Духовний концерт № 15 “Придіте, воспоєм”

Одним з кращих духовних концертів Д.Бортнянського є концерт № 15 "Придіте, воспоєм". Він включає в себе три частини, кожна з яких позначена яскравим самобутнім настроєм. Перша заснована на мотивах улюбленого часто використовуваного композитором у концертах канту-вівату, як називали тоді преславний кант. Урочисті, закличні інтонації перших тактів одразу вводять слухача в настрій радісного, піднесеного свята. Невелика за масштабами, проте дуже динамічна за розвитком, ця частина побудована подібно до пісні, чи канту - в ній немає яскраво контрастних епізодів, а навпаки, весь розвиток підпорядковується провідному емоційному стану. Майстерно прикрашена мелодія викладається у чотирьох голосах подібно, як в українських піснях. Композитор застосовує тут виразні прийоми для досягнення своєї мети, зокрема такі, як перегукування окремих голосів, короткі, енергійні вигуки, завдяки чому створюється враження великого просторого світлого храму, короткі, уривчасті фрази немовби відтворюють радісні, збуджені вигуки свята.

Друга частина, де йдеться про страждання, розп'яття і мученицьку смерть Ісуса Христа, раптово переносить слухачів у цілком інший світ -скорботи і жалоби. М'які, спадаючі закінчення мелодії звучать ніби болісне зітхання, яке виривається з грудей, несподівані вигуки, різкий перехід від однієї групи голосів до іншої, прямолінійне зіставлення чоловічих і жіночих тембрів у хорі - все це справляє враження оплакування, передає стан розпачу і жалю (Нотний приклад № 4). Недаремно, крім зрозумілих для слухачів всієї Європи зворотів оперної арії Lаmеntо, композитор використовує типові звороти українського фольклорного заупокійного співу - голосіння, іноді нагадує про зосереджений суворий настрій релігійних кантів, де також йшлось про страждання Христа.

Третя частина урочиста і радісна - адже в ній йдеться про Христове воскресіння і славу Господу. Проте цей настрій з'являється не одразу. Спочатку величні "фанфари і труби" (вдало "зображені" хоровими голосами) відлунюють здалека, несміливо, і лише поступово наближаючись, досягають найбільшої гучності, впевненості. Утворюється своєрідна змістовна арка з першою частиною, повертається те ж відчуття свята, що вражало на початку концерту. Навіть окремі фрази фіналу побудовані на основі тих самих мелодій, наближених до канту-вівату, що й у першій частині. Загальний образ, настрій концерту, незважаючи «й трагічні почуття, висловлені у середній частині, складається як радісний, прославний, урочистий, як і годиться для музики, написаної з приводу найвеличнішого християнського свята - Воскресіння Христа, Великодня.

Спадщина Бортнянського, значна за масштабами, різноманітна за настроями і образами, здобула визнання в Росії за життя композитора, і в наступні століття не лише на Батьківщині, але й у всьому світі. Французький композитор Гектор Берліоз, знаний зі своєї гострокритичної оцінки навіть найбільших знаменитостей, так відгукувався про музику нашого геніального співвітчизника:

"У цій гармонічній тканині були поєднання, які здаються неможливими: то чулись зітхання, то неясний дрімотний шепіт, часом з'являлись акценти, за силою схожі на крик, який захоплює ваш дух, стискає серце й груди, а потім все розчинялося в безмірному легкому завмиранні; здавалось, хор ангелів залишав землю і поступово зникав у небесній височіні".