2. Декоративні ( для оздоблення житла –

портретні, віконні, настінні, кілкові, картинні, покутник)

3. Обрядові (використовуються в обрядах-

для родин і хрестин, весільні, ритуальні, вітальні,

подарункові, випроводжальні, для хліборобських обрядів).

Наприклад, для витирання обличчя і рук — утирач, посуду і стола — стирок, для прикрашення образів, фотокарток, портретів — покутник, для шлюбних церемоній — весільний.

Весільні рушники. Весілля увінчує поєднання двох людських доль. Це пам'ятне свято, урочистий обряд для нової сім'ї. Ще задовго до весілля дівчина з матір'ю починають готувати придане. Дівчина повинна власноручно вишити нареченому сорочку та весільні рушники. За кількістю вишитих рушників та за красою узорів оцінювалась працьовитість дівчини, її здібності до домашнього ремесла.

Рушник на стіні. Не було, здається жодної оселі в Україні, котру вони б не прикрашали. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник був обличчям оселі. Гарно оздоблений рушник висів біля порога в кожній сільській хаті, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці. Із рушником ушановували появу немовляти, одружували молодих, проводжали людину в останню дорогу, вшановували близьких, рідних.Використовували рушники і при зведенні житла. Ними піднімали сволоки (потім ті рушники дарували майстрам). Не обходилося без рушників і в хліборобських обрядах. Рушник до цього часу залишається також символом доброзичливості й гостинності, на ньому підносять дорогим, шановним гостям хліб-сіль.

У традиційній слав'янській вишивці важливе символічне значення мав колір. На багатьох рушниках переважає  червоний колір. Саме він у народному уявленні уособлював життя, сонце, продовження роду, здоров'я.     Дуже часто на рушниках вишивають орнамент у вигляді ромбів та зірочок. Це старовинні сільськогосподарські символи, які означають засіяне поле, сонце, передають ідею родючості та захисту від всякого зла.

Для рушників Полтавщини характерний рослинний орнамент, в основі якого лежить так зване «Дерево життя», по краях рушників виконують рослинним орнаментом обвідки, а краї оздоблюють плахтовим закінченням. Рушники вишивали переважно так званими рушниковими швами нитками червоного кольору.

Візерунок і колір вишивки рушника мають відповідати саме його призначенню. За кольором та орнаментом завжди можна сказати в якому регіоні України вишитий рушник.

3. Техніка « занизування».

Занизування — найдавніша техніка вишивання, що імітує ткацтво. Цією технікою виконують тільки геометричні узори: ромби, хрести, ламані лінії, восьмипелюсткові розети .

Шов «занизування» найбільш поширений на Волині, Поліссі та Київщині. Ним вишивають узори переважно нитками червоного кольору, іноді доповнюють по центру чорним та синім.

Занизування ґрунтується на основі шва «вперед голкою» і є двостороннім швом. На лицьовому боці узору утворюється вишитий рисунок із різних по довжині стібків, на вивороті — його зворотне зображення. Технікою «занизування» узор вишивають справа наліво відразу по всій ширині полотна, від одного краю малюнка до другого. Після виконання першого ряду узору виріб повертають і знову справа наліво через одну нитку тканини повторюють перший ряд. Тобто кожний наступний ряд паралельних стібків віддалений від попереднього на одну нитку. В узорах кожен ряд може повторюватися 3 – 5 разів, залежно від того, який потрібен орнамент – вужчий чи ширший.

Занизування традиційно використовують під час вишивання жіночого й чоловічого одягу, скатерок, серветок та інших декоративних виробів.

Білет № 9