Джерела та література

Описи Лівобережної України кінця XVIII — по­чатку XIX ст.— К., 1997.

Бачинська О. Дунайське козацьке військо.— Оде­са, 1998.

Голобуцький В. Запорізька Січ в останні роки сво­го існування. 1734-1775.— К., 1961.

Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVIII ст: кордони, населення, право.— К.,1996.

Дружинина Е. Северное Причерноморье 1773-1800.— М., 1959.

Кирчів Р.Ф. Етнографічно-фольклористична ді­яльність «Руської трійці».—К., 1990.

Когут 3. Російський централізм і українська авто­номія. Ліквідація Гетьманщини (1760-1830).— К„ 1996.

320

Кондратюк К. Нариси історії українського націо­нального руху XIX ст.— Тернопіль, 1993.

Кормич Л.І. Національна ідея в політичній думці України XIX ст.— Політичний вісник.— К., 1993.

Сергієнко Г. Т.Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство.— К., 1983.

Скальковський А.О. Історія Нової Січі або останньо­го коша Запорізького.— Дніпропетровськ, 1994.

Теплицький В.П. Реформа 1861 року і аграрні відно­сини на Україні.— К., 1959.

321

Тема XI україна початку XX ст. — арена національно-політичних суперечностей та імперіалістичних протиборств. Боротьба за державність (1900-1921 pp.) Лекція і

Короткий зміст:

Виникнення перших українських політичних партій на початку XX cm. Події революції 1905 — 1907 pp. в Україні. Західна Україна в період між російською революцією і Першою світовою війною. Міжнародні відносини напередодні Першої світової війни. Україна в політичних планах країн — учасниць Першої світо­вої війни. Антиукраїнські настрої в Росії перед Пер­шою світовою війною. Українські політичні партії на­передодні війни. Україна в роки війни.

Основні проблеми:

Ринкові відносини в Російській імперії ускладнювались ростом революційно-демократичпого та національно-визвольного руку, свідченням якого були заворушення студентства ряду вищих навчальних закладів, яке ви­ступило за демократизацію суспільного життя.

322

За участь в акціях протесту 11 січня 1901 р. царський уряд віддав у солдати 183 студентів Київського уні­верситету.

Як найбільш передова і політично свідома частина суспільства, студентство України відкриває своїми ви­ступами початок століття. Студенти ж були й ініціа­торами створення перших українських політичних партій. У передчутті грядущих світових катаклізмів вони прагнули консолідувати суспільство, підготува­ти його до випробувань. До речі, прообразом майбут­ньої регулярної української армії став Легіон україн­ських січових стрільців, який складався, з учнівської і студентської молоді.

Casus bellum — приводом до Першої світової війни був студентський акт — вбивство австрійського ерц­герцога Франца-Фердінанда. Може, правий був Л. Троць-кий, який найбільші надії в перманентній світовій ре­волюції покладав на молодь?

А тим часом почалася Перша світова війна, і Україна знову стала, як і колись, ареною національно-політич­них суперечностей і вже нових, імперіалістичних про-тиборств.

Виникнення перших українських політичних партій на початку XX ст.

На початку XX ст. з протестами проти пересліду­вань української мови і культури виступили вчені Київ­ського та Харківського університетів, інтелігенція Пол­тави, Чернігова, Одеси та інших міст. Пожвавлення національного руху сприяло виникненню перших по­літичних партій. Більшу частину населення України складали найбідніші верстви. Тому їх партії були дрібнобуржуазними і соціалістичними, антиурядови­ми. Крім того, у Російській імперії так ніколи й не була прийнята конституція.

323

Ці дві причини мали своїм наслідком те, що всі українські партії в межах Великої України були на нелегальному становищі або діяли в еміграції. Утво­рення ж більшості ліберальних партій було реакцією на формування революційно-демократичного партійно­го руху. Цей рух розділився на дві частини — соціал-демократичну (есдеки) та есерівську (есери). Есдеки і есери й продовжували в майбутньому змагатися між собою за вплив на пролетаріат міст і сіл України, який став рушійною силою в грядущих революціях.

У січні 1900 р. у Харкові члени студентських громадівських гуртків Д. Антонович, О. Русів, М. Перш та ін. заснували Революційну українську партію (РУП). Брошура адвоката М. Махновського «Самостійна Ук­раїна» була її першим програмним документом. У газеті РУП «Праця», яка виходила в 1904-1905 pp. у Львові, пояснювалась причина виникнення партії: *Дві причини — брак літератури, присвяченої інтере­сам сільського пролетаріату, і, крім того, брак якої-не-будь соціалістичної літератури на українській мові — і викликали до життя РУП, котра поставила своєю метою агітацію і пропаганду серед сільського проле­таріату на Україні».

Група радикалів на чолі з М.Міхновським у 1902 р. відкололась від РУП і заснувала Українську націо­нальну партію (УНП), яка виступала за побудову са­мостійної демократичної держави.

У 1904 р. розділилися думки щодо завдань партії і в національно-соціалістичних групах, що зосталися в РУП. Лівіша течія, що близько стояла до меншо­виків, вийшла з РУП і утворила окрему Українську соціал-демократичну спілку. У ній найбільш відоми­ми були Карась, Антонович, Басок, Кавун, Кириченко.

Решта членів РУП під проводом М. Порша, Л. Юр-кевича, І. Мазепи, В. Винниченка в 1905 р. перейшла на марксистські позиції і перейменувалась в Україн­ську соціал-демократичну партію (УСДП).

324

Восени 1904 р. колишні громадівці створили Ук­раїнську Демократичну Партію (УДП). На відміну від українських партій у Галичині, наддніпрянські партії стояли не на самостійницьких, а на федератив­них позиціях.

У жовтні 1905 р. в Києві була створена Партія народної свободи (конституційно-демократична — ка­дети). Це була партія ліберальної інтелігенції, яка прагнула відчутних перетворень країни парламент­ським шляхом на основі загальнолюдських цінностей і акумулювала у своїх лавах еліту вітчизняних інте­лектуалів початку XX ст. Політичним ідеалом кадетів була парламентсько-конституційна монархія англійсь­кого зразка, де панує принцип: «Король царствує, але не править». Кількісно кадети складалися з 2000 душ.

Проте переважаючим впливом у Подніпров'ї ко­ристувалися російські партії. Серед них найбіль­шим — РСДРП (Російська соціал-демократияна ро­бітнича партія), яка в 1903 р. розкололась на біль­шовицьку і меншовицьку фракції.