Артемій ведель (ведельський)

(1767-1808)

Серед творців українського духовного концерту найближче національних джерел стоїть творчість Артема Веделя. Він не мав змоги отримати професійну освіту за кордоном, як його старші сучасники Березовський та Бортнянський, все його життя нерозривно пов'язане з Україною. Як життєвий, так і творчий шлях Веделя позначений особі трагізмом. Незаслужено забутий в короткім часі після своєї с» композитор ніколи не відкриється нащадкам у всій повноті свого таланту, лише декілька хорових духовних творів дійшли до нас в оригіналі з бібліотек київських монастирів, інші були втрачені, згорівши під час численних пожеж або попросту загублені. Його творчість нечисленна, єдиний жанр, до він звертався, був хоровий духовний концерт, але в ньому він створив невмирущі шедеври національного мистецтва.

Народився Артем Ведель 1767 року у Києві, в районі Подолу, у родині ремісника. Його батько був знаний зі своїх чудових різьблених дерев'яних виробів. Освіту майбутній композитор здобуває у Києво-Могилянській академії, де навчався від 1776 до 1787 р. Хоча академія ще в першій половині XVIII сторіччя мала славу одного з найгрунтовніших і передових навчальних закладів Східної Європи, до того часу, коли там перебував Ведель, багато що змінилось: тут послідовно проводилася русифікація, переслідувались старі традиції, запроваджені Петром Могилою, - адже академією керував митрополит, що призначався московським духовним керівництвом. Очевидно, ця обставина була однією з головних, через яку майбутній композитор не захотів навчатись в класі богослов’я. Іншою ж причиною буда особлива музична обдарованість і любов до мистецтва. Як згадує один із сучасників, друг Веделя по академії, "улюбленою його розвагою було співання священних гімнів і кантів, що були поширені серед студентів академії".

Академія завжди славилась своєю прекрасною музичною освітою. Тут діяла хорова школа з класами нотного співу і читання; Хор і оркестр академії протягом декількох століть були окрасою музичного життя Києва. Ведель, як винятково здібний учень, стає першою скрипкою оркестру та диригує хором. Великим успіхом користуються і його виступи як співака-соліста хору. На цей час припадають і його перші творчі спроби - духовні концерти на тексти з Псалтиря.

Завершивши свою освіту в академії, Ведель отримує дуже вигідну пропозицію від багатого московського генерала Єропкіна стати диригентом його капели, а крім того зайняти посаду писаря у Сенатській канцелярії. На декілька років композитор покидає Україну, переселяючись до Москви. Про цей період його життя відомо небагато, хоч є припущення, що композитор міг відвідувати "вільним слухачем" лекції у Московському університеті у Ломоносова, а також зустрічатись з московськими та італійськими музикантами, що тоді перебували у Росії, зокрема з відомим оперним композитором Дж. Сарті.

Наприкінці 1792 р. Ведель повертається назад до Києва. Спочатку щастя, здавалось, усміхнулось йому: він потрапив на службу до впливового, розумного і прихильного до українців генерала А.Леванідова. Леванідов був великим аматором хорового співу і заснував у Києві військову капелу, яку й очолив з 1794 р. Ведель. Два роки роботи з капелою належать до найбільш плідних у творчості композитора. Тут він пише свої найвідоміші концерти, такі як "В молитвах неусыпающую Богородицу", "Спаси мя, Боже", "Доколе, Господи, забудеш мя" та деякі інші. Вони часто виконувались в багатьох київських церквах, зокрема перший з них багато років утримувався у службі Києво-Печерської лаври.

У 1795 р. Леванідова переводять до Харкова на посаду намісника харківського і воронезького. Ведель їде вслід за ним. У Харкові він працює з хором Казенного училища, котрий в короткім часі здобуває собі неабияку славу. Цікаво, що саме завдяки цьому хорові Ведель у 1796 р. познайомився з Бортнянським. Адже, якщо до того часу хористів для Придворної півчої капели набирали зазвичай з Глухова, то тепер, коли слава про прекрасну музичну підготовку учнів Веделя долинула навіть до столиці, вони теж стали поповнювати найкращий церковний хор Російської імперії. Але хоч як багато сил віддавав він роботі з хором, найважливішою ділянкою його діяльності залишається все одно творчість: в Харкові виникає, мабуть, найбільше концертів, серед них особливо відомі "Воскресни, Боже", "На ріках Вавилонських".

Після смерті цариці Катерини II у 1796 р. її син Павло посилає у відставку всіх ставлеників матері, серед них і Леванідова. Ведель знову повергається до Києва, проте тепер він потрапляє у дуже скрутні умови -Павло "височайшим наказом" відмінив ті нововведення, котрі вносились поступово у службу під західноєвропейським впливом, насамперед, заборонив виконання духовних концертів у церкві, вбачаючи у цьому небажаний вплив католицизму. Для Веделя це означало кінець його творчої кар'єри. Настрій відчаю і безнадії втілений в одному з останніх концертів композитора "Услиши, Господи, глас мой".

Останнього порятунку композитор шукає у своїй глибокій вірі в Бога, тому в 1799 р. вступає ченцем у Києво-Печерську лавру. Однак, пробні там ледь більше року, він таємно покидає монастир, мабуть, через те, що насмілився написати листа до царя Павла з проханням відмінити указ про церковний спів. Веделя спіймали, судили, але оскільки він не порушив жодного закону, то його просто замкнули у "Смирительный дом", тобто божевільню, де перебували психічно невиліковні хворі. Славетному митцеві, концерти якого співали найбільші церковні хори Києва - заборонили давати олівець і папір, щоб не писав музики. Лише через вісім років, невиліковна хворого на сухоти, його відпустили додому помирати, де він, прожив ще декілька місяців, пішов з життя у 1808 році. Та навіть його поховання, на яке зібрались численні друзі по Києво-Могилянській академії, не давало спокою царській владі. Відомо, що жандармам було наказано суворо стежити, щоби похорон відбувся тихо і непомітно. Так трагічно згас один з найвидатніших і найліричніших українських музикантів.