Симфонія № 2

Цей тричастинний цикл належить до творів, найбільш природно і гармонїйно перевтілюючих теми українських народних пісень у масштабній і барвистій оркестровій тканині. І хоча симфоній на українські теми у попередньому сторіччі писалось немало – українськими і російськими митцями, все ж Ревуцькому вдалось не повторити досягнутого, уникнути зовнішньої ілюстративності, "етнографічності”, знайти особливо чисті, глибокі і природні тони для того, щоб передати не лише “букву”, але й “дух” української народнопісенної традиції.

Всі частини побудовані на темах відомих пісень, розмаїтих за жанрами, образами і настроями – це і старовинна веснянка, і символічна “язичницька” пісня-гра, і жартівливо-танцювальна пісня, і лірична пісня-романс. Проте цім теми не створюють у безпосередньому зіставленні враження довільно сполучених фрагментів, навпаки, послідовність і взаємозв’язок між ними дозволяють вибудувати цілісну панораму народних традицій духовного світогляду нації.

В основі першої частини лежать теми двох народних пісень: стародавня, чи й ще не язичницьких часів, веснянка “Ой весна, весниця”, архаїчна, могутня і заклична за своїм характером. Вона, ймовірно, була знана митцеві ще з юних років, почута в рідному Іржавці, і він переносить її у свій цикл, як спогад дитинства. Композитор знайшов для неї напрочуд відповідне оркестрове забарвлення, скориставшись здобутками одного з найбільш одного з найбільш новаторських художніх напрямків – імпресіонізму. Він підкреслив у цій темі широке просторове тло, мінливий багатий колорит, так, ніби вона звучить, відлунюючи у прадавніх лісах, таємничо, як заклинання до сил природи, котрим поклонялись наші предки. Друга тема, зовсім протилежна і за часом виникнення, і за своєю внутрішньою сутністю: це лірична, жаліслива пісня "Ой не жаль мені та ні на кого", що нагадує трохи бурлацьку пісню Миколи "Ой нема гірш нікому" з п'єси Котляревського "Наталка Полтавка", збережену також Лисенком у його опері. Якщо перша тема уособлює вічний світ природи, то друга - сферу звичайних людських почуттів. Проте в розвитку самої частини значно більшу роль відіграє саме перша, це в ній закладене поривання вперед, до вершини, вона демонструє невичерпні можливості видозміни. Друга ж лише іноді нагадує про себе своїм ніжним сумовитим наспівом.

Друга повільна частина досить масштабна і різнопланова. Це природньо, адже, переважно, симфонічний цикл включає в себе чотири частини, а тут середня об'єднує і повільну ліричну, і веселу танцювальну, або, як найчастіше було прийнято в симфоніях XIX сторіччя, скерцо. Тож і сприймається вона в цілому як зіставлення різнокольорових “образків”. Починається частина із спокійної, задумливої мелодії ліричної пісні “Ой Микито, Микито, чи є рілля на жито”. Широка течія мелодії, її вибагливий малюнок створює винятково зосереджений емоційний стан. Це філософсько-споглядальна лірика, знайома з поезії Сковороди і Шевченка, не стільки пов'язана з особистими переживаннями, скільки з спостереженням, роздумами про оточуючий світ.

Близька до неї за настроєм, хоч і зовні відмінна за текстом, наступна пісенна тема "Ой там в полі сосна". Вона лише поглиблює початковий образ, додає до нього нових барв. Раптовим і виразним контрастом звучить у другій частині середній епізод, що ґрунтується на мелодії жартівливої пісні "У Києві на ринку" і загалом виконує в циклі роль скерцо. Наскільки в початковому розділі панувало плавне, спокійне розгортання мелодії, настільки тут вражає стихія танцювального ритму, все захоплює вихор запального танцю. Та стихає відгомін свята і розвиток повертається до того ж, з чого почався, замикає безперервне коло життя, нагадує все, що пройшло і проминуло. Як тут не згадати завершення повісті Гоголя "Сорочинський ярмарок": "Грюкіт, сміх, пісня чулись все тихше і тихше. Смичок завмирав, слабнучи і гублячи неясні звуки у порожнечі повітря".

Остання частина за традицією європейської симфонії має бути жвавою і рухливою. Ревуцький трактує класичний зразок швидкого фіналу згідно з українськими національними традиціями і вибирає тут теми пісень, безпосередньо пов'язаних з грою, причому, очевидно, це дуже давні за своїм походженням ігри дохристиянських часів, що мали символічне значення у колі щоденних турбот наших предків, висловлювали єдність людини і природи. Перша з цитованих і перевтілених у оркестровій тканині фіналу тем - старовинна символічна пісня-гра "А ми просо сіяли". Автор трактує її як "чоловічий" танець, наслідуючи у звучанні "низьких" струнних інструментів, віолончелей та контрабасів важке гупання сильних чоловіків. Друга тема, навпаки, більше жіноча і приваблює граціозністю та м'яким лукавством. Окрім них, композитор нагадує тут слухачам і теми з попередніх частин - спочатку неясним спогадом проходить тема "Ой Микито, Микито" з II ч., а завершується весь цикл знову величним звучанням веснянки "Ой весна, весниця", ніби замикаючи вічний колообіг природи і людського життя.

Дух музики Ревуцького, її тепло і доброту, її національну самобутність, мабуть, найкраще зумів передати у вірші, присвяченому другові, поет М.Рильський: "В колиску дар пісень тобі поклала доля, У серце налила добра і чистоти, І дорогі скарби несеш обачно ти. Як чашу, як свічу у радісне роздолля"'.