IV.Підсумок уроку

1. Бесіда за запитаннями. 3хв.

Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань.

Пошана й безмежна любов народу поета втілилась у прислів’ях та приказках. Назвіть, які ви знаєте.

Учні відповідають:Шевченків «Заповіт» до добра кличе світ.

– Кобзаря сила до щастя народ побудила.

– Хто Шевченка знає ,той край свій кохає.

– «Кобзар»- народної мудрості буквар.

Де правда Кобзаря ходила , там розцвіла народна сила.

Шевченкова правда чиста й ясна, тому й прекрасна.

На тиху розмову, на добреє слово Шевченко нас кликав й запрошує знов.

2. Складання сенканів про Шевченка. 4 хв.

Шевченко

Народний поет.

Бореться, захищає, співчуває.

Мужик, митець,новатор.

Прометей.

VI. Домашнє завдання. 2хв.

Обов’язкове: підготувати цікавий матеріал про життя і творчість П.Куліша.

За бажанням: підготувати твір-мініатюру «Моє ставлення до Тараса Шевченка».

Використана література

1. Доля: Книга про Т.Шевченка в образах та фактах /Упоряд. В. Шевчук. – К.,1993.

2. Шевченківський словник. – К., 1978.

3. Спогади про Тараса Шевченка/Упоряд. В.Бородіна і М.Павлюк. – К.,1982.

4. Святиня /Упоряд.З. Тарахан – Береза. – К., 1998.

5. Бас В.В. Шевченківський край: Фотопутівник. / В.В. Бас. – К.: Мистецтво, 1989. – 264с.: іл. – Текст укр. та англ. мовами.

Н.В.Романенко,

учитель української мови та літератури Моринського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Звенигородської районної ради Черкаської області

«ВІН БУВ ЯК ЗІРКА ОСЯЙНА

НА СИНІХ НЕБЕСАХ ГЛИБИННИХ»

Вшанування пам’яті Т.Г Шевченка

Літературно-музична композиція

(Для старшої школи)

Мета. Перегорнути сторінки життєвого шляху славетного земляка Тараса Шевченка, розкрити безмежну любов Тараса до України, неперевершену цінність творів поета, їх значення для нас, його нащадків. Виховувати почуття любові та поваги до світлого образу Великого Кобзаря.

Обладнання. Комп’ютер, мультимедійний проектор, екран; фільм, що супроводжує літературно-музичну композицію.

Святково прибрана актова зала. На журнальному столику – портрет Т.Шевченка, обрамлений вишитим рушником, біля нього - ваза для квітів, виставка творів Т. Шевченка, сцена прикрашена кімнатними квітами)

На задньому плані сцени над екраном – плакат із словами:

«Він був як зірка осяйна

На синіх небесах глибинних».

Збоку сцени плакат:

«Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,

Він живе в народі, як і «Заповіт» (А. Камінчик)

Учитель.

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам‘ять Шевченка.

9 березня минає 199-а річниця з дня народження нашого земляка, українського поета, прозаїка, художника, мислителя, Пророка, Апостола правди і науки, Великого Кобзаря, Тараса Григоровича Шевченка.

«Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей у ненависть і погорду… Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко», - так сказав про поета Іван Франко.

І ми сьогодні зібралися в цій залі, щоб вшанувати пам’ять нашого Тараса Григоровича Шевченка., перегорнувши окремі сторінки його життєвого шляху; переконатись у великій любові поета до України та відданості їй і невмирущості та значимості його творчої спадщини.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами.

На екрані фрагмент відео: у виконанні Василя Зінкевича звучить пісня «Шлях до Тараса» (сл. Ю. Рибчинського, муз. О. Осадчого)

Коли звучить 2-ий куплет пісні, на сцену виходять з двох сторін учасники свята, ставлять квіти у вазу біля портрета Т. Шевченка.

