Іі сторінка Співець української природи Інсценізація

Тарас. Катре! Де ти?

Катря. Я ось тут.

Мачуха. Ти може знов кудись навтіки вибираєшся ледащо? Ані кроком мені з хати бо битиму чуєш? Степанко плаче, іди колиши, а як засне, принеси води і підмети подвір’я!

Тарас. Сестричко!

Катря. Що?

Тарас. Я побіжу трохи на потічок! Там такі камінчики, я намальовані. І рибки плюскочуть. А в хаті темно чогось так зле.

Катря. Іди, іди. Я вже докінчую грядку, то сама подвір’я замету і принесу води.

Тарас. Тямиш сестричко, як мама жили, то в нас часто був смачний борщик, варенички, квасолька. Тепер не так! Ми ходимо такі голодні і обдерті! Чи і другі діти не мають мами так як ми?

Катря. Всюди є сирітки по світі мій дороги хлопчику. Але ти не думай про се йди над потічок гратися.

Учень. Любов Шевченка до природи, милування красою рідної землі становлять характерну рису його патріотизму. «Нема на світі України, немає другого Дніпра!..» - з захопленням проголошує поет. В художніх творах Шевченка образи рідного пейзажу, картини природи є неперевершеними зразками живопису слова.

Учень. Пригадаймо чудову картину ранку в творі «Сон»:

...світає, Край неба палає; Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає. Тихесенько вітер віє, Степи, лани мріють, Між ярами над ставами Верби зеленіють.

Ой діброво — темний гаю!

Учень. Ой діброво — темний гаю! Тебе одягає Тричі на рік... Багатого Собі батька маєш. Раз укриє тебе рясно Зеленим покровом,— Аж сам собі дивується На свою діброву... Надивившись на доненьку Любу, молодую, Возьме її та й огорне В ризу золотую І сповиє дорогою Білою габою,— Та й спать ляже, втомившися Турбою такою.

Учень. Тече вода з-під явора

Тече вода з-під явора Яром на долину. Пишається над водою Червона калина. Пишається калинонька, Явор молодіє, А кругом їх верболози Й лози зеленіють. Тече вода із-за гаю Та попід горою. Хлюпощуться качаточка Поміж осокою. А качечка випливає З качуром за ними, Ловить ряску, розмовляє З дітками своїми. Тече вода край города. Вода ставом стала. Прийшло дівча воду брати, Брало, заспівало. Вийшли з хати батько й мати В садок погуляти, Порадитись, кого б то їм Своїм зятем звати?

Учень. І ти, моя єдиная,

Встаєш із-за моря,

З-за туману, слухняная

Рожевая зоре!

І ти, моя єдиная,

Ведеш за собою

Літа мої молодії,

І передо мною

Ніби море заступають

Широкії села

З вишневими садочками

І люде веселі.

І ті люди, і село те,

Де колись, мов брата,

Привітали мене.

ІІІ сторінка

Борець за волю народу

Учень. У Шевченкові ми бачимо нашого сучасника і соратника. Він дорогий, близький нам своїми немеркнучими віршами. Його слово звеличує красу боротьби і перемоги, виховує найкращі людські почуття, закликає до дружби і творчого співробітництва народів світу.

Учень. За бунтарські вірші Т.Г.Шевченка забрали в солдати.

Та малює й пише

Він таємно там.

Гнівні його вірші

Страх несли панам.

Учень. Незважаючи на заборону, Тарас Григорович писав вірші і ховав їх за халявою чобота.

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся,… але не каюсь!

Учень. Туга за рідним краєм, рідною природою звучить і в його віршах. Він закликає український народ до боротьби за волю, за кращу долю.

Світе ясний! Світе тихий! Світе вольний, несповитий! За що ж тебе, світе-брате, В своїй добрій, теплій хаті Оковано, омурано (Премудрого одурено), Багряницями закрито І розп'ятієм добито? Не добито! Стрепенися! Та над нами просвітися, Просвітися!.. Будем, брате, З багряниць онучі драти, Люльки з кадил закуряти, Явленними піч топити, А кропилом будем, брате, Нову хату вимітати!

Тут, і всюди — скрізь погано. Душа убога встала рано, Напряла мало та й лягла Одпочивать собі, небога. А воля душу стерегла. — Прокинься,— каже.— Плач, убога! Не зійде сонце. Тьма і тьма! І правди на землі нема! — Ледача воля одурила Маленьку душу. Сонце йде І за собою день веде. І вже тії хребетносилі, Уже ворушаться царі... І буде правда на землі. Учень. Марку Вовчку Напам'ять 24 січня 1859 Недавно я поза Уралом Блукав і господа благав, Щоб наша правда не пропала, Щоб наше слово не вмирало; І виблагав. Господь послав Тебе нам, кроткого пророка І обличителя жестоких Людей неситих. Світе мій! Моя ти зоренько святая! Моя ти сило молодая! Світи на мене, і огрій, І оживи моє побите Убоге серце, неукрите, Голоднеє. І оживу, І думу вольную на волю Із домовини воззову. І думу вольную... О доле! Пророче наш! Моя ти доне! Твоєю думу назову.