2. Українська вишиванка.

Вишивка - це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, інтелекту українського народу. Вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Вишитий своїми руками одяг був одним із показників працьовитості дівчини.

З давніх-давен вишита сорочка була традиційним одягом українського народу, але і в теперішній час вишиванку все частіше можна побачити і в сучасному гардеробі українців. В основному, вишиванки одягають з нагоди якоїсь важливої події, ювілею, чи на свій день народження. Останнім часом дуже популярно стало одягати вишиванку на весілля. Разом з тим, все частіше вишиванки можна побачити і в повсякденному гардеробі українців. Таким чином, вишиванка з кожним днем набирає все більшої популярності і стає не лише традиційним національним одягом українців, а й сучасним і модним. Сорочка вишиванка - це лице українського народу. У всіх українських жіночих сорочках рукава широкі й довгі. Звичайна довжина сорочок, що носили з плахтою або запаскою, повинна сягати по "кісточки"; Сорочки до спідниці шили трохи коротші. З-під плахти повинен визирати нижній вишитий край сорочки, що називається "поділ".

На українському народному одязі вишивка розміщується на грудях, по спині, понизу, на рукавах, по коміру. Так склалося традиційно, ще у сиву давнину, коли люди вірили в вишивку , як в оберіг від усього злого. Під час військових битв ворог завжди хотів взяти полоненого у вишитій сорочці,щоб за нього взяти великий викуп. Навіть турки, татари, монголи відмічали красу української вишивки і потім за межами наших земель говорили про неї, як витончену дуже чітко орнаментально вишукану майстерність нашого народу.

Народний національний одяг впливає і на сучасну моду. З'явився так званий фольклорний стиль. Традиції народного крою і моделювання широко використовуються художниками-модельєрами у пошуках нових форм, у створенні одягу, який міг би задовільнити естетичні вимоги наших сучасників.

3.Техніка «черв’ячок»

Історія розвитку українського вишивання нагромадила безліч різноманітних мережок. Вони легкі у виконанні, вишукані, надають неповторності і своєрідності виробу. Мережки виконують на будь – якому асортименті вишитих виробів,особливо гарний вигляд мають мережки на жіночих блузках, білизні, дитячому одязі. Мережку «черв’ячок» використовують для підшивання країв виробів, країв на скатерках, фіранках, серветках.

Мережка «черв’ячок» належить до лічильних прозоро - рахункових технік.

Мережки виконують переважно нитками в тон тканини, однак у південних і західних областях України застосовують і кольорові нитки, за допомогою яких створюються красиві візерунки на ажурному фоні.

Мережку «черв’ячок» шиють справа – наліво.

Послідовність виконання мережки «черв’ячок».

1. На тканині визначити місце для мережки.

2. Нашити закріпки зверху вниз — качалочку з паралельних стібків, що охоплюють 2-6 ниток тканини. Кількість стібків закріпки залежить від ширини мережки. Крайні стібки закріпки повинні бути на 2-3 нитки вище і нижче мережки (це верхня і нижня чисниці).

3. На кінець ножиць набрати нитки тканини, потрібних на мережку, підрізати їх між закріпками та першими нитками основи і витягти їх по одній, обережно призбируючи тканину.

4. Закріпити робочу нитку способом «у петлю» внизу біля правої закріпки.

5. Взяти на голку 3-6 (залежно від цупкості тканини) вертикальних ниток і обкрутити їх, формуючи прутинку.

6. Після обкручування ниток голку виколюють під чисницею, обов'язково на рівні ниток, взятих на прутинку. Під час виконання на кожну прутинку треба набирати однакову кількість ниток.

7. Протилежний ряд виконують, як і попередній, тільки нитки першої і другої прутинок розділяють навпіл і обкручують в одну прутинку, внаслідок чого мережка нагадує ламану лінію.

8. Після закінчення прутикування кінець нитки закріпити з вивороту під нитками закріпки і відрізати.

Білет № 3