Слайди (портрети Т. Шевченка). Звучить класична музика («Елегія» Лисенка»)

1-ий ведучий. Тарасові Григоровичу Шевченку, великому синові українського народу, провіснику нового життя, народному пророкові, титану духу, поету, художнику, першому, хто відверто закликав український народ:

… вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте, –

нашому земляку, присвячується.

2-ий ведучий. Коли характеризують народ, то передовсім називають найталановитіших, найкращих його представників. Україна – це Шевченко. У ньому – наша історія, буття, наші болі і мрії.

1-ий ведучий. Народжений від національної печалі, гніву й образи за зганьблену честь України, Тарас Шевченко був посланий на нашу землю

…свою любов благовістить!

Святую правду возвістить!

Його слово було таким гарячим, що обпікало серце кожного справжнього українця невидимим вогнем.

1-ий ведучий. Народжений матір’ю кріпачкою і сам кріпак, він усією своєю романтичною і благородною душею, чуйністю вірного синівського серця закипів таким гнівом до всякого, особливо до духовного рабства і такою любов’ю до свого знедоленого народу, що цими почуттями українці живуть і житимуть завжди.

2-ий ведучий. Шевченко – вершина родоводу українського дерева. Коли б волею якоїсь надзвичайної сили наш народ поставив перед необхідністю з-поміж усіх книжок вибрати дві, то він узяв би Біблію та «Кобзар» – Євангеліє від Тараса. Без першої був би неповноцінний духовно, а без другої – немислимий як народ.

1-ий ведучий. Українці завжди стоятимуть перед Шевченком, як перед своєю совістю. А в душах житиме його Слово, сповнене любові і самопожертви. Слайди (краєвиди України)

Шевченко-юнак. Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!

1-ий ведучий. Упродовж усього свідомого життя гріла і спопеляла Шевченка єдина, гаряча, вірна і незрадлива любов до своєї знедоленої України і її народу. Вона в кожному рядку його поезії.

Шевченко-юнак. Свою Україну любіть,

Любіть її… во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

1-ий ведучий. І в далекому Казахстані він жив єдиною Україною, її долею, горем свого поневоленого народу.

Шевченко-юнак. Заросли шляхи тернами

На тую країну.

Мабуть, я її навіки,

Навіки покинув.

Мабуть, мені не вернутись

Ніколи додому?

Мабуть, мені доведеться

Читати самому

Оці думи?... Боже милий!

…Серце холоне,

Як подумаю, що, може,

Мене похоронять

На чужині, - і ці думи

Зо мною сховають!..

І мене на Україні

Ніхто не згадає!

Читець. Читає вірш Т. Шевченка «Н. Маркевичу».

2-ий ведучий. Доля України, рідного народу була для Шевченка болем серця і найпершою турботою. У вірші «На роковини» Леся Українка наголошувала на вірності поета батьківській землі і її поневоленому люду:

Він перший за свою любов

Тяжкі дістав кайдани,

Але до скону не служив

Без зради, без омани.

Усе знесла й перемогла

Його любові сила.

Того великого вогню

І смерть не погасила.

Шевченко-юнак. Читає вірш «Мені однаково…»

У виконанні учениці 6 класу звучить «Пісня про Україну».

1-ий ведучий. Життя нашого поета дивне. Слухаючи про нього, можна подумати, що це легенда. Воно почалося з любові матері та батька і радісного, незважаючи на кріпацький стан, дитинства. Уже змалечку в Тараса проявилися зерна таланту до поезії та малярства, які потім зійшли буйною порослю.

Звучить гра на бандурі і поступово затихає.

2-ий ведучий. До вашої уваги інсценізації уривків з твору Степана Васильченка «В бур’янах».

Дід іде впевненою ходою , а за ним біжить Тарас, забігаючи то праворуч, то ліворуч від діда. Коли Тарас дає запитання, дід зупиняється і розповідає .

Тарасик. Діду, діду, що ви там усе шепочете? Розкажіть мені!

