Спадщина і. Мазепи

Після Полтавської битви Швеція почала втрачати свою силу і велич. У цей же час розірвана громадянсь­кою війною навпіл Річ Посполита втратила своє зна­чення і тепер стає лише предметом торгу поміж мо­гутніми сусідами. На руїнах обох цих держав виростає Прусія, нове королівство, яке бере на себе роль збирача германських земель.

226

Росія буквально ввалюється в Євро­пу і з того часу вимагає для себе місця в сім'ї євро­пейських народів, які відразу починають відчувати на собі тиск неєвропейських впливів.

Починається перша велика українська еміграція, а в Україні зникає її так старанно плекана за гетьма­на Мазепи, хоч і дорого оплачувана, суверенність.

До Хмельниччини одна частина українського су­спільства вважала, що в Речі Посполитої треба силою добитись поважного становища, довести, що «же през шаблю маєм права», друга половина панства і козацт­ва хотіла легальним шляхом забезпечити своє шляхет­ство. Від Переяславської ради почався поділ на дві орі­єнтації — польську і московську, який є, може, одним з найтяжчих наслідків невдалої комбінації Хмель­ницького. Правда, іншого виходу в тій ситуації, в якій опинився в свій час Хмельницький, просто не було.

Мазепа як своїм гетьмануванням, так особливо своїм союзом зі шведами і війною проти Петра на сто з лишнім років, до Шевченка і Петлюри, зробив ідейне москвофільство чимось таким, чого українці потім і до сьогодні інстинктивно соромляться.

М. Грушевський слушно зазначає, що «всі гетьма­ни були «изменниками» в становищі московської по­літики; українська політика була «одним неустанним «воровством и изменою» з становища московського централізму, з яким боролася весь час». Антимазепинсь-ка пропаганда, яку вели власті за Петра, та й потім, за радянських часів, не могла не визнати, наприклад, у маніфесті царя, що Мазепа «умовився зі Швецією і Польщею, що Україна, обох частин, і всі козацькі війська мають бути сполучені в одну незалежну дер­жаву, а він — її князем». Дійсно, І. Мазепа прагнув саме цього — створити суверенну українську державу.

227

Причини поразки гетьмана і. Мазепи

Ставши гетьманом України, І.Мазепа намагався зміцнити її шляхом згуртування молодої українсь­кої політичної еліти, яку на той час являли собою ко­зацтво і шляхта. Скориставшись зі сприятливої між­народної обстановки, гетьман почав збройну боротьбу проти царської Росії, політика якої за Петра І мала на меті ліквідацію української державності. Цар заради спасіння цілосності своєї держави загравав з україн­цями і цим тримав їх у покорі. Карл XII став би дуже небезпечним Петру І, якби зміг вдало скористатись союзом з гетьманом. У той час від України залежала доля всієї Північної війни. Тому-то Петро І у своїх маніфестах давав обіцянки свято дотримуватись тих віковічних прав, з якими малоросійський край всту­пив під владу московських царів. Коли ж війська геть­мана і короля були розгромлені в Полтавській битві, Петро І у відповідь на прохальні пункти І. Скоропад­ського висловився, що малороси повинні бути вдячни­ми за велике благодіяння, виявлене їм захистом про­ти шведів. Поразка І. Мазепи зумовлена ще декількома причинами: відсутністю підтримки його політики широкими народними масами; незавершеністю про­цесу формування молодої політичної еліти України; військовою поразкою союзника Мазепи — короля Швеції Карла XII.

Трагедією українського суспільства стало те, що дві такі яскраві політичні постаті, які стояли на держав­ницькій платформі — І. Мазепа і Петрик Іваненко, виступили не в союзі, а в протиборстві. Це протибор­ство символізувало собою непримиримі суперечності, що роздирали тоді Україну, перетворювали її в руїну.

З погляду Петра І, «...гетман свою конечную не­верность явил..., ...изменил и переехал к неприяте­лю нашему, королю шведскому». А з погляду історії, національно-визвольна боротьба І. Мазепи, незважаючи на поразку, забезпечила більш як на півстоліття існування української державності, посилила потяг до свободи.

228