Виникнення кримського ханства

Початок XV ст. був часом смут і внутрішньої бо­ротьби в Золотій Орді. Крім того. Кримський її улус сильно тяжів до самостійного політичного існування. Саме цими смутами і непевністю відносин і скорис­тався великий литовський князь Вітовт. Він прива­бив до Литви масу татар, частково як полонених, а та­кож і втікачів, вигнанців, яких переслідував великий хан, і поселив їх, щедро наділивши і землями, і при­вілеями.

У міру свого зміцнення місцеві татарські феодали прагнули утворити в Криму самостійну державу. За їх підтримки з кінця XIV ст. тут з'являлись на корот­кий час місцеві хани, що швидко мінялись на пре­столі. У утворенні окремого від Золотої Орди ханства в Криму були зацікавлені, як вже було сказано, Литва, а також і Московське князівство. Важко було передба­чити в слабому ще Кримському ханстві того в недале­кому майбутньому небезпечного ворога, існування яко­го визначало в значній мірі подальший хід суспільного розвитку Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського і в його складі — України.

І Литва, і Московщина могли б використовувати кримських ханів проти Золотої Орди. За підтримкою, з одного боку, місцевих беїв, а з іншого, — великого князя литовського Вітовта в 1427 р. в Криму з'явився хан Хаджі-Гірей, який поклав початок династії Гіреїв.

147

Він пробував об'єднати весь Крим лід своєю владою. Біля Солхату Хаджі-Гірей наніс важку поразку гену­езькому війську і наклав на Кафу данину.

У середині XV ст. Кримське ханство вже встигло остаточно відокремитись від Золотої Орди, користую­чись для цього і підтримкою Литви. А вона розповсю­дила за Вітовта свою владу до низин Дніпра і Дністра, впритул до берегів Чорного моря, і контролювала південь України за допомогою фортець. На Дніпрі були укріп­лення Канева, Черкас, в руках Литви знаходився голов­ний пункт переправи через нижній Дніпро — острів Тавань, литовсько-руські укріплення були на місці те­перішньої Одеси, а також в гирлі Дністра і вище ньо­го. Немає нічого дивного в тому, що Хаджі-Гірей, пер­ший з династії Гіреїв, вважав себе підручником великого князя литовського. Та становище скоро і кру­то змінилось.

Завоювання Константинополя турками-османами в 1453 р. надало іншого спрямування політиці Кримсь­кого ханства, яке тільки склалося. Як показали по­дальші події, Крим неминуче мусив увійти в спільний союз мусульманських держав на чолі з Туреччиною. Таким чином, татари ставали ворогами по відношен­ню до всіх представників християнського світу.

Заволодівши південними берегами Чорного моря і входом у нього, Турецька імперія прагнула оволодіти і північними, і східними його берегами. Уже в 1454 р. турецький флот з'явився біля берегів Криму. Коли в 1466 р. Хаджі-Гірей помер, між його синами поча­лась боротьба за престол. У ній прийняли участь як татарські беї, так і генуезці. У боротьбу втрутився і турецький султан. У 1475 р. турецький флот прий­шов до Кафи. Після чотирьохденного бомбардування Кафа, в якій спалахнуло повстання греків і вірменів, здалась на милість переможця. Далі турки взяли Анапу, Судак і решту генуезьких фортець, в яких були залишені турецькі гарнізони.

148

Кримське ханство попало у васальну залежність від Османської імперії.

Ханський престол був відданий турками синові Хаджі-Гірея, який попав до них в полон — Менглі-Гірею. Але це було зроблено за умови, що південна берегова смуга Криму і Азов залишаться під безпосе­редньою владою султана; хани в майбутньому повинні були призначатись султаном, але обов'язково з роду Гіреїв; вони були зобов'язані за вимогою султана при­бувати до нього на допомогу з військами; султан при цьому не повинен був втручатись у внутрішні справи ханства; кримським ханам надавалось право безпосе­редніх відносин з іноземними державами.

Отже, Османська імперія отримала можливість ви­користовувати Кримське ханство як засіб тиску на Польщу і Москву.

Але не слід забувати й про те, що Кримське ханство все ж таки проводило самостійну, інколи навіть антитурецьку політику. До того ж тата­ри неодноразово звертались по допомогу до запорізь­ких козаків, особливо в моменти політичної конфрон­тації з султаном.

