Джерела та література

Геродот. История в 9-ти книгах.— Л., 1972.

Прокопий из Кессарии. Война с готами.— М., 1950.

Агбунов М.В. Путешествие в загадочную Скифию.— М., 1989.

Доватур А.И., Каллистов Д.П., Шишова И.А. Наро­ды нашей страны в «Истории» Геродота.— М., 1982.

52

Карышковский П.О. Монеты Ольвии.— К., 1988.

Карышкоаский П.О., Клейман И.Б. Древний город Тира.— К.,1985.

Мозолевський Б. Скіфський степ.— К., 1983.

Мурзин В.Ю. Происхождение скифов: основные эта­пы формирования скифского этноса.— К., 1990.

Новицкий Е.Ю. Монументальная скульптура древ­нейших земледельцев и скотоводов Северо-Западного Причерноморья.— Одесса, 1990.

Партицький Ом. Старинна історія Галичини (від VII віку до Христа).— Львів, 1897.

Петров В. Походження українського народу.— К., 1992.

Ростовцев М.И. Эллинство и иранство на юге Рос­сии.—СПб., 1918.

Смолій В.А., Гуржій O.I. Як і коли почала форму­ватися українська нація?— К., 1991.

Тереножкин А.И. Киммерийцы.— К., 1976.

Чмихов М-, Кравченко Н., Черняков І. Археологія та стародавня історія України.— К-, 1991.

Шовкопляс І.Г. Стародавній кам'яний вік на Ук­раїні.— К., 1955.

Лекція II

Короткий зміст:

Перше феодальне державне утворення у Східній Єв­ропі — Хазарський каганат. Державний переворот Оба-дії. прийняття іудаїзму, розширення території. Розви­ток міст Хазари. Стосунки Хазарії з сусідніми держа­вами. Розгром каганату кн. Святославом.

Основні проблеми:

За перших півтораста років самостійного існування (650-800 pp.) малесенький тюрко-хазарський етнос не тільки відстояв свою незалежність, а п розширив межі своєї держави до Дону )іа заході. Кавказького хреб­та і Яйли на півдні і Яїка на сході. Північний кордон визначити важко, та й навряд чи він існував як певний рубіж.

53

Скоріше можна говорити про силу впливу, яка повільно зменшувалася по мірі віддаленості від сто­лиці. За 250 років самостійного існування Хазарія ви­росла настільки, що з малесенького уділу західнотюр-кських царевичів перетворилась в сильну державу, яка виграла війну у Арабського халіфату. Але після пере­плетіння долі хазарів з іудеями і втручання у внутрішнє життя Хазарїі східних слов'ян вона щезла з політич­ної карти світу.

Перше феодальне державне утворення в східній європі — хазарський каганат

Виникнення держави. Хазарський каганат проісну­вав біля 300 років — з другої половини VII ст. до середини X ст.

Ця імперія займала величезну терито­рію, на якій мешкало багато народів, що знаходилися на різних рівнях економічного і культурного розвит­ку. Хазарія була першим феодальним державним утворенням у Східній Європі.

У II половині VII ст. Хазарія стала самостійною дер­жавою зі своєю правлячою династією на чолі. Хазарією правили тюркські хани династії Ашіна (650-810 pp.), спадкоємці правителів Великого тюркського каганату (552-745 pp.). Царевич-утікач і його соратники уряту­вались втечею після розгрому своєї держави і знайш­ли притулок у Хазарії. Гостинно прийняті хазарами, втікачі не злились з масою місцевого народу і не про­тиставили себе їй. Навпаки, вони продовжували жити кочовим життям, тільки зиму проводили в будинках в Ітілі. Зате ці втікачі очолили боротьбу хазарів з ара­бами. А бувши майстрами степової маневрової війни, молодий Ашін і його військове оточення навчили хазар відбивати натиск регулярних ворожих військ. Залишаючись язичниками, які шанували Сине Небо і Чорну Землю, вони були віротерпимі до повної не­розбірливості.

54

Взагалі ж у цей час у степах Східної Європи існу­вало вже два політичних державних утворення: Хаза­рія і Болгарія Волзька.За етнічним складом обидві вони були близько спорідненими між собою, обидві були осколками могутньої Тюркютської імперії і обидві очолювалися династіями тюркютського походження. Хазарія могла зберегти свою роль спадкоємця Тюр­кютської імперії тільки приєднавши сусідні племена, в першу чергу споріднених, але й ворожих хазарам болгар.Тому хазари біля 670 року розгромили болгар, і ті розбіглися — хто на Каму, хто на Дунай, хто в Угор­щину, дехто навіть в Італію.

