Тема VII

Виникнення та

Розвиток українського

Козацтва

Короткий зміст:

Стан та перспективи розвитку українського суспіль­ства у складі Литовського князівства і Речі Посполи­тої: формування шляхти. Повторне закріпачення се­лянства. Причини появи та джерела формування українських козаків. Територія їх розповсюдження. Пе­реростання козацтва в окремий стан українського су­спільства та його роль у розвитку національної само свідомості народу України.

Основні проблеми:

Ціле XVI cm. було періодом (безумовно, під польськи­ми впливами) боротьби за скасування в Україні при­вілеїв панів на користь шляхти. На початку століття в Україні панувала економічна анархія, яку литовська влада пробувала несміливо приборкати. Процес цей тривав довго, майже сто років, бо князі й пани мали ще багато сил. Усе ж таки їх опір перемогли демо­кратичні впливи і польська державність.

158

Стан та перспективи розвитку українського суспільства у складі литовського князівства і речі посполитої. Формування шляхти

Те, що сталося з нашою аристократією в XVI — і на початку XVII ст. можна порівняти з тим, що сталося у Франції за Людовиків XIII і XIV, за кардиналів Рішельє і Мазаріні. Князям і панам були надані ви­сокі урядові посади, звільнено від князівських і пан­ських військових обов'язків, скасовано їхні замки з військами, натомість їм були надані величезні еко­номічні вигоди і відчинено королівські передпокої, де вони ставали натовпом і втрачали свою традиційну вищість.

Довго ще, впродовж XVI-XVII століть вони були вож­дями у війнах з татарами і турками, їх постійно можна було зустріти на воєводських і каштелянських кріслах, на єпископських тронах обидвох наших церков, з мар-шалківськими чи архімандритськими палицями та геть­манськими булавами в руках.

Але поступово україн­ське велике панство зникає як державнотворчий каталізатор і національна сила.

Денаціоналізація по­збавила їх навіть провідної культурної сили.

У 1507 р. прозвучав останній акорд у боротьбі ук­раїнської і білоруської аристократії за національні інтереси — невдале повстання кн. М. Глинського.

Початок капіталістичної ери на Заході і ЇЇ зна­чення для розвитку України. Рубіж XV-XVI століть був, як відомо, початком капіталістичної ери на Заході. З цього часу там помітно зростає попит на сільськогос­подарську продукцію, яку в щораз більшій кількості починають вивозити з України, довозячи натомість сюди промислові вироби. Зростання внутрішнього ринку, зу­мовлене передусім розвитком міст, і збільшення по­питу на сільськогосподарську продукцію в Західній Європі, де розвивався капіталізм, було великим по­штовхом для розширення фільваркового господарства як в Речі Посполитій взагалі, так і в Україні зокрема.

159

Україна в цей час стає важливим постачальником продовольства на Захід і Схід. Одночасно вона стає країною великої транзитної торгівлі. Остання зосе­реджується переважно в чотирьох найбільших на той час містах: Львові, Києві, Кам'янці-Подільському і Луцьку. Через ці міста проходили найважливіші тор­говельні шляхи, які сполучали Захід зі Сходом і Півд­нем, Північ з Півднем і т. ін.

Після занепаду Володимира головним пунктом транзитної торгівлі зі Сходом став Львів. На Львів йшли каравани з Кілії (тоді це була італійська коло­нія Лікостомо в гирлі Дунаю) і Білгорода (Монкаст-ро) через Сучаву, тодішню столицю Молдавії, а також з Криму через Молдавію і Східне Поділля. Зі Львова торговельний шлях пролягав на Краків, де роздвою­вався: одна дорога йшла далі на Вроцлав, друга — на північ, до Гданська.

Важливим пунктом, звідки йшли торговельні шля­хи в різні боки: на схід — на Кавказ і в Середню Азію; на південь — в Крим, до узбережжя Чорного і Азовського морів, став Київ. Наприклад, російські купці, щоб потрапити в генуезькі колонії в Криму — Кафу і Судак, — використовували водний шлях, який проходив тоді через Чернігів, Київ, Канів, Черкаси, Та-вань на Дніпрі (за порогами) і далі на південь до Пе­рекопу.

З Києва також йшов шлях на Волинь і Вільно до Кролевця (Кенігсберга) й Риги, а також на Білгород.