Дід. Як іду цими шляхами, згадую батька нашого, Максима Залізняка, гайдамаків згадую. В оцих лісах вони збирались, отут панів проклятих били. Давно те було, як я ще молодим був. Ненависні пани лядські задумали нашу землю загарбати, всіх людей на свою віру навернути, всіх нас окатоличити. Знущалися – і сказати не можна як! Не стерпів народ, пішов у гайдамаки – боронити свій рідний край.

Тарасик. А що далі було, діду?

Дід. У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима запорожці, посвятили ножі свої та й пішли Чорним шляхом - панів бити. Отаке було! Хто тільки вмів сокиру підняти, всі до Залізняка - навіть жінки з рогачами в ліси до гайдамаків подалися.

Тарасик. А Гонту ви бачили?

Дід. Ні, синку, Гонти не бачив, та, кажуть, вірним побратимом був Максимові, за Вкраїну життя віддав…

Тарасик. А потім?

Дід. Потім – зрадили гайдамаків. Цариця Катерина, її військо разом зі шляхтою задушили гайдамаків. Гонту скатували, язика йому відрізали, четвертували. Максима в Сибір заслали та й пішли ловити гайдамаків по ярах та лісах, вішати, палити.

Тарасик.(витирає сльози) Жаль гайдамаків. Так жаль. (Раптом) Діду! Діду! Там кобзар! Ходімо! Дідусю, попросіть, щоб заспівав!

На екрані – картина М. Дерегуса «Тарас слухає кобзаря» (Звучить народна пісня у виконанні кобзаря). Тарас із дідом підходять ближче до картини, слухають пісню.

(Озираючись, входить з вузликом Яринка. Побачивши її, Тарас тихенько підходить ззаду і лякає.)

На екрані – зображення Тараса і Оксанки.

Яринка.(жахнувшись) Ой, капосний, злякав.(Удавано б’є Тараса). Ось я тобі, щоб не був таким. (Оглядається) Я так боюся твого дяка…

Тарас.( сміючись) Його нема вдома – не бійся. Хіба дяк мій - то дідько якийсь?

Яринка. У нього ніс такий… Він страшний мені…

Тарас. Правда, він як нап’ється, то ніс стає, як червоний буряк. Пішов знову, певно в шинок.

Яринка. А ще – дяк. Оце ж забігла до тебе (розв’язує вузлик). На ось тобі свитку. Полатана.

Тарас.(бере свитку) Гей, як гарно полатана! Яриночко, ти вже як велика дівка шиєш! Спасибі тобі, сестричко. Хоч ти мене не забуваєш…

Яринка. І це ось тобі… (дає хліб і глечик молока). Пообідаєш, а закусиш цими яблуками. (дає двоє великих яблук).

Тарас. (зрадівши) Ой які гарні!.. Певно, смачні. Чиї це? У нас таких немає.(кусає яблуко) Ой добре! На, покуштуй (дає Яринці).

Яринка. Не треба, я ще їстиму такі.

Тарас. А де ж ти їх візьмеш?

Яринка. Оксанка дасть.

Тарас.(вражено) Оксанка? Коваленкова?

Яринка. Ой! (закрила рот) Ми з нею отару пасемо разом…

Тарас. То це Оксанчині яблука?

Яринка. Ти не скажеш їй? Кажи…Не скажеш? Вона дала для тебе і просила…

Тарас. Мовчати?

Яринка. Атож.

Тарас. І це, певно, її робота?

Яринка. Ні, рукав і я зашивала!... Тільки мовчи. Не скажеш?..

Тарас.(задумливо) Пасе з тобою. А чому вона просила мовчати?

Яринка. Я не знаю. Чомусь зобиджається…

Тарас. Зобиджається? На мене? Хіба казала?

