С. Гулак-артемовський. "запорожець за дунаєм"

Біля хати запорожця Івана Карася його дочка Оксана мріє про зустріч з коханим Андрієм, про повернення на рідну Україну. Юнаки і дівчата співчувають їй, розділяючи прагнення побачити рідну оселю, та рушають разом з нею до роботи.

Повертається додому Карась, який вже давно повинен був прибути, проте загулявся по дорозі у корчмі. Сповнений страху перед своєю грізною половиною Одаркою, він не встигає сховатись від неї, тож доводиться вигадувати різні відмовки, яким не дуже вірить його заздрісна половина, а вже випадкова згадка про небогу, у якої довелось заночувати Карасеві, остаточно виводить її з себе.

Неспокійно на душі у турецького султана. Войовничі запорожці видаються йому не надто покірливими підданими. Тож він вирішує таємно відвідати їхні оселі і подивитись як вони живуть і чи не задумують чогось супроти влади. Першою на дорозі трапляється йому хата Карася. Господар немало здивований появою у себе на подвір'ї розкішно вбраного турка, і припускає, що гість прибув на мусульманське свято — байрам, на якому, кажуть, має бути сам султан. Гість не заперечує і навіть обіцяє познайомити Карася з султаном. Гостинний господар повертається у хату, за пляшкою горілки, щоби як слід прийняти знатного незнайомця, а тим часом султан викликає свого царедворця Селіх-агу і наказує йому привести Карася на свято у палац. Карась вкрай здивований, коли вийшовши з хати застає на подвір’ї іншого турка, не менш розкішна вбраного і пишного, ніж попередній, та ще й у супроводі чорношкірого хлопчака, що несе багато оздоблений турецький одяг. Коли Карась переодягається, Селіх-ага пропонує йому називатись не Іваном, а Урханом і стати мусульманином. Карась вирушає за царедворцем у палац на свято.

Коло ріки зустрічаються Оксана і Андрій після довгої розлуки. Вони мають намір крадькома втекти з чужини і дістатись берегів України. Проте їм не вдається вибратись з Туреччини: варта хапає втікачів і доставляє їх у султанський палац.

Після свята у султана Карась гордовито повертається додому. Свою жінку він глибоко вражає не лише своїм чудернацьким вбранням, але й повідомленням, що він тепер не Іван, а Урхан і заведе собі гарем. Гіркі скарги Одарки перериває раптова поява турецьких вартових із зв'язаними Оксано і Андрієм. Здається, молодим втікачам грозить неминуча розправа. Проте з'являється імам (султанський посланець) і оголошує фірман: султан дозволяє всім, хто бажає, без перешкод покинути Туреччину і повернутись на Україну. Щасливі і здивовані Оксана та Андрій розпитують батька про його гостину у султанському палаці, і тоді розуміють причину вельможної великодушності: уникаючи непотрібних сутичок та заворушень у своїх. володіннях, султан сам вирішив позбутись надто вільнолюбних козаків. Запорожці з-за Дунаю співають подякувальну молитву за врятування молодих і готуються до повернення на Батьківщину.