Завоювавши Велику Болгарію, хазари збільшили свою територію вдвічі. Причому мовна і етнічна близ-кість хазар з болгар дозволила створити досить міцний союз. Отже, завдяки воєнній перевазі над місцевими племенами Хазарський каганат зберігав гегемонію на початку свого розвитку і зміцнення. У такій формі держава була б вельми нестійкою, якби хани з прав­лячої династії Ашіна не знайшли спосіб прив'язати до себе своїх підданих. Вони передбачливо поділили­ся владою з завойованою знаттю болгар. Тобто поряд з каганом-хазаром імперією правив і цар-болгарин. Створилося своєрідне двовладдя, яке вберігалося до кінця існування імперії. З цією ж метою хазари на­дали племінним вождям автономію у внутрішніх справах. Більш того, вони допускали місцевих царків до зайняття високих посад в ієрархії самої держави. Не тільки вожді, а й народ був зацікавлений в участі у закавказьких війнах, тому що це, з одного боку, при­носило багату здобич, а з другого, — попереджувало набіги арабів, від яких потерпали і язичники, і хрис­тияни.

Тобто на початку панування хазар не було обтяж­ливим для народів Східної Європи. Навпаки, воно навіть рятувало від нападів «ізмаїльтян», як називали тоді мусульман, і надавало можливості для особистого збагачення.

55

"Усе вкупі забезпечувало популярність Ха­зарського каганату і внутрішній мир у цій державі.

Отже, Хазарією правили одночасно двоє — цар і ка­ган. Влада царя була більшою від влади кагана. Цьо­му сприяла так звана сакралізація влади кагана та його персони. Тобто коли хтось із претендентів прого­лошувався каганом, то жерці і старійшини виводили його до підданих і на їх очах починали душити шов­ковим шнурком. І як тільки ставало очевидно, що він ось-ось віддасть Богу душу, тоді його запитували: «Скільки часу ти бажаєш царювати?*. Кандидат відпо­відав, скільки років він мав намір правити країною. Звичай цей був пов'язаний з вірою в божественну силу вождя — тому він сам у напівзабутті мусив визнача­ти термін перебування царственної сили, спроможності у своєму тілі до правління.

Економічною основою Хазарії було розвинуте зем­леробсько-тваринницьке господарство, різноманітні ремесла, широка внутрішня і зовнішня торгівля. Мито та різна данина, яку збирали з купецьких караванів, теж надходили до бюджету цієї країни. Крім того, данниками Хазарії була безліч сусідніх народів.

Населення країни поділялося на «чорних» хазар і «білих». Чорні хазари вели осілий спосіб життя, тому що не мали можливості кочувати, бо для цього була потрібна певна кількість великої рогатої худоби і ко­ней. Власники великих табунів, білі хазари, з квітня до пізньої осені кочували, а на зиму перебиралися в міста, до теплих осель. Чи не звідти походить звичай сучас­них жителів великих міст взимку працювати і меш­кати у містах, а влітку виїжджати на дачу чи у відпу­стку на узбережжя теплих морів?

Більшу частину населення каганату складали ха-зари-язичники. Вони були найбільш експлуатованою верствою населення держави. Навіть селяни мусуль­манського Сходу знаходилися в кращих умовах.

Хазари-язичники не мали у своїй країні ніяких громадянських прав. Наприклад, перед начальством хазари повинні були падати ниць, а їх дітей продава­ли на базарах невільників у країнах ісламу. Місцеве населення Хазарії було повністю безправним перед грізними збирачами податків — іудеями.

Тому-то арабські географи поділяли все населення каганату на дві частини — на «чорних» і «білих» ха­зар. А сучасні історики відповідно — на «тюрко-ха-зар» та «іудео-хазар».

Існує величезна кількість наукових праць з історії хазар. Та найкраще ця проблема вивчена і викладена в монументальній роботі російського історика і археоло­га МЛ. Артамонова «История хазар».— Л., 1962. В ній міститься майже весь матеріал з політичної історії Хазарського каганату.