Іv сторінка Шевченко – художник

Учень. Ми провели дослідницьку роботу і прийшли до висновку, що Тарас Шевченко був незрівнянним майстром портретів, які писав аквареллю, олією, олівцем. Справжнім шедевром став автопортрет майстра.

Учениця. Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

Нишком він малює

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду.

Учень. Здібності до малювання виявилися в нього ще з дитинства. У спогадах родини Шевченка є немало свідчень про те, що настінне народне малювання, вишивки будили в нього пристрасть до створення власних малюнків. А коли він почав учитися в дяківській школі, ця пристрасть розвинулася ще сильніше.

Учениця. Згодом пан Енгельгард забирає Шевченка в Петербург. І Тарас став козачком. Зустріч в Петербурзі з земляком – художником Сошенком круто змінила долю Тараса Григоровича. Байкар Гребінка, художник Брюлов, Венеціанов, поет Жуковський побачили здібності молодого художника і викупили його з неволі.

В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Шевченко малює портрети, картини, робить ілюстрації для своїх віршів, зарисовує пам’ятки минулого.

Учень. Упродовж життя він створив понад 30 малярських та графічних автопортретів. У них він передав свої думки, почуття, майже за два десятиліття: від романтичного юнака до збагаченої досвідом, але вже хворої, виснаженої людини, яка прожила нелегке життя.

Ось деякі репродукції його безсмертних полотен.

Портрет дітей Репніна – Волконського, 1841	Почаївська лавра зі сходу. 1846
Пожежа в степу, 1848	Форт Кара-Бутак,1848
Портрет Г.І. Закревської,1843	Автопортрет, 1861

V сторінка Вшанування т.Г.Шевченка

Учень. 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Шевченка було перевезене в Канів і поховане на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

Минуло майже 200 років з дня народження славного сина України, але пам’ять про нього жива і досі в серцях людей.

Учениця. Два місяці далеко від Вкраїни

В Землі лежав похований Тарас,

Не встиг купити білої хатини,

Щоб зігрівала пращурів і нас.

Не встиг зійти і на високій кручі,

Щоб милуватись обрієм Дніпра,

Грудьми дихнути, як реве ревучий,

Строфу для кобзи випустить з пера.

Та вічний біль і думу про Чернечу

Ні брат ні друг забути не змогли.

В травневі дні народ підняв на плечі,

Щоб ти позбув чужинської землі.

Там спорудили з дальніх сіл могилу

Потрісканії руки кріпаків,

Мабуть, Господь послав незламну силу,

Щоб пам’ять залишить.

Багато літ минуло з того часу,

Праправнуки вивчають «Заповіт».

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.

Пісня «На високій дуже Кручі»

Ми чуємо тебе Кобзарю

Крізь століття

І голос Твій нам душу окриля

Встає в новій красі забувши лихоліття

Твоя, Тарасе, звільнена земля

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі титане кладемо

Ми чуємо тебе Кобзарю

Крізь століття

Тебе своїм сучасником звемо.

Пісня «Поклін тобі Тарасе».

Учень. І дорослі, і діти шанують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам'ятати його заповіти.

Спи спокійно, поет!

Ми – нащадки твої

Пронесем крізь віки твоє ім'я,

К різь колючі вітри,

Крізь жорстокі бої

України сини, незборимі.

Спи спокійно, поет

Україна твоя

Вже розправила крила орлині –

Так, як мріяв колись

Ти в жагучих пісках

На засланні в тяжкій самотині.

Спи спокійно, поет!

Образ огнений твій

Не зітерти ні бурі, ні часу

У єдиній сім'ї –

Славній, вольній, новій

Ми тебе не забудем, Тарасе!

Учениця. Ниточка до ниточки,

Синя до зеленої

Вишиваємо рушник

Тарасові Шевченку.

Квіточка до квіточки –

Шиємо, гаптуємо

Дорогого Кобзаря

Любимо й шануємо.

Діти (хором)

Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани й любові тебе пом'янули,

І народи Вкраїни

Заповітів священних твоїх не забули.

Пісня «Заповіт».