У Кримське ханство окрім власне півострова вхо­дили і степи за перешийком з нижньою частиною течії Дніпра. З часом до Криму було приєднано При-кубання. Зазвичай кримські хани отримували від сул­тана як ленне володіння в пожиттєву власність часть Бесарабії і деякі прибутки з Молдавії. Хан Менглі-Гірей зміцнив кордони своєї держави. Біля рову, що захищав проход через перешийок, за наказом хана була збудована фортеця, відома в Україні як Перекоп. Звідси ще одна назва кримських татар — перєкопські татари. Побудоване було також місто Очаків на місці старовинного українського містечка Дашев і постав­лено городок на Дніпрі. Столицею ханства Менглі-Гірей зробив Бахчисарай (Місто садів), розташований поблизу неприступної фортеці (нині Чуфут-Кале).

149

Державу Менглі-Гірея було поділено на численні улуси, що належали ханським васалам — племінним князям (беям), які мали своїх слуг і ясачних людей. За Менглі-Гірея ханство було досить сильною держа­вою і грало певну роль у справах Східної і Південно-Східної Європи. З великим князівством Московським з 1479 р. Менглі-Гірей мав тісний союз у боротьбі про­ти Золотої Орди і Литви. Князів останньої хан вважав за своїх васалів і вимагав від них щорічної данини за право володіти Україною. Свої претензії на підкорен­ня Литви Менглі-Гірей неодноразово підкріпляв спус­тошливими набігами. У 1482 р. він захопив Київ і вчи­нив такий нее «поток і розграблення», який зробив у свій час з Києвом і хан Батий. Вважають, що з свого наскоку на Волинь Менглі-Гірей вивів до 100 тис. по­лонених. Та головне полягало у тому, що хан знову відсунув від Чорного моря Литовсько-Руську держа­ву. Менглі-Гірей захопив також пониззя Дніпра і за­ставив його своїми городками, які він влаштовував, користуючись вказівками і допомогою турків, наприк­лад, уже згадуваний Очаків у гирлі Дніпра, Інкерман на Таванському перевозі.

З часів Менглі-Гірея між заселеною територією Київської землі і татарськими кочів'ями залягла ши­рока і пустельна степова смуга, відома впродовж на­ступних століть як *Дике поле*. Воно стало ареною постійних дрібних кривавих зіткнень між населен­ням указаних двох територій. Кримське ханство зра­зу вияснило свою політику і дотримувалось її до кінця. Вона була дуже простою: жити за рахунок своїх хрис­тиянських сусідів — Литви і Московщини.

Завдання це полегшувалось для татар тим, що їх сусіди знаходились у непримиримій ворожнечі між собою. Ворожнечі цій не було кінця, тому що занадто багато було приводів для постійних зіткнень на довгій прикордонній смузі між Україною і Московським кня­зівством. Два державних центри відтягували її то в той, то в інший бік.

Крим мав з цієї ворожнечі безкінечну користь: то розоряв Литву в союзі з Моск­вою, то Москву — в союзі з Литвою.

150

Та незалежно від великих походів, завжди вкрай спустошливих, неза­лежно від всілякої політики, від державних союзів чи договорів, кочівники-татари, як, врешті, і осілі, постійно нападали на українські окраїни заради здобичі («по­лону»). Руські невільники стали найважливішою скла­довою частиною економічного життя Криму. На їх плечі падав основний тягар продуктивної праці все­редині півострова. Вони ж були і предметом торго­вельного збуту не тільки на місцевих, але й на відда­лених ринках Азії і Африки. Литовська, чи «королів­ська» Русь була для Криму навіть більш привабливою, ніж Московщина, тому що тутешні полонені цінува­лись вище, як більш чесні і відверті. За свідченням Михалона Литвина, автора «Про звичаї татар, ли­товців і московитів» (XVI ст.), руські невільники були у татар завжди під рукою для всяких господарсь­ких потреб.

Держава повинна була б взяти на себе захист своїх кордонів. Проте ні Литовсько-Руська держава до Люб­лінської унії, ні Річ Посполита після неї не мали до­сить сил, щоб захистити свої степові кордони. Тому цей обов'язок мусило взяти на себе населення цих окраїнних земель. Міцно і вміло тримаючи зброю в руках, українські колонізатори південних степів своєї батьківщини стали одночасно і їх захисниками. Перш за все ними стали козаки. Укр. 'нське козацтво з'яви­лось в суспільному житті країни тільки тому, що під боком існувало Кримське ханство.