Допоміжні історичні дисципліни

Існують допоміжні історичні дисципліни, що мають порівняно вузький предмет дослідження. Вони вивчають його детально і таким чином сприяють більш глибокому розумінню історичного процесу в цілому. До їх числа відносяться: хронологія, що вивчає системи відліку часу; палеографія — рукописні пам'ятники і старовинне письмо; дипломатика — історичні акти; нумізматика — монети, медалі, ордени, грошові системи, історія торгівлі; метрологія — система мір; прапорозпавство — прапори; геральдика — герби країн, міст, окремих сімей; сфрагістика — печатки; епіграфіка — написи на кам'яних скелях, плитах, глиняних виробах, металі; генеалогія — наука про походження міст і прізвищ; топоніміка — про походження географічних назв; краєзнавство — історія місцевості, регіону, краю.

Історія — не тільки одна з двох тисяч існуючих наук, які правлять, слугують сучасному людству, але й одна з найбільш давніх. Історія тісно пов'язана з іншими науками, зокрема з психологією, соціологією, філософією, юридичними науками, економічною теорією, математикою, мовознавством, літературознавством тощо.

19

На відміну від них вона розглядає процес розвитку суспільства в цілому, аналізує всю сукупність явищ суспільного життя, всі його боки (економіку, політику, культуру, побут тощо) і їх взаємозв'язки і взаємозумовленість. У той же час кожна з існуючих наук за час розвитку людства пройшла свою історію. І на сучасному етапі всі науки і види мистецтва обов'язково включають історичний розділ. Наприклад, історія математики, лінгвістики, літератури, історія держави і права та інші.

Функції історичної наука. Історія взагалі, а історія України зокрема, виконує декілька соціально значимих функцій. Перша— пізнавальна, що інтелектуально розвиває, яка полягає в самому вивченні історичного шляху країн, народів і в об'єктивно-істинному відображенні всіх явищ і процесів, що складають історію людства.

Друга функція— практично-політична. Суть її в тому, що історія, як наука, виявляючи на основі теоретичного усвідомлення історичних фактів закономірності розвитку суспільства, допомагає виробити науково обгрунтований політичний курс, запобігати суб'єктивним рішенням. В єдності минулого, нинішнього і майбутнього — коріння інтересу людей до своєї історії. Кожний народ історія змушує займатись двосторонньою культурною роботою, — як над природою країни, в якій йому судилося жити, так і над своєю власною природою.

Третя функція— світоглядна. Історія створює документально точні повісті про видатні події минулого, про мислителів, яким суспільство завдячує своїм розвитком. Світогляд — погляд на світ, суспільство, закони його розвитку — може бути науковим, якщо спирається на об'єктивну реальність. У суспільному розвитку об'єктивна реальність — це історичні факти. А факти — річ уперта.

Історія, її фактологічна сторона, є фундаментом, на якому базується наука про суспільство.

20

Щоб висновки історії стали науковими, необхідно вивчати всі факти, що відносяться до даного процесу в їх сукупності. Тільки тоді можна буде отримати об'єктивну картину світу і забезпечити науковість пізнання.

Історія має велике виховне значення. Це четверта функція історії. Знання історії України формує якості громадянина — патріотизм, показує роль народу і окремих історичних осіб у розвитку суспільства, дозволяє пізнати здобутки людства в їх розвитку, зрозуміти такі категорії, як честь, суспільний обов'язок, дозволяє бачити вади і недоліки суспільства і людей, їх вплив на людські долі.

Вивчення минулого привчає мислити історичними категоріями, бачити суспільство в розвитку, оцінювати явища суспільного життя по відношенню до їх минулого і співвідносити з наступним ходом розвитку подій.

МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ

Метод (спосіб дослідження) показує, як відбувається пізнання, на якій методологічній основі, на яких наукових принципах. Метод —це шлях дослідження, спосіб побудови і обгрунтування знань.

Зараз відбувається очищення історії України від радянських міфів та формування її наукової концепції. Актуальною залишається проблема вибору методології — науки про методи, підходи та критерії оцінки історичних подій, осіб, явищ.

Більш ніж дві тисячи років тому виникли основні загальнонаукові підходи в історичній думці. Вони існують і нині: це ідеалістичне і матеріалістичне розуміння історії, яке поєднується з метафізичним чи діалектичним методами її пізнання.

Представники ідеалістичної концепції історії вважають, що дух і свідомість первинні і більш важлигі, ніж матерія і природа.

21

Таким чином вони стверджують, що душа людини і її розум визначають темпи і характер історичного розвитку. При цьому, з їх точки зору, інші процеси, в тому числі і в економіці, вторинні, похідні від духу. Отже, ідеалісти роблять висновок, що в основі історичного процесу знаходиться духовне, моральне вдосконалення людей. Суспільство розвиває сама людина, в той час як здібності людині дав Бог.

Прихильники матеріалістичної концепції стверджують протилежне. Оскільки матеріальне життя первинне по відношенню до свідомості людей, то саме економіка визначає весь духовний розвиток і решту відносин між людьми. Сучасна вітчизняна історична наука базується на діалектико-матеріалістичному методі. Цей метод розглядає суспільний розвиток як природно-історичний процес, який визначається об'єктивними закономірностями, але на нього впливає і суб'єктивний фактор через діяльність мас, класів, політичних партій, вождів, лідерів.

Існують і конкретно-наукові, прикладні методи історичних досліджень: структурно-функціональний аналіз, моделювання, порівняльний, системний, статистичний, математичний, конкретно-соціологічний тощо.