Л.І. Кормич В.В. Багацький

Історія України

від найдавніших часів

I до XXI століття.

Тема І

вступ до курсу

«ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»

Короткий зміст:

Історія як наука: предмет і завдання курсу. Історичні джерела. Джерелознавство. Історіографія. Допоміжні історичні дисципліни. Методологія історичної науки. Принципи історичних досліджень. Хронологія історії. Видатні дослідники історії України та їх погляди.

Основні проблеми:

Історична наука — система об'єктивних, перевірених практикою знань про природу, суспільство і людину, що отримала своє визначення у формі понять, формул, законів, знань, які постійно збагачуються. Історія — це розповідь про минуле, про конкретні історичні події в їх зв'язку і послідовності, про історичних діячів тощо.

Історія як наука: предмет і завдання курсу

Предметом навчального курсу «Історія України» є наука про появу людей на території сучасної України, їх розселення та спосіб життя, етногенез українського народу, його стосунки з іншими народами, матеріальний та духовний розвиток, боротьбу за свою незалежність.

Історія — це, насамперед, бачення, яке вимагає часової і просторової відстані при твердому об'єктивному аналізі.

4

Тільки завершені історичні цикли (економічний, політичний, релігійний, культурний тощо), тобто цикли, щодо яких можна дістати всебічну перспективу, є предметом історії.

Вивчення гуманітарних наук складає важливу частку загальноосвітньої і світоглядної підготовки сучасних спеціалістів і сприяє розвиткові особистості та виробленню нею творчого підходу до вирішення виробничих проблем. До найважливіших суспільних наук відноситься історія, зокрема історія України.

Історія — це наука про минуле людського суспільства і про його сьогодення. Це також наука про закономірності розвитку суспільного життя в конкретних формах, в просторово-часових вимірах. Минуле є активним чинником змін у теперішньому. Змістом історії взагалі є історичний процес, що розкривається в явищах життя людини, відомості про які збереглися в історичних пам'ятниках і джерелах. Явища ці надзвичайно різноманітні. Вони стосуються розвитку господарства, внутрішньої і зовнішньої політики країни, міжнародних стосунків, діяльності історичних осіб.

Історія — наука багатогалузева. Вона складається з цілого ряду самостійних галузей історичного знадня, а саме: історії економічної, політичної, соціальної, громадянської, воєнної, історії держави і права тощо.

ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА

Історичними джерелами вважається все, що було створено людським суспільством і дійшло до нас у вигляді предметів матеріальної культури, пам'ятників писемності, світогляду, моралі, звичаїв, мови.

. За способом передачі подій минулого історичні джерела поділяються на такі види: речові (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети, споруди тощо); етнографічні (дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв); лінгвістичні (мова, діалекти); усні (пісні, думи, легенди, перекази, прислів'я, приказки тощо); писемні (записи на папірусі, на пергаменті, на бересті, на папері). Наймолодшою групою джерел є фотодокументи,. Окремо варто згадати ще один вид джерел — графіті. Це стародавні написи на стінах, на речах, на склі, на кераміці, навіть на гарматах. Вони найдосконаліше відображають життя слов'ян з X ст. і до наших днів. Тобто це написи на всьому, крім паперу.

6

Писемні джерела можна поділити на актові матеріали (офіційні документи різних установ) та оповідні пам'ятки (літописно-мемуарні та літературні твори).

Для відтворення давньої (доісторичної або дописемної — від кам'яної доби і до середньовіччя) історії України служать в основному речові (археологічні) пам'ятки, відомості про які опубліковані в низці довідників; а також праці грецьких, римських, візантійських, арабських істориків, літераторів (Геродот, Страбон, Птолемей, Тацит, Прокопій Кесарійський, Йордан, Лев Діакон, Аль-Масуді та ін.).

Особливе місце серед джерел займають літописи — «Повість минулих літ», а також Київський та Галиць-ко-Волинський літописи. У них описані події від со-творіння світу і до кінця як Київської, так і Галицько-Волинської держав.

Не буде повним опис Київської Русі і без законодавчих актів. Це комплекс пам'яток, у яких в юридичних нормах відображено історію України. В основному це збірники норм давньоруського законодавства. Головною з них є «Руська Правда», яка складається з двох найважливіших частин: право кн. Ярослава і уроки мостників (правила, закони, приписи для митників, сторожів, варти). Сюди ж входять і уставні грамоти, такі як «Київські церковні устави» Володимира Святого. У науковій літературі вони вивчені в «Древнерусских княжеских уставах XI-XV веков» за редакцією Я.Н. Щапова.— М.,1976.

Є ще важлива група джерел — актові. Вони складаються з дарчих і фундаційних грамот. Перші були продажними, купчими, заповітними. Наприклад, помирав кн. Володимир Васильович і заповідав землі і владу своєму синові і родичам. Були також грамоти розмежувальні і роздільні. Зовнішньополітичні відносини Русі з сусідами відображали договори русів з Візантією. Залишились нам у спадок від наших предків і художні твори, серед них і «Слово о полку Ігоревім».

У період польсько-литовського панування в Україні, з другої половини XIV ст. різко збільшується кількість писемних пам'яток.

Однією з причин цього було зростання торгівлі і зміцнення економіки, розвитку взагалі, а на слов'янських землях — зокрема. Друга причина — різкі політичні зміни, виникнення умов, що не могло не відбитися на зростанні кількості пам'яток. Збільшується в п'ять разів палітра законодавчих актів. Не перестає створюватись паломницька література, віршована, драматична література.

