Ослаблення українських земель

Українські землі потрапили в коло геополітичних інтересів багатьох сусідів — держав, про що студенти вже довідались з лекційного матеріалу. Більшість ук­раїнських земель у цей період знаходились під вла­дою Литви. При вивченні цього періоду треба пам'я­тати тільки одне: будь-яка чужа влада ніколи не дбає про благополуччя поневоленого народу і розквіт за­гарбаних земель. Основна маса українців опинилася в скрутному соціально-політичному становищі. Це було пов'язано з процесами феодалізації і закріпачення селянства України ще за литовської влади.

Деякі історики час існування України у складі Литовського князівства вважають часом існування Литовсько-Руської держави. Цієї думки додержується І. Крип'якевич. А історик XIX ст. О. Єфименко, як і сучасний дослідник історії Великого князівства Ли­товського Ф. Шабульдо переконані, що в той період відбувалося перетворення українських земель на ли­товську провінцію. У всякому випадку, час перебу­вання України у складі Литви можна поділити на декілька періодів.

«Оксамитова» литовська експансія (1340-1362 pp.)

У давнину литовські племена займали територію ледве чи не до нинішнього Тамбова. Та вже в XIII ст. вони щезли з Руської рівнини. Давньолитовські пле­мена збереглись тільки в Прибалтиці і в Білорусії: літи, жмудь, пруси, земігола, ятвяги і голядь.

Ровесник кн. Олександра Невського литовський князь Міндовг об'єднав майже всі литовські племена. Після його трагічної смерті литовські князі все XIII ст. боролись за княжий стіл. Тільки на початку XIV ст. переміг Гедимін. Першим його завоюванням на Русі була Чорна Русь — місцевість біля м. Гродна, західна частина слов'янських земель, область лівих притоків Верхнього Німана.

121

Потім були захоплені міста По­лоцьк, Мінськ, Вітебськ. Литовці стали проникати на Волинь і в Галичину, де правили потомки «короля Малої Русі» Данила Романовича Галицького — Лев і Андрій. Сил у братів було мало. Вони не могли чи­нити опору ні татарам, ні литовцям, ні полякам вкупі з угорцями.

Проте Гедиміну не вдалося підкорити собі Галичи­ну. В результаті цілої серії дрібних війн Галичину зайняли поляки, Закарпатську Русь — угорці, а ли­товцям дісталась лише Східна Волинь. На черзі був Київ. На р. Ірпень в 1321 р. Гедимін розбив війська київського князя Станіслава і оволодів Києвом. Кия­ни підкорилися Гедиміну на основі васалітету, а Ста­ніслав став «подручником» Гедиміна. Правда, київ­ський князь не переставав при цьому й далі платити данину татарам.

Син кн.Гедиміна кн. Ольгерд досяг великих успіхів. Він підкорив Литві міста і землі — Київ, Брянськ, Ржеву, Сіверську Русь, в той час як його брат Кейстут захищав від німецьких лицарів Жмудь і Литву.

Так утворилась велика держава з литовською династією, з переважно руським населенням і химерною суміш­шю західної і давньоруської культури.

Литовська експансія ширилася по Русі- Під натис­ком невтримної литовської кінноти впали всі руські міста від Волині до Чернігова і Курська. Так за Геди­міна і його сина Ольгерда створилось могутнє Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Ха­рактерною рисою Литви XIII ст. було збереження дав­ньої язичницької віри предків і войовничого бога Пе­руна. При цьому литвини погано відносились до християн. Та вже в XIV ст. релігійні пріоритети зміню­ються. Уже кн. Гедимін, а потім і кн. Ольгерд, люди розумні і вольові, рахувались з віруваннями завойова­них народів. А згодом Ольгерд, а далі і його племін­ник Вітовт прийняли православ'я.

122

Скориставшись слабкістю Золотої Орди, яка в 1362 р. розпалась на Синю і Білу, литовці активно починають новий етап проникнення у землі Русі. Ольгерд зая­вив: «Вся Русь повинна належати литовцям». Посту­пово і цілеспрямовано з руських земель витісняються татари. Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщи­на були включені до складу Литви. У 1362 р. Ольгерд розбив на р. Сниводі біля Хмільника війська трьох татарських ханів — «отчичів» і «дідичів» Подольської землі. Литва приєднала і Поділля. Сниводська битва закріпила територіальні надбання Литви. Як свідчить польський хроніст М.Стрийковський, внаслідок походів військ кн. Ольгерда 1362-1363 pp., участь в яких бра­ли і загони південноруських феодалів, були визволені від татар «усі степи аж за Очаків від Києва, і від Пу­тивля аж до гирла Дону», які він називав територією, що здавна належала Києву.

На початку свого правління на Русі литовці пообі­цяли ^старовини не чіпати, і новизни не вводити*. Фактично зберігалась стара система управління, поміня­лась лише влада. Руські бояри пішли на службу до литовських князів. Литовці запозичили руський досвід воєнної справи, навчились у місцевого населення буду­вати фортеці, налагоджувати податкову систему, фор­мувати структуру князівської адміністрації. Правосла­в'я було офіційною ідеологією Литви. «Руська Правда» була покладена в основу державної правової системи. Державною мовою була білорусько-українська мова. Панувала ілюзія збереження давньоруської державності. Добу кн. Ольгерда характеризує вірш, знайдений в книзі Литовського Статуту 1588 p.: Полска квитнет лациною, Литва квитнет русчизною: Без той в Польщі не пребудеш, Без сей в Литві блазном будзеш. Однак процес асиміляції литовців зупинився оста­точно за князя Ягайла (1377-1392 pp.). За його правління набирають силу тенденції централізму, а у 1385 р. між Литвою і Польщею була підписана династична Кревсь-ка унія. Вона радикально змінює становище півден­но-західних руських земель.

123