Яринка. Казала, що ти обминаєш її чомусь, як зустрічаєшся… А чого ти, Тарасику, на неї? Вона лагідна така. Помагає мені отару пасти…

Тарас. Вона добра… А ще що вона казала?

Яринка. Казала, що осавул вже загадував їй на панщину.

Тарас. Так, а про мене що?

Яринка. Про тебе? Казала, що жаль їй тебе, бо бачила худим, нестриженим…

Тарас. Ще й обдертим…

Яринка. Соромишся її?

Тарас. (киває головою)

Яринка. Давай я тобі й сорочку полатаю, виперу…

Тарас. З Оксанкою?.. Не треба…

Яринка. А чому?

Тарас. Я сам (сумно) Вона вже помічає…

Яринка. Вона мені розказувала, як ви торік пасли разом ягнята… Говорила, що ти їй книжечки читав, малював… А в тебе є той малюнок? Покажи…

Тарас. Є десь захований. Він ще незакінчений.

Яринка. Все одно покажи. Тарасику, мені цікаво…

Тарас. Добре, тільки тобі одній. (подає дві дощечки)

Яринка. Оксана… Похожа… Як жива… І хата наша. Невже це ти?

Тарас. А то ж хто! Якби дяк учив, то ще краще було б. А то ж – п’є.

Яринка. А чого ж на дощечках?

Тарас. Паперу нема. Дяк не завжди дає.

Яринка. Я візьму й покажу Оксані.

Тарас. (забирає дощечки) Ні, Яринко, нехай іншим разом. Пізніше. Я сам їй покажу. Ось справлю чоботи, розживусь на нову свитку і тоді…Тоді я її ще краще намалюю. Фарбами. Як ікону! Не пропаду! Піду в люди (виходять).

На екрані – фрагмент №1 із фільму «Заповіт» (Тарас жене ягнята) (15 сек.), який змінюється картиною І. Їжакевича «Тарас-пастух».

Читець. (Читає вірш М. Вербовської (14 р. Уманщина) «Тарасові шляхи»)

Тарасові шляхи неспинні

Крізь сон ввижаються мені –

Овець пасе малий в долині,

І сльози ллє у бур’яні.

Тяжкії сльози…

Доле, доле!..

Це ж ти, це ж ти зробила так,

І честь, і слава, й біль, й неволя,

Перетинаються в шляхах.

Тарасові шляхи неспинні,

Слова, слова, – в них почуття…

Немов червоная калина,

В дорозі, довшій за життя.

Слайди.

1-ий ведучий. Талант до малярства помітили в дворі пана Енгельгарда, і щоб мати власного художника, Пан Енгельгардт віддав Тараса в науку до майстра – живописця Ширяєва. Але й там Тарасові доводилося більше фарбувати дахи, ніж учитися художній справі. До вашої уваги фрагмент фільму «Тарас Шевченко» . (30 сек.)

2-ий ведучий. Тепер просто неможливо уявити, що сталося б з Тарасом, з його геніальним поетичним талантом, художнім хистом, якби він не зустрівся в Петербурзі в Літньому саду з Іваном Сошенком, якби не познайомився з відомим художником Карлом Брюлловим, якби не було в його житті 22 квітня 1838 року.

1-ий ведучий. Так, саме Іван Сошенко увів Тараса в коло найвідоміших діячів української та російської культур, познайомив з Євгеном Гребінкою, Карлом Брюлловим, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Михайлом Вієльгорським.

Фрагмент фільму №3 (7 хв.)

2-ий ведучий. Друзі вирішили викупити з кріпацтва Тараса Шевченка і для цього Карл Брюллов написав портрет поета Василя Жуковського. Картину розіграли в лотерею, і було зібрано необхідну суму грошей – 2500 карбованців, за яку пан Енгельгардт погодився відпустити на волю Тараса Шевченка. І 22 квітня 1838 року він підписав відпускну. (Слайд )

Пропонуємо переглянути фрагмент фільму «Тарас Шевченко. Заповіт»