Кам'янець-Подільський зв'язував Україну з Мол­давією, Волощиною і Туреччиною. З Кам'янця один шлях йшов на Луцьк, а другий — на Київ.

Найтіснішими були економічні і торговельні зв'яз­ки України з російськими землями. Вони не перери­вались навіть в часи найбільшого лихоліття.

160

У XV-XVI століттях відбувається швидке піднесен­ня міст і зростання їх багатств. Розкішне життя міських патриціїв не давало спокою помісній шляхті, яка хар­чувалась доволі бідно, харчі були грубі, прості.

Одяга­лись місцеві панки у грубий одяг з тканини місцевого виробу і мусили задовольнятись грубими саморобни­ми меблями. Для купівлі красивих речей потрібні були гроші.

Таким чином, зміни у феодальному господарстві — поширення фільварків — треба пов'язувати насампе­ред з розвитком товарно-грошових відносин. (Як пише проф. О. Єфименко, фільварок — це господарський хутір з економічною запашкою землі). Гроші ж міг дати лиі^е селянин. Тому виникало важливе питан­ня: в які умови поставити селянина, або як реоргані­зувати маєтки, щоб підвищити їхні прибутки. Якщо шляхта не хотіла загинути, то вона повинна була ви­тискати якомога більше прибутків з своїх земельних володінь. Єдиним шляхом для цього було — за при­кладом великих феодалів і особливо монастирів — завести власне господарство. Те, що раніше було ви­нятком, тепер стало пекучою проблемою.

Волочний перемір. Ріст внутрішнього ринку і роз­виток торговельних відносин з Заходом збільшили попит на литовську сільськогосподарську сировину. А це, в свою чергу, вимагало перебудови сільського господарства. Уряд Жигмонта II був дуже зацікавле­ний в розвитку продуктивності і прибутковості госпо­дарських, тобто великокнязівських, маєтків для задово­лення потреб держави, що збільшувались. Підняти продуктивність господарських замків можна було тільки за допомогою повної реорганізації хазяйства. До чого великий князь взявся ще на початку XVI ст. У 1557 р. за короля Августа були опубліковані «Ус­тави на волоки», в яких давались вказівки відносно організації фільваркового господарства на нових заса­дах. Ще цей закон називався волочний перемір і про­довжувався до і половини XVII ст.

161

Держава бажала цією реформою зрівняти селян у власності й у вико­нанні повинностей. Вільні селяни одержували по одній волоці (19-20 га), а невільні — «отчичі», по третині волоки. «Путні бояри», «панцерні слуги» та війти сільських громад одержували по 2 волоки. Ча­стина волок відводилась під господарський фільварок. На селян, наділених землею, було накладено нові по­датки натурою і відробітками. Волочний перемір зустрів опір селян, бо ламав старі форми власності і сільсько­господарської діяльності, ліквідуючи спільне земле­володіння у формі дворища та право переходу селян на інші землі.

Нагадуємо вам, що в давньому українському праві існувала категорія вільних селян, які володіли влас­ною землею. Навіть і в XVI ст. зустрічаються залишки таких незалежних селян, які вільно продавали і ку­пували землю або записували її тестаментом (запові­том). Проте польське право визнавало землеволодіння тільки за князями, шляхтою та церквою. Тому, коли польська влада перейшла в Україну, почалася боротьба шляхти проти селянської власності. В XVI ст. шлях­та вже всюди здобула собі право на селянські землі в найрізноманітніших його варіантах. Ними були — виселення селян на інші місця, відбирання кращих грунтів під фільварки тощо. Це право перейшло та­кож і до Великого князівства Литовського.

«Устави на волоки» вже не визнавали селянської земельної власності.

Примусити працювати селянина у фільварку можна було тільки закріпачивши його. Організація панського господарства привела не тільки до зростання кріпацтва, а й до втрати селянином частково, а то й зовсім своєї земельної ділянки. Отже, розвиток панщини і поси­лення кріпацтва є результатом пристосування феода­ла до зростання в країні товарно-грошових відносин. На перший погляд, здається, ніби феодалізм в цілому зміцнюється, навіть розвивається далі. Це з юридич­ної, формальної точки зору. Якщо ж оцінювати ці процеси в селі суто з економічної позиції, то виявляється, що почалося руйнування феодального, натурального у своїй основі господарства.

162