Кантата "Весна"

(на вірші І. Франка)

Особливе, глибоко своєрідне ставлення як до традицій галицької хорової та вокальної культури минулого, так і до естетичних засад "нової фольклорної хвилі" демонструє Мирослав Скорик вже навіть у перших своїх юнацьких творах, зокрема в кантаті "Весна".

Кантата, на перший погляд, доволі традиційна як за побудовою циклу, так і за змістом, що вкладається у коло образів української літератури XIX сторіччя. Проте зовнішня традиційність долається рядом справді новаторських, несподіваних за своєю виразністю, технічних прийомів, сміливими знахідками, за котрими вже цілком ясно проступає творчий почерк Скорика - в недалекому майбутньому автора "Гуцульського триптиху" (і музики до кінофільму "Тіні забутих предків"), "Карпатського концерту". Символічне звернення композитора і до поезії Івана Франка і навіть сам вибір віршів. Взагалі Франко вважається набагато менш "музикальним" поетом, ніж, наприклад, Шевченко чи Леся Українка. Він значно рідше вдається до типових пісенних рим, суто фольклорних образів і уявлень, натомість перевтілює пекучі проблеми української національної історії. Його неперевершена наукова ерудиція, складна система поетичного виразу вимагала і від композиторів, котрі торкались лірики та філософської поезії Франка, переважно, пошуку нових, складніших засобів інтонаційного вислову.

Для вихованця Львівської композиторської школи Мирослава Скорика поезія Франка була ідеально співзвучна саме своєю символічністю, багатозначністю поетичного виразу ("Слова — полова, але огонь в одежі слова", - за виразом самого Франка).

І хоча поет називає свій цикл із збірки "З вершин і низин" "Веснянками", проте у п'яти віршах, обраних композитором для кантати "Весна", йдеться не про опис природи, віршований пейзаж, чи змалювання весняних обрядів. Франко ставить за поширеними в українській поезії "весняними" образами значно більш узагальнені символи. Так, у першому вірші “Дивувалась зима” він дещо перегукується із славнозвісною поезією М.Шашкевича "Цвітка дрібная" - ("Як посміли над сніг проклюнутись квітки, запахущі дрібні"), тобто і тут, яку Шашкевича, в переносному сенсі йдеться про “весну народу” про утвердження його самосвідомості всупереч всім перешкодам (“щуря-буря пройшла - вони (квітки) знов піднялись”).

Ця ідея - пробудження природи як символ пробудження нації - проводиться вже більш прямолінійно у другій частині "Гримить", де весняне очікування благодатного дощу, провісником якого є перший грім, у другому куплеті прямо протиставляється переломному моментові в історії людства і пристрасного очікування ("мільйони чекають щасливої зміни".

Третій вірш обертається навколо ключового заклику - "Встань, орачу, встань", де під збірним образом орача виступає національна інтелігенція, для якої прийшов час сіяти "в щасливий час золоте зерно". Четверта частина теж підкреслює думку про піднесення нації ("Зеленійся, рідне поле, українська ниво"). І врешті фінал має більш всезагальний універсальний характер поетичного символу - від національного до загальнолюдського, проте все одно тільки через єдність із своєю землею ("Земле моя, всеплодющая мати"). Він може асоціюватись як з античним героєм Антеєм, сином Землі, доторкнувшись до якої він отримував нездоланну силу, так і з давніми традиціями українців-землеробів, в обрядах яких збереглось дуже багато елементів прохання, заклинання до землі.

Символічно, що і кантата Скорика виникла в час "хрущовської відлиги", коли на короткий час ніби настає та сама духовна "весна", оспівана і омріяна Франком, частково послаблюється тиск "партійного керівництва мистецтвом", і українська культура знову звертається до “заборонених” образів історичної давнини, згадує про своїх видатних історичних діячів, дістає із закритих архівів деякі заборонені книги. Виникає рух "шістдесятників". До таких "шістдесятників" належить і Сиорик, що помітно вже у задумі і естетичній спрямованості його дипломної роботи.

П'ять частин кантати - "Дивувалась зима", "Гримить", “Гріє сонечко”, "Розвивайся, зелена діброво", "Земле моя, всеплодющая мати" - об'єднуються завдяки поетичній, а відтак музичній "веснянковій" символіці.

Перша частина, "Дивувалась зима" - це передбачення образу весни, символічне змалювання боротьби зими і весни, неминучої зміни нового і старого, оновлення всього живого, звернення до скритих духовних сил народу, вирішена Скориком водночас як театрально-сюжетна сцена, проте з використанням традиційної для української пісенності куплетної форми. Головний мотив частини видається типово веснянковим, нагадує дещо мотив славнозвісної старовинної народної веснянки "Благослови, мати". У розвитку частини автор прагне якомога точніше і яскравіше розкрити кожну деталь поетичного тексту.

Друга частина, "Гримить", показує пробудження духу народу. Вже початкова тема побудована на заклику, котрий лабуває своєрідного зображального значення відлуння. Наступна урочиста тема близька до старовинних кантів. Початковий заклик "Гримить" підтримується подальшим образом буяння, схвильованого очікування розквіту весни. Розвиток частини спрямований від початку до кінця по висхідній лінії наростання, від далекого відлуння до вершини.

Третя частина, "Гріє сонечко", містить декілька контрастних епізодів, відповідно до змісту поетичного тексту. Спочатку - образ лагідного весняного дня, підкреслений композитором музичним звукозображенням, характерними веснянковими інтонаціями у хоровій партії. Інший, більш схвильований, буремний настрій вносить солюючий епізод співака-баритона на слова "Встань, орачу". Останній епізод "Гей, брати" може трактуватись як урочисте завершення тривалої частини, де спочатку ніжна, "дівоча" веснянкою мелодія поступово змінюється і в кінці справляє враження величного і урочистого гімну весни.

Четверта частина, "Розвивайся, зелена діброво", піднімає зовсім інші почуття і настрої. Образи природи набувають м'яких пастельних тонів, початкова мелодія нагадує ліричні дівочі пісні, що співались тихими весняними вечорами на березі річки чи в саду .

П'ята, остання частина, "Земле моя", філософсько-епічний фінал, практично, не торкається вже символіки весни, образ Землі - всеплодющої матері трактується і Франком, і відповідно, Скориком, як глибше, універсальне поняття вічності буття народу.

Кантата "Весна" знаменувала дуже цікавий перелом у хоровій манері композиції, котрий наступає від початку б0-х років. Традиційність, звернення до вічних символів і традицій нашого народу може відтепер втілюватись через модерну систему музично-виразових засобів.