, і Ленін оголосив «хрес­товий похід за хлібом», маючи на увазі насамперед Україну.

377

Хлібозаготівля в Україні відбувалася з вели­чезними труднощами, кожний заготовлений пуд хліба був окроплений кров'ю.

Запровадження в Україні «воєнного комунізму» супроводжувалось різким звуженням суверенітету Ук­раїни. Під прикриттям так званого «воєнно-політич­ного союзу братських республік» російському центру передавалися головні важелі в управлінні українською економікою. Російські чиновники зневажливо стави­лись до українських звичаїв, мови та культури. Щоб придушити опір України, уряд запровадив політику червоного терору. Ця політика була однією з най­важливіших складових частин «воєнного комунізму». Були проведені репресії реальних і потенційних про­тивників більшовизму.

Початок 1920 р. був одночасно початком нового ета­пу української революції. Радянська влада вертала на Україну з величезним досвідом, із загартованими си­лами. IV Всеукраїнський з'їзд Рад, що відбувся в травні 1920 р. в Харкові, був оглядом дотеперішнього досвіду й дав основи радянського будівництва в Україні.

У чому ж виявилася сила більшовиків, що присту­пили вже до мирного будівництва?

Передусім, під час денікінщини виявилося, що тру­дящий народ в Україні за більшовиків, бо він власни­ми руками прогнав білогвардійського напасника. Дру­ге те, що на IV конференції КПУ 16 березня 1920 р. об'єдналися з більшовиками в одну партію українські комуністи-боротьбисти. Це була дуже важлива подія, бо тепер зібралися в одну партію, під одним крилом усі революційні сили України, що дотепер ішли окре­мими стежками.

А досвід існування прогресивних режимів в Європі того часу свідчив якраз про протилежне. Суспільство України й тоді, й зараз — не однорідне за своїм со­ціальним складом. І комуністична партія висловлю­вала й тоді, а особливо тепер, інтереси лише частини громадськості, меншої частини суспільства.

378

Впровадження законодавчо однопартійної системи привело до того, що політика вже в 20-ті роки з життя нашого суспільства щезла. Щезла політика, як спе­цифічна сфера діяльності людей, в якій проявляються і зіштовхуються відмінності інтересів класів і груп, відбувається пряме громадське співставлення позицій і відшукуються засоби приведення їх до певного ди­намічного компромісу. Політика щезла.

І от тепер, на IV з'їзді, об'єднана ця революційна сила клала міцні основи радянської влади в Україні. Вона проголосила братерську федерацію України з Ра­дянською Росією, вона урегулювала земельне питання в Україні, означила, хто й як може користуватися з землі; вона, врешті, дала радянському будівництву на селі сильну опору проти власників, зорганізувавши сільську бідноту в комітети незаможників. Вона виз­нала за доконче потрібне, щоб військо й державна скарбниця були спільні з Радянською Росією, щоб в об'єднаних федерацією радянських республіках був один держплан, одне управління радянським господар­ством: адже ж тепер, начебто, ні в Україні, ні в Росії не було так, як за влади буржуазії, що визискувала б одну країну на користь другій; і тут і там владу тримав в руках робітник з селянином, що самі боролися проти визиску. Правда, як сьогодні очевидно, більшовики відібрали владу в буржуазії, але не віддали її народу.

Майже хрестоматійним стало твердження, що ре­жим «воєнного комунізму» був нав'язаний більшови­кам громадянською війною та інтервенцією. Та це лише частина правди, бо перші декрети Раднаркому і поста­нови ВРНГ про введення в Радянській Росії і по всіх територіях, де була радянська влада, «соціалістичного ідеалу» точно «по Марксу» і у відповідності з партій­ним гімном «Інтернаціонал» — оВесь мир насилья мы разрушим до основанья, а затем...», — прийняті ще до війни. 27 грудня 1917 р. був опублікований декрет про націоналізацію банків, а 5 лютого 1918 р. — про націоналізацію торгового флоту, тобто до початку громадянської війни, а останній (про усунення підприємств промисловості, що мають до 5-10 найма­них робітників) — 29 листопада 1920 p., тобто вже після підписання миру з Польщею та вигнання Врангеля з Криму.

379

Усі ці «комуністичні декрети» начебто доповнюва­ли декрети Раднаркому про відміну приватної влас­ності у всіх її формах. Цю ж лінію продовжувала, фактично, відміна Декрету про землю, прийняття яко­го в свій час забезпечило більшовикам підтримку сол­датів і багатомільйонного селянства. Цей Декрет був замінений законом ВЦВК «Про соціалізацію землі» від 9 лютого 1918 р. Декрет зробив землю безгоспо­дарною, оголосивши, що вона «переходить в користу­вання всього трудового народу», а головне — нічого не говорив про форми землекористування, тоді як в «есе­рівському» декреті від 26 жовтня 1917 р. чітко вказу­валося: «Форми користування землею повинні бути цілком вільними: подвірна, хутірська, общинна, ар­тільна, як вирішено буде в окремих селищах...».

Суть цього замовчання розкрив другий земельний декрет ВЦВК від 14 лютого 1919 р. — «Про соціалі­стичне зємлевлаштування І про методи переходу до соціалістичного землеробства». Саме він і став через 10 років юридичною основою сталінської «суцільної колективізації», бо підкреслював: «Уся земля в ме­жах РСФРР, в чиєму б користуванні вона не перебува­ла, вважається єдиним державним фондом», яким роз­поряджаються не селяни, а уряд в особі Наркомзему.

Цей декрет націлював владу на перетворення всьо­го сільського господарства в єдину агрофабрику. Цен­тральною фігурою її ставав не селянин-одпоосібник, а сільгосп робітник, якому заборонялось мати присадибну ділянку, худобу, птицю, навіть собак, зате було обіцяно 8-годинний робочий день...

Що собою являла нова, радянська влада? Постійно підсовуване людям гасло «Вся влада Радам» не тільки безглузде, але й небезпечне. Незрозуміло, чому «вся»

380

влада повинна належати Радам? Якщо нема розподілу влади на законодавчу, виконавчу й судову, то ми Ризи-куємо отримати нову диктатуру, новий культ особи. До речі, про диктатуру пролетаріату. Цікаво взагалі прослідкувати історію слова «пролетаріат» (Велика радянська енциклопедія) дається пояснення, що «пролетарій» походить від латинського «пролета-ріус», що означає представника неімущих станів гро мадян в стародавньому Римі, які не відбували на ко­ристь держави ніяких повинностей і складали, так ои мовити, «дно» римського суспільства. Звичай110' вони не займалися суспільно корисною працею. жили в основному за рахунок подачок держави і багатих ра­бовласників, тобто були бродягами, забродами. на кшталт теперішніх наших бомжів. Ідея пролетаріату в теорії Маркса набула фундаментального значення. ЯЗД нього він підганяв усю працюючу верству населення, почи­наючи від некваліфікованих робітників.