Зупинимося на адміністративио-правових актах. Це документи про адміністративний устрій України того часу. Загарбання України Литвою і Польщею вимагало нової системи судочинства. Як основу судочинства для українських зе: ель було створено Литовський Статут. «Руська Правда» більше не використовувалась як кодекс законів у містах, але залишалась чинною на селі.

Адміністративно-правові акти накопичувались протягом років, в ході практичної судочинної діяльності. Наприклад, документальний матеріал збирався в Україні внаслідок скликання сеймів. Так, у Судовій Вишні в Галичині рішення сеймів були основою судочинної діяльності. Вони були опубліковані в «Актах земських і гродських».

Були також «Реєстри податків», протоколи і книги судів. Документи виникали не тільки в результаті діяльності гродських і земських судів, але також і судів підкоморських, скарбових або фіскальних. Суд засідав три-п'ять разів на рік, але на засіданнях записувались десятки документів. Варто згадати також суди каптурові, лавничі та інші.

Джерельна база цієї доби представлена, крім щоденників сеймів і сеймиків і книг судів, ще й метриками, жалуваними грамотами, інвентарями, уставами на волоки, полемічною літературою. Тільки Литовського Статуту було три редакції — 1529, 1566, 1588 pp. А ще були дуже важливі для нас Густинський, Львівський, Острозький та Хмільницький літописи, «Опис України» Г.Л. де Боплана.

Часи козацької державності (середина XVII-XVIII ст.) відображені в дипломатичних документах Б. Хмельницького, численних мирних угодах між Україною, Московщиною, Польщею, Туреччиною, Швецією; гетьманських універсалах, «статтях», що укладалися між царем і новообраним гетьманом, «Гадяцькому трактаті», Конституції П.Орлика, царських указах про заборону українських друкарень, ліквідацію Запорізької Січі. Не обійтися тут і без козацьких літописів та мемуарів і щоденників козацької старшини.

Утвердження на українських землях кріпосницької системи, адміністративно-територіального управління Росії в Подніпров'ї і Слобожанщині, і Австрії в Західній Україні сприяло появі документів, що стосуються податків, права, описів маєтностей тощо.

7

Велика кількість законодавчих актів, матеріалів офіційного діловодства, статистичних даних, документів громадсько-політичних, національних організацій стосується періоду панування в Україні Австрійської і Російської імперій.

Група документів адміністративно-державних установ вказують на зв'язки України з центрами у Відні і Санкт-Петербурзі. З них видно, що система управління була вже досить бюрократизована.

8

Наприклад, у Галичині існували становий сейм, крайовий сейм. Були також крайовий комітет і органи громадського самоврядування. Усі справи місцевого характеру вирішувала громада.

Джерела XVII-XIX століть фіксують все тільки в значенні прибутковості — стан земельних угідь та що можна з них взяти. Так, у 1785-1786 pp. була проведена йосифіанська, а пізніше, в 1819-1820 pp., була проведена францісканська метрика (опис усіх земель). Такий облік землі робився кожні десять-двадцять років. Кадастральні карти земель складалися з най-дрібнішою деталізацією кожного квадратного метра площі. Кожне село в Галичині мало свою кадастрову карту.

Велике значення мають матеріали каральних і судово-слідчих органів щодо декабристів, кирило-ме-фодіївців, народників, опришків, селянських і робітничих рухів та їх лідерів, царських указів про заборону української мови, письменства.

Значна кількість документів (джерел писемних та усних), які стосуються минулих віків, видана друком (Полное собрание русских летописей. У 31-му т.; Архив Юго-Западной России. У 35-ти т.— К.,1895-1914; Джерела до історії України-Руси. У 11-ти т.— Львів, 1895-1924; Российское законодательство Х-ХХ вв. Т.1. Законодательство древней Руси.— М., 1984).

Різноманітними документальними матеріалами наповнена історія України XX ст. Особливо це стосується радянського періоду нашої історії. Джерелами першочергової ваги є партійні документи: документи КПРС (програми і статути), матеріали партз'їздів і парт-конференцій, документи керівних парторганів на місцях. Наступними за важливістю є акти законодавчої і виконавчої влади.: Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів, обласних Рад народних депутатів. Багато які з цих документів видано друком в спеціальних збірниках.

9

Важливе значення має радянська періодична преса: газети, журнали. Преса створювала певний визначений фон, тло — політичне, економічне, соціальне, культурне. Преса поділялася на партійну, органів управління, профспілкову, комсомольську, історичну тощо.

Друга категорія документів перебувала в спецсховищах, у закритих фондах архівів і бібліотек. Це документи про голодомори, про культ особи Сталіна, про масові репресії 30-х років, про дисидентський рух у Україні, літературу самвидаву, справи політв'язнів, в'язнів совісті тощо.

Сьогодні в Центральному державному історичному архіві України у Львові зберігається багато документів Литовсько-Польської доби, зокрема документи Галицько-Волинських земель. Документи середньовіччя, нового і новітнього часу зберігаються в державних архівах України в Києві.

Варто пам'ятати про два аспекти значення джерел. Перший — це загальнотеоретичний. Тобто на джерелознавстві будується світогляд, засвідчується громадська позиція коленої людини. Прикладний аспект значення джерел полягає в тому, що твір ученого чи робота-практика не принесуть позитивного результату, якщо вони не базуються на джерелах, на достовірних документальних даних.

Історія поділяється і за широтою вивчення об'єкта: історія світу в цілому (всесвітня історія), історія континентів (наприклад, історія Латинської Америки), історія окремих країн і народів (історія України).