Мирослав скорик

(нар. 1938)

В 60-х роках яскраво спалахнув талант молодого композитора зі Львова Мирослава Скорика, котрий проявив себе одразу у дуже різних напрямках музичної культури. Крім чисто "класичного" спрямування, молодий музикант цікавився і естрадою, перший вніс в українську "легку" музику ритми джазу і рок-музики. Він прийшов у мистецтво після так званої "хрущовської відлиги", коли більшість талановитих молодих композиторів захоплюється модерною технікою письма, а в республіках тодішнього Радянського Союзу поширюється така незвична для західного світогляду, і напрочуд плідна та естетично повноцінна, на противагу до соціалістичного реалізму, художня тенденція, як "нова фольклорна хвиля". Дуже важливою прикметою естетики нового напрямку була її "відкритість", можливість індивідуально підійти до синтезу "старого і нового", розставити акценти, відповідно до конкретного задуму і стилю даного композитора. Мирослав Скорик народився 13 липня 1938 р. у Львові. Його родина була дуже тісно пов'язана з мистецтвом. Дід по матері, І.Охрімович, був відомий фольклорист, сестра бабусі - знаменита українська співачка Соломія Крушельницька. Він зростав у атмосфері високої духовності, дуже рано проявив нахил до музикування. Проте у 1948 р. всю родину було репресовано більшовицьким режимом за несправедливим наклепом, вивезено до Анжеро-Судженська Хабаровського краю. Проте навіть у суворих сибірських таборах не покидає юнак займатись музикою. Його вчителькою стала учениця С.Рахманінова, що теж опинилась у засланні. Тоді ж він пробує писати і свої перші п'єси.

До Львова із заслання Скорик повертається аж у 1955 році, вступає на перший курс Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка по класу композиції, навчається спочатку у С-Людкевича, згодом у А.Солтиса, в класі якого завершує навчання у 1960 році. Його дипломною роботою стала кантата "Весна" на сл. І.Франка, що і до сьогодні є окрасою хорових програм сучасної музики. Після завершення навчання Скорика залишають викладачем Львівської консерваторії, і він одразу опиняється у центрі музичних зацікавлень львівської молоді. В 1963 р. вступає до Спілки композиторів України (був на той час наймолодшим членом цієї творчої організації), організовує естрадний ансамбль "Веселі скрипки", що своїми програмами, піснями самого керівника зруйнували "офіційний" штамп радянських масових пісень.

У 1965 р. знаменитий режисер С.Параджанов приїжджає ставити на Гуцульщину один із кращих своїх фільмів, що згодом увійшов у десятку кращих фільмів всіх часів і народів, - "Тіні забутих предків" за повістю М.Коцюбинського. Музику до цього фільму він запрошує писати саме М.Скорика. Так через сферу юно та літератури митець прилучається до праджерел архаїчних традицій. На основі музики до кінофільму через деякий час композитор створить "Гуцульський триптих" (чи "Гуцульська симфонієтта"). Саме цей твір розпочне серію дуже цікавих, незвичних за трактуванням народнопісенних інтонацій творів, що їх критики віднесуть до "нової фольклорної хвилі". До них належить і Перший концерт для скрипки з оркестром, і "Речитативи і рондо" для скрипки і фортепіано, "Коломийка", "Бурлеска" для фортепіано, але особливу - і заслужену - популярність здобув "Карпатський концерт" для оркестру (1973), що дотепно і майсйрно поєднав терпкий аромат гуцульських наспівів з гостросучасними ритмами джазу і розкішними оркестровими барвами. "Карпатський концерт" з успіхом виконувався у багатьох країнах Європи і Америки і вивів автора у число визнаних композиторів світу.

У 1966 р. Скорик переїжджає до Києва, обіймає там посаду викладача класу композиції. Після смерті Б-Лятошинського у 1968 р. у нього завершують навчання всі колишні учні видатного метра, серед них Є.Станкович, І.Карабиць, О.Кива. Це свідчить про неабияке визнання не лише творчих, але й педагогічних здібностей музиканта. Клас Скорика-педагога на сьогодні займає провідне місце у творчому процесі нашої країни. Свою фахову підготовку він завершує у аспірантурі Московської консерваторії в класі Д.Кабалевського. Паралельно працює і над науковими теоретичними розвідками, здобуває вчений ступінь кандидата мистецтвознавства.

Глибоке пізнання коренів національної і європейської культури викликало у композитора бажання відродити до життя незаслужено забуті твори українських композиторів. Так розпочалась у 70-х роках справжня "редакторська епопея". Завдяки старанням Скорика побачили світло сцени вітчизняні опери "На русалчин Великдень" М.Леонтовича, “Купало”, А.Вахнянина, "Роксоляна" Д.Січинського, прозвучала у виконанні симфонічного оркестру Львівської філармонії “Юнацька симфонія” М.Лисенка. В архівах Львівської наукової бібліотеки довгі десятиліття зберігалась лютнева табулатура. Композитор зробив її розшифровки для камерного оркестру і ансамблів, після чого ці невеликі і дуже ефективні старовинні п'єси міцно увійшли в концертний репертуар.

Інтерес до музики минулих епох не міг не відбитись на власній творчості митця. Класичні традиції і ідеали отримують у інструментальних концертах, партитах Скорика нове індивідуальне втілення. За один з цих творів - Концерт для віолончелі та симфонічного оркестру (1983) композитор отримав Державну премію України ім. Т.Шевченка. Лірико-драматичні образи віолончельного концерту відкривають нову грань обдарування митця - його талант тонкого музичного "психолога", що здатний розкрити найпотаємніші порухи людської душі.

У 1987 р. композитор повертається до рідного Львова, очолює кафедру композиції у консерваторії та Львівську організацію Спілки композиторів України. Це час нових досягнень як у творчості, так і в педагогічній суспільно-культурній діяльності Скорика. Його стараннями або за його співучастю в кінці 80-х - на початку 90-х рр. організовуються фестивалі "Музика українського зарубіжжя", "Пам'яті жертв Голодомору 1933 р., концерти з творів репресованих композиторів. Творчість останніх років вражає розмаїтістю, несподіваністю художніх відкриттів. Якщо у блискучих оркестрових транскрипціях каприсів Паганіні у сприйнятті ти "диявольського скрипаля" підкреслюються дотепні зіставлення музики минулого сторіччя і сучасних, замалим не естрадних мотивів, то у симфонічній поемі "1933", що присвячена пам'яті жертв голодомору, розкривається вся глибина трагедії нашого народу, цикл прелюдій і фуг віддає данину пошани досконалості класичного письма, а в симфонічній поемі "Спогад про Батьківщину" (написаній до 100-річчя української еміграції) звучать мелодії, близькі до тих, які співались на початку сторіччя.

В останні роки композитор багато гастролює за рубежем, концертує у Італії, Німеччині, США, Канаді та Австралії.